Піщенко Г.І. Попередження хуліганства (кримінально- правовий і кримінологічний аспекти)

Краткое содержание

У вступі до роботи обгрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, показана наукова новизна яка формулює положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значимість отриманих результатів, наведені дані щодо їх апробації і впровадження.

В першому розділі “Кримінально-правова характеристика хуліганства” проводиться аналіз складу злочину хуліганства, розглядаються його об’єктивні та суб’єк­тивні ознаки, кваліфікуючі види, проводиться відмежування останнього від суміжних злочинів і його адміністративного делікту.

Перший підрозділ “Об’єктивні та суб’єктивні ознаки хуліганства” присвячений розгляду складу злочину.

г з законом головним безпосереднім б'ктомхугсаоирядок в частинізабезч пйниуоуплорсної діялтт і впочинку юей. ричиненні осоио іглігнств (.3 ст0КК України) безпосереднім факультативним обєкттакдоров'я потерпілго

Але, крмвказаних (головного і факультативного) бп об'єкт,ть задават шкоди майну люей, а такожаитківрмнст . Тобтхуліганські дії можутьзповсюджуватись на іншу сферусуспільних віносин іне обмеувтись лше зеедніми об'єками. Це означає, щоколи моа де про безосеедн т хлгто говорити про біьш узьке коло суспільнх оси, н 'сня уліганських дій. В той же час упільні відносини які порушуються хулганськими вчинками, входят до решти інших відносин, які у своїй сукпності складають громадськийпорядок в широому розумінні.

Виходячи з цього дисертант робить виснов, що роадький порядок, як об'єкт посягання хулігаськихді, ає а увазі бльш вузький зміст, ніж таки в широкомурозумінні. Тому, на думкуавтора, необхідно говорити по грмадський пядк у вузькому розумінні.

У зв'язкуз ци попонує розглдати громадський порядок, так би овтиа ях абурол: а)якдній оєкт хуіанства б) у вузьому розумінні, тобто як б'єт посяганя хулігнських дій,що включає у себе і бзпосереноб'єкт хуганства; в) шиокомрзнн, який ожеуи унйнльи хулігасьими діями, а іншии ло одіям (стйми лихам).

о увагирвові ітті неає єдинооття громдськго ордку в кмрозуміні,вто лане визнаеня вкааіі огромаський поядок взькму рзунні – це зас­нован агромаськ 'язка, загалнприйятих правлах пове аирих, сукупність сусільних віноси,набільш важливі з якх урульова р права і поклиан забезпечити нормальуонвання дежави, гроадських а інших закладів, цілісність існуючих в суспільстві форм власності, безпеку, честь, гідність людей, а також нормальні умови їх праці, побуту і відпочинку.

З об’єктивної сторони хуліганство проявляється в активних діях, які не можуть бути вчинені шляхом бездіяльності і мають тільки навмисний характер. Дисертант вважає, що дії хуліганів слід класифікувати наступним чином:

а) дії, спрямовані на здоров’я, честь і гідність особи (насильницькі й ненасильницькі);

б) дії, спрямовані на право власності суб’єктів різних форм господарювання;

в) дії, не спрямовані на вказані в п.п. «а», «б» об’єкти.

Суб’єктом хуліганства є фізична, осудна особа, яка досягла 16 років (ч. 1 ст. 206 КК України), або 14 років (ч. 2 і 3 ст. 206 КК України).

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони хуліганства є мотив. Встановлення мотиву і цілей злочинного діяння має вирішальне значення для відмежу­вання хуліганства від суміжних злочинів.

Існує багато понять хуліганського мотиву, які давали вчені-юристи, представники класичної літератури та інші. Але, на погляд дисертанта, жоден з них не розкрив достатньо його природу. Крім того, автор дещо не погоджується з визначенням ху­ліганського мотиву, даного в спеціальному випуску Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України до ст. 206, в якому йдеться про те, що останній є усвідомлене прагнення проявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадській порядок. У даному визначенні, на думку дисертанта, є одна вагома неточність. Так, в ньому не чітко показаний навмисний характер хуліганських дій. Усвідомлене прагнення особи вчинити злочин хоча й може мати прямий намір, але, стосовно шкідливих наслідків, винний може і не прагнути до їх настання. Хуліганство – це злочин динамічний і має активний характер дій. Поставивши перед собою мету грубо порушити громадський порядок, хуліган прагне досягти певних результатів. Значить, крім динамічності, хуліганство є злочином результативним і наявним. Наявність при хуліганстві – це не тільки суб’єктивне ус­відомлення результату власних дій, а й бачення його іншими особами.

