ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ФИЛИПЧАКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; доцільність її розробки; визначено ступінь опрацювання теми; її хронологічні межі; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет, методи і методологічно-теоретичні основи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; відображено їхню апробацію та впровадження у навчально-виховний процес.

У першому розділі – “Соціокультурні чинники становлення та розвитку педагогічних поглядів І. Филипчака” – проаналізовано стан дослідженості педагогічних поглядів та культурно-просвітницької діяльності І. Филипчака; висвітлено життєвий шлях, соціально-культурні чинники формування світогляду та провідні напрями його культурно-освітньої діяльності; виокремлено етапи
у розвитку педагогічних ідей і культурно-просвітницької діяльності вченого.

В останні десятиліття в Україні особлива увага педагогів-науковців зосереджена на проблемі персоналізму. У відтворенні маловідомих сторінок української освіти і педагогічної думки на західноукраїнських землях, виявленні та введенні до обігу нових імен педагогів чимало зроблено науковцями, з-під пера яких вийшли монографії, статті, навчальні посібники. Це дослідження Д. Герцюка, Б. Гречина, Т. Завгородньої, Ю. Калічака, З. Нагачевської, І. Стражникової, Б. Ступарика і Л. Калинчук, В. Ковальчук, Р. Михайлишина, Ю. Романишина, І. Червінської, М.Чепіль та ін.

Історіографічний огляд засвідчив, що педагогічні погляди І. Филипчака, як і численних представників національно-демократичної педагогіки, до 90-х рр. ХХ ст. в Україні були невідомими, а їхній науково-педагогічний доробок – недостатньо дослідженим. Опрацювання значного масиву літературних джерел, друкованих та рукописних матеріалів уможливило виявити основні концептуальні ідеї творчої спадщини педагога. У процесі дослідження виявлено, що науково-творчий доробок І. Филипчака потребує докладного вивчення та дослідження. А це, зі свого боку, ще раз доводить, що вивчення проблеми персоналізму є актуальним у царині історико-педагогічних досліджень. В останні роки появилися публікації, в яких висвітлюються окремі аспекти культурно-просвітницької діяльності і творчого доробку І. Филипчака, його внесок у розвиток історії українського шкільництва. На основі сучасних наукових підходів до вивчення педагогічних персоналій (біографічний, герменевтичний, парадигмальний, синергетичний, феноменологічний) зроблено спробу систематизувати педагогічні ідеї, дидактично-виховний потенціал творчої спадщини та напрями культурно-освітньої діяльності І. Филипчака з метою їх творчого використання у сучасному виховному процесі.

Провідними напрями творчої діяльності І. Филипчака були педагогічний (учитель однокласної народної школи у с. Кулачківці Коломийського повіту, викладач української мови у львівській школі ім. А. Міцкевича, викладач у виділовій школі м. Комарно Самбірського повіту та у Самбірській учительській семінарії); літературно-публіцистичний (автор багатьох статей та повістей, історичних і краєзнавчих нарисів: “Княгиня Романова”, “За Сян!”, “Будівничий держави”, “Іванко Берладник, або Пропаща сила”, “Дмитро Детько”, “Кульчицький – герой Відня”, “Анна Ярославна – королева Франції”, “Історія села Берегів Самбірського повіту”, “Нарис історії села Тиряви Сільної”, “З історії села Лішні Сяніцького повіту”, “Бойківщина”, “Місто оновлюється”, “Давайте збирати лікарські рослини”, “Сила волі”, “За вчительським хлібом”, “Братня любов” та ін.); науково-дослідницький (дослідник історії шкільництва, автор численних нарисів:
“З історії шкільництва на Західній Бойківщині (від 1772–1930)” (1931), “Школа в Стрільбичах”, “Ц.К. Окружна головна школа в Лаврові 1788-89 – 1910-11 рр.”, “Вчительська семінарія в Самборі”, “Школа в Гордині”, “Шкільництво на Лемківщині”); громадсько-просвітницький (голова товариства “Сільський господар”, член товариств “Шовк”, “Просвіта”, “Бойківщина”, “Рідна школа”, “Руська Бесіда”); журналістський (редактор газети “Самбірські вісті”, автор циклу історико-педагогічних статей українських педагогічних часописів (“Шлях виховання і навчання”, “Рідна школа”) та місцевих видань (“Дрогобицьке слово”, “Голос Підкарпаття”)).

