ПРОБЛЕМА ДИСЦИПЛІНИ УЧНІВ В ІСТОРІЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; визначено його об’єкт, предмет, мету й завдання; охарактеризовано джерельну базу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, вірогідність наукових положень, апробацію та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – „Дисципліна учнів у шкільній освіті на теренах України як історико-педагогічна проблема” – на основі вивчення дореволюційної, радянської і сучасної психолого-педагогічної (навчально-методичної, довідкової, наукової), філософської, історичної літератури та архівних джерел здійснено аналіз проблеми дисципліни учнів у шкільній освіті на теренах України.

Систематизація та узагальнення результатів вивчення літературних джерел другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволили встановити, що у цей період активно досліджувалися питання зовнішнього й внутрішнього порядку школи, норми і правила поведінки, ціннісні аспекти виховання, а власне шкільна дисципліна вивчалася як педагогічне явище. У своїх працях видатні педагоги (М. Демков, К. Лебединцев, Т. Лубенець, С. Миропольський, М. Пирогов, С. Русова, К. Ушинський, Я. Чепіга та ін.) розкривали сутність дисципліни, методи, прийоми і способи її формування у школі.

Встановлено, що з середини ХХ ст. проблема дисципліни учнів набула наукового обґрунтування, відбулися зміни у розумінні сутності шкільної дисципліни, посилилася увага науковців до проблеми свідомої дисципліни. У науковому доробку вчених (В. Гмурман, А. Макаренко, Е. Моносзон, В. Сухомлинський, М. Хвиль, Г. Черепанова, М. Чобітько, О. Шапран, Д. Шелухін та ін.) відображено погляди на формування дисциплінованості школярів у контексті радянської виховної парадигми.

Виявлено, що наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. науковцями проаналізовано психолого-педагогічні умови формування дисциплінованої поведінки учнів (О. Бєлікова, М. Богуславський, Н. Довбня, Н. Проценко, Е. Сапожнікова, С. Степанов, І. Титаренко, О. Федько та ін.). В окремих історико-педагогічних дослідженнях (О. Горчакова, С. Крюков, О. Скринська, А. Стаканков) опосередковано висвітлено проблеми дисципліни у вітчизняній і зарубіжній школі переважно у контексті розвитку правової і громадянської культури молоді. У дисертаціях З. Палюх, О. Гончарової викладено окремі аспекти формування дисциплінованої особистості у школах 20-х років XX ст. У зазначених працях здійснено лише фрагментарний аналіз проблеми формування дисципліни учнів у школі дореволюційного періоду на теренах України.

У результаті уточнення поняттєво-термінологічного апарату розкрито сутність основних понять дослідження, з’ясовано, що дисципліна учнів – динамічна категорія, сутність якої зазнає змін залежно від соціально-економічного, правового розвитку суспільства. Обґрунтовано висновок про те, що у другій половині ХІХ ст. дисципліна тлумачилося як сукупність способів керівництва учнями з метою забезпечення зовнішнього й внутрішнього порядку в школі. На початку ХХ ст. дисципліну учнів почали розглядати як сукупність норм, що регулюють ставлення вихованців до процесу навчання, однокласників і педагогів. У ХХІ ст. дисципліна учнів передбачає дотримання ними чинних шкільних норм, правил, режиму навчального закладу відповідно до норм, правил суспільства, а також свідому самоорганізацію, виконання учнями своїх обов’язків та ін.

Доведено, що розвиток ідей з формування дисципліни учнів здійснювався від уявлень про дисципліну як зовнішній порядок до розуміння її глибинної сутності; від традиційного, характерного для школи другої половини ХІХ ст., позитивного ставлення до методів негативного впливу у формуванні дисциплінованої поведінки учнів до визнання на початку ХХ ст. ефективності методів позитивної дії; від широкого застосування покарань до зменшення їхньої кількості, та, зрештою, заборони фізичних покарань на державному рівні; від усвідомлення помилковості суджень щодо провідної ролі школи у забезпеченні позашкільного нагляду за учнями до залучення батьків і громадськості з метою розв’язання завдань контролю за учнями поза школою.