З урахуванням розглянутих в дисертації існуючих понять хуліганського мотиву, а також викладеного вище, автор вважає найбільш вірним і повним таке його визначення:

Хуліганський мотив – це усвідомлене прагнення, що породжує у винного прямий намір на вчинення хуліганства, сприяє його подальшому формуванню та розвитку і, як результат цього процесу, – спонукає до активних, навмисних дій, які характеризуються явною неповагою до суспільства та грубим порушенням громадського порядку.

Хуліганський мотив – це не тільки прагнення, бажання суб’єкта негайно скоїти хуліганські дії, а й процес, в результаті якого у винного виникає намір на їх вчинення.

Саме мотив є відмінною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що:

1) скоюється за явно несуттєвим приводом;

2) безпосеред­ня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб’єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкрет­ною ситуацією);

3) дії хулігана не завжди логічно обгрунтовані і обумовлені певними обставинами;

4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені.

З урахуванням розглянутих основних ознак і відмінних рис, дисертант дає визначення хуліганству, чим уточнює зміст того, що міститься в ч.І ст. 206 КК України.

На думку автора, хуліганство – це майже не обумовлені зовнішніми обставинами, здійснювані за явно несуттєвим приводом, при ігноруванні існуючими в суспільстві стримуючими чинниками (правові, моральні норми, а також загальноприйняті правила поведінки) навмисні дії, які вчиняються з хулі­ганських спонукань і знаходять своє виявлення в усвідомленому прагненні проявити явну неповагу до суспільства шляхом грубого порушення громадського порядку в частині забезпечення спокійних умов суспільно корисної діяльності, побуту та відпочинку людей.

У другому підрозділі – “Кваліфікуючі види хуліганства” – поряд з розглядом кваліфікуючих ознак чч.2, 3 ст. 206 КК України вирішуються питання щодо закріплення нової та виключення існуючої кваліфікуючої ознаки цього діяння. З деякими змінами автором запропоновано редакція ч.2 зазначеної статті.

Дослідження свідчить, що 8,6 відсотки (3376 епізодів) зареєстрованих у 1997 р. хуліганських проявів було вчинено групою осіб (двома і більше особами) і, як правило, за кваліфікуючими хуліганство ознаками. Підвищена суспільна небезпечність групи полягає в тому, що в її складі легше досягти злочинного результату. Діючи разом, учасники групи поводять себе сміливіше, часто проявляючи елементи особливої зухвалості, виключного цинізму, безчинства. Практика показує, що там, де хуліганство вчинюється групою осіб, наслідки, як правило, більш тяжкі.

Аналіз судової практики показує, що суди при розгляді справ щодо вчинення хуліганства групою осіб беруть до уваги лише дії хуліганів, не враховуючи групового характеру вчиненого, що як наслідок у 95 відсотках випадків до винних застосовуються міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі (виправні роботи за місцем проживання засудженого або у переважній більшості – штраф).

Подібна практика, на думку дисертанта, не може дати бажані результати, а навпаки, викликає почуття безкарності у хуліганів, що, врешті-решт, призводить до вчинення нових, більш зухвалих та цинічних дій. Крім того, суди при такому стані справ не зможуть у повній мірі виконати конституційний принцип об’єктивного правосуддя і застосувати до учасників групового хуліганства ту міру покарання, яку вони заслуговують. І єдиною причиною існуючому стану справ, є відсутність у законі такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як учинення його групою осіб.

Саме факт скоєння групового злочину є, на думку дисертанта, кваліфікуючою ознакою і обставиною, яка обтяжує відповідальність.

На основі викладеного автор вбачає необхідність і доцільність закріплення вказаної кваліфікуючої ознаки у ст. 206 КК України з доповненням ч. 2 зазначеної статті словами “або групою осіб”.

