ОСОБЛИВОСТІ МЕЖОВИХ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми дослідження; визначено його об’єкт, предмет та мету; сформульовано гіпотези та завдання; показано методологічне підґрунтя і названо методи дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи. Подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, описано структуру дисертації.

У першому розділі – „Особливості виникнення межових психічних станів у дітей молодшого шкільного віку” – проаналізовано теоретико-психологічні напрямки вирішення проблеми дослідження, визначено зміст основних понять, виділено види дитячих межових психічних станів і характерні причини їх виникнення. У розділі розглянуто чинники, що спричиняють розвиток межових психічних станів у дітей спільно з тими соціально-психологічними чинниками, які обумовлюють навчальну неуспішність молодших школярів.

У сучасній психології проблема межових психічних станів залишається мало дослідженою. Тим часом саме ці стани є особливою сферою в негативній психологічній симптоматиці, що позначають слабкі, стерті форми нервово-психічних розладів, які знаходяться поблизу межі психічного здоров’я і вираженої патології.

У зв’язку з цим зазначимо, що межові психічні стани людини зазвичай аналізуються патопсихологією, медичною психологією та психіатрією. Розглядаючи проблеми порушення психічного здоров’я та психічної діяльності дитини, дослідники часто ґрунтуються на знаннях, отриманих з педагогічної та вікової психології. Ці проблеми потребують також всебічного аналізу цілісного педагогічного процесу. Як відомо, учасниками навчально-виховного процесу нерідко є діти з низькою розумовою активністю та навчальною успішністю. На початку навчання мають місце дефекти, що співіснують у дітей на межі норми та патології, а подальший їх розвиток призводить до дисгармонійного становлення особистості.

Аналізуючи поняттєву сутність межових психічних станів, ми вживали такі терміни, як симптоми, синдроми, етіологічні та інші фактори. Спираючись на ідеї М. Д. Левітова, О. І. Захарова та інших, встановили, що основні складові межових психічних станів не тільки позначають слабкі, стерті форми нервово-психічних розладів, а входять до складу психогенних розладів, неврозів, психопатій та різних психосоматичних порушень. Таким чином, ці стани синтезують у собі різні розлади, які потребують подальшого аналізу.

Як свідчить огляд психолого-медичної літератури (І. М. Нікольська, М. Лібінич, В. В. Лебединський та ін.), психопатії пояснюють аномалії у формуванні емоційної та мотиваційної сфери особистості, що мають зв’язок не тільки з генетичними, спадковими факторами, а й з несприятливими соціальними впливами, пов’язаними з вихованням. У сучасній психіатричній літературі
(О. І. Захаров, Б. Д. Карвасарський, Н. Д. Лакосіна, В. А. Гіляровський та ін.) поширена думка про те, що реактивні стани виникають як відповідь на психічну травму, яка супроводжується депресіями, патологічними переживаннями, афективним реагуванням, неврозами та психопатіями.

Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження дав змогу встановити, що неврози у розвитку межових психічних станів займають одне з ключових місць за масштабністю симптоматичних проявів. У зв’язку з цим можна виділити декілька напрямків в інтерпретації сутності неврозів.

По-перше, згідно з тлумаченнями багатьох психологів суттєвими аргументами неврозу виступають психічна травма і невротичний конфлікт, які мають місце у дитинстві (О. І. Захаров, Д. Н. Ісаєв, Е. Берн, Е. Фромм, К. Роджерс). По-друге, психоаналітична концепція особистості (А. Адлер, З. Фрейд, К. Хорні) пояснює розвиток неврозів на підставі вчення про сильні афективні фактори, потяги, передусім сексуальні (комплекс Едіпа). По-третє, з позиції соціокультурної теорії сімейні взаємини викликають тривогу, яка зумовлює появу невротичних проявів (К. Хорні, В. Д. Менделевич, О. Штепа, В. М. М’ясищев). По-четверте, появу неврозів спричиняє адаптація до нових соціальних норм, що змушує людину опинятися в конфліктних ситуаціях (О. І. Захаров, В. Ротенберг, В. М. Бехтєрев).

Важливе значення для пояснення симптоматики неврозів мають праці фізіологів і психотерапевтів: В. Келла, К. Ясперса, І. П. Павлова, Б. Д. Карвасарського, О. І. Захарова. В їх працях з’ясовується роль гострих психічних травм у виникненні неврозів, що призводять до психогенних захворювань людини.

