ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДОПОМІЖНОЇ ШКОЛИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв’язок роботи з науковими планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет, методи та експериментальну базу дослідження; розкрито наукову новизну та практичну значущість здобутих результатів; подано дані щодо апробації та впровадження.

У першому розділі - «Проблема індивідуального стилю діяльності у психолого-педагогічній літературі» - здійснено аналіз стану розробленості проблеми, що досліджується, в психологічній та психолого-педагогічній літературі, з’ясовано її суть, розкрито зміст основних понять.

Аналіз літератури свідчить, що становлення індивідуального стилю діяльності (ІСД) є одним з найважливіших механізмів адаптації людини до певного виду діяльності (Г. Андрєєва, С. Асфандіярова, О. Байметов, К. Гуревич, Є. Ільїн, Є. Климов, Г. Королькова, В. Мерлін, Б. Ломов, М. Субханкулова, О. Хохліна, В. Шадриков, М. Щукін та ін.). Для того, щоб людина могла пристосуватися до вимог будь-якої діяльності, їй необхідно виробити систему своєрідних прийомів і способів діяння, які б відповідали її індивідуально-типологічним особливостям, в основі яких - властивості нервової системи й темпераменту.

Досліджуючи ІСД, вчені розглядали його як здібності людини (Є. Ільїн), як прижиттєво сформовану систему дій, яка безпосередньо залежить від типу нервової системи та темпераменту (Л. Вяткіна, Е. Штиммер, М. Прусакова), як індивідуальні ознаки особистості «інструментального порядку» (Г. Олпорт, В. Штерн), як спосіб зв’язку об’єктивних вимог діяльності та властивостей особистості (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв) тощо.

Найбільш грунтовне визначення змісту й ознак поняття «індивідуальний стиль» подається у працях Є. Климова та В. Мерліна. У вузькому розумінні ІСД - це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається в людини, яка прагне до найліпшого здійснення певної діяльності. Причому, до цієї системи входять не лише виконавчі або рухові акти, а й гностичні, орієнтувальні дії, зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети. Інакше кажучи, індивідуальний стиль є індивідуально-своєрідною системою психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина з метою найліпшого врівноваження своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. ІСД має певні ознаки (рівень нервового напруження, обсяг розумової праці, особливості динаміки входження в роботу, рівень стомлюваності та ін.), які і визначають його типи, функції, структуру (Є. Климов, В. Мерлін, О. Хохліна та ін.).

Проблема структури ІСД найбільш повно розкрита у працях Є. Климова на думку якого існують такі особливості, способи діяльності, які мимовільно або без помітних суб’єктивних зусиль (нібито стихійно) проявляються у певній об’єктивній ситуації на основі комплексу типологічних властивостей нервової системи. Ці особливості можна означити як ядро індивідуального стилю, вони й обумовлюють перший пристосувальний ефект і, таким чином, суттєво визначають напрям подальшого врівноваження із середовищем. Вони не забезпечують всього необхідного пристосувального ефекту, та по мірі необхідності виникає інша група особливостей діяльності, які виробляються протягом більш-менш тривалих пошуків (усвідомлених чи стихійних). Ця група представляє своєрідну надбудову до ядра індивідуального стилю.

Визначено, що в основі ІСД лежить індивідуальний спосіб діяльності (ІСпД), який у своєрідній формі відтворює об’єктивні умови її здійснення. Такий спосіб визначається на основі порівняння з еталонним – нормативно схваленим, тобто узагальненим і закріпленим у розрахованих на абстрактного суб’єкта інструкціях та на середні умови.