Продовжуючи тему, автор дослідження висловив сумніви в доцільності закріплення у ч. 2 ст. 206 КК України такої кваліфікуючої ознаки, як надання опору представнику влади чи представнику громадськості, який виконує обов’язки по охороні громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняють хуліганські дії. Дисертант наводить ряд аргументів з цього приводу:

1) опір зазначеним особам свідчить про особливу зухвалість тих, хто його надає. Тому, на погляд дисертанта, кваліфікація зазначених дій повинна проводитися за ознакою особливої зухвалості. Для цього, на думку дисертанта, необхідно внести доповнення в пункт постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1991 р. “Про судову практику в справах про хуліганство”, де мова йде про те, що необхідно розуміти під поняттям особливої зухвалості;

2) родовим об’єктом опору представнику влади або представнику громадськості, який виконує обов’язки по охороні громадського порядку, є порядок управління, а хуліганства – громадський порядок. В свою чергу, різні і безпосередні об’єкти. Дана обставина веде до змішування останніх;

3) хуліганством охоплюється багато інших складів злочинів, закріплених в КК України як самостійні, але законодавець їх не вніс як кваліфікуючі ознаки у ст. 206 КК України. І це вірно, так як виключено дублювання статей КК, змішу­вання родових і безпосередніх об’єктів посягань, а також можливість більш розширеного тлумачення хуліганства;

4) опір вказаним категоріям осіб може бути наданий під час покладення краю будь-якому злочину, але в жодній статті КК України (крім хуліганства) він не закріплений як кваліфікуюча ознака.

На основі викладеного дисертант пропонує виключити з ч. 2 вказаної норми опір представнику влади чи представнику громадськості, який виконує обов’язки по охороні громадського порядку, і залишити тільки надання опору громадянам, які присікають хуліганські дії. Але й тут є деякі нюанси. В даному випадку потерпілими від злочину будуть громадяни, тобто особи, які мають громадянство України. Виникає запитання: як бути, коли подібні дії припиняє особа без громадянства або громадянин іншої держави? Вказані особи залишаються поза законом та його захистом, а це суперечить ст. 26 Конституції України, в якій закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винят­ками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Укра­їни.

У зв’язку з цим дисертант пропонує при збереженні редакції ч.2 ст.206 КК Ук­раїни в альтернативному варіанті замість слів “громадянам” додати “особі”.

Виходячи з того, що розглянуті кваліфікуючі ознаки торкалися змін та доповнень саме до ч. 2 ст. 206 КК України, дисертант пропонує власну редакцію останньої в такому варіанті:

“Злісне хуліганство, тобто ті ж дії, що відзначаються за своїм змістом винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю або пов’язані з опором особі, що припиняє хуліганські дії, а так само вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, або групою осіб”…

У третьому підрозділі – “Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і адміністративних проступків” – розглядаються критерії відмежування хуліганства від суміжних злочинів і адміністративних проступків.

Пленум Верховного Суду України у пункті 16 своєї постанови № 3 від 28.06.1991 р. “Про судову практику в справах про хуліганство” роз’яснив, що суди повинні відрізняти хуліганство від інших злочинів у залежності від спрямованості наміру винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій.

Вивчаючи дане питання, автор дійшов висновку, що для визначення чітких критеріїв відмежування хуліганства від злочинів проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують кримінально каране хуліганство. В юридичній літературі з цього приводу висловлюється багато різних поглядів. Одні юристи головними ознаками хуліганства вважають скоєння публічно дій, які грубо порушують громадський порядок, інші основне значення надають хуліганському мотиву. Однак, на думку дисертанта, і та й друга позиції не є вирішальними.

Дисертант вважає, що ознаками, які визначають хуліганство є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об’єктивна сторона) і розуміння того, що в здійснюваних діях проявляється явна неповага до суспільства і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб’єктивна сторона). Хуліганство вчинюється за явно несуттєвим приводом і за хуліганськими мотивами, які несуть в собі різний зміст (показати грубу силу, п’яне молодецтво, зухвалість, протиставити себе сус­пільству або просто побешкетувати). Причина хуліганських дій у багатьох випадках є внутрішньою, тобто знаходиться в самому суб’єкті. Зовнішня обстановка може не відігравати вирішальної ролі. Щодо злочинів проти особи, то вони завжди мають певні мотиви (помста, корисливість, ревнощі тощо), котрі можуть бути і приводами для їх учинення. Зовнішня обстановка при цьому може сприяти скоєнню злочину.