Аналіз джерельної бази дає підстави стверджувати, що педагогічна майстерність І. Филипчака формувалася ще з лав Станіславської вчительської семінарії, де він розпочав свою професійну діяльність. Працюючи у Коломийському районі, у м. Гвіздець, у м. Комарно, він зарекомендував себе творчим, вдумливим учителем, і 1902 року його переводять на викладацьку роботу до учительської семінарії Самбора. На початку Першої світової війни галицький педагог їде до Петербурга, де організовувалися курси з поглибленим вивченням російської мови. Після навчання в Петербурзі отримує скерування на посаду шкільного інспектора Чернівецької губернії, а згодом працює у Вінницькій учительській семінарії та лектором українознавства на учительських курсах у Вінниці. Свій хист оратора проявив і на аналогічних курсах у Білій Церкві. На формування поглядів І. Филипчака суттєво вплинуло знайомство з І. Франком, з приводу чого педагог пише декілька статей, у яких описує свої враження від спілкування з Великим Каменярем.

Епістолярна спадщина Івана Филипчака засвідчує, що він налагодив тісні контакти з відомими українськими освітніми діячами і педагогами – Б. Заклинським, Марійкою Підгірянкою, Олександром Олесем, Ю. Опільським, В. Стефаником, Ю. Шкрумеляком та ін. Свою наукову діяльність І. Филипчак спрямував на вивчення та дослідження історії українського шкільництва, з приводу чого написав кілька нарисів. Його перу належать історичні твори та соціально-психологічні повісті. Яскравий науковий слід залишив педагог у сфері рецензування, зокрема, праць Ю. Дзеровича, Г. Лакоти, С. Сірополка. Він вивчав проблему навчання й освіти сільських дітей, про що згодом написав у газеті “Український Бескид”.

Отже, основними чинниками формування педагогічних поглядів І. Филипчака були родинне середовище; гімназійна та семінарійна освіта, членство у громадських та культурно-просвітницьких організаціях і товариствах; педагогічна діяльність у навчальних закладах різного типу; праці педагогів-сучасників І. Филипчака. Вивчення й узагальнення творчої спадщини І. Филипчака дає можливість виокремити два етапи у розвитку його педагогічних ідей і культурно-просвітницької діяльності: перший – формування особистості І. Филипчака як педагога та просвітника (1891–1927); другий – інтенсивні наукові пошуки і різноаспектна просвітницька діяльність (1927–1944).

У другому розділі – “Педагогічні погляди Івана Филипчака” – проаналізовано його історико-педагогічні дослідження, обґрунтовано концептуальні ідеї національної школи, виокремлено проблеми виховання особистості у педагогічній спадщині І. Филипчака та його погляди на зміст і завдання громадянсько-виховної діяльності вчителя.

Ґрунтовними педагогічними дослідженнями І. Филипчака є праці з історії шкільництва на Лемківщині, Бойківщині і низка нарисів про окремі школи цього краю. Перші наукові спроби дослідження української школи були здійснені педагогом у Петербурзі, куди І. Филипчак виїхав у 1915 р. Досліджуючи історію шкільництва рідного краю, написав чимало історико-педагогічних праць, зокрема, “Вопрос о народной школе в Галиции” та “Церковно-приходськая школа в Галиции”.

І. Филипчак залишив багату наукову спадщину, присвячену дослідженню історії шкільництва Бойківщини: це монографії “З історії шкільництва на західній Бойківщині (від 1772 до 1930 р.)”, “Ц. К. Окружна головна школа в Лаврові
1788-89 – 1910-11”, “Школа в Стрільбичах”, “Учительська семінарія в Самборі”, “Школа в Гордині”, стаття “Самбірська гімназія”. Їхнє вивчення й аналіз дали нам підстави виокремити у спадщині І. Филипчака такі педагогічні принципи:
1) народності – ця ідея повинна пронизувати увесь зміст системи освіти. І. Филипчак вважав, що тільки шляхом вивчення власної історії, рідної мови і літератури, традицій та звичаїв народу можна глибоко проникнути в духовний світ народу, зрозуміти витоки його культури, історії, способу життя, виховати справжніх патріотів, носіїв національної ідеї, сильних і авторитетних провідників нації;
2) демократизації – цей принцип є важливим у процесі навчання і виховання, оскільки забезпечує належну реалізацію учня як особистості; дитина вчиться знаходити себе в соціумі, формує в собі вміння відстояти та захистити себе;
3) гуманізації – вчитель із розумінням ставиться до кожного учня, поважає його думку і прислухається до неї; у навчально-виховному процесі вони знаходять спільний та єдиний ідеал; учитель стосовно учня виконує роль наставника-батька;
4) індивідуалізації – педагог забезпечує врахування усіх природних та вікових особливостей учнів; знає про їхні психологічні особливості і відповідно знаходить індивідуальний підхід до кожного у процесі навчання; 5) науковості – означає аналіз фактів, розкриття причиново-наслідкових зв’язків явищ і процесів, опанування методами теоретичного мислення як основою творчого ставлення до дійсності; 6) доступності – означає насамперед відповідність навчання до вікових особливостей дитини, її розумових здібностей, дотримання дитячої логіки сприймання й осмислення, створення умов для розвитку дитини; 7) систематичності та послідовності у навчанні обумовлений логікою пізнавальної діяльності, що передбачає врахування послідовності вивчення матеріалу, системності і структурної побудови предмету, зосередження уваги на основних проблемах та групуванні навколо них інших питань; 8) принцип зв’язку навчання з життям – школа повинна відповідати реаліям життя; отримані знання мають бути такими, щоб їх можна було практично використати в житті; вчитель повинен поєднувати теоретичний матеріал із практичним життям.