Суттєвими особливостями розвитку неврозів є негативні емоційні стани та соматовегетативні розлади. Так, надмірне хвилювання справляє вплив на психічну діяльність дитини і позначається на ефективності її навчання у школі (О. Кондаш, Г. Шелль, Ф. Хоппе), а страх і тривога (О. І. Захаров, А. М. Прихожан, К. Ізард,
Я. Рейковський, Г. Сельє) в подальшому викликають стан загальної тривожності (Ч. Д. Спілберг, А. М. Прихожин, В. С. Мерлін, В. В. Білоус).

Розвиток межових психічних станів у молодших школярів супроводжується тривалою дією негативних факторів, що призводить, на думку М. І. Буянова, до „системних неврозів” – зокрема, до таких, як логоневроз (або заїкання), нервові тики, енурез, енкопрез, нічні страхи. Згідно з твердженнями З. Фрейда, Б. Д. Карвасарського і А. А. Рахманова, актуальні неврози – неврастенія, істерія й невроз причепливих станів – мають місце у разі порушення емоційно-афективної сфери. Крім того, в дитячому віці вони характеризуються своєрідними формами прояву.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу твердити про масштабні впливи невротичних розладів особистості учня на його навчальну діяльність. Ці розлади були об’єктом вивчення ще у XIX ст. – їх виникнення пояснювалося суттєвими порушеннями стилю педагогічної взаємодії та недотриманням ними педагогічних вимог у навчальному процесі (Я. А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський, Ш. О. Амонашвілі, Л. С. Виготський).

У зв’язку з цим нами проаналізовано різного роду психогенії як складові межових психічних станів – зокрема, „шкільна тривожність”, яка з часом може проявлятися у психогенних формах шкільної дезадаптації (В. Є. Каган, О. Е. Лічко, В. Г. Меншиков, В. О. Гурєва, О. В. Хухлаєва). Визначено також сутнісні параметри понять „шкільний невроз”, „шкільна фобія”, „дидактогенія” і „дидактогенний невроз”.

На основі проаналізованої психологічної літератури можна дійти висновку про те, що шкільна тривожність пов’язана з соціально-психологічними чинниками або чинниками освітніх програм (Н. І. Гуткіна, С. Д. Максименко, Н. Ю. Максимова, Т. М. Титаренко та ін.), у тому числі з педагогічними помилками вчителя (Л. А. Венгер, В. О. Сухомлинський, Л. В. Дзюбко та ін.).

Проведені емпіричні дослідження дали вченим певні відомості щодо чинників розвитку межових психічних станів дітей. Як досить істотний чинник цього, виступають сім’я і психологічна готовність жінки до народження дитини (Т. М. Титаренко, Н. Ю. Максимова, О. І. Захаров, М. І. Буянов). Крім того, чинниками розвитку межових психічних станів є патогенна вагітність, спадкові чинники, нервово-соматичні порушення, несприятливі життєві ситуації, психічні травми і нервово-психічне напруження, преморбідні та вікові особливості дитини.

Таким чином, розв’язання проблеми межових психічних станів у педагогічній та віковій психології є далеко не завершеним, що вимагає системного підходу в дослідженні причин та засобів корекційного впливу.

У психолого-педагогічній літературі аналізуються питання розвитку і навчання дітей (Ш. О. Амонашвілі, Л. І. Божович, Л. А. Венгер, В. В. Давидов,
Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, Д. Б. Ельконін, О. М. Леонтьєв та ін.), що дозволило створити передумови для визначення основних груп чинників навчальної неуспішності молодших школярів.

У проблематиці дослідження важливу роль відіграють процеси адаптації, пов’язані з мотиваційною, віковою та генетичною готовністю дитини до школи. Недостатня адаптація становить першу групу причин виникнення межових психічних станів. Друга група причин зумовлюється обставинами навчального процесу, зокрема неефективністю педагогічної діяльності вчителя (В. О. Сухомлинський, С. Д. Максименко, В. В. Давидов).

Безумовним і досить дієвим чинником виникнення межових психічних станів є характер сімейного виховання, від якого залежить рівень навчальної мотивації дитини. Це третя складова навчальної неуспішності школяра. Дослідники звертають особливу увагу на четверту групу причин проявів цих станів. Вони об’єднують особливості психічного розвитку дитини і численні форми прояву межових психічних станів, подальший розвиток яких призводить до ранньої шкільної дезадаптації, а в міру дорослішання дитини – до соціальної дезадаптації.

