ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ДЕЛІКТУ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідження теми, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи і практичне значення отриманих результатів, зазначено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів та структуру дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Адміністративний делікт в системі правопорушень та його співвідношення з адміністративним примусом» присвячено дослідженню визначення місця адміністративного делікту в системі правопорушень, характеристиці співвідношення адміністративного примусу та адміністративного делікту. Зазначено, що інститут адміністративного делікту займає важливе місце в адміністративному праві кожної держави світу. У цьому контексті актуальною є проблематика сучасного стану і перспектив розвитку правової кваліфікації адміністративного делікту.

У підрозділі 1.1 «Теоретико-методологічні засади визначення місця адміністративного делікту в системі правопорушень» визначено, що належний розвиток правової кваліфікації адміністративного делікту неможливий без вирішення такої доктринальної передумови, як ознак адміністративного проступку, його сутності та місця серед інших правопорушень, що на сьогодні розуміється неоднозначно в науці адміністративного права та у законопроектах та проектах нових кодексів. У роботі проаналізовано теоретико-методологічні засади визначення місця адміністративного делікту в системі правопорушень, охарактеризовано проблематику співвідношення понять «адміністративний делікт», «адміністративний проступок» та «адміністративне правопорушення» і зроблено висновок про обґрунтованість наукової позиції, відповідно до якої означені поняття характеризують єдиний феномен. З’ясовано, що виникнення адміністративних деліктів у законодавстві колишнього СРСР було пов’язано із політизацією відносин у сфері кримінальної відповідальності і бажанням керівництва держави на підставі статистичних даних довести, що у соціалістичному суспільстві злочинність поступово зникає як явище. Для цього частина правопорушень була декриміналізована, що дало змогу проголошувати на державному рівні більш низький рівень злочинності порівняно з капіталістичними країнами. Однак штучне створення адміністративних деліктів не перешкоджало їх включенню до системи юридичної відповідальності як повноцінних її елементів. Розвиток адміністративної відповідальності відбувався у контексті декриміналізації окремих злочинів, шляхом послаблення норм кримінального права і виділення діянь, які за ступенем суспільної небезпечності не є злочинами. Разом з тим введення інституту кримінальних проступків означатиме рух у зворотному напрямі, оскільки це передбачає криміналізацію частини складів адміністративних правопорушень, що в цілому узгоджується з практикою держав-членів Європейського Союзу.

У підрозділі 1.2 «Співвідношення адміністративного примусу та адміністративного делікту» дисертант проаналізував співвідношення адміністративного примусу та адміністративного делікту, охарактеризував сутність адміністративного примусу, здійснив класифікацію адміністративного примусу.

У контексті адміністративної реформи, що триває, доцільно вдосконалити видовий поділ адміністративної відповідальності, який може бути таким:

1. Адміністративні стягнення, подальший видовий поділ яких уже достатньо повно представлено у ст. 24 КУпАП.

2. Заходи примусу виховного характеру, що передбачені для неповнолітніх осіб, які досягли 16-річного віку, ст. 24-1 КУпАП.

3. Виховні заходи щодо неповнолітніх осіб, які не досягли 16-річного віку і в силу цього ще не є суб’єктами адміністративної відповідальності. Такі заходи слід визначити у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кодексі адміністративного судочинства України.

4. Медичні заходи, що мають застосовуватися до неосудних, обмежено осудних осіб, які вчинили адміністративний проступок.

5. Лікування залежності – щодо осіб, які потребують лікування від алкогольної, наркотичної та іншої залежності, регулювання яких на сьогодні перебуває поза межами новітньої кодифікації, але фактично має профілактичну спрямованість не меншу, ніж попередній різновид адміністративного примусу.

У контексті удосконалення державного примусу за характером постадійності процесу варто класифікувати на такі види: 1) попереджувальні; 2) виявляючі (пошукові, розшукові, у т. ч. й розвідувальні і контррозвідувальні); 3) отримуючі (в їх межах має бути поділ де-факто процесуальних і парапроцесуальних дій та негласних заходів); 4) припиняючі (які, як свідчить аналіз існуючого розмаїття позицій адміністративістів, треба чітко розмежувати із попереджувальними примусовими заходами, оскільки попереджувальний аспект притаманний будь-якій стадії протидії злочинам чи проступкам, а припинення такого роду протиправних діянь, поряд із попередженням, має й свої чіткі ознаки та мету – власне припинити триваюче протиправне діяння); 5) дотримуючі (де також можлива більш детальна градація на запобіжні заходи, процедурні); 6) виконавчі (складовою частиною яких мають бути процедурно-виконавчі примусові заходи та адміністративна відповідальність).

 Виділяти окремо забезпечуючі та документуючі примусові заходи не доцільно. Названі дії чи заходи повинні супроводжувати перелічені і фактично є їхніми складовими частинами. Оцінка і використання антиделіктних відомостей в адміністративному, кримінальному і навіть в іншому судочинстві обходиться й без застосування примусових заходів.

Розділ 2 «Кваліфікація адміністративного делікту в умовах реформування галузі адміністративного права» присвячено проблематиці кваліфікації делікту в умовах реформування галузі адміністративного права.

У сучасних умовах реформування галузі адміністративного права в Україні виникає чимало практичних проблем у процесі правової кваліфікації адміністративного делікту, зокрема наявні непоодинокі помилки в діяльності уповноважених суб’єктів у процесі кваліфікації діяння як певного адміністративного правопорушення.