Аналіз літературних джерел виявив, що дослідження проблеми ІСД передбачає розгляд питання про його біологічні основи як бази для становлення та формування. Є. Ільїн, Є. Климов, В. Мерлін, М. Щукін та ін. дійшли висновку про безпосередній зв’язок в ньому спадкового та набутого. З’ясовано, що поведінка людини та, відповідно, індивідуальний стиль, складається не під впливом природних форм реагування, а як ефект одночасної дії багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів. Розглядаючи проблему співвідношення спадкового й набутого в індивідуальному стилі та їх взаємодію, Є. Климов зазначив, що ІСД є конкретним випадком зв’язку гено- та фенотипу. Зауважується, що індивідуальний стиль є прижиттєво сформованою системою дій, що безпосередньо залежить від типу нервової системи та темпераменту; а схильність до того чи іншого стилю діяльності визначається окремими типологічними особливостями та їх сполученням, впливами зовнішніх чинників та корекції.

Пошук ефективних шляхів пристосування особи до різних видів праці, формування професійної придатності та сприяння її адаптації передбачають виявлення передумов становлення ІСД. У спеціальній психолого-педагогічній науці розв’язання цієї проблеми – це пошук оптимальних шляхів пристосування типологічно обумовлених особливостей учня, розвиток якого обтяжений дефектом, до діяльності та суспільних вимог. А цілеспрямоване формування ІСД ґрунтується на використанні позитивних можливостей дитини та компенсації негативних для досягнення ефективності діяльності її проявів.

Проведено значну кількість досліджень з проблеми оптимізації трудової підготовки РВ учнів з метою корекції у них недоліків розвитку та формування адаптивних можливостей (І. Бех, В. Бондар, Г. Дульнєв,  С. Максименко, Г. Мерсіянова, С. Мирський, Н. Павлова, Б. Пінський, О. Хохліна та ін.). У дослідженнях вивчалися певні індивідуальні та типологічні особливості трудової діяльності учнів (О. Ковальова, С. Мирський, М. Павлова та ін.), які враховуються у процесі їх трудового навчання. Але проблема становлення та формування ІСД у контексті його компенсаторного та корекційного механізмів з метою підвищення ефективності трудового навчання в галузі спеціальної психології та педагогіки залишається розробленою недостатньою мірою.

У другому розділі - «Емпіричне вивчення індивідуального стилю трудової діяльності в учнів початкових класів допоміжної школи» - теоретично обґрунтовано та представлено методику констатуючого етапу дослідження, наведено його результати.

Методика дослідження, спрямована на вивчення ІСД у РВ дітей, складалася з кількох блоків, якими передбачалося: 1) вивчення індивідуального стилю трудової діяльності (його типу, рівня сформованості); 2) вивчення ефективності розв’язання трудового завдання; 3) вивчення загальних властивостей (сприймання, пам'ять, мислення); 4) вивчення індивідуально-типологічних властивостей особливостей розвитку (властивостей нервової системи, типу темпераменту, форми олігофренії). Організація констатуючого етапу здійснювалась відповідно до порівняльного принципу: для виявлення особливостей прояву явищ у РВ дітей дослідження проводилося також з учнями, які не мали відхилень розумового розвитку (НР).  

У розумінні ІСД ми виходили з праць М. Акімової, Г. Андрєєвої, С. Асфандіярової, О. Байметова, К. Гуревича, Є. Ільїна, В. Карвяліса, Є. Климова, Л. Копитової, А. Краєвскі, Б. Ломова, В. Мерліна, Я. Стреляу, М. Субханкулової, В. Шадрикова, О. Хохліної, М. Щукіна та ін., в яких зазначається, що ІСД проявляється в діяльності, в її особливостях, у розмаїтті тактик діяння, що притаманні конкретній особі. У дослідженні стиль розглядався як характеристика системи дій, операцій і рухів, до якої особа вдається відповідно до своїх індивідуально-типологічних властивостей, передусім особливостей нервової системи та темпераменту. У його основі - індивідуальний спосіб діяльності (ІСпД), який у своєрідній формі відтворює об’єктивні й суб’єктивні умови її здійснення. Спосіб діяльності розглядався як певна послідовність та особливості виконання трудових дій чи операцій (Є. Климов, В. Мерлін, О. Хохліна та ін.). ІСпД є одиницею та основою становлення ІСД, а його закріплення і прояв в типових умовах свідчить про наявність індивідуального стилю.