Аналіз педагогічного доробку І. Филипчака допоміг виявити його вимоги до навчального процесу: зміст нового матеріалу мав відповідати науковості, бути пов’язаним із певним часовим простором; необхідно цілісно поєднувати навчання і виховання, закріплювати здобуті знання на практиці. Метою школи, на його думку, є національно-патріотичне виховання учнів. У її досягненні важливе значення має вивчення історії України.

Краєзнавчі дослідження І. Филипчака, основою яких є історичні довідки, факти та археологічні матеріали, спонукають молодь до вивчення і дослідження історії свого родоводу, краю. У краєзнавчих дослідженнях педагог подає знання з природознавства, географії, історії, антропології, етнографії Галичини, висвітлює діяльність культурно-освітніх установ і товариств краю (“Просвіта”, “Союз українок”, “Січ”, “Українські Січові Стрільці”, “Луг”, “Рідна школа”), навколо яких гуртувалася українська молодь. Спільною особливістю усіх краєзнавчих нарисів є висвітлення історії заснування і розвитку шкіл на теренах краю. Педагог перелічує імена всіх вчителів, які вирізнялися креативністю у поясненні нового матеріалу, що викликало у дітей бажання вчитися.

Вагоме місце в нарисах займає історія розвитку образотворчого мистецтва на Самбірщині. Результатом дослідження І. Филипчака стало виявлення імен відомих художників, які створювали іконостаси в містах і селах краю, висвітлення мистецьких здобутків бойківського та лемківського народів. Дослідник наголошує, що відвідування монастирів у Гошеві, Лаврові, Скиті Манявському, Почаєві сприяло формуванню духовності людини як її найвищої суті.

Особливу увагу І. Филипчак приділяв особистості вчителя, роль якого в організації навчально-виховного процес вважав провідною. На його переконання, ефективність освіти залежить від розуміння вчителем принципів навчання, поєднання теоретичних знань із практикою від гуманності педагога, його демократичності у стосунках з учнями. Результативність навчання, наголошує вчений, досягається шляхом поєднання його ефективних методів та прийомів з творчим підходом до розв’язання навчально-освітніх проблем. І. Филипчак обґрунтував вимоги до вчителя: володіння педагогічною майстерністю, креативність мислення, творчий підхід до розв’язання навчально-освітніх проблем, постійне підвищення професійного рівня, систематична самоосвіта. У формуванні особистості учня вчителі повинні належну увагу приділяти діалогу як важливому методу його навчально-пізнавальної діяльності.

Дидактична і методична завершеність навчальних занять, прекрасне володіння словом, уміння налагоджувати педагогічну взаємодію з учнями, спонукання їх до самостійного творчого пошуку, висока культура поведінки, толерантність, відкритість, доброта, глибоке проникнення у внутрішній світ своїх вихованців – усе це характеризувало професора Івана Филипчака як талановитого викладача
і вихователя учнівської молоді, надавало йому великого авторитету і поваги. Ці ж риси особистості педагога повинні плекати у собі і українські вчені XXI ст.

У третьому розділі – “Культурно-освітня діяльність Івана Филипчака” – висвітлено провідні напрями просвітницької роботи педагога, спрямовані на розбудову освіти та культури Галичини, захист національних інтересів українців краю, просвіту сільського населення, редакторську діяльність; простежено реалізацію освітніх поглядів вченого на сучасному етапі розвитку суспільства, обґрунтовано необхідність їхнього подальшого творчого впровадження.