Розроблено авторську періодизацію процесу розвитку педагогічних ідей щодо формування дисципліни учнів досліджуваного періоду, яка хронологічно охоплює два етапи: з другої половини ХІХ ст. до початку ХХ ст. (1860-і – 1901 рр.) і початок ХХ ст. (1901 – 1917 рр.). Перший – характеризується суспільними зрушеннями й реформуванням у 60-ті роки системи шкільної освіти, визначенням провідної ролі школи у формуванні дисципліни учнів, активним пошуком ефективних форм, методів і прийомів у зазначеному напрямі. Виокремлення нижньої межі цього періоду (60-ті роки ХІХ ст.) пов’язується з фактом здійснення шкільної реформи 1864 р., яка дала можливість визначити складові системи початкової і середньої шкільної освіти на основі „Положення про початкові народні училища” (1864 р.), „Статуту гімназій і прогімназій” (1864 р.) та інших документів, а також обґрунтування М. Пироговим необхідності заборони покарань різками, що вплинуло на зміст нормативного та організаційно-педагогічного забезпечення шкільної освіти у контексті вибору форм, методів і прийомів дисциплінування учнів.

Обґрунтовано думку про характерні особливості цього етапу, а саме: прагнення школи до одноосібного керівництва процесом дисциплінування учнів; визначення провідної ролі педагогічного персоналу шкіл (учителів, наставників, шкільної адміністрації); відсутність співпраці школи з батьками і громадськістю щодо формування дисципліни учнів. Доведено, що виокремлення верхньої межі першого етапу процесу розвитку педагогічних ідей щодо дисципліни учнів окреслено тенденцією послаблення ролі школи у процесі формування дисциплінованості учнів на основі наказу Міністерства народної освіти (МНО) „Щодо значення сімейного виховання” (1901 р.), яким було обмежено функції педагогічного персоналу закладів шкільної освіти з формування дисципліни учнів, здійснення позашкільного нагляду, визнано необхідність створення батьківських комітетів, залучення громадських організацій до виховання учнів.

З’ясовано, що другий етап (1901 – 1917 рр.) визначався тенденцією до співпраці школи з сім’ями учнів і громадськістю щодо формування дисципліни школярів на тлі змін у суспільному устрої країни; характеризувався активною участю батьків у вихованні дисциплінованої поведінки дітей, ліквідацією сформованої системи шкільної освіти, характерної для досліджуваного періоду, змінами у нормативно-правовому, організаційно-педагогічному забезпеченні цього процесу.

У другому розділі – „Формування дисципліни учнів у навчально-виховному процесі закладів шкільної освіти в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття” – на основі аналізу матеріалів архівних джерел, навчально-методичних праць, публікацій у періодичних виданнях розкрито сутність процесу формування дисципліни учнів у закладах шкільної освіти досліджуваного періоду. Охарактеризовано методи і прийоми формування дисциплінованої поведінки учнів, функції педагогічних рад, батьківських комітетів, роль класних наставників, наглядачів і вчителів у визначеному напрямі. Детально проаналізовано можливості школи щодо розв’язання завдань з формування дисциплінованої поведінки учнів за допомогою ручної праці і фізичних вправ. Окреслено основні шляхи оптимізації навчальної діяльності з метою формування дисципліни учнівської молоді.

