| Краткое содержание: | У "Вступі" обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його методологічну основу, окреслено об’єкт та джерельну базу, ступінь наукової новизни розробки теми, розкрито теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію положень дисертації.
Перший розділ – "Проблеми публікації і теоретичного осмислення українських народних загадок" – складається з трьох підрозділів.
У першому з них – "Публікації народних загадок" – розглянуто особливості збирання і видання народних загадок в Україні. Автор дисертації своє завдання вбачає не стільки у принциповій новизні інформації, скільки у її систематизації та впорядкуванні. Таке завдання передбачає створення принципів класифікації опублікованого матеріалу. Публікації загадок з поч. ХІХ ст. подані у виданнях різних жанрів фольклору: це – пареміографічні збірники, у яких українські загадки опубліковані серед прислів’їв та приказок (М.Лучкай Grammatica Slavo - ruthena (1830), "Ученые запискаи Московского университета" (1834), газета "Молва" (1835), Г.Ількевич "Галицькі приповідки і загадки" (1841), І.Головацький "Вінок русинам на обжинки" (1847), А. Сементовський "Малороссийские и галицкие загадки" (1851), М.Закревський "Старосветский бандуриста" (1861). Етапним для розвитку досліджень української народної загадки стали видані 1877р. "Труды етнографическо-статистической експедиции в Западно-Русский край" П.Чубинського, де вміщено 186 загадок, записаних у 70-х рр. ХІХ ст. Українські загадки опубліковані у виданнях відомих письменників-фольклористів: В.Шашкевича (1870), І.Манжури (1890), М.Комарова (1890), Б.Грінченка (1895; 1900). У цей же час багато загадок знаходимо у періодиці для дітей "Ластівці", "Дзвінку", у "Черниговских губернских ведомостях", "Киевских губернских ведомостях", "Полтавских губернских ведомостях" у записах читачів цих видань. Як засвідчують результати дисертації, підрахунки кількісного рівня загадок щодо творів інших жанрів складають 20% в публікаціях ХІХ –ХХ ст., а це підтверджує їх активне функціонування у той час. Істотним недоліком збірок опублікованих у ХІХ –ХХ ст., вважаємо подачу матеріалу в алфавітному порядку за відгадками.
У збірці М.Номиса "Українські приказки, прислів’я і таке інше"(1864) вперше застосовується тематичний принцип класифікації матеріалу із вказівкою на регіони запису та варіанти. На початку ХХ ст. з’являються цікаві зразки загадок у збірниках О.Малинки (1902), М.Зіроньки (1908), А.Онищука (1911), В.Кравченка (1914), І.Бесараби (1916) та ін.
У 20-30-ті рр. ХХ ст. Етнографічною комісією при Академії наук УРСР (відділ рукописних фондів ІМФЕ НАН України) вперше розробляється програма записування жанрів фольклору. Лише 1962 року згідно з планом видання стотомника українського фольклору, запропонованого М.Рильським, виходить окреме наукове видання "Загадки", впорядковане І.П.Березовським, в якому застосовано тематичний принцип класифікації. Пізніше з’являються збірники – М.Шестопала (Київ, 1963), Н.Гаєвської (Київ, 1994), М.Дмитренка (Київ, 1996), (Київ, 2003). Окремі розділи відведені загадкам у збірниках "Де живе жар-птиця" (Київ, 1991), "Дзвінок з минулого" (Київ, 1991), "Золотий колосок" (Київ, 1994), "Мудрість віків" (Київ, 1995).
