ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ В ФОРМУВАННІ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ПІДЛІТКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначаються його об’єкт, предмет, гіпотеза, мета та завдання, методологічні та теоретичні джерела, використовувані методи. Розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущість отриманих даних, наводяться відомості про апробацію та впровадження результатів роботи .

У першому розділі “Теоретичний аналіз пізнавального інтересу в контексті навчально-пізнавальної діяльності” проаналізовано психологічну літературу стосовно проблеми пізнавального інтересу та його формування в процесі навчально-пізнавальної діяльності. Ми дослідили різноманітні погляди на вищезазначену проблему західних (У. Джеймс, Е. Клаперед, Д. Фрейєр, Е. Стронг, Е. Торндайк, Ш. Бюлер, Р. Молен та ін.) та вітчизняних (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович, О. В. Запорожець, Г. І. Щукіна, А. К. Маркова, Н. Г. Морозова, В. М. Мясіщев, В. В. Давидов, Ю. К. Бабанський, В. Б. Бондаревський та ін.) науковців; розглянули дослідження українських вчених (Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, М. І. Алексєєва, Д. Ф. Ніколенко, Л. М. Проколієнко, М. М. Заброцький, В. К. Демиденко, С. С. Занюк та ін.).

Результати даного дослідження показали, що інтерес, як складне і дуже значуще для людини утворення, має цілу множину трактувань в своїх психологічних означеннях. Він розглядається як вибіркова спрямованість уваги людини (Н. Ф. Добринін, Т. Рібо); прояв розумової та емоційної активності людини (С. Л. Рубінштейн); активатор різноманітних почуттів (Д. Фрейєр); особливий сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, що підвищує активність свідомості і діяльності людини (Л. А. Гордон); активне пізнавальне (В. М. Мясіщев, В. Г. Іванов); емоційно-пізнавальне (Н. Г. Морозова) ставлення людини до світу; структура, яка складається з потреб (Ш. Бюлер); специфічне ставлення особистості до об’єкта, що викликане усвідомленням його життєвого значення й емоційної привабливості.

В контексті нашого наукового дослідження оптимальним є визначення, в якому пізнавальний інтерес розглядається як специфічна вибіркова спрямованість особистості на пізнання предметів, явищ та подій навколишнього середовища, що активізує її психічні процеси, діяльність та пізнавальні можливості.

Основна відмінність у підходах до вивчення інтересів представників вітчизняної та зарубіжної психології, на наш погляд, полягає у тому, що зарубіжні вчені вивчають інтереси за межами діяльності особистості, не враховуючи при цьому, що саме в процесі діяльності інтереси, в тому числі й пізнавальні, можуть формуватися і розвиватися. У вітчизняній психології інтерес розглядається як особлива властивість особистості, що впливає на її розвиток у процесі діяльності. В роботах провідних вітчизняних психологів О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, О. В. Запорожця, Д. Б. Ельконіна та інших сформульовані фундаментальні положення про те, що діяльність дитини – основна умова її психічного розвитку. Більшість дослідників називають інтерес “найважливішою”, “провідною”, “основною” спонукою будь-якої діяльності, вважають, що інтерес є початковою формою суб’єктивних проявів, оскільки він виражає вибірковий характер і діяльності, і предметів, і явищ навколишньої дійсності.

Оскільки пізнавальний інтерес розглядається багатьма дослідниками як один з провідних мотивів навчання (О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович, М. І. Алексєєва, Л. С. Славіна, Л. П. Благонадьожина, А. К. Маркова, Т. Г. Шапошнікова, Дж. Брунер, Д. Берлайн, Г. Робертс та ін.), то ми окремо зупинились на визначенні мотиву як психологічного терміна. Зокрема, під мотивом ми розуміємо сукупність зовнішніх та внутрішніх умов, що викликають спрямовану певним чином активність суб’єкта. Основою мотивів діяльності людини є її потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонуки до дій, завдяки яким ці потреби задовольняються. Різниця між потребою і мотивом, в свою чергу, полягає у тому, що потреба спонукає до активності, а мотив – до спрямованої діяльності. Коли потреба конкретизується і знаходить предмет, який здатний її задовольнити, то вона перетворюється на мотив.

