ОСОБЛИВОСТІ УСВІДОМЛЕННЯ МАЙБУТНІМИ ПСИХОЛОГАМИ ПЕРСПЕКТИВ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, методологічні та теоретичні засади дослідження, використані методи, вказується сфера апробації результатів дослідження та наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми усвідомлення майбутніми психологами перспектив професійної самореалізації» представлені дані теоретичного аналізу наукової літератури з проблем професійної та особистісної самореалізації особистості, психологічних особливостей професійного самовизначення та побудови життєвих перспектив у юнацькому віці.

У науковій психологічній літературі самореалізація особистості найчастіше визначається як розкриття в діяльності людини її сутнісних сил. Самореалізація тісно пов’язана з процесами становлення, розвитку й зростання особистості, виступає сутнісно важливою складовою цих процесів (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, О. Асмолов, Н. Бітянова, О. Бодальов, В. Моляко, С. Рубінштейн та ін.). Підкреслюється зв’язок самореалізації з саморозвитком, самовдосконаленням, самовихованням особистості (К. Абульханова-Славська, І. Індинов, О. Колісник та ін.).

У зарубіжній психології синонімом терміну «самореалізація» часто виступає поняття «самоактуалізація», під якою розуміють повну та вільну реалізацію особистістю своїх можливостей. Поняття самоактуалізації, яке активно розроблялося А. Маслоу і К. Роджерсом, стало ключовим у гуманістичному напрямку психології. Тенденція до самоактуалізації як потреба людини реалізувати свої вроджені потенційні можливості є основною рушійною силою функціонування особистості (К. Роджерс).

Самореалізація особистості розглядається в багатьох концепціях як важливий процес її життєвого шляху, який репрезентується в результатах життєдіяльності, в здатності організовувати та скеровувати власний розвиток. Основними положеннями цих концепцій є: самореалізація як процес та результат побудови життєвої стратегії (К. Абульханова-Славська), розвиток особистості як реалізація вчинку (В. Роменець), самоактуалізація як один з суб’єктних механізмів психічної активності (В. Татенко), самореалізація як зростання суб’єктності шляхом послідовних модифікацій ставлення до себе і до інших людей (Т. Титаренко), життєтворчість як особлива форма творчого самовизначення та самореалізації (І. Мартинюк, Л. Сохань, В. Шинкарук та ін.).

Професійна самореалізація є невіддільною від особистісної, оскільки зрілість особистості виступає умовою і невід’ємним компонентом успішного професійного становлення (Г. Балл, В. Гупаловська, Е. Климов, В. Муляр).

Професійна самореалізація психолога, з одного боку, відображає його особистісну зрілість, а з іншого – особистісна самореалізація забезпечує готовність до виконання професійної психологічної діяльності. Діяльність психолога, порівняно з іншими професіями, є специфічною як за своїм предметом, яким є індивідуальність людини, так і за інструментом професійної діяльності, яким виступає особистість психолога. Ця специфіка діяльності зумовлює відповідні вимоги до фахівця як професіонала та як особистості. В світлі цього положення рівень самореалізації психолога набуває особливого значення, а усвідомлення майбутніми психологами перспектив професійної самореалізації має стати важливою складовою їх професійної підготовки.

На основі проведеного аналізу професійну самореалізацію ми розуміємо як процес розвитку, вдосконалення і застосування індивідом в особистісно значущій професійній діяльності відповідних компетентностей, результатом чого виступає як суспільна користь, так і суб’єктивне відчуття задоволення особистості. Професійна самореалізація невіддільна від самореалізації особистісної; отже, варто розглядати її не просто як сумлінне виконання спеціалістом професійних обов’язків, а як таку професійну діяльність, у процесі якої особистість творить і твориться.

Професійна перспектива розглядається у дослідженні як цілісна картина професійного майбутнього, що грунтується на взаємозв’язку запланованих та очікуваних подій, в яких особистість вбачає соціальну цінність та індивідуальний смисл свого життя. Іншими словами, перспективи професійної самореалізації ми розуміємо як суб’єктивну картину проектування майбутнього, яка стає важливим регулятором активності у професійній підготовці особистості.

Усвідомлення особистістю перспектив професійної самореалізації розглядається як системний феномен, котрий має певні складові і органічно «вбудований» у систему самосвідомості особистості, де він репрезентує когнітивно-рефлексивний компонент, тісно пов’язаний з емоційно-ціннісним і регулятивним. В структурі усвідомлення особистістю перспектив професійної самореалізації ми виокремлюємо такі основні складові: часовий та смисловий компоненти, а також здатність особистості до самоуправління. Саме співвідношення цих компонентів і визначає, на нашу думку, рівень усвідомлення особистістю перспектив професійної самореалізації. Крім того, усвідомлення перспектив професійної самореалізації пов’язане із певними базовими рисами особистості (конституційними факторами, за Р. Кеттеллом), такими як самооцінка, рівень тривожності, рівень емоційної стійкості, вольові особливості, комунікативні здібності, рівень самоконтролю, рівень та локус суб’єктивного контролю особистості (див. Рис. 1).