Особливості будови клубової та сліпої кишок новонароджених після внутрішньоплідної дії антигенів (анатомо-експериментальне дослідження)

Краткое содержание

Методи і матеріал дослідження. Для досягнення мети і реалізації поставлених завдань, дослідження виконано на ділянках тонкої (клубова) і товстої (сліпа і висхідна ободова) кишок 126 білих щурів лінії Вістар у віці від 1-ої до 60-ої доби постнатального життя. В роботі з експериментальними тваринами керувалися «Європейською конвенцією по захисту хребетних тварин, які використовуються в експериментальних і інших наукових цілях» (Страсбург, 18.03.86).

Комісією з біоетіки Запорізького державного медичного університету (протокол №7 від 25.10. 07) порушень морально-етичних норм при проведенні науково - дослідної роботи не виявлено. Досліджені 3 групи тварин, яких утримували в умовах віварію. Перша - експериментальна група - тварини, яким у внутрішньоутробному періоді вводили антиген. Тваринам другої (контрольної) групи вводили фізіологічний розчин в ті ж терміни. Третя - інтактні щури.

Новонароджені були одержані від щурів з датованим терміном вагітності, встановленим методом вагінальних мазків. Внутрішньоутробне введення антигену і фізіологічного розчину здійснювали оперативним шляхом за способом Волошина М.А. (1981). Для цього на 17-18-у добу після зачаття вагітним самкам робили серединну лапаротомію під ефірним наркозом. Витягували по черзі кожний з рогів матки, черезматково, черезоболонково, підшкірно, в міжлопаткову ділянку плодам вводили 0,05 мл відповідного розчину. На очеревину і м'язові шари стінки живота накладали безперервний кетгутовий шов. Шкірні покриви ушивали поодиноким шовковим швом. Тривалість оперативного втручання складала 20-25 хв. При строгому дотриманні правил асептики і антисептики народжуваність експериментальних тварин склала 75-80% від кількості плодів. Пологи наступали в строк - 22-23 доба після зачаття. Новонароджені щури були доношеними. Всі вагітні самки до проведення оперативного втручання містилися в умовах віварію.

Як антиген вибраний імуноглобулін людський нормальний, який має хороші антигенні властивості та дуже незначну токсичну, пірогенну й ад'ювантну дію. Вводили в кількості 0,165 мг білка в 0,05 мл розчину тваринам першої групи; контрольним плодам вводили ізотонічний 0,9% розчин NaCl в ампулах, по 0,05 мл.

Забій тварин проводили шляхом декапітації в другій половині дня, з 13.00 до 14.00. Перед забоєм тварин зважували, вимірювали довжину тіла (від потиличного виступу до крижів). Забір ділянок кишківника здійснювали протягом декількох хвилин після забою. Вимірювали довжину тонкої і товстої кишки. Для гістологічного і гістохімічного досліджень шматочки товстої і тонкої кишки фіксували в суміші Буена, потім зневоднювали їх у висхідній батареї спиртів, починаючи з 40%. Як проміжне середовище застосовували хлороформ. Шматочки заливали в суміш парафіну, воску і каучуку у співвідношенні 20:1:1. У блоці шматочки формували для отримання вертикальних поперечних зрізів. З блоку готували серійні зрізи завтовшки 5-6 мкм.

Для оглядового гістологічного і морфометричного досліджень застосовували ШИК-реакцію з подальшим забарвленням ядер гематоксиліном Карацці. Рецепти приготування розчинів взяті з керівництв (Е. Пірс, 1962; Р. Лили, 1974; А.І. Кононській, 1976). Для ферментативного контролю застосовували діастазу, пепсин. Блокаду 1,2 – глікольних груп проводили за допомогою 10% розчину фенілгідразину.

При збільшенні мікроскопу (об. 40, ок. 8) визначали співвідношення шарів оболонок кишок між собою. Морфометричні показники одержані з використанням методу кількісного обліку морфологічних ознак Стефанова С.Б. (1988). За допомогою окулярмікрометра МР-12 вимірювали товщину слизової, м'язової і серозної оболонок.