У підрозділі 2.1 «Поняття та склад адміністративного правопорушення» проаналізовано поняття і склад адміністративного правопорушення та охарактеризовано класифікацію складів адміністративних правопорушень.

Можна виокремити такі види ознак складів адміністративного правопорушення: загальні (такі, що притаманні всім складам, наприклад, вина); родові (такі, які властиві групі складів правопорушення); конкретні (характеризують окремо кожен склад правопорушення).

Структура складу адміністративного правопорушення традиційно являє собою сукупність чотирьох елементів – об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони. У процесі правової кваліфікації адміністративного делікту важливе значення має правильна практична класифікація окремих складів адміністративних правопорушень, зокрема на матеріальні та формальні, основні та кваліфікуючі.

У підрозділі 2.2 «Правова кваліфікація адміністративного делікту» дисертант проаналізував проблематику правової кваліфікації адміністративного делікту, охарактеризував конкуренцію загальної і спеціальної норми при кваліфікації окремих адміністративних деліктів, визначив основні проблеми в процесі кваліфікації адміністративного делікту.

Суттю кваліфікації адміністративного делікту є встановлення всіх ознак певних адміністративних правопорушень і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу адміністративного правопорушення, що його передбачає. Необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного складу адміністративного правопорушення. Унаслідок цього для правильної кваліфікації адміністративного правопорушення необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння.

У процесі правової кваліфікації адміністративного делікту чимало проблем виникає у зв’язку з потребою правильної кваліфікації триваючих адміністративних правопорушень, що має важливе практичне значення, оскільки, згідно з ч. 1 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення. Однак при цьому в законодавстві не визначено поняття триваючого правопорушення, що потребує свого усунення.

У підрозділі 2.3 «Перспективи розвитку доктрини кваліфікації адміністративного делікту в умовах реформування галузі адміністративного права» визначено перспективи розвитку доктрини кваліфікації адміністративного делікту в умовах реформування галузі адміністративного права, проаналізовано основні тенденції розвитку доктрини кваліфікації адміністративного делікту в Україні.

З’ясовано наступні основні тенденції розвитку доктрини кваліфікації адміністративного делікту в Україні: а) декриміналізація окремих складів злочинів (зокрема, в сфері господарської діяльності) та правова кваліфікація їх як адміністративних правопорушень; б) збільшення кількості спеціальних складів адміністративних правопорушень та випадків конкуренції загальної і спеціальної норми при кваліфікації окремих адміністративних деліктів; в) удосконалення діяльності уповноважених суб’єктів з метою уніфікації правозастосовної та судової практики у сфері розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення; г) подальший розвиток законодавства України про адміністративні правопорушення в контексті сучасної глобалізації та розвитку інформаційного суспільства і цифрових технологій шляхом оновлення чинних або закріплення нових складів адміністративних правопорушень.

Розділ 3 «Співвідношення адміністративного делікту зі злочинами та дисциплінарними проступками» присвячено дослідженню співвідношення адміністративного делікту зі злочинами та дисциплінарними проступками.

У правозастосовній практиці часто виникають проблеми із кваліфікацією діяння особи, яке хоча, на перший погляд, і має ознаки адміністративного делікту, однак після ретельного аналізу діяння та його правильної правової кваліфікації таке діяння в окремих випадках може бути кваліфіковано як злочин або адміністративне правопорушення, а в інших випадках – як адміністративне правопорушення чи дисциплінарний проступок.

У підрозділі 3.1 «Співвідношення адміністративного правопорушення та злочину» проаналізовано співвідношення адміністративного правопорушення та злочину, охарактеризовано проблематику розмежування подібних складів правопорушень між адміністративним та кримінальним правом, зокрема на прикладі порівняння складів таких адміністративних правопорушень, як: заготівля, переробка чи збут радіоактивно забруднених продуктів харчування або іншої продукції (ст. 42-2 КУпАП), чи порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175 КУпАП) і відповідних складів злочинів за ст. 270 і 327 КК України.

Найбільш вдалим є традиційний поділ правопорушень на суспільно небезпечні та суспільно шкідливі, а також визначення поняття злочину, яке міститься в ст. 11 КК України, де зазначено, що злочин, окрім іншого, – це суспільно небезпечне діяння. Згідно з ч. 2 ст. 11 «Поняття злочину» КК України, «не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі». Тут прямо вказано, що відсутність істотної шкоди виключає й суспільну небезпечність діяння, яке вже називатися злочином не може.

Зроблено висновок, що найбільш обґрунтованою є позиція із визнання проступком будь-якого порушення правового регулювання відповідних сторін суспільного життя та завдання цим самим не менш, як значної, матеріальної чи моральної шкоди, принаймні суспільним інтересам у цілому, які мають бути в площині розбудови власне правової держави.

У підрозділі 3.2 «Взаємозв’язок адміністративних і дисциплінарних правопорушень» охарактеризовано взаємозв’язок адміністративних і дисциплінарних проступків, проаналізовано проблему дисциплінарної відповідальності державних службовців, охарактеризовано проблему відповідальності за проступки згідно з дисциплінарними статутами. Зроблено висновок, що  адміністративний та дисциплінарний проступки мають такі спільні ознаки як наявність вини та протиправність, у той же час відрізняються за ступенем суспільної шкідливості та суб’єктом (останній у разі вчинення дисциплінарного проступку завжди має перебувати у трудових відносинах з певною установою, підприємством, організацією).