ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ЗА ЦІЛЬОВИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Розділі 1. Теоретичні та правові засади забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням аналізуються теоретичні та нормативні визначення поняття, юридичні ознаки та види цільового призначення земельних ділянок, досліджуються відповідні права та обов’язки землевласників і землекористувачів, аналізується правова основа забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

У підрозділі 1.1. «Поняття та юридичні ознаки цільового призначення земельних ділянок» досліджено наукові та нормативні визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки».

Поділяючи загальнопоширену думку в теорії земельного права щодо неможливості віднесення одних земель до різних їх категорій (Б.В. Єрофєєв, Ю.Г. Жаріков, Н.Н. Місник, П.Ф. Кулинич  та ін.), наголошується, що при визначенні цільового призначення земельної ділянки, обов’язкового відображення потребує приналежність земельної ділянки до однієї з категорій земель, що обумовлює її основне цільове призначення.

На підставі аналізу наукових джерел та законодавства досліджено існуючі визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», що надало можливість виявити та уточнити юридичні ознаки цільового призначення земельної ділянки, а саме: визначення допустимих (дозволених) меж експлуатації (використання) земельної ділянки; встановлення законодавством особливостей використання та конкретизація їх відповідними органами влади; визначення видів використання відбувається відповідно до затверджених планів розвитку певної території і зонування земель, а також правового режиму земель відповідної території, документації із землеустрою, господарської цінності земельних ділянок; максимальна допустимість використання (експлуатації) підлягає визначенню у документах, які посвідчують право на земельну ділянку. У зв’язку з цим поняття «цільове призначення земельної ділянки» пропонується розуміти як визначену уповноваженим суб’єктом межу використання земельної ділянки, яка встановлюється  відповідно до правового режиму тієї категорії земель, до якої належить земельна ділянка, та закріплена в документах, що посвідчують право на неї.

У підрозділі 1.2. «Види цільового призначення земельних ділянок» розглянуто та уточнено види цільового призначення земельних ділянок. У роботі додатково аргументовано доцільність проведення багаторівневої класифікації цільового призначення земельної ділянки для урахування взаємозв’язку земельної ділянки з правовим режимом категорії земель, до якої вона належить.

У зв’язку з цим виділено наступні види цільового призначення земельної ділянки: категоріальне цільове призначення земельної ділянки, що визначається відповідно до основного цільового призначення категорії земель, до якої вона належить (деталізується відповідно до ст. 19 ЗК України); субкатегоріальне цільове призначення земельної ділянки (визначається відповідно до встановлених законодавством видів цільового призначення земельних ділянок певної категорії); третій рівень – підсубкатегоріальне цільове призначення земельної ділянки (уточнюється відповідно до встановлених законодавством видів цільового призначення земельної ділянки в межах субкатегорії).

Конкретизовано чинники, що впливають на встановлення переважного та допоміжного цільового використання земельної ділянки, а саме: цільове призначення категорії земель, функціональне зонування територій; наявність спеціального режиму використання земельних ділянок (обмежень прав на земельні ділянки, наявності обтяжень земельної ділянки, відповідність видам використання території, встановленим місцевими правилами забудови тощо). З урахуванням зазначених чинників пропонується цільове використання земельної ділянки зазначати у землевпорядній документації.

У підрозділі 1.3. «Права та обов’язки землевласників і землекористувачів із забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням» розглянуто та конкретизовано відповідні права та обов’язки землевласників і землекористувачів.

Запропоновано поділ прав землевласників та землекористувачів у контексті проведеного дослідження за критерієм їх змісту та спрямованості на забезпечення певних дій таких суб’єктів. Додатково уточнено обов’язки землевласників та землекористувачів стосовно забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Обґрунтовано, що права та обов’язки землевласників та землекористувачів із забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням мають спільні ознаки, а саме: а) спрямованість на забезпечення інтересів як зазначених суб’єктів, так і суспільних або державних інтересів (з метою збереження та/або охорони земельної ділянки як природного ресурсу, а також недопущення (попередження) негативного впливу на земельну ділянку при її використанні); б) вони складають самостійну групу і виступають додатковими до системи прав та обов’язків землевласників та землекористувачів; в) їх закріплення державою забезпечує дотримання приватних та суспільних інтересів при використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

У підрозділі 1.4. «Правова основа забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням» проведено аналіз правових норм, які містять вимоги щодо забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням, та запропоновано напрями їх удосконалення.

Встановлено, що використання земельних ділянок за цільовим призначенням забезпечується системою норм, які характеризуються наступними ознаками: а) вони регулюють однорідні суспільні відносини, які складаються при встановленні та зміні цільового призначення земельних ділянок, їх використанні за таким призначенням; б) вони мають відносно нормативну самостійність, яка формується об’єктивно і спрямована на забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Відзначається, що система норм, спрямована на регламентацію суспільних відносин, що виникають при встановленні та зміні цільового призначення земельних ділянок, а також забезпеченні дотримання використання земельних ділянок за цільовим призначенням складають субінститут такого інституту земельного права, як використання земель. Наголошується, що норми, якими регулюється досліджувана сфера відносин, потребують більш чіткого спрямування на охорону земельних ділянок як природного ресурсу та досягнення балансу між публічними та приватними інтересами при використанні земельних ділянок.

У підрозділі 1.5. «Інституційно-правове забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням» наведено систему органів державної влади, які забезпечують використання земельних ділянок за цільовим призначенням, та розглянуто їх повноваження у цій сфері відносин.