Обґрунтовано висновок про те, що виховна діяльність щодо формування дисципліни учнів у шкільній освіті на теренах України була організована досить ретельно і передбачала залучення значної кількості суб’єктів педагогічної взаємодії (вчителі, класні наставники і наглядачі, члени педагогічних рад, батьківських комітетів). Доведено, що у другій половині ХІХ ст. основною функцією педагогічних рад була організація й координація навчально-виховного процесу школи. На початку ХХ ст., відповідно до Циркулярного розпорядження Міністерства народної освіти „Про правильне виконання вимог закону та інструкцій Міністерства, що стосуються Педагогічних Рад” (1 серпня 1900 р.), функції педагогічних рад у формуванні дисципліни учнів було розширено у контексті розробки, доповнення правил, що регулювали поведінку учнів у закладах шкільної освіти, упровадження вказівок щодо їх застосування, ухвалення заходів з метою попередження порушень дисципліни шляхом роз’яснення правил поведінки. Також на засіданнях педагогічних рад обговорювалася поведінка учнів, здійснювався аналіз їхніх життєвих обставин, умов виховання у сім’ї, призначалися покарання за порушення шкільної дисципліни, приймалися рішення щодо реалізації заходів з покращення стану їх здоров’я й фізичного розвитку тощо.

Акцентовано увагу на тому, що у другій половині ХІХ ст. батьків і громадськість практично не залучали до виховання школярів. Водночас, на початку ХХ ст. на основі наказу міністра народної освіти „Щодо сімейного виховання” (2 квітня 1902 р.) проголошувалася необхідність активного долучення батьків до процесу формування дисципліни учнів шляхом створення батьківських комітетів. Аналіз архівних джерел засвідчив, що у цей період така форма роботи з батьками тільки зароджувалася, а основні завдання з формування дисципліни учнів розв’язувалися переважно педагогічним персоналом закладів шкільної освіти, зокрема класними наставниками.

Зазначено, що з метою формування дисциплінованої поведінки учнів у досліджуваний період класні наставники керувалися інструкцією Міністерства народної освіти (5 серпня 1877 р.), яка передбачала виконання ними певних функцій, а саме: діагностичної (спостереження, вивчення особистості учня, складання характеристик із подальшою фіксацією у свідоцтвах, білетах, кондуїтних списках), контролюючої (нагляд за дотриманням учнями шкільних правил і норм поведінки), роз’яснювальної (пояснення школярам їхніх обов’язків відповідно до правил навчального закладу, вимог моральності у поведінці).

Виявлено, що досліджуваний період характеритувався початком становлення теорії методів шкільної дисципліни. Так, у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. використовувалися методи „негативної і позитивної дії”. Доведено, що у практику закладів шкільної освіти було вперше запроваджено такі методи позитивного виховного впливу, як педагогічне навіювання й переконання, що набули значного поширення у ХХ – ХХІ ст.

Наголошено, що у шкільній освіті другої половини ХІХ ст. активно використовувався метод покарання, який розглядався як спосіб уникнення подальших негативних вчинків шляхом упровадження стягнень за здійснені провини. З’ясовано, що на початку ХХ ст. відбулися зміни щодо тлумачення сутності цього методу у напрямі обмеження учня в користуванні загальними благами, визначенні оптимальності чуттєвого, справедливого покарання, обраного на основі індивідуального підходу. Зазначено, що прогресивні педагоги (К. Лебединцев, Т. Лубенець, М. Пирогов та ін.) наполягали на необхідності переважного використання методів „позитивної дії” у формуванні дисциплінованої поведінки учнів і доводили неефективність покарань у шкільних закладах освіти досліджуваного періоду.

Акцентовано увагу на важливості ручної праці, фізичних вправ, а також впливу громадськості й суспільних почуттів на формування дисциплінованості учнів з метою розвитку вольових якостей, старанності, охайності, відповідальності, цілеспрямованості, ініціативності та ін.

Доведено, що незважаючи на позитивні зрушення у розв’язанні проблем дисципліни учнів у шкільній освіті другої половини ХІХ – на початку ХХ ст., запровадження її правил здійснювалося переважно шляхом попередження негативних вчинків, введення штрафних санкцій, а за умови допущення порушень – покарань.