У другому підрозділі – "Наукові тенденції теоретичного осмислення загадок в контексті розвитку української фольклористики", – визнаючи, що українські народні загадки не були предметом спеціального вивчення, за винятком праць І.Франка ("Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних") та В.Перетца ("Студії над загадками"), дисертант аналізує і побіжні наукові зауваги про жанр загадок, які зустрічаються у фольклористиці ХІХ – ХХст. Наукові спроби пояснити процеси виникнення загадки як жанру досі зводяться до найголовнішого – загадка зароджується в процесі міфологічного мислення й еволюціонує до художньо-естетичного. Представники та прихильники "міфологічної школи" виникнення загадки пов’язували з міфологічним світоглядом і міфотворчістю та символікою мови, що зумовило ототожнення образів двох систем – міфологічної і фольклорної, а відтак визначення цього жанру як "малого міфу", який потребує відповіді. Згідно з теорією міграційної школи (О.Веселовський, М.Сумцов) українська загадка розглядається у контексті старослов’янської літератури. Частково поділяючи цю думку, дослідник давньої літератури академік В.Перетц вважав, що "у процесі свого життя рукописна притча і мудре запитання вплинули на утворення низки наслідувань, до того ж траплялося, що зміст загадки змінювався – традиційні формули набували нового тлумачення". І.Франко наголошував на тому, що зародження та існування загадок належить саме до народної творчості, а не до церковної книжності. Акцентуючи увагу на загадках, у яких явища природи (сонце, місяць, зорі, вітер, земля та ін.) зображуються з позицій антропоморфізму живими, одухотвореними чи то у вигляді людей, чи то у вигляді тварин з людськими властивостями та емоціями, на відміну від міфологів, він вважав етап процесу побутування загадки такого типу хронологічно першим, після якого йшов інший, вищий - виникали поетичні твори досконаліші за змістом і формою. Поділяючи думку про народне походження загадки, С.Єфремов, М.Попов, І.Березовський, Л.Дунаєвська, І. Колесницька, В.Митрофанова, Н.Лавонен, Е.Кьонгес-Маранда та інші, визначають загадку як афористичний твір, в якому певний предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент.
У третьому підрозділі – "Еволюція загадки. Відображення свідомісних кодів" – основним завданням дослідження є систематизація і аналіз тих принципів жанрової класифікації і теорій, які існують у науці про народну культуру і які знаменували визначальні етапи української фольклористики. У роботі акцентується увага перш за все на методологічних завданнях класифікації.
Автор дослідження зосереджує увагу на таких наукових класифікаціях загадок: а) філософсько-генетичній (яка відображає світоглядно-історичні принципи художнього трактування жанру); б)предметно-тематичній (яка зручна для науковців тим, що дає змогу порівняти художню природу творів на одну тему і дослідити їх просторово-хронологічну специфіку). До тематичної класифікації загадок в Україні вперше звернувся М.Номис. Раціональність систематизації за тематикою відгадок народних загадок вбачаємо як для публікації, так і для огляду матеріалу.
На думку дисертанта, з погляду генези жанру класифікація енігматичних текстів охоплює як архаїчні зразки, так і досить пізні. Їх систематизація обумовлюється світоглядними принципами - міфологічним, релігійним, науковим. Результати дослідження спонукають до висновків, що народна загадка як особливий малий жанр уснопоетичної творчості формується в межах історично першої форми світогляду – міфологічної. У межах релігійного світогляду вона змінюється за тематикою, але художньо майже не відрізняється від загадок, що сформувалися під впливом міфологічної свідомості. Як свідчать матеріали дослідження, саме в період панування релігійного світогляду відбулося формування "книжної" загадки. Вона відобразила ідеологічні тенденції свого часу і в педагогіці. Найголовніше, що втрачено у книжній загадці, – це усність, одна з умов її фольклорного функціонування, що призвело до цілого ряду "втрат" – варіантності, інтерпретації, розвитку у часі, обмежило її просторове функціонування. У межах наукового світогляду усна фольклорна загадка "зберігається" не як віджила пам’ятка старовини, а як активна еволюційна форма поетичного відображення світу.