Встановлено, що система таких органів представлена міністерствами, державними агентствами та інспекціями загальної та спеціальної компетенції. За результатами аналізу повноважень зазначених органів щодо забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням здійснено їх диференціацію на такі, як: експертно-оцінювальні, контрольні, координаційні, наглядові, нормотворчі, організаційні, прогностичні, санкціонуючі, розпорядчі та рекомендаційні.

Наголошується на доцільності наділення інших органів (зокрема, органів прокуратури), повноваженнями встановлення факту порушення земельного законодавства та притягнення суб’єктів до відповідальності (щодо окремих складів правопорушень).

Розділ 2. Функціонально-правове забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням присвячено дослідженню та уточненню функціонально-правового забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

У підрозділі 2.1. «Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок» розглянуто та уточнено порядок встановлення та зміни такого призначення,  конкретизовано коло суб’єктів, які уповноважені приймати відповідні рішення.

Наголошується, що тільки той орган, який встановлював цільове призначення відповідної земельної ділянки уповноважений приймати рішення про його зміну у разі перетворення такої ділянки, під яким пропонується розуміти її об’єднання, виділення або поділ. Запропоновано наступне визначення цих понять: 1) об’єднання – це створення нової земельної ділянки (об’єднання декількох земельних ділянок різного чи однакового цільового призначення), якій може встановлюватися цільове призначення однієї із попередніх земельних ділянок або інше; 2) виділення – це виокремлення із земельної ділянки однієї або більше земельних ділянок (яким встановлюється цільове призначення тієї земельної ділянки, з якої здійснювався виділ), або, де одна із них залишається із попереднім цільовим призначенням, а другій (другим) встановлюється інше цільове призначення. Відзначається, що земельна ділянка, із якої здійснювався виділ, зберігає своє існування зі зміною її меж (чи конфігурації); 3) поділ – це створення із однієї земельної ділянки двох або більше самостійних земельних ділянок, яким встановлюється цільове призначення тієї земельної ділянки, що підлягала поділу або інше цільове призначення, а земельна ділянка, що підлягала поділу припиняє своє існування.

Уточнено порядок встановлення (зміни) цільового призначення шляхом виокремлення самостійних стадій та їх конкретизації: 1) ініціювання встановлення (зміни) цільового призначення земельної ділянки; 2) розгляд заяви (клопотання) уповноваженим органом; 3) розробка проекту землеустрою; 4) погодження проекту землеустрою; 5) проведення державної землевпорядної експертизи (проводиться у виключних випадках); 6) затвердження проекту землеустрою; 7) формування земельної ділянки в натурі (на місцевості); 8) державна реєстрація земельної ділянки та виготовлення правовстановлюючих документів; 9) державна реєстрація прав на земельну ділянку.

У підрозділі 2.2. «Обмеження використання земельних ділянок певних категорій» розглянуто та уточнено обмеження використання земельних ділянок, які мають значення для забезпечення дотримання (збереження) цільового призначенням земель.

Запропоновано систематизацію обмежень використання земельних ділянок певних категорій земель за критерієм мети їх встановлення на такі, що сприяють: перша група – збереженню розміру площ та кількості особливо цінних земельних ділянок (заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, та (або) ландшафту); друга група – запобіганню необґрунтованій зміні цільового призначення земельних ділянок за волею власників (землекористувачів): (а) закріплення виключних підстав зміни цільового призначення окремих земель (земельних ділянок); б) введення додаткових землевпорядних вимог; в) закріплення додаткових обов’язків для суб’єктів, на користь яких здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок, що використовуються як основний засіб виробництва); третя група – запобіганню зниження якісних властивостей земельних ділянок у разі шкідливого антропогенного впливу у поєднанні із суспільними інтересами: (а) встановлення обмеженого режиму господарської діяльності на земельних ділянках (або територіях); б) закріплення вимог щодо наявності спеціальних знань задля використання земельних ділянок певного цільового призначення; в) заборона запровадження окремих видів діяльності на земельних ділянках (або територіях), що не сумісна з їх цільовим призначенням (або метою встановлення (створення); г) обмеження забудови земельної ділянки.

У підрозділі 2.3. «Землеустрій у сфері забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням» визначено роль та значення землеустрою у сфері забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Аргументовано, що землеустрій можна вважати одним із інструментів забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням, який має власну систему засобів впливу на земельні відносини із виділенням наступних: а) організаційних; б) наукових; в) правових.

Доводиться, що організаційні засоби є першорядними (найбільш дієвими), оскільки вони спрямовані на безпосереднє обстеження земельних ділянок, за результатами якого здійснюється: а) одержання достовірної інформації для вирішення питань щодо припинення прав на земельну ділянку при використанні її не за цільовим призначенням; б) забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням суб’єктами земельних правовідносин, в) розробка пропозицій щодо можливості резервування земель для наступного їх віднесення до іншої категорії земель та зміни цільового призначення земельних ділянок; г) підготовка управлінських рішень щодо зміни структури земельного фонду певних адміністративно-територіальних одиниць.

У підрозділі 2.4. «Контроль використання земельних ділянок за цільовим призначенням» розглянуто порядок здійснення такого контролю та запропоновано напрями вдосконалення законодавства у досліджуваній сфері.

Запропоновано напрями удосконалення здійснення самоврядного та громадського контролю із закріпленням таких повноважень суб’єктів самоврядного контролю: а) припинення права користування земельними ділянками, що використовуються не за цільовим призначенням, у разі незабезпечення землекористувачем її використання за цільовим призначенням протягом трьох місяців з моменту встановлення факту порушення законодавства; б) обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням земельного законодавства, вимог, дозволів чи договорів на використання земельних ділянок; в) видача обов’язкових для виконання приписів щодо усунення наслідків нецільового використання земельної ділянки та приведення її в первісний стан.