ПЕРВИННА ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ: СОЦІАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та основні завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади та емпіричну базу, відображено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію, публікацію та впровадження, описана структура дисертації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи вивчення професійної орієнтації» присвячений аналізу основних теоретичних підходів щодо дослідження системи професійної орієнтації; системно розглядається процес професійного самовизначення школярів, його динамічні зміни у часі, фактори, що сприяють цим змінам.

У підрозділі 1.1. «Професійна орієнтація: сутність та основні елементи в контексті сучасних наукових досліджень» проаналізовано основні напрями дослід­жень системи професійної орієнтації та зосереджено увагу на визначенні сутності професійної орієнтації учнівської молоді, її функціях, ознаках та напрямах.

Формування системи професійної орієнтації та наукового розуміння природи професійного становлення в роботі умовно поділяються на три етапи – доіндустріальний (праці Я. Коменського, Ж. Руссо, К. Гельвеція, Й. Песталоцці, І. Гербарта, Р. Оуена, А. Дистервега), де головним здобутком було визначення напрямів вивчення людини і професії; індустріальний етап (праці Ф. Парсонса, А. Алдера, І. Мозера, З. Фрейда, К. Юнга, А. Маслоу, К. Роджерса, К. Ушинського, В. Сухомлинського, А. Луначарського, І. Назімова, М. Тітми), де провідною ідеєю була організація профорієнтації, що спиралася на «діагностичну концепцію» та «виховну концепцію», а також з’являються елементи системи профорієнтації як практичної діяльності, формулюються відповідні підходи та методи); постіндустріальний етап (праці С. Берта, Х. Літтона, Б. Боля, Х. Даусона, М. Пряжнікова, Є. Клімова, Є. Саруханова, С. Сотнікова, М. Руткевича, О. Сазонова, М. Чистякова, В. Оссовського, Є. Павлютенкова, К. Платонова, Б. Федорішина), в межах якого професійна орієнтація спрямована на створення умов для усвідомлення особистістю свого ставлення до себе як суб’єкта професійної діяльності, розвитку у неї прагнення реалізувати свій професійний потенціал та досягнути вершин професійної майстерності у завчасно обраній сфері трудової діяльності. Це передбачає здійснення особистістю розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професій з першочерговим урахуванням власних інтересів і можливостей, а лише у другу чергу – кон’юнктури ринку праці.

У дисертації запропоноване визначення професійної орієнтації учнівської молоді як комплексу заходів, що здійснюються низкою соціальних інститутів та організацій, спрямованих на свідоме професійне самовизначення особистості, тобто, на досягнення нею певного рівня знань про різні професії, їх особливості, на формування інтересу до певної професії чи групи професій з урахуванням індивідом як своїх схильностей, інтересів, здібностей, так і потреб суспільства. Профорієнтаційну роботу з молоддю ми поділяємо на «первинну» та «вторинну», де під первинною профорієнтацією розуміємо профорієнтаційну роботу з учнівською молоддю. Кінцевим результатом первинної професійної орієнтації є так звана професійна самовизначеність особистості як «підсумковий» стан професійної свідомості, що «відповідає» за вибір професії та початок трудової кар’єри.

На ґрунті системного підходу профорієнтація трактується як система управління, що складається з двох підсистем – керуючої та керованої. Отже, структурно вона має дві взаємозалежні підсистеми: підсистема професійної самовизначеності, яка виступає як стан свідомості особистості (керована підсистема) та підсистема профорієнтації як специфічний вид соціальної діяльності (керуюча підсистема). Професійна свідомість – це система цінностей, переконань, образів, знань, яка розвивається у процесі соціалізації. Зокрема, до професійної свідомості належать переконання у необхідності вибору того чи іншого виду трудової діяльності, в якій особистість бажає себе проявити; усвідомлення індивідом необхідності пошуку певної інформації, відповідних каналів та засобів отримання знань для вибору професії; ціннісне осмислення існуючих видів професійної діяльності; певного роду знання, які дозволяють аналітично обирати професії та мати власну стратегію оволодіння професійними знаннями, уміннями та навиками. Підсистема профорієнтації як виду діяльності містить певні принципи, завдання, напрями, заходи, методи, технології та впливає на підсистему професійного самовизначення як стану свідомості.