У слизовій оболонці на умовній одиниці площі 5000 мкм² при імерсійному збільшенні мікроскопу (об. 100, ок. 8) підраховували клітинний склад: епітеліоцити, клітини з фігурами мітозу і лімфоцити, лейкоцити (чіткої закономірності змін кількості лейкоцитів не виявлено, тому дані в роботі не представлені). Серед епітеліоцитів виділяли епітеліоцити ворсинок і крипт, клітини з ознаками деструкції, лімфоцити – великі, середні, малі внутрішньоепітеліальні (міжепітеліальні), тільця Флеменга. Підраховували клітинний склад підслизової основи слизової оболонки кишки: фіброцити, фібробласти, клітини з фігурами мітозу, великі, середні і малі лімфоцити, лейкоцити, інші клітини, а також структурні елементи: рихла сполучна тканина, кровоносні і лімфатичні судини.

Гістохімічне виявлення і диференціювання вуглеводмістячих сполук проводили зі схемою, представленій в роботі (А.П. Авцин, А.І. Струков, Б.Б. Фукс, 1971). Для ферментативного контролю застосовували діастазу. Весь комплекс глікозаміногліканів виявляли алціановим синім при pH 2,6 з критичною концентрацією хлористого магнію 0,2М, без і після попередньої обробки зрізів тестикулярною гіалуронідазою. Облік результатів забарвлення гістохімічного виявлення глікопротеїдів і глікозаміногліканів проводили напівкількісно.

Для виявлення лімфоцитів, які фенотипічно відрізняються за вуглеводними залишками проводили дослідження із застосуванням лектинів арахісу і сої (PNA, SBA), для виявлення епітеліоцитів, стовбурних і дендритних клітин - лектин зав'язі пшениці (WGA) за методикою, описаною в роботах (А.Д. Луцик, Е.С. Детюк, М.Д. Луцик, 1989) з використанням стандартних наборів "Лектини". Обробку зрізів проводили за допомогою кон'югату лектину арахісу - пероксидаза хрону (PNA-HRP) і кон'югату лектин сої - пероксидаза хрону протягом 45 хвилин при температурі +37°С в темряві після попередньої інактивації ендогенної пероксидази, обробки досліджуваних зразків трипсином протягом 30 хвилин при +37° С. Для проявлення використовували розчин 3,3-діметілбензідіну. Облік результатів реакції з кон'югатами лектину арахісу (PNA+), лектину зав'язі пшениці (WGA+) і лектину сої SBA+ проводили напівкількісно при імерсійному збільшенні мікроскопу (об. 90, ок. 10). Для блокади рецепторів до лектинів використовували 1% розчин галактози.

Всі результати досліджень оброблялися методами варіаційної статистики з використанням таблиць Стрєлкова С.Б. (1980). Порівняння середніх величин проводили за показниками критерію Фішера-Стьюдента. Відмінності двох середніх величин вважали достовірними при р <0,05.

Для виявлення сили взаємодії між лімфоцитами та епітеліальними, келихоподібними клітинами, клітинами з фігурами мітозів, використовували коефіцієнт кореляції Пірсона. Кількісні критерії оцінки тісноти зв'язку проводили за шкалою Чеддока.

Результати дослідження та їх обговорення. Проведеними дослідженнями підтверджено, що становлення структур кишок пов’язане з формуванням лімфоїдної тканини ШКТ.

Встановлено, що у щурів інтактної групи в першу добу після народження абсолютна довжина тонкої кишки складає 109,7±24,3 мм, товстої кишки - 24,3±5,9 мм і до 60-ої доби життя досягає 563,3±131,6 мм. Збільшення довжини товстої кишки носять такий же прогресивний характер. Одержані дані узгоджуються з даними про динаміку розвитку кишечнику у щурів (М.Р. Карзов, 1998) та у людини (В.В. Доскин, 1997). Введення людського імуноглобуліну плодам в третьому триместрі вагітності призводить до збільшення довжини товстої і тонкої кишки у новонароджених щурів (тонкої - практично в 1,7 рази (188,3±5,3 мм), товстої кишки - в 1,6 рази (23,2±6,6 мм) в порівнянні з інтактними тваринами. Одержані зміни у експериментальних тварин зберігаються до 60-ої доби після народження, що узгоджується з даними про розвиток вісцеромегалії органів, після внутрішньоплідної дії антигенів, одержаними іншими авторами (М.С. Щербаков, 1991; О.А. Новоселові, 1998).

