ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТИМЧАСОВИХ ТА СЕЗОННИХ ПРАЦІВНИКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами і планами наукових досліджень, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дисертаційної роботи, розкривається методологічна, теоретична та емпірична база, а також наукова новизна, теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1. «Загальна характеристика тимчасової та сезонної трудової діяльності працівників» присвячено дослідженню трудової діяльності тимчасових і сезонних працівників як різновидів нестандартної зайнятості населення України з виділенням особливостей працевлаштування цієї категорії працівників.

Підрозділ 1.1. «Тимчасова і сезонна зайнятість як різновиди зайнятості» присвячено встановленню особливостей зайнятості тимчасових і сезонних працівників в умовах перехідного періоду, визначенню місця цих різновидів зайнятості в системі форм і видів зайнятості населення України.

Визначено, що правовідносини тимчасової й сезонної зайнятості населення України є частиною предмета трудового права як форми правовідносин тимчасової трудової нестандартної зайнятості населення України. Беручи за основу загальні ознаки та склад правовідносин зайнятості, тимчасову й сезонну трудову зайнятість населення України визначено форми правовідносин зайнятості, підставами виникнення яких є строкові трудові договори між особою, яка має на меті реалізацію здатності до праці, і роботодавцем з приводу отримання соціальних та матеріальних благ. Водночас виділено не тільки спільні, а й специфічні риси тимчасової і сезонної трудової діяльності, що не дозволяють об’єднати їх в рамках однієї форми.

А саме, особливостями сезонної трудової діяльності працівників названі: (а) обмеженість у часі на термін, котрий не перевищує сезон (шість місяців), обумовленість кліматичними та сезонними причинами; (б) супроводження сезонними міграційними процесами – переміщення працездатного населення від місця постійного проживання до місця тимчасової роботи; (в) виникнення трудових правовідносини на певний період часу (але не більше шести місяців) на основі строкового трудового договору; (г) мета – задоволення особистих та сезонних суспільних потреб. Особливостями трудової діяльності тимчасових працівників визначені: (а) супроводження територіальними епізодичними переміщеннями тимчасових працівників; (б) виникнення трудових правовідносин на певний період часу (але не більше чотирьох місяців) на основі строкового трудового договору; (в) обмеженість у часі на термін, що не перевищує двох місяців, а в разі відсутності тимчасового працівника, за яким зберігається його місце та посада, – чотирьох; (г) умова виникнення – свідома згода на виконання тимчасової праці або заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається його робоче місце й посада.

Підрозділ 1.2. «Особливості працевлаштування тимчасових і сезонних працівників» присвячено встановленню способів і особливостей процедури працевлаштування на тимчасові й сезонні роботи.

Встановлено, що правовідносини працевлаштування мають своєю кінцевою метою укладення трудового договору, на підставі якого виникають трудові правовідносини. Укладення строкового трудового договору (до двох, чотирьох, шести місяців) є моментом припинення правовідносин працевлаштування й одночасно моментом виникнення тимчасових та сезонних трудових правовідносин. Для виникнення останніх може бути використано будь-який загальний спосіб працевлаштування: звернення до державної служби зайнятості, приватних органів та приватних агентів з працевлаштування, самостійний пошук роботи.

Для працевлаштування з метою отримання тимчасової та сезонної роботи державна служба зайнятості має переваги порівняно з самостійним пошуком роботи або через приватні служби зайнятості, серед яких: (а) витрати на самостійний пошук тимчасової та сезонної роботи, або ж оплата послуг приватних органів для працевлаштування цілком стають проблемами особи, яка підшукує роботу, тоді як державні органи здійснюють пошук роботи безоплатно. Більше того, статус «безробітний», який особа отримує з постановкою на облік, включає матеріальне забезпечення особи; (б) неможливість перевірки викладених у мережі Інтернет даних може бути приводом зловживань з боку сторін потенційних трудових правовідносин; (в) самостійний пошук тимчасової роботи особою може включати необхідність установлення безпосереднього зв’язку з роботодавцем, або оплатне використання інформаційної бази оголошень, що потребує додаткових витрат без належних гарантій отримання бажаного результату;
(г) надання Державною службою зайнятості пільг та компенсацій при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів роботодавців; (д) гарантія повторної реєстрації в Державній службі зайнятості після припинення строкових трудових правовідносин.

Запропоновано удосконалити підхід до надання матеріальної допомоги на випадок безробіття особам, котрі використовуючи її так і не приймають жодної пропозиції державної служби зайнятості: зобов’язати безробітну особу повернути кошти, котрі вона отримала як матеріальну допомогу на випадок безробіття, в разі, якщо вона не прийняла жодної пропозиції від державної служби зайнятості у вигляді підходящої роботи без поважних причин.

У розділі 2. «Особливості правового регулювання трудових відносин із тимчасовими і сезонними працівниками в умовах ринкових перетворень» здійснено аналіз чинного законодавства України з питань виникнення, зміни й припинення тимчасових і сезонних трудових правовідносин з виявленням недоліків сучасного правового забезпечення двох окремих відповідних видів трудової діяльності з розробкою пропозицій щодо їх усунення.

