ПРАВОВА ОХОРОНА СЛУЖБОВИХ ВИНАХОДІВ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначено предмет, мету і завдання дослідження, конкретизуються методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну дисертації, викладено основні положення, які виносяться на захист, розкрито практичне і теоретичне значення основних положень дисертації та ступінь апробації результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальна характеристика службових винаходів» складається з трьох підрозділів. У цьому розділі аналізуються історико-правові аспекти виникнення службових винаходів, розкривається поняття, ознаки та умови патентоздатності службових винаходів, а також визначається суб’єктивний склад учасників прав на службові винаходи та їх правовий статус.

У підрозділі 1.1. «Ґенеза виникнення службових винаходів та їх правової охорони» досліджено витоки та становлення законодавства про службові винаходи, і з’ясовано, що воно має досить глибокі корені, починаючи ще з XVIII ст. Як субінститут цивільного права, службові патентні відносини регулювалися цивільним правом. Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від 30 березня 1870 р., що розробили на досвіді Західної Європи. Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р. В сучасній Україні формування винахідницького законодавства почалося із прийняття Закону «Про власність», й безпосередньо втілилося у Законі України «Про охорону прав на винаході та корисні моделі».

Основна теза підрозділу зводиться до того, що спеціальне регулювання службових винаходів українське законодавство не має глибоких коренів та достатньо звужено за своєму змісті. Службовим винаходам присвячено лише одну статтю у Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», а також часткового ці відносини регулює новий ЦК України. Зазначено, що саме в частині службових винаходів ці законодавчі акти є недосконалими. Подальше поглиблення регулювання цих відносин сприятиме ефективності практики, можливості регулювати дану сферу правовідносин з максимальною ефективністю як для держави, так і самих службового винахідництва.

Підрозділ 1.2. «Поняття, ознаки та умови патентоздатності службових винаходів» присвячений аналізу поняття, ознак та умов патентоздатності службових винаходів.

Зокрема автором запропоновано надати визначення службового винаходу – це винахід, створений працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків чи за розпорядженням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше; а також з використанням трудового досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця. Для того, щоб отримати правову охорону, службовий винахід має відповідати вимогам патентоздатності службового винаходу та додатковим ознакам, а саме: створення працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків чи за розпорядженням роботодавця; використання трудового досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

У підрозділі 1.3. «Суб’єкти прав на службові винаходи та їх правове становище» досліджено суб’єктів прав на службові винаходи та визначено, що у створенні службових винаходів, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на зазначений об’єкт права інтелектуальної власності, приймають участь як фізичні, так і юридичні особи. Це автори творчих рішень, патентоволодільці, їхні правонаступники.

Підкреслено, що однією з головних осіб серед суб’єктів права на службовий винахід є автор творчого рішення (винахідник), причому винахідником визнається людина, творчою діяльністю якої створено винахід. Щодо службових винаходів, то ним, на погляд дисертантки, має бути працівник. Однак, у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» немає визначення суб’єкта «працівник», а також відсутня диференціація різних типів працівників залежно від посад, кваліфікації, типу власності підприємства, на якому вони працюють.

Відзначено, що чинне патентне законодавство України посилило роль роботодавця – особи, яка займається підприємницькою діяльністю і з якою автор винаходу перебуває у трудових відносинах. Згідно з патентним законодавством України майнові права на винахід належать роботодавцю за таких умов: працівник-винахідник перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі трудового договору (контракту); трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями визначаються службові обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу; договір має укладатися лише у письмовій формі; винахід створено працівником-винахідником у порядку виконання службових обов’язків чи доручення роботодавця; винахід створено працівником-винахідником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання; у договорі між працівником-винахідником і роботодавцем має визначатися розмір винагороди за використання службового винаходу, строки і порядок її виплати.

Зазначені умови не в повній мірі окреслюють всі сфери застосування службового винахідництва. Авторкою наголошується, що всі ці недоліки ускладнюють застосування цього інституту й законодавство потребує доопрацювання, яке, необхідно здійснювати не в межах загального Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», а розробкою та прийняттям спеціального законодавчого акту «Про службові винаходи».

