Правові засади Спільної зовнішньої політики Європейського Союзу: загальнотеоретична характеристика

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розширення Європейського Союзу (ЄС) призвело до того, що дана організація безпосередньо вийшла до кордонів України. Це зумовлює особливий інтерес, із позиції теорії та практики, до дослідження  правових форм і механізмів співробітництва ЄС із третіми країнами, особливо у контексті його нової концепції „сусідства”. У зв’язку з реалізацією Україною стратегічної мети своєї зовнішньої політики – повноправного членства в ЄС, особливого значення набуває розробка концептуальних засад договірно-правового регулювання відносин співробітництва з даною організацією, у т.ч., з урахуванням змін, передбачених Лісабонським договором.

У теперішній час у ЄС відбуваються складні та іноді різноспрямовані процеси. Зокрема, за рахунок „перетікання” дедалі нових повноважень до наднаціональних органів ЄС у Брюсселі посилюється його внутрішня єдність. Крім того, залишаються незрозумілими перспективи співробітництва країн ЄС у сфері зовнішньої політики, оскільки масштабне розширення ЄС зробило його внутрішньо неоднорідним і важкокерованим.

Спільна зовнішня політика і політика безпеки (СЗПБ) займають двояке становище в ЄС. З одного боку, це окрема сфера діяльності ЄС, у межах якої він наділяється спеціальною компетенцією, а з іншого – це один зі структурних компонентів даної організації, котрий зараз особливо активно розвивається, перетворюючись на самостійний і важливий напрямок діяльності організації.

Не переоцінюючи успіхи ЄС у сфері зовнішньополітичної та безпекової інтеграції, слід відзначити, що значення цієї складової в його діяльності швидко зростає. Нового імпульсу такій інтеграції дав Лісабонський договір, який надав право ЄС виступати на міжнародній арені від імені усіх держав-членів. Повноцінний аналіз такої діяльності, включаючи можливу участь ЄС у врегулюванні конфліктів, надання допомоги країнам з перехідними економічними й політичними системами, антитерористичну й міграційну політику ЄС, вимагає розуміння специфіки функціонування інститутів СЗПБ і діяльності ЗВПБ/СЄПБО.

Підтримання й розвиток взаємовигідних відносин України з ЄС як самостійним суб’єктом зовнішньополітичної діяльності вимагає належної доктринальної бази, яка тільки-но починає формуватися. Окремі питання зовнішньої політики ЄС уже досліджувалися у вітчизняній правовій літературі. Серед вітчизняних дослідників, до питань правового регулювання зовнішніх зносин ЄС у своїх працях зверталися             Баймуратов М. О., Барановський Ф. В., Дмитрієв А. І., Заблоцька Л. Г., Муравйов В. І., Опришко В. Ф., Петров Р. Ф., Посельський В. В. та ін. Однак, комплексно зміст, основні напрямки і тенденції зовнішньої політики ЄС, а також організаційно-правовий механізм її реалізації в Україні не досліджувався. У російській науковій літературі цим питанням відводиться значно більше уваги (достатньо згадати праці Астапенка В. А., Горбатової Є. Е., Данелії Г. Р., Ентіна М. Л., Зонової Т. В., Кашкіна С. Ю., Луканіна Д. Б. та ін.). Серед західних учених, котрі займаються згаданою проблематикою, можна назвати Араха М., Арнольда Р., Греві Дж.,        Етціоні А., Кемерона Ф., МакГолдріка Д., Сміта М., Татама  А., Уайта Б.  та ін. Проте висока динаміка інституційних і нормативно-правових перетворень у межах ЄС уже не дають повною мірою використовувати наявну джерельну базу, актуалізуючи нові наукові пошуки у даній сфері.