Зазначена система профорієнтації розглядається як у синхронному, так і діахронічному аспектах. Діахронічна структура – це етапи професійного самовизначення учнівської молоді, що розгортаються в часі, а синхронна структура виражає основні компоненти професійної свідомості особистості, які на різних стадіях професійного самовизначення мають відмінний зміст. Профорієнтаційна діяльність будується за принципом зворотного зв’язку, роль якого відіграє інформаційно-аналітична складова, яка зорієнтована на вивчення актуального стану об’єкт.

У підрозділі 1.2. «Теоретична модель процесу професійного самовиз­начення учнівської молоді» пропонується концептуалізація процесу розвитку професійної свідомості дітей шкільного віку, розглядаються відповідні стадії та фактори розвитку.

Професійне самовизначення учнівської молоді – безперервний процес розвитку професійної свідомості особистості від молодшого шкільного до старшого шкільного віку, який у підсумку дає певну професійну самовизначеність індивіда, що обумовлює вибір професії. Професійна самовизначеність учнівської молоді – актуальний стан професійної свідомості, який дискретно змінюється від стадії до стадії процесу професійного самовизначення і характеризується професійними уподобан­нями та знаннями світу професій (істинними чи уявними). Доведено, що процес професійного самовизначення є складовою соціалізації, його результати полягають у змінах в структурі свідомості особистості, і у його підсумку формуються відповідні компоненти професійної самовизначеності – когнітивний, ціннісно-мотиваційний та практично-орієнта­ційний компоненти. Когнітивний компонент професійної самовизначеності відображає наявність у особистості певного рівня знань про світ професій; поінформованість щодо професійних вимог до індивідуальних характеристик людини. Ціннісно-мотиваційний компонент характеризує ставлення особистості до майбутньої професії, мотиви вибору професії, її вимоги до майбутньої професії, професійні наміри, професійні інтереси та оціночні судження щодо професій (престиж професій, місце професійної та трудової діяльності в системі ціннісних орієнтацій учнівської молоді). Практично-орієнтаційний компонент відображає освітні та професійні орієнтації (професійні плани, вибір майбутньої професії), наявність профорієнтаційних знань та вмінь, необхідних для побудови особистого професійного плану та здійснення його реалізації. Результатом первинного професійного самовизначення є усвідомлений професійний вибір.

Професійне самовизначення учнівської молоді, на погляд автора, – довготривалий, багатоплановий та динамічний процес, в якому виразно виділяються три стадії. На початку домінують дитячі потреби, професійні ролі програються у фантазіях, натомість зароджуються професійні інтереси та професійні наміри, починають виявлятися професійні можливості. З дорослішанням виникають професійні інтереси, формуються професійні переваги та професійні наміри, з’являються певні знання щодо професійних вимог й професійного життя, триває розвиток професійних можливостей. На завершені цього процесу відбувається диференціація та інтеграція професійних інтересів, нарешті, індивід здатен самостійно приймати рішення щодо вибору професії та подальшого шляху фахового навчання і підготовки. Зріла професійна самовизначеність характеризується рівнем обґрунтованості цього рішення, що у свою чергу, залежить від багатьох супутніх факторів, і хронологічно вік здатності до виважених рішень може варіюватися у різних індивідів.

Крім профорієнтаційної роботи, виділено три значні групи факторів, що також впливають на вибір професії сучасної молоді: макросередовище як комплекс об’єктивних соціально-економічних, політичних і демографічних умов, що впливають на професійне самовизначення; мікросередовище – комплекс прямих або опосередкованого, цілеспрямованих або стихійних профорієнтаційних впливів на суб’єкта професійного самовизначення з боку найближчого соціального оточення, шкільного середовища тощо; індивідуальні особливості – здібності, нахили, психофізіологічні якості індивіда.

Другий розділ «Первинна професійна орієнтація учнівської молоді: історичний, інституційний, емпіричний аспекти» присвячений аналізу системи первинної професійної орієнтації в історичному аспекті та у площині емпіричного виміру її сучасного стану.

У підрозділі 2.1. «Становлення інституту профорієнтації в Україні: робота з учнівською молоддю» розглядаються основні шляхи та здобутки професійної орієнтації з учнівською молоддю в Україні як складові загального процесу інституціоналізації профорієнтаційної діяльності.