Відмежування простого (ч.1 ст. 206 КК України) кримінально караного хуліганства від дрібного (ст. 173 КпАП України), на думку автора, слід проводити в залежності від обстановки (місце, час, подія), тривалості, характеру (нанесення ті­лесних ушкоджень, побоїв, пошкодження або знищення майна тощо), а також наявного результату (наслідків) хуліганських дій (ступінь та тяжкість тілесних ушкоджень, розмір матеріальної шкоди).

В другому розділі – “Попередження хуліганства” – розкривається криміноло­гічна характеристика хуліганства, його причини та умови, визначається сукуп­ність основних властивостей особи сучасного хулігана-злочинця, дається характеристика потерпілих від цього злочину а також пропонуються заходи віктимоло­гічної профілактики, розглядається діяльність органів внутрішніх справ та громадськості у запобіганні хуліганству і даються рекомендації щодо підвищення ефективності їх боротьби з вказаним злочином.

У першому підрозділі – “Кримінологічна характеристика хуліганства, причини та умови” – розглядається сучасний стан, рівень та динаміка хуліганства, а також причини та умови, які обумовлюють скоєння цього злочину.

На основі базисного і ланцюгового методів проведено порівняльний аналіз зміни динаміки хуліганства за період з 1990 по 1997 рр. включно. Розглянуті особливості вчинення цього злочину в залежності від часу, місця, способу та інших показників.

Торкаючись форм проявлення хуліганства, автор зазначає їх різноманітність і показує ті з них, які переважали в діях хуліганів.

Так, в простому хуліганстві (ч.1 ст. 206 КК України) – нецензурна лайка (90 відсотків), бешкети (10 відсотків);

У кваліфікуючому виді хуліганства (ч.2 ст. 206 КК) – побиття потерпілого, нанесення ударів, які супроводжувалися нецензурною лайкою, вияви буйства, особливої зухвалості, виключного цинізму, пошкодження майна, розв'язування бійок. При цьому майже в половині випадків (47 відсотків), вказані дії мали груповий характер.

В особливо кваліфікуючому виді хуліганства (ч. 3 ст. 206 КК) в переважній більшості випадків дії винних супроводжувались скандалами, побиттям потерпілих, бійками, поєднаними з використанням ножів, кастетів, а також інших предметів, спе­ціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень й іншими діями, під час скоєння яких використовувались зазначені зброя і предмети або робилась така спроба.

При розгляді причин та умов, що сприяють вчиненню хуліганства, дисертант дійшов висновку, що головною причиною останнього було і залишається пияцтво, під впливом якого у 1997 р. вчинено 43,6 відсотки усіх зареєстрованих хуліганських проявів.

Безпосередньою причиною хуліганства є антигромадська психологія, яка проявляється в егоїзмі, зневажливому ставленні до інших людей та громадського порядку, послаблення самоконтролю і почуття відповідальності за свої вчинки тощо.

Дослідженням встановлено, що причинами побутових скандалів з хулі­ганською ознакою (крім пияцтва) є: 1) паразитичний спосіб життя; 2) несприят­ливе близьке оточення; 3) високий рівень латентності вказаних скандалів; 4) нес­во­єчасне реагування органів внутрішніх справ на сигнали про конфлікти на сі­мейно-побутовому грунті тощо.

На скоєння хуліганських дій впливають деякі криміногенні ситуації. До них автор відносить: а) високу концентрацію населення; б) відсутність людей, транспорту, світла (в нічний час), нарядів міліції тощо; в) послаблення традиційних форм соціального контролю.

У другому підрозділі – “Особа хулігана-злочинця” розглядаються основні кримінологічні характеристики особи сучасного хулігана-злочинця.

Розкриваючи особу хулігана, можна зробити висновок, що йому притаманні такі риси, як: грубість, цинічність, нахабство, ненависництво, озлобленість, лихослів'я і низька загальна культура поведінки, що дозволяє говорити про недостатній рівень розвитку моральних і духовних якостей.