Підрозділ 2.1. «Відмінності правового регулювання тимчасової і сезонної трудової діяльності в СРСР і після переходу України до ринкової економіки» присвячено визначенню змін, якими характеризується правове регулювання тимчасової й сезонної трудової діяльності порівно з правовим регулюванням такої в СРСР. Проведене дослідження в межах порівняння двох історичних періодів дозволило виокремити наступні відмінності між правовим регулюванням трудової діяльності тимчасових та сезонних працівників: (1) на відміну від порядку виникнення тимчасових і сезонних трудових відносин за часів існування СРСР, в умовах ринкових перетворень головною підставою для цього є строковий трудовий договір, котрий укладається між сезонним або тимчасовим працівником і роботодавцем. Нині наказ (розпорядження) про призначення на посаду входить до юридичного складу підстав виникнення трудових правовідносин лише з окремими категоріями працівників (прикладом, державними службовцями); (2) відмінністю є характеристика суб’єктного складу трудових правовідносин тимчасового та сезонного характеру за часів існування СРСР та в умовах переходу до ринкових відносин. По-перше, у радянські часи масив тимчасових та сезонних працівників складали особи, котрим виповнилося 18 років при наявності дозволу з постійного місця роботи у вільний від виконання трудової функції час. Відповідно нормам чинного законодавства про працю України у трудові правовідносини при дотриманні визначених умов можуть вступати особи, яким виповнилося 14 років. По-друге, до робіт народногосподарського характеру за часів існування СРСР залучалися за допомогою загальнодержавних заходів морального та матеріального стимулювання висококваліфіковані спеціалісти з вищою, середньою спеціальною освітою у вільний від постійної роботи час й їх праця набувала факультативний (додатковий) та престижний характер. У сучасних умовах відповідна категорія працівників змінює статус від тимчасово або сезонно зайнятих до тимчасово або сезонно безробітних, а їх трудова діяльність набуває характеру способів боротьби з масовим безробіттям, котре характеризує сучасний ринок праці; (3) у період існування СРСР підприємства, установи та організації виключно державної форми власності здійснювали організацію сезонних та тимчасових робіт, тоді як у сучасних умовах роботодавцем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи всіх форм власності; (4) відмічено зміну мотивації праці в СРСР та незалежній Україні. Так, у першому випадку трудова діяльність здійснювалася тимчасовими та сезонними працівниками на основі ідеологічно обґрунтованого, трудового ентузіазму, тоді як умови сучасної ринкової економіки дозволяють реалізовувати здатність до праці особою у власних (приватних) інтересах. Але слід зазначити, що зміст моральної самореалізації працівника як в радянські часи, так і в сучасності залежить від матеріального стимулювання; (5) у СРСР оплата праці тимчасових працівників здійснювалася за результатом виконаних робіт відповідно до умов колективного договору, що не відповідає регулюванню сучасних трудових правовідносин з тимчасовими працівниками. На прикладі лісозаготовників слід зазначити, що оплата праці сезонних працівників за часів існування СРСР відбувалася суб’єктами, котрі укладали договір з ними: колгоспом та підприємством, котре використовувало їх працю. У сучасних умовах оплата праці тимчасових та сезонних працівників відбувається на основі індивідуального, строкового трудового договору, котрий укладено з визначеним роботодавцем, відповідно до норм законодавства про працю.

Підрозділ 2.2. «Підстави та умови виникнення трудових правовідносин з тимчасовими і сезонними працівниками відповідно нормам чинного законодавства України» присвячено дослідженню специфіки юридичних фактів, що уможливлюють і безпосередньо тягнуть виникнення тимчасових і сезонних трудових правовідносин.

Доведено, що строковий трудовий договір є підставою не тільки для виникнення трудових відносин з тимчасовими та сезонними працівниками, а ще є можливістю отримання ними доступу до постійної трудової зайнятості. Визначено, що особливістю виникнення трудових правовідносин з тимчасовими й сезонними працівниками є те, що про тимчасовий характер трудових відносин має бути зазначено в наказі чи розпорядженні роботодавця про прийняття працівника на роботу. Доведено, що основною умовою виникнення трудових правовідносин з сезонними працівниками є сезонний попит на робочу силу, а для тимчасових працівників – тимчасовий характер праці, відсутність постійно працюючого працівника.

Підрозділ 2.3. «Правове регулювання трудової діяльності тимчасових працівників в умовах ринкових перетворень» присвячено визначенню специфіки правового статусу тимчасового працівника.

Доведено, що на тимчасових працівників поширюється дія Кодексу законів про працю України за виключенням положень, окремо врегульованих спеціальними нормативно-правовими актами щодо
1) випробування при прийомі на роботу; 2) розгляду індивідуальних трудових спорів з питань законності звільнення; 3) залучення до роботи у вихідні, святкові дні; 4) порядку розірвання трудового договору з ініціативи працівника, роботодавця; 5) порядку виплати вихідної допомоги.

