Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Електоральна поведінка громадян як предмет соціологічної рефлексії” – розглянуто методологічні й методичні засади наукового розуміння цих процесів, які були закладені в концепціях класиків-суспільствознавців П. Бурдьє, М. Вебера, Е. Даунса, М. Дюверже, Д. Ламберта, Е. Лейкмана, А. Лейпхарта, С. М. Ліпсета, Е. Ноель-Нойман, С. Роккана, М. Уоллерстайна, С. Хангтінгтона, М. Шугарта та багатьох інших зарубіжних науковців, праці яких аналізуються в дисертації, а також висловлено пропозицію щодо можливості врахування й використання сформульованих ними положень в умовах України та інших країн пострадянського простору. У транзитивних суспільствах закономірності, відзначені багатьма цими авторами, мають лише часткове відображення через загальну неусталеність економічних, соціальних та політичних процесів, неструктурованість суспільства, за умов якої економічні, політичні та частково ідеологічні інтереси різних його шарів мають неусталений характер. Тому в розділі висвітлено погляди на електоральну участь й електоральну поведінку в системі участі політичної вітчизняних науковців, зокрема, О. Балакірєвої, І. Бекешкіної, О. Вишняка, Є. Головахи, В. Оссовського, Н. Паніної, В. Паніотто, О. Петрова, В. Полторака, Ю. Сурміна, В. Чигрина, М. Чурилова та інших соціологів.

Проаналізовано також концепти розуміння електоральної поведінки, її детермінанти та моделі, запропоновані російськими дослідниками О. Кудіновим, Г. Шипіловим, Є. Малкіним, Є. Сучковим, Ф. Ільясовим, С. Лісовським, О. Фаєром та багатьма іншими дослідниками з академічних установ та консалтингових структур, які намагаються визначити нові чинники детермінації електоральної поведінки виборців у країнах пострадянського простору.

Опрацювання наукових джерел, присвячених визначенню сутності політичної участі, політичної поведінки та її різновиду – поведінки електоральної, дає підстави стверджувати, що, незважаючи на ускладнювання державного устрою демократичних країн, появу великої кількості партій і громадських організацій, фактично спостерігається падіння рівня інтересу пересічних громадян до політики і навпаки – зростання недовіри до влади і владних структур і, як наслідок, зниження електоральної активності виборців.

Натомість дослідження, матеріали яких аналізуються в численних публікаціях вітчизняних соціологів напередодні кожних наступних виборів, доводять залежність політичної участі, політичної та електоральної поведінки від статі і вікової належності громадян, їхнього сімейного стану, рівня освіти, місця проживання, стану політичної та електоральної культури (як у суспільстві взагалі, так і на рівні різних суб’єктів електорального процесу), нарешті, від психологічних особливостей кожного окремого індивіда.

На основі цього аналізу розглянуто типології й моделі електоральної поведінки, запропоновані різними дослідниками. Уточнено запропоноване В. Полтораком і О. Петровим поняття моделі електоральної поведінки, яку варто розуміти як комплексне, типологізоване відображення реальної поведінки виборців, що визначається сукупністю внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних і суб’єктивних мотивів участі у виборчій кампанії; підсумком такої поведінки є акт голосування або відмови від неї.

Шляхом розгляду шести існуючих класичних моделей електоральної поведінки в розділі з урахуванням даних центру “СОЦІОПОЛІС” здійснено спробу виділити три узагальнені моделі:

– соціально-статусну модель (ССМ) – 20–22%, котра пояснює електоральну поведінку в цілому, виходячи з демографічних, соціальних, статусних й інших характеристик виборців, що голосують на виборах;

– модель ідеологічної ідентифікації (МІІ) – 20–22%, що описує поведінку виборців на основі установок, цінностей, ідеології, що сформувалися в них (протягом життя, або під впливом пропаганди, або через підтримку політичних партій);

– модель раціонального вибору (МРВ) – 40–45%, яка в цілому пояснює електоральну поведінку тим, що виборець голосує за ту партію або політичного лідера, що видаються йому найкращими, діяльність яких буде для нього найбільш корисною.

Окремо виділено маркетингову модель, у рамках якої виборець досить чітко “бачить” проблеми, що пропонуються політиком або партією для вирішення, і на цій підставі приймає остаточне рішення.

Сформульовано три наукові проблеми, розв’язання яких дало б змогу в концентрованому вигляді сформувати концепцію електоральної поведінки людей за умов перехідного суспільства.

Перша проблема полягає в з’ясуванні питання, якою мірою поведінка виборця під час виборів є відображенням його прагнення до особистісно визначеної участі в політичному житті, виконання громадського обов’язку, якою є визначальна мотивація обраного типу електоральної поведінки.