Зміни довжини органу тісно пов'язані зі зміною будови оболонок органу. Товщина серозної оболонки тонкої кишки у інтактних тварин в першу добу після народження складає 9,07±1,5 мкм; товстої - 8,4±2,5 мкм, у експериментальних тварин більша, ніж у інтактних. Ця тенденція зберігається до 60-ої доби життя. Розміри м'язової оболонки у всіх відділах ілеоцекального кута в динаміці прогресивно збільшуються. Товщина м'язової оболонки клубової кишки новонароджених складає 26,1±6,3 мкм й до 60-ої доби збільшується практично в 2 рази. У товстій кишці товщина м'язової оболонки 29,1±5,2 мкм (сліпа) і 36,3±3,2мкм (висхідна ободова кишка). До кінця другого місяця життя товщина м'язової оболонки висхідної ободової кишки збільшується в 3 рази, сліпої – в 2,5 рази. Товщина м'язової оболонки тонкої і товстої кишки у новонароджених тварин експериментальної групи менше, ніж у тварин інтактної групи (17,4±4,2 мкм - в клубовій кишці, 20,2±1,7 мкм – в сліпій і 32,7±5,4 мкм – у висхідній ободовій).

У слизовій оболонці в першу добу після народження висота ворсинок тонкої кишки в середньому складає 183,3±28,0 мкм, в товстій кишці висота складок - 142,6±4,2 мкм (у ободовій) і 128,8±24,6 мкм (у сліпій). До кінця другого місяця висота ворсинок слизової клубової кишки зростає до 441,2±28,0 мкм. Висота складок слизової в товстій кишці до 60-ої доби збільшується до 162,4±19,7 мкм (у сліпій кишці) і до 150,9±14,0 мкм (у висхідній ободовій). Ці дані не суперечать результатам, що отримані при вивченні будови оболонок кишки щурів (J.S. Trier, 1968; S. Rother et all, 1973). У новонароджених експериментальних тварин висота ворсинок в тонкій кишці в середньому складає 194,2±10,4 мкм, у інтактних –183,3±28,0мкм, тенденція до збільшення висоти ворсинок у експериментальних тварин зберігається до 60-ї доби. У сліпій і ободовій кишках висота складок слизової також вище у тварин, що отримували антиген, ніж у інтактних тварин, але зміни менш виражені, ніж в тонкої кишці.

Таким чином, внутрішньоплідне введення антигену викликає зміну розмірів і термінів формування тонкої і товстої кишки. Ці дані збігаються з результатами, отриманими Бахриной Т.Г., Пархоменко Ю.Г. (1991), які вивчали зміни в кишечнику щурів при дії різноманітних антигенів.

Зміни у формуванні оболонок супроводжуються змінами клітинного складу. У новонароджених інтактних тварин міжепітеліальні лімфоцити складають 2,56±1,6% від загального числа клітин, в основному представлені малими лімфоцитами. Вміст лімфоцитів в підслизовій у новонароджених тварин усіх груп в 2 рази вищий, ніж в епітелії (4,6±0,1%). Отримані дані не суперечать даним Хаітова Р.М. і Пенегина Б.В. (2002), а також Ярілина А.А. (1999).

В епітелії слизової сліпої кишки вміст лімфоцитів у новонароджених експериментальних тварин збільшився в 1,2 рази, в підслизовій - в 1,4 рази по відношенню до інтактних. У висхідній ободовій кишці новонароджених експериментальних тварин в епітелії слизової вміст лімфоцитів збільшився в 2 рази, в підслизовій – 1,8 рази. Таким чином у тварин, які одержували антиген, в слизовій кишечнику вміст лімфоцитів більше, ніж у інтактних та контрольних тварин. Таку ж тенденцію змін в слизової шлунку щурів спостерігали при введенні імуноглобуліну Калинюк І.Г., Головацький А.С., Попович Ф.А. (2006).