За своїм призначенням система професійної орієнтації суттєво впливає на раціональний розподіл трудових ресурсів, вибір життєвого шляху молоддю, адаптацію її до професії. Професійна орієнтація на сьогодні набуває рис інсти­туціоналізованої суспільної діяльності. Її внутрішню структуру становлять: по-перше, спеціалізовані групи, що охоплені профорієнтаційною діяльністю або виступають як її суб’єкти; по-друге, певні регулятори, які впорядковують профорієнтаційну діяльність і становлять набори цінностей, символів, норм, правил, кодексів, традицій, санкцій; по-третє, соціальні ролі, закріплені за соціальними позиціями в системі профорієнтації, що реалізуються у межах спеціалізованих закладів, установ, підприємств тощо; по-четверте, технології і матеріальні ресурси, необхідні для профорієнтації. Інститут профорієнтації складається з низки підсистем: професійна орієнтація осіб з обмеженою працез­датністю; професійна орієнтація зайнятого населення; професійна орієнтація незайнятого населення; професійна орієнтація молоді, яка навчається.

Автором пропонується історична періодизація процесу інституціо­налізації професійної орієнтації, в якій поєднані загальні етапи розвитку системи профорієнтації і відповідні періоди вітчизняної історії. Під час доіндустріального етапу в Україні професійна орієнтація здійснювалася в рамках інших соціальних інститутів (церкви, сім’ї, корпорації ремісників, традиції наслідування професії) і мала свою регіональну специфіку. Наступний – індустріальний етап професійної орієнтації – пов’язаний з початок індустріальної епохи в Україні (друга половина ХІХ ст.), коли починають розвиватися ключові для того часу галузі економіки. У період інтенсивного розвитку капіталістичного способу виробництва профорієнтація здійснювалася на ґрунті певних наукових знань, що спиралася на практичний досвід. За роки радянської влади профорієнтація стає напрямом державної політики. Вона спрямовується переважно на підростаюче покоління, тому основною базою для її проведення визначаються загальноосвітні школи, а головний тягар  організації та впровадження професійної орієнтації покладається на педагогічні колективи. На сучасному етапі, що починається з проголошення незалежності країни і розпаду планової організації народного господарства, коли широкими колами визнається необхідність розбудови національної системи професійної орієнтації населення, створюється необхідна законодавча та науково-методична база, а також поліпшується організаційне, фахове і ресурсне забезпечення професійної орієнтації. Таким чином, Україна стає на шлях формування соціального інституту профорієнтації, хоча цей процес не є завершеним, існує коло не вирішених питань, пов’язаних як з фінансовими, організаційними, так і суто методологічними та методичними аспектами.

У підрозділі 2.2. «Професійне самовизначення учнівської молоді в контексті системи профорієнтації (за даними емпіричного дослідження)» наведені дані соціологічного дослідження, здійсненого автором, предметом якого виступає процес професійного самовизначення учнівської молоді.

Результати опитування трьох вікових груп дітей демонструють, що професійне самовизначення учнівської молоді є динамічним процесом: стан професійної самовизначеності змінюється від стадії до стадії, і являє собою проміжні форми професійної свідомості, притаманні певному віковому періоду.

Перша стадія процесу професійного самовизначення (віковий діапазон 6–10 років) характеризується низьким рівнем обізнаності учнів зі світу професій, невеликим переліком професій, що обираються, завищеною самооцінкою своїх здібностей, неадекватною оцінкою престижності професії, необґрунтованими мотивами вибору професії та вимогами до неї. Провідними вимогами до професії учні молодших класів називають цікавість роботи (53% респондентів), високу оплату (45%) та попит на обрану діяльність (32%). Основними джерелами інформації про світ професій для учнів є батьки (51%), ЗМІ (25%) та друзі (22%).

На другій стадії процесу професійного самовизначення (10–14 років) у молоді формуються більш ґрунтовні уявлення про зміст певних професій, а в деяких випадках є й власний досвід роботи за деякими професійними напрямами, згідно з цим збільшується й перелік обраних учнями професій. Пріоритетними мотивами вибору ними професії стають: бажання мати можливість добре заробляти (82%), бути корисним людям, суспільству (70%) та досягти успіху в житті (68%). Основними джерелами інформації про світ професій респонденти називають батьків (42%), ЗМІ (35%) та Інтернет (30%).