Другий розділ дисертаційної роботи – "Загадка. Міф і ритуал" – складається з двох підрозділів. У першому з них – "Домінантні функції загадки"- жанр аналізується як складова української обрядовості. Саме в обрядах колективна пам’ять народу консервує цілі фрагменти діяльності, поведінки та світоглядні основи минулих епох. У процесі дослідження з’ясовано, що на першому етапі розвитку загадка виконувала ритуально-магічну функцію, була словесним компонентом певного магічного дійства, різновидом пророцтва. За Й.Гейзінгою, загадка – це священна річ, сповнена таємничої сили, а отже, річ небезпечна. У багатьох народів світу загадування загадок суворо регламентувалося старими членами громади – за порами року і навіть за часом доби. У певних регіонах України загадувати загадки не дозволялось в сезон літніх польових робіт. Загадки належало загадувати увечері, після заходу сонця. Такі традиції панували в культурі інших народів: естонців, фінів, карелів, бурят, татар та ін. Записи давніх колядок та щедрівок свідчать про традицію загадування загадок з метою "побажання", "замовляння" на добро у Новому році. У ритуальних функціях енігматичні тексти набувають сакрально-випробувального характеру. Поєдинки загадками відомі з давніх часів, і часто ставкою в них було життя того, хто відгадує. За допомогою загадок прилучали неофіта до таємних знань колективу (роду або племені) під час ініціації. У русальній пісні загадками "Що росте без коріння, а що біжить без повода, а що цвіте да без цвіту?" малу дівчину випробовує русалка. Такий же мотив зустрічаємо і в ліричній пісні "Ой там Роман воли пасе" про козака та дівчину. На думку сучасних дослідників, за допомогою загадок "хлопець уводить молоду наречену в силове поле дії нових, ще не знайомих їй тотемів, міфів, оберегів, своїх покровителів у новій сім’ї. І ці знання передаються через загадки". М.Грушевський, аналізуючи мотив загадування парубком дівчині загадок в українських обрядових піснях, стверджує, що це символи старих форм залицяння на "грищах", і ці форми залицяння є елементом регуляції сімейно-шлюбних стосунків первісного суспільства. Використання загадок у весільній обрядовості практикується чи не в усіх народів світу. В українському весіллі загадка супроводжує усі його етапи (залицяння, сватання, весілля). Вона перевіряє розумову зрілість молодих людей на готовність до самостійного життя.
Нерозгадування загадки може стати перешкодою для досягнення щасливого шлюбу. Спілкування "загадковою мовою" розпочинається під час сватання, при втаємничених переговорах, де наречену називають "куницею" або "лисицею", на яку вони ніби "полюють", а нареченого – "чорним соболем". У процесі весільної драми їх називають також "князем" та "княгинею", а учасників весілля – "боярами", "дружками" тощо. Про приналежність загадок до родинних і календарних обрядів свідчать і мотиви українських народних казок, зокрема, сюжети про "душу запродану чорту" (Яйце-райце"), висватування царівни-королівни ("Летючий корабель", "Про вученка-богатиря"), про дідову і бабину дочку ("Кобиляча голова", "Золотий черевичок" та ін.).
На ранньому етапі побутування загадка відігравала ритуально-магічну, сакрально-випробувальну, регулятивну функції. З часом, втративши сакральність передачі знання, вона перейшла у випробовувально-розважальну: сучасне весілля використовує і таємну мову, і загадки, особливо поширеними у ньому є еротичні загадки.
Народні загадки завжди були невід’ємною частиною обряду, а вміння говорити натяками чи "загадковою" мовою – ознакою мудрості.
У другому підрозділі – "Загадка як гра" – на матеріалі українських народних загадок розвинена теорія Й.Гейзінги про ігрову природу культури. Як свідчать матеріали, первісно українська загадка належала до форм священної гри, була поетичним змаганням через метафоричні образи, що загалом характерне для мистецтва. Загадка була водночас і ритуальним елементом найвищого значення, і певним чином – грою. Гра – невід’ємний фактор людського існування, вона не нав’язана людині ззовні, не є її фізичним чи моральним обов’язком, що на ранніх стадіях розвитку мистецтва, і фольклору зокрема, сприймається як діяльність, як практика, а не як розвага. Сенс гри полягає в ній самій, вона пронизує собою всі форми життєдіяльності. Ігровий характер загадки обумовив її подальший розвиток. На місце віджилої сакральної функції прийшла ігрова. Зберігаючи традиційну форму випробовування, природа гри зумовлює відсутність надто серйозних наслідків змагання. Загадування та відгадування загадок – це своєрідний поетичний поєдинок, перевірка людини на її здатність мислити логічно і поетично.