Вивчаючи соціально-демографічну характеристику хулігана-злочинця, автор звернув увагу на такий її показник, як рівень освіти. В літературі вказується на те, що остання істотно впливає на правосвідомість і поведінку громадян у суспільстві, тобто є стримуючим фактором. Проведені дисертантом дослідження свідчать про збільшення кількості осіб з вищою освітою, які скоїли хуліганські вчинки і, відпо­відно, деяке зменшення тих, які мають повну і неповну середню освіту (мається на увазі період з 1990 по 1997 рр.).

У зв'язку з цим автор робить висновок, що ні рівень освіти, ні сімейне становище, ні інші особливості не мають вирішального значення і тим самим не визначають поведінку людей в суспільстві. Головна і вирішальна роль, безумовно, належить їх загальній культурі. Тому підняття культурного рівня людей – це одне з найважливіших завдань, пріоритет у вирішенні якого належить державі.

При розгляді кримінально-правової характеристики належну увагу дисертант при­діляє питанню рецидиву хуліганства. Статистика показала, що в загальному масиві хуліганів знаходилось 8,0 відсотків осіб (дані 1997 р.), для яких вчинене хуліганство було черговим злочином.

Продовжуючи вивчення статистичних даних, дисертант виявив деякі закономірності, наприклад, в 4,1 відсотках випадків скоєння хуліганства має місце спеціальний рецидив, тобто повторне хуліганство (за однією з частин). Крім того, проведеним дослідженням встановлено, що особи, засуджені за простий вид хулі­ганства (ч.1 ст. 206 КК України), як правило, у подальшому не скоюють цей злочин. Щодо злісного та особливо злісного його виду (ч.2 та ч.3 ст. 206 КК), то особи, які раніше відбували за ними покарання, у майбутньому в зазначеному вище відсотко­вому відношенні випадків знову скоюють хуліганство і, при тому, за кваліфікуючими ознаками.

Вивчаючи соціально-психологічну характеристику, автор приділив більше уваги розгляду критеріїв самооцінки хуліганами своїх дій, після чого дійшов висновку, що майже всім їм властиве різке перекручення крмнално ситуц, оцнка (хоча у переванй

У відсотковому відношенні інтенсивність таких показників, як: оцінка свого діяння і ролі у злочині, ставленні до покарання, власний аналіз кримінальної ситуації, яка склалася на момент скоєння хуліганського вчинку, залежить від кількості попередніх судимостей.

У третьому підрозділі – “Характеристика потерпілих від хуліганства” – да­ється загальне поняття потерпілих від злочину, їх класифікація, розглядаються причини та умови, на підставі яких пропонуються загальні заходи віктимологічної профілактики.

Крім так званих "випадкових” потерпілих, дисертант виділяє потенційних жертв злочинних посягань.

На думку автора, потенційна жертва – це людина, якій за своїми психічними, психологічними, фізіологічними та іншими властивостями і якостями, за наявності певної ситуації, обстановки або стану може бути заподіяна моральна, майнова чи фізична шкода від злочинного діяння.

1) Під властивостями автор розуміє: наявність хвороби, фізичні та психічні недоліки тощо.

2) Під якостями: легкодумність, довірливість, запальність, нестриманість:

3) Під ситуацією: відсутність людей, світла (в нічний час), нарядів патрульно-постової служби та громадських формувань, транспорту тощо.

4) Під обстановкою: час, місце, обставини, що утруднюють або полегшують вчинення злочину;

5) Під станом: сп'яніння, малолітство, інвалідність, вагітність, старість, розумова відсталість, самітне проживання тощо.

Проведеним дослідженням встановлено, що частіше жертвами хуліганів стають особи, які неналежним чином ведуть себе як в побутовому середовищі, так і в громадських місцях (бешкетують, сперечаються, проявляють нестриманість), тобто провокують проти себе хуліганські дії. До другої групи дисертант відносить дітей, жінок, одиноких та похилого віку громадян, осіб з фізичними та розумовими вадами.

У зв'язку з цим до основних заходів загальної віктимологічної профілактики хуліганства автор дослідження пропонує включити наступні: 1) на основі існуючого досвіду (як вітчизняного, так і зарубіжного) розробити спеціальні пам’ятки, листівки, плакати, а також відповідну наочну агітацію на допомогу громадянам від можливої випадковості, в певній обстановці стати жертвою злочинної поведінки; 2) постійно здійснювати профілактику пияцтва, наркоманії, токсикоманії та інших фонових явищ; 3) визначати найбільш віктимогенні місця і відрізки часу, коли громадяни найчастіше стають жертвами хуліганів, і на основі цього організувати органам внутрішніх справ посилене патрулювання, залучаючи до нього сили громадських формувань.