Просвітницька діяльність І. Филипчака була найбільш плідною на Самбірщині, де він брав участь у роботі багатьох науково-просвітницьких товариств та кооперативів (товариство “Взаємна Вчительська Поміч”, “Руська Бесіда”, “Просвіта”, “Бойківщина”, “Сільський господар”, “Шовк”). Саме за сприянням першого товариства побачила світ його повість “За вчительським хлібом”. Разом з іншими вчителями педагог організовував зустрічі (“сходини”), на яких з 1934 р. виголошували реферати з українознавства. У журналі “Шлях навчання і виховання”, який був друкованим органом товариства “Взаємна Вчительська Поміч”, опубліковано праці І. Филипчака “Школа в Стрільбичах”, “Школа в Гордині”, “Вчительська семінарія в Самборі”, “Шкільництво на Лемківщині” та низку рецензій на його праці.

Культурно-просвітницька робота товариства “Руська Бесіда”, до якого належав І. Филипчак, спрямовувалася на організацію заходів патріотичного змісту. Педагог, розуміючи велике значення книги у житті людини, поповнював фонди бібліотеки товариства, яку згодом і очолив. Бібліотечною колекцією товариства “Руська Бесіда” цікавився сам І. Франко.

Велику педагогічну роботу проводив І. Филипчак у товаристві “Просвіта”, про що згодом написав цикл статей. Педагог вважав, що зусилля осередку потрібно зосереджувати не тільки на популяризації знань, навчанні, а й спільно з громадою відзначати національні свята, вивчати творчість українських поетів та письменників. Популярними серед просвітян і молоді краю було заходи на честь Т. Г. Шевченка, до проведення яких залучали дітей і молодь.

Цікавою та багатогранною була робота педагога в товаристві “Бойківщина”. Він опікувався збереженням пам’яток минулого, з ентузіазмом збирав музейні експонати та залучав до такої роботи інших. За незначний проміжок часу в музеї було виставлено декілька тисяч різнотематичних експонатів, зокрема, предмети матеріальної культури, твори сакрального мистецтва, документи, книги, монети, зброю тощо. Такі унікальні виставки викликали цікавість та допитливість у відвідувачів музею “Бойківщина”, директором якого І. Филичак був упродовж
1927–1944 рр. Наукові розвідки, рецензії, звіти про роботу музею публікувалися ним у часописі “Літопис Бойківщини”, що виходив у 1931–1939 рр.

Окрім науково-педагогічної, І. Филипчак проявив себе і в господарсько-промисловому спектрі діяльності (товариства “Сільський господар”, “Шовк”). Він вважав, що участь молоді у цих осередках, курсах хліборобів забезпечить не тільки фізичний розвиток особистості, а й формуватиме любов до землі. У розділі III розкрито методи співпраці товариства “Сільський господар” з населенням, роль І. Филипчака в організації зустрічей із фахівцями, його виступи на зборах товариства “Просвіта”, публікацію статей у часописі “Підкарпатські вісті”, висвітлення культурно-економічної ситуації на Бойківщині та Лемківщині.

І. Филипчак оприлюднив свої педагогічно-просвітницькі ідеї у газеті “Самбірські вісті”, що виходила 1941 р. і редактором якої був саме він. На шпальтах часопису педагог поміщав статті морального та національно-патріотичного змісту про роль і місце у фізичному житті молоді спортивно-молодіжних товариств, про новини театрального життя, про культурні досягнення майстрів мистецтва, унікальні експонати українських музеїв.

Висвітлення життєвого і творчого шляху педагога і громадського діяча, його внеску у виховання підростаючих поколінь дає підстави стверджувати, що вірний син і борець за волю й освіту свого народу Іван Пилипович Филипчак посяде одне з гідних місць у розвитку українських культури, педагогіки, письменництва, просвітництва у першій пол. XX ст. Актуальними є його педагогічні погляди щодо завдань, які повинна реалізувати школа: створення сприятливих умов для розумового, морального, емоційного і фізичного розвитку особистості учня; виховання в них уміння вчитися; забезпечення принципу природовідповідності навчання і виховання школярів; дотримання принципів послідовності і наступності у вивченні нового матеріалу; виявлення і розвиток творчих здібностей дітей. Пріоритетними напрямами впровадження педагогічних ідей творчої спадщини та культурно-освітньої діяльності І. Филипчака в сучасну освітню практику можна вважати такі: розвиток та актуалізація педагогічних ідей у сучасних наукових пошуках вчених і досвіді педагогів-практиків; формування національної свідомості у дітей та молоді, впровадження загальнолюдських та національних цінностей
у зміст навчально-виховного процесу; вивчення творчої спадщини І. Филипчака
у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах; дослідження маловідомих фактів його життя й діяльності як педагога, громадського діяча, редактора, видавця; популяризація виховного потенціалу його історичних нарисів у фахових науково-педагогічних виданнях.