ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми зумовлена потребами практики реформування кримінального судочинства в сучасній Україні та завданнями розвитку кримінально-процесуального законодавства. Вагомим аспектом актуальності дисертаційної теми виступає також необхідність оновлення галузевої методологічної бази, у тому числі формування - з урахуванням сучасних течій в теорії права - методологічної платформи дослідження правозахисних галузевих відносин, тобто методологічних питань проблематики дослідження правового захисту особи у кримінальному судочинстві.

Режим правової захищеності особи у сфері кримінального правосуддя - одна з найважливіших цілей галузевого процесуально-правового регулювання. Його створення й укріплення передбачають систему засобів, які забезпечували б правозахисну діяльність правозастосовувача в кримінальному судочинстві, формування і реалізацію активної правової позиції учасника кримінального процесу. Ці засоби повинні забезпечувати і правову захищеність кримінально-процесуального простору в цілому, а точніше - його соціальне призначення, яке розглядається в контексті концепції конфліктного призначення права.

Між тим, проблематика правової захищеності особи, кримінально-процесуальних засобів забезпечення її прав і законних інтересів розглядалася, переважно, в контексті питань про процесуально-правове становище суб'єкта процесу кримінального судочинства, а також в аспекті окремих галузевих інститутів і конкретних наукових проблем. Окремі питання цієї проблеми неодноразово були предметом досліджень багатьох українських вчених і практиків: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, М.Л. Баженова, Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, B.C. Зеленецького, О.В. Капліної, В.О. Коновалової, В.І. Мариніва, І.Є. Марочкіна, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, П.М. Рабіновича, А.Л. Ривліна, І.В. Тиричева, А.Р. Туманянц, Ю.В. Хоматова, Г.І. Чангулі, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, Ю.П. Яновича та ін., а також вчених і практиків інших країн СНД: В.П. Божєва, В.А. Бойкова, М.В. Вітрука, Т.М. Добровольскої, Л.Д. Кокорєва, В.М. Корнукова, Е.Ф. Куцової, О.М. Ларіна, О.О. Лукашевої, П.А. Лупинської, Є.Г. Мартинчика, B.C. Нерсесянца, І.Л. Петрухіна, М.М. Полянського, В.М. Савицького, М.С. Строговича та ін. Проте значна репрезентативність наукового апарату не застрахувала проблематику правового захисту особи в кримінальному процесі від полемічності і дискусійності, які, багато в чому є результатом постійно відновлюваної дослідницької схеми, спрямованої скоріше на освоєння змісту, ніж системності кримінально-процесуального правозахисного механізму та інструментарію.

Крім того, необхідність звернення до питань теорії і методології правової захищеності особи в кримінальному процесі викликана тенденцією у вітчизняній кримінально-процесуальній науці, сутність якої полягає в намірах змінити обриси всього кримінального судочинства, в перетворенні його із засобу досягнення державних інтересів на інструмент налагодження соціально-правового конфлікту,

в оновленні соціальної сутності кримінального правосуддя. Репресивно-пошукові риси кримінального судочинства, які долаються національним законодавцем, замінюються властивостями змагальності процесу. Процедура досягнення окремих кримінально-процесуальних цілей набуває характеру діалогічності. Закономірним наслідком цих процесів є динаміка галузевих юридичних засобів. їх розвиток здійснюється в рамках системних трансформаційних процесів в українській державі на фоні оновлення наукового і професійного правоусвідомлення. Вирішення завдань науково-практичного характеру, які виникають, передбачає одночасну роботу у напрямку методологічного забезпечення галузевих (кримінально-процесуальних) досліджень з правозахисної проблематики а з іншого, - підвищену увагу до неюридичних засобів, механізмів, які виступають повноправними способами досягнення цілей правового характеру. Результатом подібного синтезу пізнавальних задач є комплексний міждисциплінарний підхід до вивчення не тільки методологічного забезпечення у його оновленій формі, але й до вивчення засобів, які забезпечують правову захищеність особи у традиційному вигляді правозастосувального процесу - кримінальному судочинстві. Одночасно з оновленням методології правозахисних галузевих досліджень, у контексті актуальності дисертаційної проблематики, необхідно розглядати питання стратегії розвитку відповідного нормативного забезпечення.

Таким чином, у ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що ціла низка питань теоретико-правового й галузевого (кримінально-процесуального) характеру у вітчизняній юридичній науці досліджені недостатньо. Іншими словами в сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження, яке відображало б проблематику методологічного забезпечення сучасних кримінально-процесуальних досліджень правозахисної проблематики в галузі кримінально-процесуального права відсутнє.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема докторської дисертації обговорена на засіданні кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії та затверджена на засіданні вченої ради Одеської національної юридичної академії від 08.07.2002 p., протокол № 9 (уточнена на засіданні вченої ради Одеської національної юридичної академії 28.03.2007 p., протокол № 5).

Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 pp., яка затверджена Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000. Проблема дослідження є складовою частиною загальної наукової теми, що виконується в ОНЮА «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» (номер державної реєстрації 01015001195), а також складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА по темі «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави» на 2001 - 2005 pp. та на 2006 - 2011 pp.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягала в тому, щоб сформувати авторське бачення ключових перспективних напрямків дослідження кримінально-процесуального механізму захисту прав особи в умовах оновлення методології юриспруденції і теорії кримінально-процесуального права. Методологічний акцент при цьому ставився на синтезі правової захищеності особи в кримінальному судочинстві з концепцією циклічності правозастовчого процесу і забезпечення його стадій належними галузевими процесуально-правовими засобами. Для досягнення цієї мети ставилися і вирішувалися такі задачі:

розкрити генезис ідеї гарантій прав і законних інтересів особи як правового феномена; основний акцент при цьому було зроблено на філософсько-правовому спадкові українських мислителів, який відображає процеси становлення і розвитку ідеї прав людини;

виявити і проаналізувати основні способи наукового освоєння гарантій прав і законних інтересів особи як самостійного фрагменту правової реальності; особлива увага приділялася тим загальноправовим і галузевим (кримінально-процесуальним) категоріям і поняттям, які виступають основними науковими засобами пізнання гарантій прав особи у їх статиці та динаміці. Окрема задача, яка вирішувалася у роботі - адаптація системного підходу та теорії класифікування стосовно досліджуваної кримінально-процесуальної проблематики;

виявити самостійне пізнавальне значення поняття правової захищеності особи для освоєння системи гарантій прав особи в кримінальному судочинстві; розглянути механізм формування і засоби забезпечення режиму правової захищеності як в теоретичному, так і в кримінально-процесуальному аспектах;

в рамках сформульованого автором підходу, повніше відображаючого функціональні властивості гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, - правова захищеність особи є результатом оптимального нормативно-правового забезпечення етапів кримінально-процесуального правозастосування правозахисного характеру, - розглянуто теоретичні питання правового регулювання у сфері кримінально-процесуального захисту особи, у тому числі, розкрито методологічне значення загальноправової і, відповідно, галузевої (кримінально-процесуальної) категорії механізму правового (кримінально-процесуального) регулювання для освоєння гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, надати характеристику структури механізму кримінально-процесуального регулювання;

розглянути основні тенденції розвитку методологічних засобів вивчення правозахисної проблематики у вітчизняному кримінально-процесуальному праві. Виявити особливе значення праворозуміння в галузевих (кримінально-процесуальних) дослідженнях, пов'язаних з правовим становищем особи у сфері кримінального правосуддя.

Об'єктом дослідження є науково-дослідна діяльність вітчизняних та іноземних вчених щодо пізнавальних засобів дослідження гарантій прав та законних інтересів особи в теоретико-прикладному аспекті, тобто в теорії права та в науці кримінально-процесуального права. Самостійним об'єктом виступає

також наукова діяльність вчених в ії міжгалузевому аспекті стосовно дослідження методологічних проблем та питань сучасної проблематики правозахисних правовідносин в теорії права та кримінальному судочинстві.

Предметом дослідження виступають понятійно-категоріальний апарат щодо теоретико-прикладного дослідження правового захисту особи в сучасному кримінальному судочинстві, а також безпосередньо самі дослідження, тобто дослідницька практика стосовно гарантій прав та законних інтересів особи у теорії права, кримінально-процесуальному праві, зокрема, тенденції у розвитку методологи дослідження правового захисту особи у сфері кримінального правосуддя в Україні.