До перерахованих заходів також можна віднести: а) заходи виховного змісту щодо потенційних потерпілих (бесіди, спеціальні курси); б) заходи примусового характеру до правопорушників (постановка на профілактичний облік, нап­равлення на примусове лікування від алкоголізму, привід в міліцію для реєстрації та офі­ційного застереження, розгляд поведінки в певних колективах або комісіях, притяг­нення до адміністративної відповідальності тощо).

У четвертому підрозділі – “Діяльність органів внутрішніх справ та громадськості в попередженні хуліганства” – розглядається роль служб ОВС в попередженні хуліганських дій, позитивний досвід участі громадських формувань Ук­раїни в охороні громадського порядку і форми їх взаємодії з органами внутрішніх справ, а також надаються рекомендації щодо проведення загальної та індивідуаль­ної профілактики з метою запобігання хуліганським вчинкам.

Розкриваючи дане питання, автор приходить до висновку, що у боротьбі з хуліганством недостатньо лише суворих мір кримінальної відповідальності. Велике значення повинно приділятися соціальній профілактиці, як системі заходів, спрямованих на усунення негативних соціальних явищ, що породжують хуліганство. Перш за все, на думку дисертанта, це такі заходи загального характеру, як: а) зміцнення сім'ї; б) вирішення широкого кола соціальних проблем молоді; в) поліпшення умов дозвілля (особливо неповнолітніх); г) забезпечення рівного доступу членів суспільст­ва до освіти та культури (статті 2, 24, 53, 54 Конституції України); д) підвищення загальної культури населення, а також ролі правового всеобучу.

Ці та інші аспекти мають першорядне значення для нейтралізації об’єктив­них та суб'єктивних факторів, детермінуючих хуліганські прояви.

Для успішного вирішення поставлених завдань в нинішніх умовах виникає потреба в пошуках нових та більш ефективних шляхів і засобів боротьби з хулі­ганством. Безумовно, провідна роль у цьому належить ОВС, але орієнтація тільки на власні сили останніх не принесе, на думку автора, бажаних результатів. Тому поява нових видів громадських формувань, розробка дійових форм їх взаємодії з ОВС сприятиме поліпшенню загального стану боротьби з хуліганськими проявами.

Велике значення, на погляд дисертанта, має створення спеціалізованих громадських формувань, які виконували б спеціальні обов'язки по охороні громадського порядку та попередженню певних видів злочинів (хуліганських проявів, крадіжок, грабежів тощо).

Автор вважає, що позитивний досвід існуючих в деяких областях України громадських формувань (загонів самозахисту, варт порядку, козацьких загонів тощо) та підрозділів у структурі МВС (спеціалізованих загонів, відділень тощо) має знайти поширення й у інших регіонах України, а пошуки нових їх форм повинні продовжуватися. На думку дисертанта, зазначені види громадських формувань будуть сприяти підвищенню професійності їх членів і позитивно впливатимуть на хід проведення профілактичної діяльності та її результативність.

У зв'язку з викладеним необхідно, на погляд дисертанта, хоча б один раз на півроку проводити спільні збори, брифінги, наради, зустрічі представників обласних, міських держадміністрацій, мерів міст з представниками МВС, УВС, начальниками міськрайлінорганів, на яких би висвітлювались показники роботи і давались відповідні оцінки результатам діяльності заз­начених громадських формувань та підрозділів МВС, обговорювались форми вза­ємодії та вносились конкретні пропозиції по вдосконаленню ефективності профі­лактичної діяльності по охороні громадського порядку та попередженню злочинів, з метою обміну, розповсюдження і використання існуючого позитивного досвіду на всій території України.

Розглядаючи питання позитивного досвіду участі громадських формувань в охороні громадського порядку, дисертант для запобігання злочинам взагалі та хуліганських дій, зокрема, пропонує залучити нові суб'єкти – церкву та релігійні організації, коло яких дуже широке. При цьому він вказує на Закон "Про церкву і релігійні організації" від 23.04.1991 р. На підставі ст. 5 цього Закону церква та релігійні організації мають право нарівні з іншими громадськими організаціями та об'єднаннями брати участь у громадському житті суспільства, використовувати засоби масової інформації, користуватися правами і нести обов'язки у відповід­ності з чинним законодавством.