У третьому розділі – "Поетичний світ українських загадок", – що складається з чотирьох підрозділів, зосереджено увагу на основних явищах процесу образного (метафоричного) перетворення в художній структурі народної загадки і сутності самої метафоричної структури жанру. У першому підрозділі – "Загадка як художній текст" – здійснено типізацію народних загадок і пропонується детальна їх класифікація: за способом творення (метафоричні й неметафоричні), за змістом та формою висловлювання (запитання, розповіді – сюжетні, ритмічні, кумулятивні, гумористичні).
Загадки-метафори складають найбільшу групу. Серед найпоширеніших способів творення таких загадок можна виділити: 1) предмети зіставляються на основі їх загальної зовнішньої схожості; 2) предмети зіставляються за кольором; 3) предмети (явища) зіставляються на основі ознак їх внутрішньої організації; 4) предмети (образи) порівнюються за їх функціями та за призначенням у побуті; 5) предмети зіставляються за особливостями їх руху, особливо важливим є момент не зовнішньої подібності, а схожість у дії; 6)предмети та явища можуть наближатися на основі деяких однакових рис чи ознак у їх поведінці. Із семантичного кута зору можна визначити властивість жанру загадки як тексту, в якому передбачено образність мислення, що продукує емоційне і естетичне сприйняття. Скласти загадку – означає звичайні явища чи предмети зобразити у метафоричній формі. Отже, за способом співвідношення реальних та метафоричних образів загадки чітко поділяються на чотири групи: 1)один предмет, який загадується, співвідноситься з одним метафоричним; 2)один предмет, який загадується, виражається через кілька метафоричних; 3)кілька предметів, які загадуються, виражаються через один метафоричний; 4)кілька предметів, які загадуються, зіставляються з кількома метафоричними (класифікацію російського вченого С.Лазутіна застосовано до українських народних загадок). Неметафоричними є загадки-парадокси, логічні задачі, головоломки, шаради.
Загадки-запитання розрізняємо як художню форму давніх космогонічних крутиголовок ("Хто ходить по миру без ніг, без торби?" Такі загадки вирізняються своєю метафоричністю, відсутністю сюжету, складаються з одного питального речення і як запитання-парадокси ("Від чого ворона чорна?", "Без чого хліба не спечеш?") не містять художніх засобів, не мають сюжету, тяжіють до логічних задач, складаються з одного питального речення.
Серед загадок-розповідей виділяємо: 1) загадки-байки – метафоричні твори, які мають сюжет, струнку композиційну будову, складаються, зазвичай, із двох-трьох розповідних речень, часом містять питальне; 2) "книжні" загадки – метафоричні твори, що мають сюжет. Мова таких творів вирізняється нагромадженням старослов’янізмів, слів, пов’язаних з церковною догматикою, складаються часом і з чотирьох розповідних речень; 3) загадки у формі діалогу – метафоричні, мають сюжет, який передбачає діалог, містять елементи гумору, гротеску. Саме наявність діалогу та синтаксична особливість загадки – поєднання двох-трьох речень, логічно і структурно чітко пов’язаних між собою, – пояснює її функціональну спроможність.
Кумулятивними називаємо загадки, в яких спостерігається багаторазове повторення певних елементів твору: "Стоїть дуб, на дубі липина, на липині конопля, на коноплі глина, на глині капуста, а в капусті свиня".
Загадка розвиває в людині поетичне сприйняття дійсності. Художня система цього жанру сприяє яскравому, стислому висловленню їх змісту, легкому запам’ятовуванню, а метафоричність поетичного стилю зумовлює емоційний вплив та сприйняття розвитку естетичної культури.
У другому підрозділі – "Відгадка в загадці" – розглядається художнє співвідношення загадки та відгадки. Двочленна структура загадки – одна з головних ознак жанру. Розвиваючи думку Е.Кьонгес-Маранди про те, що загадка – це структурна одиниця, яка завжди складається з двох компонентів – образного сюжету і відгадки, що відзначаються стійкими та кодованими семантичними і структурними характеристиками, дисертант наголошує на кодуванні образів через знакову систему. Між цими компонентами завжди існує зв’язок - часом помітний (у загадці є натяк на відповідь), часом ледь вловимий, - проте і той, хто загадує, і той, хто відгадує, інтуїтивно його відчувають. Якщо у загадці відсутня відгадка, вона перестає бути загадкою, втрачає сенс. У метафоричних загадках без заданості відгадки відбувається художня руйнація образу ("Один чабан тисячі овець пасе"). Без відгадки, як частини загадки, зникає метафора, і твір перетворюється на звичайну розповідь, переходить до інших жанрів – прислів’їв, приказок, тощо.