При постановці реакції з лектином арахісу лімфоцити розділяються на PNA+ і PNA - популяції. PNA+ - лімфоцити є імунологічно незрілими, здатними до морфогенетичної дії на навколишні тканини, що раніше показано Волошиним М.А., Івановим М.Е. (1998) та іншими авторами. Кількість PNA+-лімфоцитів максимальна в першу добу після народження (до 25-30 % від загального числа лімфоцитів). Потім їх число прогресивно зменшується протягом подальших двох тижнів, що, можливо, пов'язане з дозріванням лімфоцитів. Після 14-ої доби життя виявляються поодинокі PNA+ - лімфоцити.

При постановці реакції з лектином сої (SBA) відкладення бензидину зустрічаються на мембранах 15-20 % лімфоцитів, як в тонкій, так і в товстій кишці. Кількість SBA+ - лімфоцитів відносно стабільна впродовж перших двох тижнів після народження, після 14-ої доби відзначається збільшення їх кількості в 1,5-2 рази, досягаючи максимуму на 30-у добу.

Окрім збільшення вмісту міжепітеліальних лімфоцитів в слизовій і лімфоцитів в підслизовій основі, внутрішньоплідне введення антигену приводить до зміни складу лімфоцитів. Спостерігається збільшення вмісту PNA+ - лімфоцитів в 1,5 -2 рази в порівнянні з інтактними тваринами, як в епітеліальному вистиланні слизової, так і в підслизовій основі тонкої кишки. У товстій кишці вміст PNA+ - лімфоцитів практично в 2 рази більше, ніж в тонкій кишці. Кількість PNA+ -лімфоцитів в тонкій кишці і товстій кишці у експериментальних тварин залишається підвищеною щодо інших груп до 11-ої доби після народження. До 14-ої доби кількість PNA+ - лімфоцитів у всіх досліджуваних групах знижується в два рази і стає практично однаковою.

При введенні антигену найбільші зміни відбуваються у складі PNA+ - лімфоцитів, які мігрують з тимуса до стінок кишки. Кількість SBA+- лімфоцитів істотно не змінюється (рецептори до лектину сої в основному несуть на своїй поверхні В – лімфоцити і стовбурні клітини,), що може бути пов'язание з меншою реактивністю В - клітинної ланки імунітету у щурів, формування якої закінчується тільки до 11-14–ої доби життя.

Встановлено, що після введення антигену змінюється співвідношення епітеліальних клітин і лімфоцитів в епітелії ворсинки і в крипті слизової тонкої і складок товстої кишок по відношенню до інтактних тварин. Найбільше співвідношення лімфоцитів і епітеліоцитів спостерігається у новонароджених інтактних тварин: 38 епітеліоцитів на 1 лімфоцит, з віком це співвідношення збільшується до 10:1. У тварин, які одержували імуноглобулін, в першу добу після народження це співвідношення нижче, ніж у інтактних - 23:1. Зниження лімфоцитоепітеліального коефіцієнту у експериментальних тварин, по відношенню до інтактних, зберігається у ворсинці і в крипті до 60-ої доби.

У товстій кишці співвідношення епітеліальних клітин і лімфоцитів, так само як і в тонкій кишці, зменшується з віком. Максимальне співвідношення епітеліоцит / лімфоцит виявлено у новонароджених: 37,7 – в сліпій і 43,4 – в ободовій кишці. Співвідношення епітеліоцитів і PNA+ -лімфоцитів в ободовій і сліпій кишці практично однакове і в середньому складає 73:1. До 60-ої доби лімфоепітеліальний коефіцієнт знижується до 10,9 епітеліоцитів на один лімфоцит - в сліпій і 16,5:1 – в ободовій кишці. У новонароджених експериментальних тварин лімфоепітеліальний коефіцієнт понижений по відношенню до інтактних і залишається таким в сліпій кишці до 14-ої доби, в ободовій - до 45-ої доби. Лімфоепітеліальний коефіцієнт може бути важливим показником, який характеризує стан клітинної популяції слизової, який в свою чергу визначає стан органу в цілому. Вивчення таких коефіцієнтів необхідне для створення лімфоїдного паспорта органу.