Для того, щоб з’ясувати групи причин, які зумовлюють появу межових психічних станів, нами було здійснено емпіричне дослідження, яке описано у наступних розділах дисертації.

Звичайно, проблема межових психічних станів у дітей молодшого шкільного віку детально нерозкрита. Відомо, що їх основу складають страхи, тривожність. Залишаються не з’ясованими особливості прояву межових психічних станів, пов’язаних із негативними емоційними станами, соматовегетативними порушеннями в процесі навчальної діяльності. Виходячи із таких уявлень, ми плануємо емпіричне дослідження.

У другому розділі – „Межові психічні стани молодших школярів та їх вплив на навчальну діяльність” – описано констатувальну фазу експериментального дослідження, зокрема, процедура добору досліджуваних, перебіг дослідження, обробка і аналіз даних, з’ясовано форми прояву окремих межових психічних станів дітей молодшого шкільного віку.

У процесі експериментального дослідження нами розглядалися ті особливості психічного розвитку школярів, які за даними медичного обстеження не становили патології. Однак, за результатами психодіагностичних методик у досліджуваних фіксувались межові порушення.

Реалізація констатувальної фази експерименту дала змогу психологу розпочати роботу з дітьми шестирічного віку щодо запобігання у них розвитку межових психічних станів.

У дослідженні брали участь 210 учнів перших класів загальноосвітніх шкіл
№ 24, № 14, № 22, № 8, № 42 м. Чернівці, а також 180 батьків, 26 вчителів – класоводів і вчителів подовженого дня.

На етапі відбору дітей молодшого шкільного віку до першої та другої груп використовувалися відповідні методики: опитувальник для діагностування емоційного неблагополуччя дітей ОДЕН (за Ю. М. Міленич); проективний тест „Контурний САТ-Н”; методика тривожності CMAS; методика вивчення продуктів творчості - тест „Малюнок сім’ї” (за В. Х’юлсом, О. І. Захаровим); „Шкала невротизації особистості батьків” (за О. І. Захаровим). Додатковими методами діагностування досліджуваних були: аналіз медичної документації, спостереження, бесіди, інтерв’ю, анкетування вчителів, батьків, розповіді дітей. На ефективність дослідження впливали моторні компоненти, рухи, міміка, мовленнєві акти, зовнішні прояви певних вегетативних реакцій молодших школярів.

Другий етап констатувальної фази експерименту передбачав дослідження впливу межових психічних станів на пізнавальну активність молодших школярів.
У зв’язку з цим застосовувалися відповідні методики: методика вивчення шкільної тривожності (за Е. Амен); проективні методики „Школа звірів” (за С. Панченком), „Моя вчителька”, „Я у школі”; проективна методика „Незакінчені речення”; методики, спрямовані на дослідження пізнавальних процесів: „Оцінка розумової працездатності” (за Е. Крепеліним) і стійкості уваги: тест „Коректурна проба”; методика „Стислий метод перевірки рівня розвитку словникового запасу”
(за Х. Бройєром і М. Войфеном). Рівень розвитку словесно-логічного мислення досліджувався на підставі проективних малюнкових тестів.

В емпіричній частині дослідження за опитувальником для батьків щодо емоційного неблагополуччя дітей ОДЕН (за Ю. М. Міленич) зафіксовано три рівні емоційного неблагополуччя першокласників: високий (52%), середній (30%) та низький (18%). Критерій високого рівня емоційного неблагополуччя виявляється у частих змінах настрою дитини, її плаксивості, роздратованості, невпевненості в собі, надмірній чутливості до зауважень, тобто у тих симптомокомплексах, які стосуються системних неврозів як складових межових психічних станів.

З метою забезпечення валідності експерименту ми застосували проективну методику „Контурний САТ-Н”, виокремивши за її допомогою соматичну складову, страхи, тривожність як цілісну систему межових психічних станів у першокласників. За результатами цієї методики виділено: високий (51%), середній (33%) та низький (16%) рівні вираження соматичних порушень. Високий рівень розвитку цих порушень знаходить вияв у нервових тиках, частих вразливостях, страхах, а також виражених ознаках психопатій.

У результаті дослідження загальної тривожності за методикою CMAS отримано такі показники: високий рівень її вияву зафіксовано у 50% досліджуваних, середній – у 34%, низький у 16%. Тривожність учнів зумовлюється невротичними розладами й сигналізує про наявні у респондентів прояви межових психічних порушень.