Друга проблема пов’язана з визначенням того, які моделі електоральної поведінки громадян найхарактерніші для перехідного суспільства, які чинники та якою мірою визначають ці моделі.

Третя проблема передбачає в аналіз внутрішнього механізму електоральної поведінки та його головного результату – електорального вибору: виявлення рівня компетентності вибору, тобто здатності виборця зорієнтуватися в політичній ситуації, а отже, в платформах партій і кандидатів, якими є критерії оцінювання цих платформ тощо.

У другому розділі – “Складові детермінації електоральної поведінки виборців України” – констатовано, що електоральна поведінка – це, по-перше, найбільш масова форма політичної поведінки, а електоральна участь – форма участі політичної; по-друге, електоральна поведінка являє собою складний соціальний феномен, який не має на сьогодні загальноприйнятого тлумачення. Запропоновано авторське визначення, згідно з яким під електоральною поведінкою слід розуміти відносно сталий комплекс дій і вчинків виборця на різних етапах виборчої кампанії, а також у поствиборчий період. Електоральна поведінка визначається складною структурою детермінант внутрішнього (об’єктивні: стать, вік, освіта, соціально-професійна, соціально-поселенська та регіональна належність; суб’єктивні: потреби, мотиви, диспозиції, очікування) та зовнішнього (соціально-економічні, соціально-політичні та соціально-культурні чинники) характеру.

Електоральна поведінка, як правило, аналізується за допомогою соціологічних індикаторів, на які звертали увагу американські дослідники А. Кемпбелл, П. Лазарсфельд, С. Ліпсет, В. Міллер, Г. Турін та ін.

Так, як соціальні детермінанти електоральної поведінки автори виділяли класову лояльність, класову ідентифікацію, належність до політичного покоління, релігійний та етнічний статуси. Разом з об’єктивними детермінантами електоральної поведінки були виділені і суб’єктивні – соціальне сприйняття, ідентифікація тощо.

Разом із соціальними детермінантами голосування були виділені політичні змінні, що впливають на виборчий процес. До них були віднесені: участь у партійному житті, діяльність партій щодо мобілізації виборців, контакти з громадянами, політична свідомість, політичне сприйняття. Але, на думку цих та інших авторів, поведінка виборців залежить не стільки від політичної свідомості, скільки від соціальної, етнічної або релігійної належності. Тобто процес голосування є проявом лояльності індивіда до групи, з якою він себе ідентифікував.

За допомогою екстраполяції названих внутрішніх і зовнішніх детермінант формування електоральної поведінки доведено, що чільні місця серед них посідають саме зовнішні, тобто соціально й політично зумовлені чинники, вплив яких на окремого виборця та їх об’єднані спільною мотивацією групи, робить їх такими, що визначають поведінку виборців.

До існуючих додано декілька недостатньо вивчених детермінант, таких як стан соціального самопочуття, самооцінка статусу та матеріального становища виборців, а також декілька детермінант, які в умовах транзитивного суспільства набувають нового змісту – мова йде про політичні орієнтації й партійну ангажованість, ставлення до реформ і змін, а також про громадську позицію.

На цій підставі здійснено спробу модернізувати існуючі типології електорату за електоральною поведінкою, а також проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні чинники детермінації електоральної поведінки.

Порівнюючи отримані особисто дисертантом дані з даними інших дослідників, запропоновано узагальнену ієрархію чинників детермінації електоральної поведінки виборців України, характерних для сучасного стану її електорального простору.

Так, сталою детермінантою електоральної поведінки лишається протистояння “посткомуністів” з “демократами”. Масштаб цього протистояння як одного з визначальних факторів електоральної поведінки в усіх проаналізованих електоральних циклах характеризується високими значеннями.

Не втрачає свого значення й детермінанта електоральної поведінки залежно від соціально-професійного статусу, що підтверджує гіпотезу про її вираженість.

Вікова належність входить до трійки найбільш значущих розколів у моделях електоральної поведінки. Величини вікового розмежування залишалися відносно постійними між усіма партіями, за винятком комуністів, для яких характерне стабільне зростання значень розмежування.

Відмінність голосування в системі “місто – село” за своєю величиною займає четверту позицію. З певними коливаннями поселенський чинник набуває високих значень, визначаючи розбіжності між голосуванням за соціалістів (пізніше за Народну партію В. Литвина) і націонал-демократів, за Партію регіонів (у регіональному розрізі) та БЮТ (у такому самому розрізі). Ще однією особливістю дії цієї детермінанти є збільшення розкиду голосів у різних за типом і людністю поселеннях.