Одним з проявів морфогенетичної функції лімфоцитів є їх вплив на мітотичну активність і вміст клітин мікрооточення. У складі клітинної популяції епітелію слизової до найбільших змін схильні клітини з фігурами мітозу. Їх кількість у експериментальних тварин в епітелії слизистої оболонки тонкої кишки, починаючи з третьої доби, зростає в 1,3 рази по відношенню до інтактних тварин і зберігається підвищеним до 30-45-ої доби. Збільшення проліферативної активності  клітин епітеліалію після введення антигену плодам також спостерігали Сирцов В.К, 1981; Євтушенко В.М.,1998. Кількість клітин, що діляться, у тварин, які у внутрішньоутробному періоді одержували антиген на деяких строках досягає 3% від загальної кількості клітин, що збігається з даним Stivens G. (1945). Збільшення числа клітин, що діляться, лежить в основі прискорення росту ворсинок слизової.

У сліпій кишці експериментальних тварин вміст клітин з фігурами мітозу підвищується з народження, по відношенню до інтактних тварин, і зберігається підвищеним в 1,2-1,5 рази до 30-ої доби. Кількість клітин з фігурами мітозу у новонароджених тварин експериментальної групи в ободовій кишці, як на верхівці, так і в основі складок в 2 рази вище, ніж у інтактних. Після 3-ої доби вміст клітин, що діляться, знижується і залишається зниженим до 11–ої доби, після чого зростає і зберігається підвищеним, по відношенню до інтактних, до 21-ої доби. На відміну від тонкої кишки, в товстій кишці спостерігається хвилеподібна динаміка кількості клітин з фігурами мітозу.

Виявлено, що у екперимнтальних тварин змінюється кількість келихоподібних клітин у ворсинці тонкої кишки. Загальновизнано, що секрет келихоподібних клітин виконує захисну функцію в епітелії кишечнику. Після введення антигену плодам вміст келихоподібних клітин у новонароджених експериментальних тварин підвищується в 1,1 рази, до 3-ої доби різниця зростає в 1,3 рази в порівнянні з інтактними тваринами. До 7-ої доби вміст лімфоцитів у експериментальних і інтактних тварин вирівнюється і знов зростає до 21-ої доби у тварин, які одержували імуноглобулін. Збільшення кількості келихоподібних клітин та їх секреторної активності на 1-3-у доби після народження може бути наслідком компенсаторної захисної реакції на введення антигену, що спостерігається при внутрішньоутробній інфекції (С.І. Жук, 2005). Проте надалі такі зміни в динаміці вмісту келихоподібних клітин у експериментальних тварин можуть бути причиною зниження неспецифічного захисту епітелію слизових кишечнику і сприятливим фоном для дії патогенних мікроорганізмів. В товстій кишці у тварин, що внутрішньоутробно отримували антиген, до 14-ої доби спостерігається зменшення кількості келихоподібних клітин у порівнянні з інтактними тваринами. Таким чином, зниження кількості келихоподібних клітин після внутрішньоплідного введення антигену може лежати в основі патогенезу розвитку коліту у дітей, що перенесли внутрішньоутробну інфекцію, внаслідок зниження неспецифічного захисту епітелію.

Крім кількісних змін, у тварин, що піддавалися антигенній дії, спостерігаються і якісні - на мембранах епітеліоцитів крипти збільшується кількість рецепторів до лектину зав'язі пшениці. Посилення інтенсивності забарвлення спостерігається у експериментальних тварин довше – до 60-ї доби, у інтактних - до 45-ої доби, що може свідчити про зміну структурно – функціональних особливостей клітин та їх диференціювання. Також на відміну від інтактних тварин, в криптах, починаючи з першої доби після народження, визначається популяція клітин з WGA+-гранулами в цитоплазмі. Клітини великі за розмірами, локалізуються в криптах та в нижній частині ворсинок. Цитоплазматичні включення розташовуються в цитоплазмі клітини дифузно, переважно в апікальній частині клітини. Кількість клітин, що містять гранули, зменшується у міру зміщення з крипти у ворсинку. На верхівці ворсинки визначаються епітеліоцити без WGA+-включень.