Підрозділ 2.4. «Правове регулювання трудової діяльності сезонних працівників в умовах ринкових перетворень» присвячено встановленню особливостей правового статусу сезонного працівника.

Наголошено, що загальні норми трудового законодавства повинні поширюватися на трудову діяльність сезонних працівників, за винятком питань врегульованих спеціальними нормативно-правовими актами. До таких особливостей віднесено: 1) трудовий договір із сезонним працівником не повинен перевищувати тривалості сезону – шести місяців;  2) до сезонних працівників не застосовується порядок прийняття на роботу з випробуванням; 3) сезонний працівник має право розірвати трудовий договір з власної ініціативи, повідомивши про це роботодавця у письмовій формі за три дні до запланованої дати звільнення; 4) роботодавець має право розірвати трудовий договір із сезонним працівником або службовцем не тільки на підставі загальних норм трудового законодавства, а й у наступних випадках:
(а) припинення роботи на підприємстві, установі або організації з виробничої причини на строк більше двох тижнів або скорочення обсягу роботи на них; (б) відсутність на робочому місці сезонного працівника безперервно протягом місяця через його тимчасову непрацездатність.

Визначено, що проект Трудового кодексу України не містить норм щодо особливостей правового регулювання тимчасової  трудової діяльності сезонних працівників. Доведено, що відмінності між правовим регулюванням трудової діяльності тимчасових та сезонних працівників складають: (1) строк трудового договору: у тимчасових працівників – два – чотири місяці, у сезонних – до шести; (2) трудова діяльність тимчасових працівників обумовлена відсутністю тимчасового працівника, тимчасовим характером праці, а сезонних працівників – сезонними та природними умовами; (3) на відміну від тимчасових працівників, у сезонних є можливість отримання безперервного трудового стажу в разі, якщо вони відпрацювали повний період сезону, уклали строковий трудовий договір на наступний рік та вчасно приступили до роботи. Існування розбіжних особливостей правового статусу тимчасового й сезонного працівника вказує на доцільність окремого правового регулювання сезонної трудової діяльності та тимчасової трудової діяльності як розбіжних форм тимчасової зайнятості населення України.

У підрозділі 2.5. «Перспективи удосконалення правового регулювання трудової діяльності тимчасових і сезонних працівників» розроблено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, а також надано рекомендації щодо розробки перспективного законодавства у досліджуваній сфері.

Відсутність сучасного нормативно-правового акту, норми якого визначали б перелік форм трудової діяльності тимчасових працівників, підстави виникнення тимчасових трудових правовідносин та інші питання специфічного правового регулювання тимчасової трудової діяльності, визначено недоліком законодавства України. Обґрунтовано пропозицію врегулювання в рамках окремої статті майбутнього Трудового кодексу України правового положення тимчасових працівників, статус яких відрізняється від статусу працівників, які працюють за строковими (але не підпадають під визначення тимчасових працівників) і безстроковими трудовими договорами. При цьому розроблено пропозиції щодо доповнення положень ст. 71 проекту ТК України з питань особливого правового регулювання тимчасової трудової діяльності стосовно (1) можливості залучення тимчасових працівників до роботи у вихідні та святкові дні (запропоновано надати таку можливість роботодавцю за умови згоди працівника й оплати праці не менш ніж у подвійному розмірі),
(2) особливостей виплати вихідної допомоги, (3) розгляду трудових спорів з питань незаконного звільнення тимчасових працівників. Запропоновано закріпити повний перелік підстав для припинення строкового трудового договору з тимчасовим працівником.

Недоліками сучасного правового регулювання трудової діяльності сезонних працівників визначено: (а) невідповідність Списку сезонних робіт та галузей сучасним видам трудової діяльності сезонних працівників; (б) відсутність критеріїв визначення працівника сезонним; (в) відсутність законодавчо визначених особливостей щодо права на відпустку сезонного працівника у нормах КЗпП;
(г) відсутність єдиного переліку підстав припинення строкового трудового договору з сезонними працівниками.

Для вдосконалення правового регулювання сезонної трудової діяльності, насамперед, необхідно: (1) вдосконалити єдиний Список сезонних робіт та сезонних галузей з огляду на той факт, що його зміст є однією з головних умов виникнення строкових трудових правовідносин з сезонними працівниками; (2) умову включення робіт (галузі) до Списку де-юре визначити обов’язковою для набуття особою статусу сезонного працівника. Ця умова повинна міститися в окремому нормативно-правовому акті, що визначатиме поняття сезонного працівника, його статус, умови й підстави виникнення сезонних трудових правовідносин та інші питання, на сьогодні не врегульовані чинним законодавством про працю України. Необхідним в рамках цього акту вбачається врегулювати питання надання відпустки сезонному працівникові, котра нараховуватиметься виходячи з кількості відпрацьованого часу – за кожний відпрацьований місяць надавати два дні відпустки. Також у межах оновленого спеціального нормативно-правового акту слід передбачити єдиний та повний перелік підстав припинення трудових правовідносин з сезонними працівниками. У подальшому аналогічні норми повинен містити Трудовий кодекс України.