Одна загадка, здебільшого, передбачає одну відповідь. Під час дослідження з’ясовано, що на одну відповідь може існувати кілька загадок. Це пояснюється тим, що загадкам притаманно описувати предмети за тією чи іншою домінантною ознакою, властивістю. При наявності кількох відгадок жанрова специфіка загадки не порушується. Наприклад, у загадки "Гримить – гуркотить, як сто коней летить. Треба стати – погадати, що тим коням їсти дати?" є три відгадки (млин, паротяг, а перша її частина – грім). Метафора, а часом і поетичний паралелізм загадок відзначаються гнучкістю, що спонукає до варіантності образів, символів. Часом існування кількох відгадок створює умови для двозначних еротичних загадок. Часом зникає предмет загадування і властивості переходять на новий. Загадка є пластичним жанром, вона швидко пристосовується до нових умов.
У третьому підрозділі – "Загадка і час" – аналізується взаємодія традиційної та новаційної складових в українській народній загадці. За теорією Г.Перм’якова, загадки є клішованими текстами, тому найменше порівняно з іншими жанрами фольклору у процесі існування зазнають змін, зберігають свою традиційну форму. Однак це не означає, що загадка вичерпується "тематичними колами" стійкими описами, образами, формулами об’єкта, а зазнаючи змін в процесі розвитку світосприйняття людини та суспільства, вона поділяє долю більшості жанрів фольклору. Загадка "Ревнув віл на сто сіл, на тисячу городів" з прийняттям християнства набула нового значення і розгадується як церковний дзвін. Народні загадки прив’язані до часу, в якому вони побутують. Предмети, про які загадується, мають бути у повсякденному вжитку. Коли виходить з ужитку річ, логічним було б і зникнення загадки. Проте, вона не зникає, людська уява знаходить до усталеного метафоричного еквіваленту (загадки) нову відповідь, нове застосування. Це спостерігаємо у загадці "Ой по хаті порох в’ється, щось маленьке там товчеться; хиталося, моталося, під припічком сховалося". Під час Другої світової війни ця загадка набула цілком нового, саркастичного змісту – фашистський грабіжник при появі партизанів. Таким чином, бачимо, що народна загадка зберігає традиційну форму, а зміст її корелюється згідно новаційних процесів у суспільстві.
У четвертому підрозділі – "Загадка в системі жанрів українського фольклору" – доводиться, що загадку з іншими фольклорними жанрами єднають досить міцні зв’язки: функціональні і структурні, що в історичному розвитку не тільки поєднує жанр загадки з іншими жанрами фольклору, а окреслює щонайперше спільні для більшості жанрів традиційної культури стадії розвитку – від міфоритуального сценарію, архаїчних обрядових дій до гри і опису реальності. Від знаку, формули, тобто від смислових реалій, до виражальних можливостей художнього тексту. Близькими за своєю стилістичною будовою, лаконічністю думки до загадок є прислів’я. Вони є складовою одного родового поняття – паремії. Така схожість призвела до того, що загадки і прислів’я досить довгий час публікувалися в одних збірниках. Часом один і то й же вислів в одному випадку є прислів’ям, в іншому – загадка: "Нічого не болить, а все стогне". Це загадка про свиню і водночас вислів про людину, яка завжди на щось скаржиться. Таку саму рису має прислів’я про погану господиню: "Трошки гречки, трошки проса – трошки взута, трошки боса". В часи колективізації трансформувалась у загадку з відповіддю: "Колгоспниця".