Економічні фактори посідають п’яте місце в загальній структурі детермінант електоральної поведінки, що зафіксовано як у дисертації, так і в дослідженнях інших авторів. Це підтверджує гіпотезу про різницю в голосуванні між групами виборців з різним рівнем доходів.

Освітній чинник належить до найменш виражених. Щоправда, на президентських виборах, які уособлюють собою вибори з найсильнішим змістом, відбувалося певне зростання його значень, підтверджуючи гіпотезу про відмінності в голосуванні між групами респондентів з вищою освітою і респондентами з нижчим рівнем освіти.

Крім того, впродовж усіх електоральних циклів на одному і тому самому рівні відтворювалися детермінанти участі у виборах та голосування щодо самооцінки матеріального становища, рівня соціального самопочуття, рівня політичної участі, нарешті, по громадянської позиції.

Таким чином, можна констатувати зміни загальної структури детермінації електоральної поведінки, пов’язані з визначеними вище макросоціальними факторами розвитку суспільства, а також з поточними змінами в соціально-економічній ситуації.

На цій підставі зроблено висновок, що раціональний вибір в електоральній поведінці українських виборців дійсно репрезентовано в найширших масштабах. Проте, як показує практика виборчих кампаній у країнах, що утворилися на пострадянському просторі, досить часто простежуються парадокси електоральної поведінки, в тому числі “парадокси голосування”, зумовлені, зокрема, специфікою функціонування масової свідомості, громадської думки, суспільного настрою в транзитивному суспільстві, а також коливаннями стану соціально-психологічного тонусу населення у країні в цілому та в окремих її регіонах.

Аналіз соціологічних опитувань, здійснених у низці регіонів напередодні результати другого туру виборів Президента України 2010 р., у площині “раціональне ↔ емоційне”, доводить, що раціональні, з одного боку, та емоційно-чуттєві мотиви голосування, з іншого, майже навпіл розкололи українських виборців. Суто раціональні й суто емоційні чинники вибору кожної із сил, представлених на президентських виборах своїми лідерами, майже урівноважують один одного, маючи перехідну форму – чинників інструментальних, коли здобутки можна оцінювати або як матеріальний зиск від діяльності певної політичної сили чи її лідера, або як зиск, скоріше, моральний.

В Україні, де старі інтереси й орієнтації виборців зруйновані, а нові тільки формуються, ще не визначились домінуючі соціальні цінності і часто досить важко вловити різницю між програмами й партіями, де є невизначеність у розумінні можливостей і шляхів економічного, соціального і політичного розвитку країни, вибір на емоційно-чуттєвому рівні здійснюється значно більшою мірою, ніж у країнах з розвиненою демократією.

У третьому розділі – “Основні підходи до використання чинників детермінації електоральної поведінки громадян в її прогнозуванні та моделюванні” – обґрунтовано, що прогнозування електоральної поведінки, результатів виборчих кампаній має велике наукове значення, оскільки дає можливість підійти до формування й розвитку основних принципів пояснення специфіки електоральної поведінки, факторів і детермінант, що її визначають, а отже, вийти на новий, науковий рівень розвитку соціологічної теорії й практики.

Проведений у попередніх розділах дисертаційної роботи аналіз проблем електоральної поведінки населення, електорату в цілому й у рамках суспільств, що трансформуються, його детермінації, факторів, які впливають на специфіку подібної поведінки, для остаточного завершення передбачає вивчення підходів до прогнозування (моделювання, у тому числі математичного у випадку, якщо подібне з об’єктивних причин виявиться можливим) подібної поведінки і, як результат, розробки методик прогнозування результатів виборчих кампаній.

Можна виділити аналітичні, практичні та наукові його аспекти. У першому випадку мова йде про одержання політиками, партіями й іншими суб’єктами виборчої діяльності досить точних і надійних прогнозів щодо того, як “може закінчитися” виборча кампанія, хто вийде з неї переможцем.

Що стосується практичних цілей прогнозування результатів виборів, то тут мова йде вже не про інтереси окремих кандидатів і партій, а про потреби виборців, суспільства в цілому. Дійсно, саме подібні прогнози дають можливість контролювати чесність проведення виборчої кампанії, запобігти фальсифікаціям у процесі організації виборів. У короткостроковій перспективі подібна функція реалізується також з використанням спеціальних соціологічних методик, а саме: екзит-полів. Однак останні не можуть змінити хід участі партії або політика у виборах, вони лише констатують рівень збігу даних опитувань на виході з виборчих дільниць і дані виборчих комісій про результати голосування. Водночас попередній прогноз специфіки електоральної поведінки людей, причому й у розрізі регіонів, окремих виборчих округів, дає змогу реально відстежувати процеси, що відбуваються в ході виборчої кампанії, контролювати поведінку різних учасників виборів і адміністрацій (які можуть використовувати адміністративний ресурс), коректувати хід участі у виборах, специфіку організації пропагандистської кампанії, роботу ЗМІ, добровольців, штабів.