На третій стадії процесу професійного самовизначення (14–17 років) завершується формування певного рівня професійної свідомості учнівської молоді, а саме: створюється достатня орієнтація в світі професій, усвідомлення своїх здібностей, талантів, нахилів та бажання їх розвивати, зацікавленість в проведені різноманітних профорієнтаційних заходів. Молоді люди орієнтуються на саморозвиток, а домінуючими мотивами вибору професії стають: бажання досягти успіху в житті (68%), можливість реалізувати свої здібності, свої таланти (60%). Актуальними джерелами інформації про світ професій, їх зміст та умови праці є мережа Інтернет (42%) та батьки (40%). На цій стадії особливого значення при виборі професії набуває зацікавленість молодих людей у навчанні за певними шкільними дисциплінами. Діагностовано, що школярі погано знайомі з ситуацією на ринку праці в країні, і обирають саме ті професії, за якими спостерігається висока конкуренція. Робітничі професії, за даними опитування, не користуються попитом. Значна частина школярів (68% респондентів) не планує працювати відразу після закінчення школи, а орієнтується на вступ до ВНЗ та технікумів.

Процес професійного самовизначення учнівській молоді переважно розгортається некерованим чином, без активного державного втручання, що помітно понижує якість професійної орієнтації молоді. Це вказує, з одного боку, на слабкість інституту профорієнтації, а з іншого – підкреслює необхідність посилення державних програм з профорієнтаційної роботи, які мають проводитися працівниками центрів зайнятості та шкільними педагогами, свідчить про актуальність надання цій роботі системного та широкого фахового характеру, розробки нових соціальних технологій професійної орієнтації молоді.

У третьому розділі «Соціально-технологічний підхід до первинної профорієнтаційної роботи» автором розробляються методологічні аспекти профорієнтаційної технології роботи з учнівською молоддю. Технологізація діяльності, на переконання дисертантки, є ефективним шляхом розбудови інституту професійної орієнтації.

У підрозділі 3.1. «Досвід профорієнтаційної діяльності: соціально-технологічний аспект» розглянуто світовий досвід профорієнтаційної діяльності в аспекті розробки та застосування в різні часи тих чи інших профорієнтаційних технологій.

Технологізація соціальної діяльності передбачає момент переходу від неупорядкованої діяльності до соціально-технологічної, тобто упорядкування в часі та просторі послідовності соціальних дій та сукупності методів, засобів й прийомів, зорієнтованих на досягнення поставлених цілей. Вона має такі складові: 1) суб’єкти діяльності – носії предметно-практичної діяльності, спрямованої на певний об’єкт; 2) соціальний об’єкт діяльності – особи, соціальні групи та спільноти, суспільні явища та процеси, що підлягають перетворенню; 3) ціль – бажаний стан об’єкта, що планується при застосування соціальної технології; 4) траєкторія діяльності – алгоритм розгортання технології у часі та просторі, соціально-технологічні кроки та етапи, які спрямовані на перетворення соціального об’єкта; 5) результат – фактично досягнутий стан об’єкта; 6) ресурси – засоби, використання яких забезпечує технологічну діяльність з перетворення соціального об’єкту згідно з цілями соціальної технології; 7) соціальне середовище – економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови впровадження соціальної технології, що впливають на її здійснення; 8) нормативно-правова база – сукупність правил, норм та законів, які регулюють соціально-технологічну діяльність. Оскільки в процесі реального соціально-технологічного перетворення заплановані цілі можуть не досягатися повністю, автором щодо траєкторії діяльності вводяться два видові поняття: ідеальна траєкторія – плановий алгоритм діяльності, і реальна траєкторія – досвід, який є набутим під час практичної роботи за сценарієм технології.

