ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет наукового дослідження, надано характеристику його методологічної основи, викладено наукову новизну його результатів, їх теоретичну і практичну цінність, наведено інформацію про апробацію та авторські публікації за темою дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика охорони праці в умовах інтеграції України до загальноєвропейського правового простору» містить 4 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Поняття, особливості та значення юридичної природи охорони праці у трудовому праві» визначено, що поняття «охорона праці» розглядається з декількох позицій: (а) як окремий інститут трудового права; (б) як правовий принцип; (в) як елемент трудових правовідносин; (г) як система законодавства. Зазначено, що охорона праці – це комплекс заходів щодо охорони життя, особистої безпеки, здоров’я, працездатності людини під час трудової діяльності та правових відносин з роботодавцем, який визначено та закріплено нормами чинного законодавства. Мета охорони праці полягає в охороні здоров’я працівників від виробничого впливу негативних факторів і небезпеки та забезпечення їм здорових умов праці.

Аргументується позиція, що значення охорони праці варто розглядати в декількох значеннях, а саме: (а) в економічному (ефективність засобів з покращення умов і підвищення безпеки праці); (б) в соціальному (зростання продуктивності праці, збереження трудових ресурсів, збільшення сукупного національного продукту, показників).

Доведено, що важливе значення мають організаційно-правові форми забезпечення охорони праці, до яких віднесено: (1) встановлення державних міжгалузевих та галузевих стандартів охорони праці працівників у нормативно-правових актах; (2) організація діяльності служб охорони праці; (3) забезпечення працюючих засобами індивідуального й колективного захисту, миючими та знешкоджувальними засобами; (4) проведення медичних оглядів працівників; (5) навчання та інформаційне забезпечення охорони праці; (6) розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій.

У підрозділі 1.2. «Правові засади та напрями співробітництва України та Європейського Союзу» розкривається загальне значення поняття «співробітництво» у контексті євроінтеграції, під яким запропоновано розуміти процес взаємодії двох або більше суб’єктів відносин, який спрямовано на досягнення спільної мети, що є вигідною для кожного суб’єкта даних відносин та полягає у прискоренні економічної, соціальної, територіальної та політичної інтеграції тощо. За допомогою співробітництва сторони встановлюють між собою регулярний політичний діалог, який у процесі передбачено розвивати та вдосконалювати. Визначено, що співробітництво України з Європейським Союзом ґрунтується на Конституції, Основних напрямах зовнішньої політики України та Концепції національної безпеки України, Угоді про партнерство й співробітництво між Україною, Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.

Обстоюється думка, що співробітництво України з Європейським Союзом має забезпечити входження держави до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики й політики безпеки), інформаційного, економічного і правового простору. Основними напрямами співробітництва України з ЄС є: (1) адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини; (2) економічна інтеграція та розвиток торгівельних відносин між Україною і Євросоюзом; (3) інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки; (4) політична консолідація та зміцнення демократії; (5) адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС; (6) регіональна інтеграція України.

У підрозділі 1.3. «Зміст та особливості процесу інтеграції України до Європейського Союзу» встановлено, що інтеграція передбачає поєднання певних частин в єдине ціле з метою утворення взаємозв’язків політичних, економічних та державних структур. Зміст європейської інтеграції для України передбачає заходи щодо досягнення певних цілей, серед яких: (1) модернізація економіки та залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій; (2) підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника; можливість виходу на єдиний внутрішній ринок Євросоюзу; (3) модернізація правового поля української держави; (4) демократизація політичної та інституціональної систем; (5) наближення соціальних умов України до європейських стандартів; активізація культурного й людського взаємообміну; (6) інтеграція України в систему глобальних відносин, зміцнення її національної безпеки.

Окреслено основні чинники, що визначають перспективи європейської інтеграції України. З одного боку – внутрішня спроможність обстоювати національні економічні інтереси та відповідність критеріям, що визначені Європейським Союзом, з іншого – зовнішня готовність та спроможність Союзу до розширення.