Методологічну основу дослідження складає сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей. Методологія роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання. Зокрема, методологічну базу дисертації склали мегапринцип додатковості, системний підхід, метод структурно-функціонального аналізу, метод сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико¬дедуктивний метод, аналіз і синтез. Зокрема, системний підхід і метод структурно-функціонального аналізу, як невід'ємна методологічна частина безпосередньо застосовувався при розгляді проблематики змістовно-функціонального і прогностичного аспектів буття гарантій прав і законних інтересів особи в загальнотеоретичному і галузевому (кримінально-процесуальному) аспектах. На основі цих методологічних засобів були виявлені і сформульовані зміст гарантій прав особи і правових засобів забезпечення правового захисту особи в кримінальному судочинстві, подана їх функціональна і прогностична характеристика. При цьому розгляд проблематики, який здійснювався в рамках системного підходу і структурно-функціонального методу, відбувався з урахуванням зовнішніх і внутрішніх системно-структурних зв'язків правового феномена, що вивчається. Враховувалася встроєність системи гарантій прав особи в системі більш вищою порядку — кримінального судочинства і загальнотеоретичного механізму правового захисту особи. Метод сходження від абстрактного до конкретного і гіпотетикодедуктивний метод застосовувалися по-перше, при розробці прикладного розуміння змісту системного підходу і відповідного понятійно-категоріального апарату кримінально-процесуального методологічного контексту, по-друге, при формуванні конкретного кримінально-процесуального розуміння загальнотеоретичного поняття механізму правового регулювання, тобто формулювання поняття правового захисту особи в кримінальному судочинстві. Методи аналізу і синтезу застосовувались при вивченні науково-дослідної бази загальнотеоретичного і кримінально-процесуального профілів з метою виявлення предметного і функціонального змісту основних понять і категорій, якими оперує автор при подальшому розгляді проблематики методологічного забезпечення кримінально-процесуальних правозахисних правовідносин. Принцип додатковості як загальнонауковий методологічний мегазасіб дозволив притягнути всі вищезазначені пізнавальні засоби в межах і аспекті необхідності кожного з них для вирішення окремих

конкретних науково-дослідних задач. Крім того, на принцип додатковості покладено самостійне методологічне значення при дослідженні проблематики оновлення понятійно-категорійного апарату загальнотеоретичного і кримінально-процесуального характеру, а також при вивченні методологічного аспекту теорії правового захисту особи в кримінальному судочинстві.

Теоретичною основою дисертації є праці як вітчизняних авторів (у тому числі вчених колишнього СРСР), так і роботи іноземних дослідників правозахисної проблематики. У роботі використана література із загальної філософії, соціологи, загальної теорії права та держави, конституційного права, теорії кримінально-процесуального права. У порівняльному аспекті досліджено понятійно-категоріальний апарат загально-правової та галузевої (кримінально¬процесуальноі) проблематики правового захисту особи у кримінальному судочинстві. Нормативною базою дисертації є положення Конституції України, а також конституцій держав - членів СНД, чинне кримінально-процесуальне законодавство України, проекти нового Кримінально-процесуального кодексу України. Були використані також підсумки опитувань 210 осіб, які визнані у кримінальних справах потерпілими, а також жертв злочинів.

Дисертаційне дослідження здійснювалося упродовж двох взаємопов'язаних етапів за двома основними напрямками на першому етапі визначалися вихідні позиції дослідження, обґрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми, вивчався сучасний стан науково-дослідної роботи з правозахисної тематики та проблематики гарантій прав та законних інтересів особи у загальній теорії права та теорії кримінально-процесуального права на другому етапі узагальнювався теоретичний матеріал, проводилася апробація запропонованої структури та методологічної бази роботи, формувалися основні ідеї та підходи щодо вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження, розроблялися шляхи впровадження в науково-дослідну практику теоретико-правових та методологічних рекомендацій щодо дослідження правового захисту особи у кримінальному судочинстві України.

Наукова новизна одержаних результатів значною мірою визначена самою постановкою проблеми в темі дисертації, відповідно до якої вперше в Україні на монографічному рівні здійснено єдине і наскрізне дослідження основних загальнотеоретичних та кримінально-процесуальних питань методологічного забезпечення та методологічного оновлення вже існуючого понятійно-категоріального апарату загальнотеоретичної та кримінально-процесуальної проблематики правового захисту особи в окремій формі юрисдикційного процесу - кримінальному судочинстві. Обраний комплексний міжгалузевий підхід до вивчення проблематики дисертаційної теми дозволив висунути ряд нових концептуальних у теоретико-методологічному аспекті та важливих у юридичній практиці положень, серед яких є такі:

в генезисі ідеї гарантій прав особи проглядається провідна роль натурально-правової доктрини, концепції пріоритету прав и свобод людини,

уперше обґрунтовано, що методологічними засобами аналізу змісту системи гарантій прав і законних інтересів особи є, насамперед, дослідницькі схеми

«поняття гарантій прав особи» і «класифікація гарантій прав особи»; перспектива формування галузевої (кримінально-процесуальної) сутнісної класифікації гарантій прав особи пов'язується з однією з основних робочих властивостей гарантії як такої - здатністю забезпечувати невідворотність настання юридичних наслідків у випадку порушення конкретного суб'єктивного права і законного інтересу, а також здатністю забезпечувати відновлення правової ситуації до необхідного стану; в основу подібного роду (каузальної) класифікації покладено закономірний зв'язок між якісною характеристикою предмету порушення, самим кримінально-процесуальним порушенням і юридичним наслідком;

