Актуальність теми. Однією з визначальних тенденцій розвитку світової цивілізації на сучасному етапі є глобалізація, концепція якої базується на інтеграційній економічній, культурологічній, екологічній, демографічній цілісності та взаємозалежності людського суспільства. Вирішення глобальних проблем людства сьогодні неможливе без тісної співпраці на всіх рівнях, у першу чергу – на міждержавному.
Основною формою встановлення та підтримання офіційних відносин між державами відповідно до норм міжнародного права і практики міжнародного співробітництва є дипломатичні відносини, покликані сприяти розвитку дружніх стосунків між державами, забезпечувати мир, дружбу та безпеку народів. Установлення та розвиток дипломатичних відносин між державами та іншими суб’єктами міжнародного права забезпечується цілою гамою засобів з дотриманням напрацьованих світовим співтовариством норм і принципів міжнародного права. А їх втілення в життя забезпечується з допомогою різного роду інституційних механізмів. Одним із найбільш важливих серед них є дипломатичні представництва – постійні органи зовнішніх зносин держави, що знаходяться на території іншої держави. Дипломатичні представництва, виступаючи від імені держави, що їх заснувала, мають широкі повноваження в усіх політичних та інших питаннях, що виникають у міждержавних взаєминах.
Для України роль і значення дипломатичних представництв на сучасному етапі особливо підвищується у зв’язку з активізацією процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, а також у контексті реалізації власних інтересів розбудови демократичної правової держави, у тому числі у зовнішньополітичній сфері.
Правове регулювання функціонування дипломатичних представництв здійснюється нормами як міжнародного, так і національного права.
Загальний правовий статус дипломатичних представництв, права та обов'язки їхспівробітників визначаються кодифікованими нормами міжнародного дипломатичного права. Основним міжнародним договором, який регулює дипломатичні відносини, є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року (далі – КДЗ). До інших міжнародних договорів, які також мають регулятивний вплив на дипломатичні відносини, належать: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 року та деякі інші.
Міжнародне дипломатичне право створювалося за часів відсутності міжнародних інститутів, які були б здатні забезпечити його функціонування. Міжнародно-правовий аспект регулювання відповідних відносин традиційно мав саморегулюючий, координаційний характер, і лише останнім часом у зв’язку з появою наднаціональних органів Європейського Союзу, як стверджується в літературі, він почав набувати ознак субординаційного процесу. При цьому відзначається, що внутрішньодержавний аспект регулювання дипломатичних відносин у свою чергу має спрямованість на реалізацію норм дипломатичного права через державні органи і регулюється національним правом.
Майже півсторіччя, що минуло з часів прийняття основного міжнародно-правового акта, яким регулюється діяльність дипломатичних представництв, поставило нові завдання перед теорією та практикою організації та функціонування дипломатичних представництв, зокрема у зв’язку з необхідністю впорядкування правового статусу цих органів та правового становища їх працівників, удосконалення деяких функцій дипломатичних представництв, гарантування безпеки їх діяльності тощо. Звертає на себе увагу зростаюча невідповідність правового регулювання відповідних відносин новим геополітичним, економічним та соціальним змінам у світі. Актуальність теми зумовлена всезростаючим тяжінням до вирішення питань між суб'єктами міжнародного права виключно дипломатичними засобами; наявністю «білих плям» у законодавстві, що регулює дипломатичні відносини і в деяких випадках стає перепоною на шляху реалізації законних прав суб'єктами дипломатичного права; важливістю приведення національного законодавства України, що регулює дипломатичні відносини, у відповідність з міжнародним правом. Потребує вдосконалення також законодавство, що регулює питання охорони дипломатичного представництва з урахуванням всезростаючої терористичної загрози. Почуття незахищеності з боку держави перебування не дає можливості дипломатичному представництву повністю та якісно реалізовувати поставлені перед ним завдання, а через це страждають інтереси держави, яку представляє посольство чи місія, створюються дискомфортні умови життєдіяльності їх працівників. Вирішення цих та інших питань вимагає комплексного наукового дослідження. Водночас слід констатувати, що в сучасній вітчизняній науці міжнародного права не приділяється достатньої уваги відповідним проблемам.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці таких вітчизняних вчених, як І.П. Бліщенко, В.Г. Буткевич, Б.І. Гуменюк, В.Н. Денисов, Ю.Г. Дьомін, В.О. Зорін, Д.Б.Левін, І.І. Лукашук, В.М. Репецький, К.К. Сандровський, Г.І. Тункін. Крім того, вроботі автор спирається на науковий доробок інших дослідників відповідної проблематики, зокрема М.О. Баймуратова, Г.Л. Боброва, В.В. Блажея, В.М.Дурденевського, Г.С. Зикова, В.Г. Кардашева, О.А. Ковальова, М.І. Лазарєва, А.П.Мовчана, Ф.Ф. Молочкова, Б.А. Нечитайла, Л.В. Павлової, В.І. Попова, В.А.Романова, Г.Д. Руденка, О.П. Селянінова та інших. Водночас в дисертації використані праці таких зарубіжних вчених, як Г. Гроцій, Р.П. Барстон, Л. Дембінські, К.Е.Джоргенсен, Б.С. Мурті, Л. Оппенгейм, М. Харді та інші.
Однак незважаючи на наявність певних досліджень з цієї проблематики, існує виражена недостатність комплексного аналізу ключових питань дипломатичного права зурахуванням останніх правових, а також політичних, економічних та глобально-трансформаційних змін у суспільстві.
Наукові дослідження проблем правового статусу дипломатичних представництв мають передувати практичній адаптації норм національного права до системи міжнародного права.
Робоча гіпотеза цього дослідження виходить з того, що основним зовнішньополітичним курсом України є інтеграція до таких світовихінтеграційних структур, як ЄС та НАТО. Перебіг цього процесу, його тривалість і якісний рівень значною мірою залежать від «мови» та засобів міждержавного спілкування, у першу чергу на дипломатичному рівні, що потребує розвитку як міжнародного дипломатичного права, так і послідовної імплементації його норм до національного законодавства України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки міжнародного права. Дисертацію виконано як складову загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми «Стратегія розвитку законодавства України» (Державний реєстраційний номер 0103U007975).