В сліпій і ободовій кишці на мембранах епітеліоцитів крипти кількість WGA - рецепторів збільшується на 3-ю добу, тоді як у інтактних – з 7-ої доби. Кількість бензидину на мембранах келихоподібних клітин в сліпій кишці і їх секрету у експериментальних тварин підвищується з 3-ої доби, у інтактних – з 14-ої доби. В ободовій кишці, так само як і в тонкій кишці, келихоподібні клітини WGA-.

Починаючи з 14-ої доби, в епітелії крипт у тварин досліджуваних груп визначаються клітини з великою кількістю SBA+ -гранул, розташованих дифузно в цитоплазмі. Гранули різні за розміром, розташовуються переважно в апікальній частині цитоплазми, інтенсивність забарвлення гранул приблизно однакова (++). На вигляд і локалізації клітини відповідають клітинам з WGA+ - гранулами.

У експериментальних тварин виявлено інший розподіл глікопротеїдів в структурах слизової оболонки тонкої кишки, по відношенню до інтактних тварин. Відомо, що глікопротеїди грають важливу роль в процесах морфогенезу, входячи до складу біологічних сполук сполучнотканинного остову органу і екстрацелюлярного матриксу. Їх вміст в епітеліоцитах слизової оболонки на 1-3-ю доби після народження дещо підвищений, що свідчить про прискорення синтетичних процесів в порівнянні з інтактними тваринами. Підвищений вміст глікогену в клітинах експериментальних тварин необхідний для енергетичного забезпечення активних процесів внутрішньоклітинного синтезу. Інтенсивність забарвлення келихоподібних клітин, при обробці зрізів реактивом Шиффа, знижується після першого тижня життя і знов зростає після 21-ої доби, що свідчить про збільшення синтетичної активності келихоподібних клітин та пов'язано з підвищенням захисту слизової при переході на інший тип живлення.

При вивченні розподілу всього комплексу глікозаміногліканів звертає на себе увагу більша кількість глікопротеїдів у новонароджених тварин, яка поступово зменшується в міру становлення структур. Найяскравіше серед елементів слизової як тонкої, так і товстої кишки забарвлюється глікокалікс, який суцільним шаром покриває апікальну поверхню епітеліоцитів. За даними Угольова А. М. (1970), Васильева Ю. М., Маленкова А. Г. (1969), глікокалікс відіграє важливу роль, забезпечуючи рецепторну функцію, крім того, містить ряд ферментів, виконуючи бар'єрну і транспортну функцію.

Серед епітеліоцитів більший вміст глікозаміногліканів спостерігається в епітеліоцитах крипти, де відбуваються процеси зростання і дозрівання епітеліальних клітин. У тварин, що одержували гамаглобулін, вміст алціанофільних речовин в епітеліоцитах тонкої кишки вищий, підвищений рівень вмісту цих речовин зберігається довше, ніж у інтактних.

У підслизовій основі тонкої кишки, до найбільших змін схильна кількість фібробластів. У тварин, що одержували антиген, число фібробластів збільшується по відношенню до інтактних. Максимальних значень ці зміни досягають на 7-11 –у добу. До 30 - 45-ої доби вміст фібробластів у всіх трьох групах стає практично однаковим. Так само в підслизовій у експериментальних тварин підвищений вміст клітин з фігурами митозу.

Вміст глікопротеїдів в підслизовій у інтактних і експериментальних тварин відрізняється. У тварин, яким у внутрішньоутробному періоді розвитку вводили імуноглобулін, вище вміст діастазастабільних речовин. Синтетична функція фіброцитів у експериментальних тварин стабілізується до кінця першого тижня життя. Подібні зміни в розподілу глікозаміногліканів в структурах тонкої кишки спостерігав Карзов М.В. (1991) при вивченні дії антигенів на формування лімфоїдних утворювань тонкої кишки.