Розділ 2  «Набуття та розпорядження правами на службові винаходи» присвячений дослідженню поняття та специфіки захисту виключних прав на використання службових винаходів, процедури набуття прав та патентування службових винаходів, а також з’ясуванню особливостей передачі прав на службові винаходи. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та специфіка охорони виключних прав на використання службових винаходів» з’ясовано визначення виключних прав на використання службових винаходів та зауважено на їхньої специфіці.

Критично підкреслено, що в патентному законодавстві України не надано визначення виключних прав на службові винаходи, а лише у Розділі 5 Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» закріплено права та обов’язки, що випливають із патенту. Цей закон не виділяє різновиди цих прав.

Згідно із ч. 2 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» патент надає його власнику виключне право використовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Удосконалено визначення виключних прав на використання службових винаходів як монопольного права суб’єкта винаходу на свій розсуд використовувати переваги службового винаходу, на певний час заборонити це робити іншим особам чи надати їм це право за винагороду. Захист цих прав полягає у системі заходів, що спрямовані на припинення порушень й поновлення прав суб’єкта службового винаходу та відшкодування завданих цим порушенням збитків у судовому та іншому встановленому законом порядку. У дисертації зазначено, що у відповідності із патентним законодавством суб’єктом, що має право на захист виключних прав є власник патенту, яким за службовим винахідництвом є роботодавець.

Підрозділ 2.2. «Набуття прав та патентування службових винаходів» присвячений вивченню процедури набуття прав та патентування службових винаходів.

Автором встановлено, що правова охорона службових винаходів здійснюється шляхом патентування. Патентом є техніко-юридичний документ, який посвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об’єкти. Право на одержання патенту на службовий винахід має роботодавець винахідника.

У роботі підкреслюється, що надбання та оформлення прав на службові винаходи відбувається патентуванням, тобто здійсненням встановлених в законі дій, спрямованих на отримання патенту. Зроблено висновок, щодо такої особливості патентування службових винаходів, як вплив суб’єктивного складу цього виду винахідницьких правовідносин, у зв’язку з чим можуть виникати певні ускладнення, які тягнуть проблеми із реалізацію витікаючих з патенту прав винахідників.

У підрозділі 2.3. «Особливості передачі майнових прав на службові винаходи» здійснено дослідження передачі прав на службові винаходи, на підставі чого наголошено на їхніх особливостях.

Виокремленні три форми реалізації прав власника патенту на службовий винахід: самостійне використання належного йому винаходу шляхом організації промислового виробництва і реалізації виробів, що охороняються патентом; надання права на його використання іншим особам; повна передача своїх майнових прав, які випливають з патенту.

Надано власне визначення передачі прав на службовий винахід – це юридичний акт відчуження власником патенту (роботодавцем), належних йому прав, іншій особі (особам), шляхом укладання цивільно-правових договорів або шляхом видачі ліцензії. Дисертанткою виокремлено наступні юридичні способи такої передачі: укладання цивільно-правового договору (договір про передачу права власності); видача ліцензії. Зауважено, що договір про передачу права власності на службовий винахід і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. В законодавстві України чітко не закріплено момент, з якого ці договори є укладеними: або з моменту їх підписання сторонами, або з моменту їхньої державної реєстрації в Держдепартаменті. Дисертанткою запропоновано закріпити момент, з якого договори про передачу прав на службові винаходи є укладеними – дата внесення Держдепартаментом відомостей про реєстрацію цього договору до відповідного реєстру.

Розділ 3 «Цивільно-правова охорона та захист прав на службові винаходи в Україні та промислово розвинених країнах світу» складається з трьох підрозділів. В цьому розділі аналізується в цілому система захисту прав володільців службових винаходів в Україні із зауваженням на місці в цій системі цивільно-правового захисту, а також досліджується правова охорона службових винаходів за законодавством країн Європейського Союзу та США.

У підрозділі 3.1. «Захист прав володільців службових винаходів в Україні» проаналізовано форми, засоби та способи захисту прав володільців службових винаходів.