Церква та релігійні організації у проведенні загальної та індивідуальної профілактики (особливо серед молоді) можуть відігравати, на погляд дисертанта, значну роль. Нерозумно ігнорувати можливості такої могутньої "системи" в профі­лактичній діяльності. Автор пропонує таку форму взаємодії ОВС з церквою та релігійними організаціями, як: проведення спільних (комплексних або планових) лек­цій, виступів або бесід. Для цього можна запрошувати служителів церкви, викладачів духовних семінарій, інститутів, біблейських та монастирських шкіл, представників релігійних організацій. Вміння психологічно впливати на свідомість людей буде сприяти переорієнтації особи, переосмисленню духовних цінностей, досягненню позитивного результату в профілактичній роботі серед морально нестійкої частини суспільства. Біблейські заповіді: "не вбий", "не вкради", "шануй батька свого та матір свою" тощо, почуті з вуст служителя культу, стануть, на думку автора, гарною пропагандою належного виконання громадянами правових та моральних норм, а також поважливого ставлення один до одного.

Закінчуючи розгляд даного розділу, дисертант пропонує головну увагу органів внутрішніх справ зосередити на таких моментах профілактичної діяльності:

1) Систематично узагальнювати та аналізувати дані про хуліганські дії з метою виявлення причин та умов, які сприяють їх скоєнню.

2) Для збільшення кількості нарядів патрульно-постової служби залучати сили громадських формувань, а для перекриття найбільш криміногенних (стосовно скоєння хуліганства) місць, розробити схеми маршрутів патрулювання і розставлення постів.

3) У практичній діяльності по попередженню хуліганства постійно тримати на профілактичному контролі:

а) осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі після відбуття покарання за злісне і особливо злісне хуліганство, з метою не допустити з їх боку спеціального рецидиву;

б) осіб, засуджених за вчинення побутових правопорушень умовно або до мір покарання не пов’язаних з позбавленням волі;

в) осіб, звільнених із місць позбавлення волі, які були засуджені за вчинення злочинів на побутовому грунті й хуліганства;

г) осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності за вчинення дрібного хуліганства;

д) сімейних бешкетників, які перебувають на картотечному обліку в органах внутрішніх справ, і схильні до порушення громадського порядку;

є) осіб, що займаються бродяжництвом;

ж) осіб, що знаходяться в тривалих конфліктних відносинах з родичами та сусідами;

з) осіб, які мають схильність до психозів і агресивності після вживання спиртних напоїв або інших речовин (денатурат, одеколон, технічний спирт тощо), що призводить до грубого порушення громадського порядку з елементами явної неповаги до суспільства;

і) осіб, які неодноразово потрапляли в поле зору ОВС як потерпілі від хуліганських дій (потенційні "жертви").

4) З метою попередження особливо злісного хуліганства, вилучати в перерахованих вище категорій осіб зброю, а так само інші (зміненої форми) предмети, які спеціально пристосовані і можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень.

5) До планів профілактичних заходів одним з необхідних пунктів доцільно включати проведення спільних з позаштатними співробітниками та членами громадських формувань рейдів по виявленню груп неповнолітніх, які разом проводять дозвілля, що часто має негативний характер (розпивають спиртні напої, вживають наркотичні та інші речовини, які мають одурманюючі властивості, грають в азартні ігри тощо), оскільки майже у 50 відсотках випадків групи з подібною спрямованістю здійснюють саме хуліганські вчинки, які супроводжуються грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, ігноруванням існуючих в ньому норм, принципів та встановлених правил поведінки.

Звичайно, вказаний перелік не є вичерпним і досконалим, але викладені в ньому рекомендації грунтуються на певних статистичних закономірностях, матеріалах вивчених кримінальних справ, анкетному опитуванні практичних праців­ників органів внутрішніх справ, особистому досвіді автора і тому складають той мінімум умов, виконання яких, на думку дисертанта, може певним чином вплинути на хід проведення боротьби з хуліганськими проявами.