В підслизовій кишці у експериментальних тварин спостерігався більший вміст алціанофільних речовин. Встановлено, що вхідні до складу глікозаміногліканів полісахариди, сульфітовані і несульфітовані, особливо гіалуронова кислота, виконують важливу роль в процесах формування волокон сполучної тканини. Глікозаміноглікани здатні зв'язувати воду, створюючи певний тканинний тургор. Зміна їх вмісту лежать в основі збільшення товщини підслизової основи у експериментальних тварин, а, отже, – збільшення висоти ворсинок слизової по відношенню до інтактних тварин. Крім того, звертає на себе увагу збільшення кількості тучних клітин, особливо їх дегранульованних форм, в підслизовій у тварин експериментальної групи. Виділяючи різні речовини, тучні клітини можуть безпосередньо впливати на функціональний стан судинної системи підслизової і, внаслідок цього, впливати на формування структур слизвої оболонки. Збільшення кількості тучних клітин та їх дегранульованних форм також визначалось в кишечнику при вірусній інфекції (Т.Г. Бахриной та Ю.Г. Пархоменко, 1991).

У товстій кишці вміст глікопротеїдів в епітеліоцитах менше, ніж в тонкій. Келихоподібні клітини в перший тиждень життя мають менш яскраве забарвлення, ніж в клубовій кишці, після 7-ої доби забарвлення стає бордово – червоним, що може свідчити про посилення їх секреторної активності.

Обробка зрізів розчином діастази, як в структурах товстої, так і в тонкій кишці, викликає значне зниження інтенсивності забарвлення, що свідчить про досить високий вміст глікогену в клітинах товстої кишки.

У підслизовій ободової і сліпої кишки, так само, як і в клубовій, збільшується кількість клітин з фігурами мітозу і фібробластів. У підслизовій основі слизвої оболонки ободової кишки зміна вмісту фібробластів і клітин, що діляться, зберігається до 30-ої доби. У сліпій кишці підвищення вмісту фібробластів щодо інтактних тварин спостерігається на 1-у добу, і до 3-ої доби у інтактних і експериментальних тварин вміст фібробластів стає практично однаковим, після третьої доби знов зростає у експериментальних тварин і залишається підвищеним до 30-ої доби, що може бути тісно взаємозв'язане із збільшенням проліферативної активності фібробластів і синтетичної функції фіброцитів, що спостерігалось і в тонкій кишці. Підслизова стає більш рихлою, що є причиною збільшення висоти складок і ворсинок в тонкій і товстій кишці. Кількість клітин з фігурами мітозу в підслизовій сліпої кишки у тварин експериментальної групи підвищена по відношенню до інтактних, до 21-ої доби.

У підслизовій сліпої кишки кількість рецепторів до лектину пшениці на мембранах ендотеліоцитів судин збільшується у експериментальних тварин, починаючи з третьої доби, у інтактних тварин - починаючи з 14-ої доби. У підслизовій ободової кишки, так само, як і в тонкій кишці, починаючи з третьої доби, збільшується кількість відкладень бензидину на волокнах сполучної тканини, при постановці реакції з лектином пшениці.

Таким чином, відмічена тенденція до збільшення довжини тонкої кишки експериментальних тварин по відношенню до інтактних. Збільшення висоти ворсинок слизової оболонки і зменшення товщини м'язової оболонки тонкої кишки у тварин, що одержували імуноглобулін, достовірні до 14-ої доби життя, після чого спостерігається тенденція, яка зберігається до кінця другого місяця життя. У сліпій і висхідній ободовій кишці збільшення висоти складок слизової достовірне, по відношенню до інтактих тварин, в першу добу життя. Після двадцять першої доби життя зміни у експериментальних тварин практично нівелюються.

В епітелії слизової тонкої і товстої кишки змінюється співвідношення епітеліоцитів і лімфоцитів, збільшується кількість клітин з фігурами мітозу, змінюється динаміка кількості келихоподібних клітин. У підслизовій основі збільшується вміст клітин, що діляться, фібробластів, а так само волокон рихлої сполучної тканини і дрібних венозних судин. Також спостерігаться зміна функціональної активності клітин. Зміни в клубовій кишці більш виражені, ніж в товстій, що свідчить про більшу реактивність тонкої кишки і визначається великим вмістом тут лімфоїдної тканини.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено рішення конкретної наукової задачі з  нормальної анатомії відносно будови тонкої й товстої кишок, лімфоїдної тканини, асоційованої з ними, та доведений взаємозв'язок між становленням  оболонок   кишок і вмістом в них лімфоцитів в ранньому постнатальному  періоді, що відображає морфогенетичний вплив PNA⁺-лімфоцитів на формування структур слизової оболонки кишки.