Аналіз проблеми формування пізнавального інтересу учнів підліткового віку дозволив нам виділити та охарактеризувати психологічні чинники впливу на їхні пізнавальні інтереси, зокрема, такі, як врахування вікових та індивідуальних особливостей, рівня психічного розвитку, наявності пізнавальних здібностей дитини, а також неконфліктні взаємостосунки між вчителем та учнем, позитивна емоційна атмосфера на уроці, стимулювання вчителем вольових зусиль учнів, справедливе оцінювання знань, правильна організація та викладення навчального матеріалу, використання найбільш ефективних методів навчання тощо. Серед негативних факторів впливу на формування пізнавальних інтересів учнів нами були виділені такі, як шкільна тривожність, ситуація вимушеної дії, несправедливі звинувачення і постійні нарікання з боку дорослих на адресу школярів, відсутність єдиної виховної лінії у сім’ї тощо.

Відповідно до мети даної дисертаційної роботи, нами був здійснений також теоретичний аналіз проблеми емоційного впливу на процес формування інтересів підлітків на основі досліджень О. М. Леонтьєва, О. К. Дусавицького, П. М. Якобсона, В. К. Вілюнаса, О. Я. Чебикіна, І. Д. Беха, Р. В. Павелківа, П. Л. Поплужного, Л. М. Аболіна, О. К. Тихомирова, П. В. Симонова та ін.
В результаті цього аналізу ми дослідили особливості взаємозв’язку між емоціями та пізнавальними інтересами і з’ясували, що емоційні стани школярів суттєво впливають на характеристики їхньої пізнавальної діяльності. Причому вони здатні здійснювати як позитивний – регулюючий, так і негативний – дезорганізуючий вплив на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Але, і в першому, і в другому випадках, емоції мають адаптивну функцію. Вони співіснують із потребами людини, виконують функції оцінки і спонукання. В емоціях представлено цілісне ставлення людини до світу, вони тісно пов’язані з центральними особистісними утвореннями, самосвідомістю і особистісною ідентичністю, являють собою основну мотиваційну систему людини.

У другому розділі “Дослідження особливостей прояву пізнавального інтересу в підлітковому віці” представлено результати констатувального експерименту.

Дослідження проводилось у кількох середніх загальноосвітніх закладах м. Рівного, зокрема Рівненському навчально-виховному комплексі “Колегіум” (далі НВК “Колегіум”), ЗОШ № 1 та ЗОШ № 8. Всього в експерименті брали участь 360 учнів 6-х, 7-х та 8-х класів віком від 11 до 15 років.

В ході проведення констатувального експерименту нами були виділені та проаналізовані три типи уроків: з високим, середнім та низьким рівнями прояву пізнавального інтересу школярів.

Якісний аналіз результатів дослідження взаємозв’язку між настроєм та типом уроку (табл. 1) показав, що на уроках першого типу, які проходили з високим рівнем прояву інтересу, в учнів переважав радісний (43 %), захоплений (25 %) настрій, а також, але у меншій мірі, їм був притаманний приємний (18 %), спокійний та врівноважений (10 %) настрій. На уроках другого типу, тобто тих, що містять як зниження, так і збудження інтересу, учням були властиві різноманітні настрої, але у більшості це приємний (28 %), спокійний та врівноважений (27 %) настрій. На таких уроках кількість дітей, що переживали радість і захоплення значно менша, ніж на уроках першого типу (на 25 % та 22 % відповідно). Разом з тим, спостерігалось і зменшення кількості учнів з тривожним та сумним настроєм, порівняно з уроками третього типу (на 14 % та 21 % відповідно). На уроках третього типу, з низьким рівнем інтересу, діти відчували тривожність (35 %), незадоволення (39 %), сум (19 %), що безумовно є підставою для роздумів стосовно шляхів вирішення даної проблеми.