ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ ТА УМОВИ ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів; наведено відомості про апробацію результатів дослідження і публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи психологічного дослідження правової культури особистості» встановлено, що при визначенні змісту психологічних характеристик правової культури важливо спиратись, перш за все, на уявлення про культуру в цілому, а також правову культуру як один з її різновидів.

Складність розгляду культури як цілісного феномену зумовлена багатоманітністю життєдіяльності та творчості людини. Культура як об’єкт і предмет пізнання у різних галузях знань має давню історію. Вона досліджувалась, наприклад, у контексті антропології (Р. Бенедікт, М. Мід та ін.), етнографії (Е. Тайлор, М. Херсковіц та ін.), філософії (Н. Л. Румянцева та ін.), соціології (В. Н. Савин, М. Б. Смоленський та ін.), аксіології (Г. П. Вижлецов та ін.), психології (Г. О. Балл, С. А. Ермолаева, С. Д. Максименко, В. Ф. Моргун, А. В. Фурман, Л. Кольберг та ін.) тощо. Систематизація даних літератури дозволяє аналізувати такі формовияви культури, як: а) суб'єктивні людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання і уміння, виробничі і професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і етичного розвитку, світогляд, способи і форми взаємного спілкування людей у межах колективу і суспільства); б) сфера свідомості, духовного виробництва (пізнання, моральність, цінності, виховання і освіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію); в) система суспільних відносин.

Розкрито, що культура як загальний спосіб існування людини, її діяльності об’єктивується у вигляді таких продуктів, як мова, звичаї, цінності, знаряддя праці, засоби комунікації тощо. Також до них відноситься мораль, відбір норм якої за ознакою значущості для всього суспільства є основою їх трансформації у право.

Пріоритет у пізнанні правової культури мають юридичні та політичні науки. Що ж стосується інших сфер наукових знань, зокрема психології, то тут вона досліджується переважно фрагментарно та опосередковано.

Показано, що правова культура як суспільно детерміноване поєднання двох субсистем життя – права та культури, є складовою загальної культури як суспільства, так і особистості. На рівні суспільства вона являє собою систему цінностей, накопичених людством в сфері права, що утворюють правову реальність. У цьому аспекті правова культура характеризується ступенем розвитку і юридичної захищеності прав і свобод особистості, ідеальності нормативного регулювання суспільного життя, рівнем відповідної свідомості суспільства, станом правопорядку і засобом його підтримання. Як складова культури особистості, вона передбачає знання законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів, шанобливе ставлення до них, правомірну поведінка.

Узагальнивши позиції різних авторів щодо розуміння змісту «правова культура», умовно в цьому плані можна виділити три найбільш поширені напрями.

По-перше, спроба визначити правову культуру, виходячи зі специфіки змісту її ознак та компонентів. У межах цього напряму працювали С. С. Алексеєв, Д. М. Бойко, Л. В. Мелех, В. П. Сальников, О. Ф. Скакун та ін., які розглядали правову культуру як: а) правовий феномен, особливе соціальне явище, яке охоплює усю сукупність найважливіших компонентів юридичної реальності; б) знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів, формування поваги до них та активні дії, спрямовані на його здійснення; в) єдність внутрішнього (установки на особистісну цінність права) і зовнішнього (правомірна поведінка) аспектів; г) соціальне явище, результат функціональної взаємодії суб'єктів права, що забезпечує створення регулюючих еталонів поведінки у вигляді правових норм.

По-друге, визначення умов, що розкривають особливості правової культури в різних видах діяльності особистості (І. П. Коваленко, Л. В. Мелех, О. О. Міхно, Є. В. Назаренко, М. К. Подберезський, Н. А. Ткачова та ін.), зокрема, в межах певної професійної діяльності: педагог, правоохоронець, суддя, журналіст тощо.

По-третє, правова культура розглядається у віковому аспекті (Д. М. Бойко, Е. М. Гавриш, А. І. Долгова, В. Ф. Дубровский, О. В. Колосова, О. А. Никитина, Л. М. Ніколаєва, О. А. Пєвцова, М. І. Рябенко, Л. В. Твердохліб та ін.). З цих позицій констатується що, правова культура дитини – це поліфункціональне особистісне утворення, яке народжується внаслідок формування основ правосвідомості та навичок саморегуляції правової поведінки на основі ціннісно-мотиваційного ставлення до суспільних норм життя.

Систематизація наявних даних дозволяє виокремити такі загальні характеристики правової культури особистості, як дотримання правил поведінки, правових норм у різноманітних соціальних умовах, наявність моральних переконань, володіння правовими знаннями та їх застосування, наявність відповідальності особи за власну поведінку, усвідомлення правових цінностей, смислів та установок. Психологічною основою правової культури є комплекс властивостей особистості, що забезпечує прояв названих характеристик як у внутрішньому, так і в зовнішньому (поведінковому) аспектах.

Внаслідок теоретичного аналізу досліджень правової культури, склалося розуміння її як системного явища, сукупності правових знань, правосвідомості та правомірної діяльності, що є результатом усвідомлення освоєних соціально-правових норм та знаходить вияв у моральних цінностях, установках та саморегуляції поведінки особистості.

Таке бачення вимагає звернутися до вітакультурної методології (А.В. Фурман), у якій метасистемно відображено межові засади сучасних визначень життя, творення, культури, суспільства, та дає змогу розробити на цій основі теоретичну модель правової культури особистості