1.          У тварин, що отримували антиген, на 1-3-ю добу життя спостерігається збільшення довжини як тонкої (188,3±5,3 мм – у  експериментальних новонароджених  тварин, 109,7±21,7 мм – у інтактних), так і товстої кишки (23,2±6,6 мм та 14,3±5,9 мм, відповідно) в порівнянні з інтактними тваринами; тенденція до збільшення розмірів зберігається до 45-ої доби. У новонароджених тварин, яким внутрішньоплідно вводили антиген, виявлено збільшення висоти ворсинок слизової в тонкій кишці до 194,2±10,4 мкм проти 178,2±8,1 мкм у інтактних й складок слизової в товстій кишці в порівнянні з інтактними тваринами.

2.     Серед епітелію слизової оболонки клубової кишки міжепітеліальні лімфоцити представлені переважно малими лімфоцитами. Кількість лімфоцитів  прогресивно збільшується протягом перших двох місяців життя у тварин усіх груп, але ці зміни більш виражені у тварин після введення антигену  (в  тонкій з 1,4±0,22 на 1-у добу до 4,2±0,1  на 60-у добу; в товстій кишці з 1,2±0,1 на 1-у добу до 3,2±0,1 на 60-у). Після 14-ої доби спостерігається тенденція до збільшення вмісту лімфоцитів в епітелії слизової товстої та тонкої кишок. В епітелії слизової оболонки сліпої та висхідної ободової кишки кількість лімфоцитів прогресивно зростає після народження протягом першого тижня, потім відбувається відносне зниження вмісту лімфоцитів. З 14 - 21-ої доби спостерігається прогресивне збільшення їх кількості до шістдесятої доби після народження.

3.    У підслизовій основі тонкої й товстої кишки вміст лімфоцитів вищий, ніж в епітелії слизової оболонки. Кількість лімфоцитів збільшується швидше, ніж в слизовій, досягаючи максимальних значень на 14-21 добу, після чого поступово зменшується до 60-ої доби.

 4.     В популяції лімфоцитів тонкої та товстої кишки, тварин обох груп  виявлені імунологічно незрілі лімфоцити з рецепторами до лектину арахісу (PNA⁺), їх кількість максимальна після народження та в  тварин  що отримували антиген більша (1,42±0,36 на умовній одиниці площі – в тонкій кишці, 1,24±0,32 в товстій кишці) в порівнянні з інтактними тваринами (0,76±0,24 та 0,93±0,36 , відповідно).

5.   Кількість SBA⁺ - В-лімфоцитів відносно стабільна в перші два тижні після народження, після 14-ої доби відзначається збільшення їх кількості в 1,5 - 2 рази, досягаючи максимуму на 30 – у добу. При цьому їх кількість  в  тварин  що отримували антиген становила 0,56±0,28 на умовній одиниці площі – в тонкій кишці, 0,62±0,28 в товстій кишці, що більше в порівнянні з інтактними тваринами (0,41±0,24 та 0,49±0,14, відповідно).

6.   Після введення антигену на тлі збільшення кількості лімфоцитів підвищується співвідношення епілеліоцит / лімфоцит до 23:1 проти 38:1 у інтактних в тонкій кішці та 29:1 проти 37:1 в товстій кішці, відповідно, що в подальшому супроводжується  змінами клітинного складу слизової оболонки та підслизової основи тонкої й товстої кишки: в слизовій  збільшується кількість клітин з фігурами мітозу, змінюється динаміка  келихоподібних клітин; у підслизовій основі – збільшується вміст клітин з фігурами мітозу, фібробластів, а також рихлої сполучної тканини.

7.   Динаміка клітинного складу оболонок товстої та тонкої кишки у тварин після антигенної дії супроводжуються функціональними змінами: збільшується синтетична активність келихоподібних клітин,  епітеліоцитів крипт слизової оболонки, фіброцитів підслизової основи, що визначається великим вмістом в них діастазостабільних  глікопротеїдів та глікогену, глікозаміногліканів WGA⁺  речовин.