До особливостей інтеграції України до Європейського Союзу віднесено: (а) досягнення відповідних якісних характеристик, макроекономічної стабілізації та підвищення ефективності економіки нашої держави; (б) дотримання умов, необхідних для вступу до ЄС; (в) упровадження європейських норм і стандартів в економіку, соціальну політику, освіту, науку та техніку; (г) адаптація українського законодавства до правових норм ЄС; (ґ) розвиток та поглиблення регіональної інтеграції, встановлення та поглиблення прямих контактів із державами-членами та кандидатами в члени Євросоюзу.

У підрозділі 1.4. «Особливості законодавства Європейського Союзу у сфері охорони праці» охарактеризовано структуру права Європейського Союзу, яку прийнято диференціювати на первинне та вторинне європейське право. Визначено, що основою для обов'язкової розробки в країнах Союзу власного законодавства, що забезпечує підтримку єдиного рівня охорони й гігієни праці у країнах ЄС є директиви, які відповідають конвенціям МОП.

Відзначено, що особливу увагу в організації охорони праці в Євросоюзі приділяють професійній підготовці, а саме оволодінню знаннями в царині охорони праці. Зокрема, про це свідчить розширення кількості відповідних програм та курсів, проведення перевірок знань викладачів на відповідність сучасним потребам, безкоштовне навчання робітників в області охорони праці, здійснення в обов'язковому порядку початкового професійного навчання, відсутність проблем відвідування курсів професійного навчання та ін.

Організація охорони праці на національному рівні може бути комплексною й буде успішною лише в тому випадку, якщо всі сторони, які беруть участь, бажають співробітничати й переборюють бюрократичні бар'єри.

Розділ 2. «Зміст і напрями адаптації трудового законодавства України у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу» складається з 4-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття, сутність і механізм адаптації трудового законодавства України до законодавства Європейського Союзу» з`ясовано, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу – це пріоритетна складова процесу інтеграції України до ЄС, яка включає в себе необхідні організаційні, економічні, соціальні, політичні, правові заходи та процеси, спрямовані на приведення законодавства України до стандартів Євросоюзу з метою поглиблення демократичної та правової основи держави.

Розглянуто принципи адаптації трудового законодавства України до законодавства про працю Європейського Союзу, серед яких запропоновано запровадити такі: (а) партнерство; (б) концентрація; (в) пристосування; (г) системність; (ґ) порівняння; (д) ефективність.

Запропоновано виділяти п`ять стадій механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС: (1) перша стадія – аналіз вимог законодавства ЄС, їх порівняльна перевірка з положеннями законодавства України та встановлення невідповідностей; (2) друга – визначення пріоритетності усунення тих чи інших невідповідностей у законодавстві України; (3) третя – ідентифікація норм законодавства України, які потребують змін та доповнень з метою їх гармонізації; (4) четверта – утворення та прийняття проектів нормативно-правових актів, результатом яких є створення однакових правових умов для діяльності суб’єктів господарювання в межах спільного ринку; (5) п’ята – підсилений нагляд і контроль за суворим додержанням адаптованих норм суб`єктами трудових правовідносин як гарантії щодо реалізації зазначених норм.

У підрозділі 2.2. «Основні напрями адаптації трудового законодавства України у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу» проаналізовано, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС відбувається відповідно до положень Закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», а також Прогресивного плану адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Аналіз законодавчої бази з питання адаптації трудового законодавства України у сфері охорони праці до законодавства ЄС надав змогу визначити основні напрями цієї адаптації, серед яких: (а) умови праці; (б) безпека робочого місця та обладнання; (в) охорона праці окремих груп працівників; (г) охорона праці працівників окремих видів діяльності; (ґ) особливі ризики.

Доведено, що ефективному процесові наближення національного законодавства у галузі охорони праці до законодавства Євросоюзу буде сприяти впровадження заходів, які стосуються: (а) створення структурних підрозділів з охорони праці в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування; (б) внесення на розгляд парламенту проекту закону про створення в Україні гарантійного Фонду для забезпечення захисту грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця; (в) внесення змін до Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; (г) внесення змін до деяких законів України щодо посилення економічної відповідальності роботодавців за затримку виплати заробітної плати, відповідальності посадових осіб суб'єктів господарювання за несвоєчасну виплату заробітної плати; (д) врахування в проекті Трудового кодексу України положення acquis communautaire; (е) забезпечення поступового перегляду та приведення нормативно-правових актів з питань охорони праці відповідно до сучасних вимог центральними органами виконавчої влади.