Нарешті, прогнозування електоральної поведінки, результатів виборчих кампаній має величезне, без перебільшення, наукове значення, оскільки дає можливість підійти до формування й розвитку основних принципів наукового політичного маркетингу з поясненням специфіки електоральної поведінки, факторів і детермінант, що її визначають. І отже, вийти на новий, науковий рівень розвитку політичної теорії.

Проблема забезпечення надійного прогнозування результатів виборів спричинена недоліками процесу соціологічного дослідження, які можуть мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер, помилками в побудові використовуваних дослідником моделей, тобто залежать від дій і рішень соціолога, отже, можуть контролюватися дослідником, піддаватися мінімізації. Помилки в прогнозуванні можуть бути пов’язані з недостатньою репрезентативністю проведених досліджень, зрушеннями вибірки, недостатньою чіткістю постановки питань в анкеті, вибору методів опитування. Складніше справа обстоїть з екзогенними факторами, що не завжди залежать від соціолога (рівень щирості респондентів, віддаленість строку проведення дослідження від дати голосування, недосконалість оприлюднюваної електоральної статистики щодо розподілу голосів респондентів, явки на виборчі дільниці тощо). Впливає на точність і надійність прогнозування результатів виборів і специфіку електоральної поведінки громадян слабка можливість розподілу при обробці прогнозів голосів виборців, які ще не визначилися в період проведення опитувань. Отже, аналіз соціологічних принципів моделювання й прогнозування електоральної поведінки, спроба перевірки можливостей математичного моделювання детермінації електоральної поведінки населення, а також характеристика основних тенденцій розвитку електоральної поведінки виборців України та можливостей її прогнозування визначили зміст цього розділу дисертації.

Зазвичай виділяють три різновиди моделей, застосування яких можливе при моделюванні соціальних процесів на основі соціальної інформації, одержуваної в процесі проведення соціологічних досліджень, а саме: трендові моделі; імітаційні моделі; моделі, засновані на математико-статистичному аналізі даних емпіричних досліджень.

Здійснено спробу довести, що кожна з цих моделей може стати основою для подальшого прогнозування електоральної поведінки населення і, що важливо, результатів виборів. У рамках подібного прогнозування, як підтверджує досвід досліджень центрів “СОЦІОПОЛІС” і “Соціо”, доцільно використовувати два основні підходи: соціолого-статистичний, що ґрунтується на використанні даних виборчої статистики, які коректуються передвиборними прогнозними дослідженнями, і соціологічний, заснований на використанні в процесі прогнозування результатів передвиборчих соціологічних досліджень, опитувань суспільної думки.

Проведений математичний аналіз соціальних показників електоральної поведінки, обчислених на підставі соціологічних досліджень (m = 35), мав на меті виявлення впливу різних детермінант на формування активності виборців. З використанням методів кореляційного й факторного аналізу доведено: по-перше, адекватність обраних і запропонованих детермінант формування моделей електоральної поведінки, а по-друге, можливість використання математичних методів для прогнозування результатів виборів, якщо використовувати їх у комплексі з прогнозуванням на основі соціологічних методів. Слід зауважити, що точність такого прогнозування значно підвищується в разі використання комплексу детермінант, які враховують не тільки відомі за загальновживаними моделями параметри прогнозних розрахунків, а й основні характеристики типології поведінки виборців, які наведені в розділах дисертації.

Що стосується тенденцій розвитку електоральної поведінки українських виборців, то вони перебувають під впливом низки факторів: рівень виборів (загальнонаціональні чи регіональні), стабільні чинники (вік, стать, рівень освіти, розмір населеного пункту), умовно стабільні (рівень доходів) і ситуаційні фактори (популярність політичних лідерів, ефект використання політтехнологій).

На цій підставі й формуються основні тенденції розвитку електоральної поведінки українських виборців, до яких, зокрема, належать: поступова відмова від моделі “добровільно-примусового” голосування; зміна векторів політичної свідомості виборців – від вектора “ліві й усі інші” до вектора “підтримка політичних сил, переважно представлених у парламенті”; зростання кількості рухливого електорату; зростання впливу регіональних та поселенських чинників голосування; зростання питомої ваги особистісного сприйняття виборцями об’єктів вибору, чуттєво-емоційної складової детермінації їхньої електоральної поведінки.