підкреслено особливе місце в структурній характеристиці системи гарантій прав особи, яке займає категорія «правовий статус» як самостійний пізнавальний засіб для виявлення правового стану особи;

вперше визначено, що методологічним засобом аналізу функціональної (динамічної) характеристики системи гарантій прав особи служать дослідницькі схеми, які вибудовуються на основі категорії «механізм» (механізм правового регулювання, механізм правового захисту, механізм захисту прав, механізм забезпечення реалізації прав тощо); також особлива роль відводиться категорії «мета» - ключовій характеристиці функціональних якостей правових об'єктів; самостійне значення у функціональній характеристиці системи гарантій прав особи відводиться принципам (правовим принципам і принципам права); особливе місце належить принципам правового захисту;

виявлено також супутнє призначення засобів правового захисту особи в кримінальному процесі - забезпечити правову захищеність кримінально-процесуального простору, точніше його соціального призначення, яке розглядається в контексті конфліктного призначення права;

вперше отримало обґрунтування положення, стосовно того, що досягнення правозахисник цілей в кримінальному судочинстві здійснюється за допомогою комплексу юридичних засобів, зокрема: засобів, які забезпечують дію судочинства, процесуальної форми в цілому в якості правозахисного механізму, соціально прийнятного способу вирішення кримінально-правового конфлікту; засобів, які забезпечують дію механізму правового захисту як однієї з основних задач кримінального судочинства; засобів, які забезпечують дію механізму захисту як однієї з основних кримінально-процесуальних функцій;

вперше обґрунтовано, що подолання накресленого екстенсивного шляху розвитку системи гарантій прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві, механічного включення нових інститутів в уже наявну структуру гарантій можливе лише із залученням базових положень системного підходу, які є методологічним орієнтиром для виявлення напрямів динаміки всієї системи гарантій прав особи в цілому і якісних, кількісних змін системи, зокрема;

вперше дістало обґрунтування положення про те, що методологія дослідження системи гарантій прав особи, засобів забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі передбачає самостійне значення аксіологічного, інструментального і антропологічного підходів до вивчення відповідних юридичних засобів; особлива роль відводиться поняттю «механізм
правового регулювання» у його прикладній модифікації, яка обирається як провідна дослідницька схема вивчення галузевого (кримінально-процесуального) системного правового об'єкта - гарантій прав и законних інтересів особи;

вперше визначено та обґрунтовано роль та провідне місце у формуванні світоглядної складової методології вивчення правозахисної проблематики в кримінально-процесуальному праві, яке відводиться феномену праворозуміння.

Практичне значення одержаних результатів дослідження пов'язується з питаннями теоретичного і методологічного забезпечення дослідницької роботи у сфері галузевої (кримінально-процесуальної) правозахисної тематики, а також вивчення: питань кримінально-процесуального захисту особи, теорії і практики формування, функціонування механізму правового захисту особи в кримінальному судочинстві, критеріїв та умов ефективності процесуально-правових засобів, які формують галузевий правозахисний інструментарій. Особлива роль окремих результатів вбачається в освітньому процесі, пов'язаному з формуванням громадянської позиції майбутніх правозастосовувачів у сфері кримінального правосуддя.

Сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані при розробці проекту Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативних актів, при підготовці відповідних науково-практичних посібників, розділів підручників, методичних вказівок; у навчальному процесі, де положення та висновки роботи можуть використовуватися під час викладання курсів «Кримінальний процес України», «Методологія кримінально-процесуального права», спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачкою самостійно. У співавторстві опубліковано дві наукові статті, до яких здобувачкою підібрані матеріали та викладено власну позицію щодо гарантій прав особи у кримінальному процесі.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії, представлена і обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу, криміналістики, схвалена ними і рекомендована до захисту.

Основні теоретичні положення і пропозиції, які містяться в дисертації, неодноразово доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів» (м. Одеса, 2000 р.), на науково-практичній конференції «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (м. Запоріжжя, 2000 р.), на науково-методичній конференції «Проблеми вищої юридичної освіти в Україні» (м. Харків, 2001 p.), на науково-практичній конференції «Становлення і розвиток правової системи України» (м. Київ, 2002 р.), на науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2003 р.), на 4-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2001 р.), на 5-й звітній науковій конференції професорсько-

викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2002 р.), на 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2003 р.), на 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2004 р.), на 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2005 р.), на 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2006 р.), на 4-й Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2006 р.), на 10-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2007 p.).

Публікації. Основні висновки та результати дослідження містяться у 26 наукових публікаціях, 2 з яких - монографії, 2 - матеріали конференцій, 22 - наукові статті опубліковані у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які налічують п'ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 463 найменувань. Повний обсяг дисертації складає 486 сторінок, безпосередньо текст дисертації становить 442 сторінки.