У підрозділі 2.3. «Сучасний стан адаптації вітчизняного трудового законодавства у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу» визначено, що факторами впливу на стан адаптації законодавства про працю України до законодавства Європейського Союзу є наступні: (1) ефективність механізму втілення адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яку можна вимірювати за багатьма показниками, зокрема за витраченим часом, рівнем кооперації у випадку наявності кількох виконавців, кількістю змін, внесених до нормативно-правового акту для виправлення помилок або надання уточнень, залученими коштами та ін.; (2) методи процесу адаптації законодавства: метод конвергенції, який полягає у інтеграції або відтворенні основних принципів та властивостей однієї правової системи в іншу, та метод апроксимації, який передбачає впровадження джерел acquis communautaire у власних правових нормах за дотриманням усіх необхідних норм права Європейського Союзу.

Наголошується, що програма адаптації законодавства про працю України до законодавства про працю Європейського Союзу містить сім загальних засобів, стан впровадження кожного з яких необхідно оцінити за допомогою трьох рівнів: низький, середній та високий. Запропоновано використовувати наступну класифікацію засобів: (1) правові (передбачають наукові правові дослідження відповідності законодавства України нормам Європейського Союзу та планування чергових заходів адаптації): (а) проведення дослідження відповідності законодавства України до acquis communautaire у пріоритетних напрямках у порівняльно-правовому контексті; (б) запровадження ефективного механізму загальнодержавного рівню щодо адаптації законодавства, в тому числі з питань перевірки відповідності законопроектів та інших нормативно-правових актів України до acquis communautaire за допомогою відповідного досвіду європейських держав шляхом його вивчення та узагальнення; (в) здійснення опрацювання та затвердження спільного з ЄС механізму підготовки планів-графіків адаптації законодавства та моніторингу їх належного виконання; (2) технічні (за допомогою яких стає можливою реалізація правових засобів, оскільки вони створюють умови для їх реалізації): (а) забезпечення розробки глосарію термінів acquis communautaire для коректного їх розуміння та універсального застосування під час адаптації, а також розробки та запровадження єдиних вимог перекладів на українську мову актів acquis communautaire зі створенням єдиної централізованої системи перекладів; (б) переклад актів acquis communautaire пріоритетних напрямків на українську мову; (в) створення загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейського права із забезпеченням доступу учасників адаптації законодавства до вказаної мережі; (г) створення системи підвищення професійного рівня державних службовців у сфері європейського права з затвердженням певних програм навчання.

У підрозділі 2.4. «Шляхи вдосконалення адаптації трудового законодавства України у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу» визначено, що нагальними проблемами адаптації трудового законодавства є: (а) необхідність щодо прийняття відповідного до норм європейського права нового Трудового кодексу України; (б) розробка ефективного механізму щодо приведення у відповідність до європейського права та законодавства про працю України.

Зауважено, що економічний стан України потребує покращення, у зв’язку з чим запропоновано такі заходи: (а) досягнення домовленості про часткову фінансову допомогу з боку країн Європи; (б) перерозподіл коштів за рахунок зменшення запланованих витрат менш важливих галузей державного фінансування; (в) вдосконалення механізму управління економікою держави.

Обґрунтовано, що недосконалість організації діяльності органів апарату влади, яких залучено до виконання обов'язків з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є підставою для вдосконалення. Надано пропозиції щодо вирішення вказаної проблеми за допомогою: (1) покладання на органи виконавчої влади функції організаційного, технічного й лише частково нормативно-правового забезпечення; (2) запровадження нарадчого органу на базі Верховної Ради України; (3) створення на базі вищих державних навчальних закладів, що мають відповідну матеріально-технічну та викладацьку базу, шкіл обов’язкової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб, яких залучено до процесу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.