Дисертанткою надано авторське доктринальне визначення захисту прав на службові винаходи, як передбачених законом заходів визнання й відновлення, припинення правопорушень, застосування до правопорушників заходів відповідальності, а також механізму реалізації цих заходів. Захист прав на службові винаходи здійснюється шляхом використання передбачених законом форм, засобів та способів цивільно-правового спрямування.

Захист прав на службові винаходи складається з окремих неузгоджених між собою, суперечливих, не конкретних і малоефективних норм, які не становлять єдиної і цілісної системи. Таке розмаїття не може бути виправдане якимись специфічними особливостями цього об’єкта промислової власності, хоча такі особливості, безперечно, є і вони враховуються. У роботі акцентується на необхідності на законодавчому рівні, зокрема, прийняттям Закону України «Про службові винаходи», закріпити чітку систему захисту прав на службові винаходи.

Підрозділ 3.2. «Правова охорона службових винаходів за законодавством країн Європейського Союзу» присвячений дослідженню та аналізу нормативного забезпечення охорони службових винаходів у країнах Європейського Союзу, необхідність чого, на погляд авторки, обумовлено: уніфікацією патентних міжнародних актів, які створюються на основі законодавства більш розвинутих країни, розширенням економічного співробітництва між країнами, розвитком технологічних процесів, розповсюдженням службового винахідництва в Україні. Наразі стратегічним напрямком його розвитку визнано застосування досвіду інших країн.

Автор вважає, що особливо корисним для українських законодавців може бути досвід Німеччини щодо права на службові винаходи.

В дисертації також зауважується, що в німецькому законі про службові винаходи крім інших корисних норм передбачені три різні режими патентування. Вони різні для наукових інститутів і університетів, для службовців бундесверу і урядових структур, для комерційних організацій. При цьому для наукових співробітників і викладачів наукових інститутів і університетів до 2003 року діяв так званий «професорський привілей», тобто норма, згідно якої права на патентування винаходів, зроблених викладачем або науковим співробітником при виконанні досліджень за рахунок бюджету, належали цьому викладачу або науковому співробітнику.

Авторкою критично оцінюється система стимулювання службового винахідництва в України із наголошенням на те, що наразі ні науковий інститут, ні університет не може дати винахіднику більше, ніж той здатний добитися сам, реалізовуючи свій винахід в альянсі з якоюсь комерційною структурою, на підставі чого підкреслюється необхідність прийняття закону про службові винаходи із «професорським привілеєм», тобто практично в тому вигляді, яким він був в Німеччині до 2003 року.

У підрозділ 3.3. «Правова охорона службових винаходів за законодавством США» на основі проведеного дослідження законодавства та судової практики США зроблено висновок, що хоча в американському законі про патенти інституту службових винаходів немає, але це визначення міститься в спеціальних правилах, розроблених Управлінням з патентів і товарних знаків. Правила окремих корпорацій і некомерційних організацій також можуть містити це визначення, оскільки законодавство цьому не перешкоджає. У будь-якому випадку законодавці зосереджують увагу на визначенні інтересів держави у винаходах, які були зроблені або за участю осіб, що працюють в державних організаціях, або при фінансовій участі федерального уряду.

В роботі акцентується увага на те, що виконавчі накази президента США, які є однією з складових законодавства про патентні права на службові винаходи, встановлюють критерії, за якими всі права на службові винаходи переходять до уряду США. Винахід належить уряду, якщо його було зроблено працівником або службовцем державної юридичної особи і результат був досягнутий: у робочий час; при використанні оснащення, устаткування, матеріалів, фондів, інформації, що належить державній юридичній особі; при виконанні офіційних обов’язків або завдань; при виконанні своїх посадових обов’язків, якщо винахід став побічним досягненням. В уряду виникають ті або інші права на винаходи, зроблені державними службовцями або працівниками. Це або виняткові права патентовласника, або право безкоштовного використання винаходу на підставі постійної, безвідзивної, безкоштовної ліцензії з правом видачі субліцензії для досягнення державних цілей. Ця ліцензія оформляється на уряд одночасно з патентом 

В дисертації обґрунтовано необхідність більш детального регулювання інституту службових винаходів в Україні шляхом прийняття спеціального Закону «Про службові винаходи».