Виходячи з аналізу світового досвіду побудови відповідної соціальної технології, в дисертації визначено низку необхідних компонентів: розробка і впровадження на національному та регіональному рівнях спеціальних профорієнтаційних програм; забезпечення системи середньої освіти фахівцями з питань вибору професії; урахування індивідуальних інтересів, нахилів, здібностей молодих людей; систематичне спостереження за становленням і розвитком особистості школяра; використання комп’ютерів, відеозаписів, апаратурних профдіагностичних методик для поглибленого дослідження індивідуальних якостей школяра; викладання в школах спеціальних предметів, що ознайомлюють учнів з основами сучасного виробництва; застосування активних форм навчання і виховання (тренінги, ділові ігри тощо) з метою професійної орієнтації; активне включення учнів у трудову діяльність з метою випробування власних сил за певною професією; наявність широкої мережі профконсультаційних пунктів; забезпечення навчальних закладів літературою з питань професійної орієнтації; урахування потреб ринку праці, регіональних особливостей. Виявлені і описані елементи пропонується використати для розробки власної оригінальної інтегральної технології профорієнтаційної роботи.

У підрозділі 3.2. «Інтегральна соціальна технологія профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю» представлена профорієнтаційна технологія для роботи з учнівською молоддю.

В дисертації доводиться, що впровадження соціальної технології профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю, мусить будуватися на певних принципах, до яких належить: 1) системність побудови технології у часі і просторі (послідовність, безперервність, функціональність усіх елементів запропонованої технології); 2) орієнтація на ззовні – врахування соціальних запитів, економічних потреб, встановлення тісних зв’язків школи з виробництвом, з’ясування його потреб, взаємодія школи з громадськими та державними організаціями; 3) функціональна єдність – відповідність технологічних етапів і кроків цілям та завданням соціальної технології, спрямованим на перетворення об’єкта (наявність наскрізної технологічної траєкторії); 4) ступневість – вимога планувати і здійснювати профорієнтацію учнівської молоді у три етапи відповідно до трьох вікових груп; 5) науковість – пошук і застосування новітніх педагогічних, психологічних та практичних технологій, використання знань різних суспільних наук (соціології, психології, економіки, права, педагогіки); 6) гнучкість – передбачення можливої зміни орієнтирів, тактики або методики відповідно до потреб ринку праці, його флуктацій, довгострокових тенденцій.

Структурні складові профорієнтаційної технології на кожному із етапів траєкторії її здійснення мають свої специфічні особливості. Вони полягають у тому, що відповідно до об’єкта технології – рівня професійної свідомості учнів в залежності від їх віку – відповідно змінюються або ускладнюються локальні цілі та завдання, напрями та методи профорієнтації (тобто, локальні профорієнтаційні технології), з’являються й нові суб’єкти здійснення профорієнтаційної технології.

Суб’єкти профорієнтаційної технології – вчителі, психологи, профконсультанти, медичні працівники та соціальні організації (школа, біржа праці, бюро профконсультації, підприємства). Об’єктом профорієнтаційної технології є професійна свідомість дітей як динамічний компонент, а у більш широкому сенсі – соціалізація особистості і входження до світу професій. Ціль профорієнтаційної технології – скерувати професійне самовизначення учнівської молоді відповідно до сучасних наукових уявлень щодо входження дітей у світ професій. Основним показником профорієнтаційної діяльності є самовизначеність як проміжний або кінцевий стан свідомості, що врешті-решт обумовлює вибір професії, спеціального навчального закладу, місця роботи тощо.

Траєкторія профорієнтаційної технології – умовний вектор, що поєднує напрями профорієнтаційної роботи, практичні дії, методики, технологічні блоки та складається з трьох етапів відповідно до проміжних завдань на кожному з профорієнтаційних етапів. Перший етап (початковий або пропедевтичний) – спрямований на роботу з учнями 1–4 класів, другий етап (пізнавально-пошуковий) – 5–8 класи і третій етап (базовий або визначальний) – 9 або 9–11 класи, які співпадають зі стадіями професійного самовизначення особистості. Напрями профорієнтаційної роботи, з яких власне і складається соціальна технологія, наступні – 1) професійна освіта (професійна інформація, професійне виховання); 2) професійна діагностика; 3) професійна консультація; 4) професійний підбір та відбір; 5) професійне практичне ознайомлення. Методи профорієнтації в траєкторії профорієнтаційної роботи – це локальні технології діяльності суб’єктів профорієнтації, що зумовлюють досягнення загальної мети або вирішення локальних завдань, пов’язаних з метою. Представлена профорієнтаційна технологія має систематичний і комплексний характер, застосовується до дітей у віці від 6 років, здійснюється поетапно, що сприяє більш ефективному розвитку особистості та її підготовки до професійної діяльності.