У третьому розділі – „Позанавчальна робота як напрям діяльності закладів шкільної освіти з формування дисципліни учнів у другій половині ХІХ –  на початку ХХ століття” – висвітлено особливості процесу формування дисциплінованої поведінки учнів у позанавчальній діяльності досліджуваного періоду в Україні; проаналізовано зміст нормативно-правових документів Міністерства народної освіти, які характеризували позанавчальну діяльність школи у процесі формування дисципліни учнів. На основі аналізу дослідницьких матеріалів виокремлено й охарактеризовано форми позанавчальної роботи школи щодо виховання дисциплінованої поведінки школярів. Розкрито сутність і функції позашкільного нагляду за поведінкою учнів, окреслено його позитивне й негативне значення.

З’ясовано, що у досліджуваний період процес організації позашкільної діяльності суворо контролювався Міністерством народної освіти на рівні директив, циркулярів, розпоряджень щодо забезпечення належного контролю за дисципліною учнів у позанавчальний час. У цих документах було визначено норми і правила поведінки учнів у вільний від навчання час, вимоги до шкільної форми, а також функції школи у забезпеченні позашкільного нагляду за учнями, організації їхнього дозвілля.

Зроблено висновок про ефективність запроваджених у досліджуваних закладах шкільної освіти форм позанавчальної діяльності школярів, зокрема, літературно-музичних вечорів, читань, морально-етичних і релігійних бесід, екскурсій і прогулянок, які сприяли формуванню в учнів пунктуальності, самодіяльності, відповідальності, стриманості, працелюбства як прояву дисциплінованості. Виявлено, що найбільш популярною формою організації позанавчальної діяльності учнів були літературно-музичні вечори, запроваджені М. Пироговим у другій половині ХІХ ст. з метою посилення самостійності дослідницької праці школярів, урізноманітнення їхньої діяльності, убезпечення від шкідливих розваг.

Підкреслено, що у досліджуваний період у практиці шкіл був поширений позашкільний нагляд – постійний жорсткий контроль за поведінкою учнів у позанавчальний час, що проводився у навчальному закладі та за його межами (у театрах, скверах, на вулицях міста, на орендованих учнями квартирах для проживання тощо).

Виявлено, що у другій половині ХІХ ст. школа намагалася одноосібно встановлювати правила для учнів та забезпечувати контроль за їх виконанням за межами навчального закладу, тоді як на початку ХХ ст. педагоги наголошували на необхідності тісної співпраці вчителів, батьків і громадських організацій, залучення школярів до позанавчальної роботи школи для забезпечення ефективності позашкільного нагляду.

На основі узагальнення дослідницьких матеріалів визначено основні завдання позашкільного нагляду, серед яких: контроль за дотриманням норм і правил шкільної дисципліни у громадських місцях, навчальному закладі у вільний від навчання час; попередження вчинків, що суперечать нормам суспільної моралі та вимогам шкільної дисципліни.

Обґрунтовано можливості творчого використання досвіду організації позашкільного нагляду за учнями, роботи батьківських комітетів, на необхідності створення у школах „інститутів класного наставництва”, залучення учнів до гурткової роботи. Наголошено на важливості посилення виховної роботи із урахуванням релігійного, морально-духовного, фізичного й трудового напрямів виховання з метою покращення рівня дисципліни у сучасній школі.

У результаті проведеного дослідження окреслено шляхи творчого використання історико-педагогічного досвіду формування дисципліни учнів досліджуваного періоду у сучасних навчальних закладах шкільного типу. Обґрунтовано доцільність його переосмислення у зв’язку з необхідністю забезпечення контролю за школярами у позанавчальний час. Визначено можливості впровадження цього контролю за умови тісної співпраці школи, сім’ї, громадськості, шляхи оновлення системи „шкільного наставництва”, підвищення педагогічної культури батьків, що підвищить рівень дисциплінованості школярів. Окреслено виховний потенціал гурткової роботи в школі, наголошено на необхідності залучення учнів до участі у проведенні та організації різноманітних тематичних вечорів, морально-етичних бесід, читань, суспільно-корисної праці, посилення виховної роботи школи за допомогою релігійного і морально-духовного виховання.

Отже, мета наукового пошуку досягнута, визначені завдання виконано, що дає підстави для загальних висновків дисертаційної роботи.