Загадка може повністю входити до твору іншого жанру, наприклад, до казки чи пісні. Загадки в чарівних казках є невід’ємною частиною сюжету, де головному героєві доводиться виконувати складні завдання, що потребують допомоги чарівників або чарівних властивостей героя (виткати килим за одну ніч). Тут загадка відіграє швидше ініціальну функцію ("Яйце-райце", "Ох") та вказує на сакрально-міфологічну суть. У соціально-побутових казках загадкові формули почали втрачати первісний міфологічний смисл ("Мудра дівчина") і відбулося певне переосмислення або перефункціонування загадки в бік гротескної семантики. Для таких казок характерна діалогічність мови – між головними персонажами відбувається змагання загадками на мудрість.
Найчастіше загадки зустрічаються у русальних піснях та колядках. З допомогою загадки у формі питального речення, часто на космогонічні теми, розкривається сюжет пісні. У дитячому фольклорі зустрічаємо співпадіння текстів цього жанру з лічилками. Ці зв’язки, як показує аналіз перетворення форми загадки, підтверджують закономірності її художньої видозміни, жанрів фольклору загалом.
У висновках підсумовуються основні результати дослідження. Українські народні загадки належать до системи фольклорних комунікативних жанрів, які виникли на синкретичному грунті і розвинулися до мистецько-утилітарного функціонування. Міфологічна генеза цих творів, визнана світовою фольклористикою ХІХ і ХХ ст., зумовила їх художню специфіку - переважно метафоричну систему образів, своєрідне моделювання композиції, яка підпорядкована меті усної комунікації, двочленності повного і передбачуваного тексту.
Сюжетні моделі традиційних народних загадок підлягають певній художній системі: метафорично-символічна, (міні-сюжет із передбачуваною відповіддю), неметафоричне гротескне запитання з передбачуваною відповіддю, головоломки-шаради.
Ритуально-обрядове функціонування загадок у світовій культурі пов’язане з трьома найголовнішими концентрами людської долі – народженням, одруженням, смертю. В українському фольклорі воно найяскравіше відображене у весільній драмі, де сьогодні функціонує переважно як ігровий гротескний компонент.
Не виключено, що в похоронній обрядовості українців риторичні запитання голосінь (типу "Звідки тебе, мій синочку, виглядати? Чи з гори, чи з долини..." в контексті монологічної відповіді "І нізвідки тебе не виглядати" ) це залишки древньої традиції загадування загадок при мерці чи на могилі при похованні
Художній світ загадки, видозмінюючись під впливом зовнішніх суспільних та культурних факторів, відображає зміну поетичного рівня народної творчості взагалі і лексики особливо.
Тема загадки – це людина та конкретно все, що її оточує і складає утилітарну сферу її життєдіяльності. Зі зміною цієї сфери втрачається поетична семантика образів, приналежних до певного часу і до певного простору. Водночас у текстах-моделях загадки закладена генетична пам’ять людства, його дитинство, спосіб алогічного мислення, висловлювання вражень через декілька найхарактерніших штрихів, про що особливо переконливо свідчить хоч би те, що метафоричний текст набагато швидше "розшифровується" дітьми, ніж дорослими.
У здатності відображати навколишню дійсність шляхом акцентування на деталях етнічного простору, гротескно-ігрових сюжетах, притаманних українському характеру (про людину, вовка, овець, собаку, коней, гавота, понура, цар Печерський, вівсяники, шайда-байда, тощо), виявляється суто національна специфіка фольклорної загадки. Адже загадка як жанр відображає не загальні, суспільні, родові явища, а суто окремішні.
Зображувально-виражальна система цих образів складає інформаційно-естетичні коди-кліше, притаманні фольклорній поетичній традиції. Із послабленням цих традицій змінюється художній контекст, збіднюється інформаційно-монтажна структура тексту. Це особливо видно на нетрадиційній авторській загадці, тих фальсифікатах під народну творчість, котрими рясніють ідеологічні розділи збірників радянського часу.
Із диференціацією свідомості на рівні знака і моделі (предмети та їх свідомі проекції, залежні від лексичного поля та інформаційного тиску), з відстороненням від етнічних традицій втрачаються і параметри етнознаковості, що призводить до видозміни культури народу загалом.
|