Провідним для вивчення ІСД був обраний експериментальний метод. Передбачалось розв’язання учнями практичного завдання із забезпеченням усіх сторін діяльності: мотиваційної, змістової та операційно-організаційної. В основу розробки завдання було покладено програмний матеріал з трудового навчання для допоміжної школи за розділом «Робота з папером» у 1, 2, 3 класах – виготовлення аплікації «Кораблик». Дослідження проводилось в індивідуальній формі у другому семестрі, наприкінці навчального року, коли учні вже змогли засвоїти необхідні для виконання завдання знання та способи дій (навички та вміння).

Під час вивченні індивідуального стилю трудової діяльності ми виходили з положення, що він проявляється у співвідношенні допоміжних (гностичних і пристосовчих) та виконавчих (основних) дій (Ян Стреляу та Анжей Краєвскі). У процесі виконання практичного завдання нами досліджувався індивідуальний спосіб (ІСпД)) виконання учнями операційно-технічних трудових дій (виконавчих дій) (О. Хохліна). Відповідно, ІСД вивчався за показниками: співвідношення допоміжних та основних дій (кількість останніх визначена технологічним процесом); кількість допоміжних дій, що здійснювалась учнем під час виконання завдання з метою вимірювання, уточнення та контролю, корекції під час вирізання та наклеювання деталей; кількість звертань учня до зразка з метою уникнення помилок та уточнення; дотримання учнем порядку операцій під час виконання роботи; кількість та характер допомоги з боку експериментатора та реакція на неї учня; особливості роботи учня з інструментами та його орієнтування на папері, організація умов діяльності; відповідність виробу зразка; час виконання дій та ін.

Для вивчення ефективності виконання трудового завдання використовувався той самий експеримент, що й для вивчення ІСД, в основі якого - розв’язання практичного завдання (виготовлення аплікації «Кораблик»). Вивчення процесу та продуктів діяльності, відповіді на запитання експериментатора щодо розуміння завдання та способу його розв’язання, надання та прийняття допомоги дали змогу отримати необхідні дані про ефективність виконання завдання за показниками правильності, швидкості, цілеспрямованості, самостійності, розуміння завдання, вербалізації способу виконання завдання, якості виробу (О. Хохліна).

Виходячи з принципу єдності психіки та діяльності, особливості психіки впливають на характер перебігу їх діяльності (С. Забрамна, В. Петрова, І. Бєлякова та ін.). Розвиток основних пізнавальних процесів (сприймання, мислення та пам'ять, які забезпечують засвоєння та виконання трудової діяльності) є необхідною умовою становлення ІСД, оскільки він проявляється лише тоді, коли учні володіють навчальним матеріалом (О. Байметов). Для вивчення психічних процесів були використані стандартизовані психологічні методики, розроблені С. Забрамною.

При вивченні типів нервової системи ми виходили з відомих теоретичних положень про природу і прояв основних властивостей вищої нервової діяльності. Для дослідження типів нервової системи та темпераменту використовувались метод спостереження, метод незалежних характеристик, а також графічна методика «Теппінг – тест». При вивченні індивідуально-типологічних властивостей дитини ми виходили також з того, що вони щонайперше обумовлені своєрідністю структури дефекту і приналежністю до однієї з п’яти форм олігофренії за М. Певзнер. Для отримання даних щодо форми олігофренії в учнів використовувалися методи вивчення анамнезу та шкільної документації.

Отримані у процесі дослідження емпіричні дані підлягали якісній та кількісній обробці. Для з’ясування наявності та характеру зв’язку між явищами, що досліджувались з метою виявлення чинників становлення ІСД використовувались таблиці співставлення отриманих даних та кореляційний їх аналіз (на базі комп’ютерної програми SPSS 12.0).