ПРОБЛЕМИ ПЕНАЛІЗАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан її наукової розробленості та зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що становлять наукову новизну роботи, висвітлено її емпіричну й методологічну основи, вказано на практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 «Поняття та цілі пеналізації злочинів у сфері господарської діяльності» містить два підрозділи. У підрозділі 1.1. «Поняття та ознаки пеналізації злочинів у сфері господарської діяльності» визначено поняття пеналізації злочинів та розкрито її зв'язок з їх криміналізацією, а також доведено необхідність проведення досліджень пеналізації злочинів на загальному, родовому і видовому рівнях. Обґрунтовано висновок, що пеналізація злочинів у сфері господарської діяльності – це встановлення в кримінальному законі покарання за злочини, відповідальність за які передбачена розділом VII Особливої частини КК. Розкрито поняття суб’єкта та об’єкта пеналізації злочинів, а також зміст цієї діяльності, що є впливом суб’єкта пеналізації на її об’єкт. Результатом такої діяльності є встановлення відповідними нормами Особливої та Загальної частин КК видів і розмірів покарань, які мають застосовуватися за вчинення кожного окремого злочину.

Дослідження об’єкта пеналізації злочинів у сфері господарської діяльності з урахуванням специфіки об’єкта цих злочинів, механізму заподіяння шкоди, а також особливостей суб’єктів дало змогу виокремити найбільш ефективні засоби кримінально-правового впливу на осіб, які їх вчинили. До них належать заходи, які є короткочасними та здатні зробити вчинення таких злочинів економічно невигідними, а також виключають можливість протягом певного часу вчинити такі злочини повторно, зокрема, шляхом позбавлення особи права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Підрозділ 1.2. «Цілі кримінального покарання та специфіка їх досягання за злочини у сфері господарської діяльності» містить дослідження таких цілей кримінального покарання, як кара, виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів засудженими і запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами. Виявлено специфіку досягнення зазначених цілей за злочини у сфері господарської діяльності з урахуванням характерних ознак цих злочинів, а також особливостей осіб, які їх вчинили. Погоджуючись із позицією науковців щодо пріоритетності мети спеціальної превенції над метою загальної превенції при встановленні покарання за злочини, що розглядаються, дисертант вважає, що, караючи осіб, які їх вчинили, держава має ставити на перший план мету виправлення засуджених, недопущення вчинення ними нових злочинів (спеціальну превенцію) та водночас намагатися досягти мети загальної превенції. Але для останньої бажано віддавати перевагу підвищенню рівня невідворотності покарання, а не його суворості.

Розділ 2 «Система покарань за злочини у сфері господарської діяльності» складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1. «Поняття системи покарань за злочини у сфері господарської діяльності» починається визначенням системи покарань за кримінальним правом України як спрямованої на досягнення цілей кримінального покарання, соціально обумовленої цілісної, ієрархічної множинності видів покарання (елементів системи) і підсистем, які містять згруповані за різними підставами види покарань. Проаналізовані такі ознаки системи покарань, як функціональна спрямованість, цілісність, структурність та ієрархічність, а також підсистеми, що входять до складу цієї системи.

Систему покарань за злочини у сфері господарської діяльності як одну із підсистем цієї системи визначено як цілісну множинність передбачених відповідним розділом Особливої частини КК видів покарань та їх груп. Ця система, будучи складним, багатофункціональним, динамічним явищем, характеризується наявністю внутрішньої ієрархічної структури та одночасно входить не лише до складу системи покарань, а й до складу системи кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на певний родовий об’єкт. Обґрунтовано, що до складу системи покарань за злочини у сфері господарської діяльності входять підсистеми майнових покарань, пов’язаних із обмеженням особистої свободи засудженого, а також покарань, пов’язаних із обмеженнями трудових та інших прав і свобод особи.

У підрозділі 2.2. «Майнові покарання за злочини у сфері господарської  діяльності» проаналізовані такі види покарань, як штраф, конфіскація майна, виправні роботи та службові обмеження для військовослужбовців.

Дослідження довело, що штраф як елемент підсистеми майнових покарань за злочини у сфері господарської діяльності цілком обґрунтовано посідає в ній провідне місце. Але це покарання передбачене у розділі VII Особливої частини КК лише як основне, можливості ж карального впливу штрафу як додаткового покарання законодавцем не використані.

Звернуто увагу на значне розширення сфери застосування і посилення рівня кримінально-правового впливу цього виду покарання, яке відбулося на підставі Закону України від 15 листопада 2011 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності». З урахуванням змін до ст. 12 КК, проведених відповідно до зазначеного Закону, а також підвищення розмірів штрафу і встановлення правила про можливість його заміни позбавленням волі, обґрунтовано необхідність уточнення місця штрафу в системі покарань, передбаченій ст. 51 КК. Ця стаття, на думку дисертанта, має містити два окремих види покарання у виді штрафу: у «драбині покарань» штраф у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян має бути розташований між громадськими роботами і виправними роботами, а штраф на суму понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – між триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців і позбавленням волі. 

Також запропоновано передбачити в ч. 4 ст. 53 КК, що строк, на який може бути розстрочена сплата штрафу, має визначатися судом з урахуванням майнового стану засудженого і можливості сплати ним штрафу в певному розмірі, а також установити, що заміна несплаченого штрафу позбавленням волі має відбуватися лише за умови ухилення від його сплати, про яке, зокрема, може свідчити небажання працювати, перевищення граничних витрат, за умови, що вони не були необхідними для збереження життя або підтримання у належному стані здоров’я особи, членів її сім’ї, які перебувають на її утриманні, тощо.

Під час аналізу виправних робіт звернуто увагу на факти необґрунтованого використання виду покарання, що розглядається, за такі злочини, як нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст. 210 КК) і видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211 КК). З огляду на ознаки суб’єктів цих злочинів застосування виправних робіт можливе лише як виняток за умови, що особа з моменту вчинення злочину і до моменту засудження змінила місце роботи й виконує службові або професійні обов’язки, що виключають повторне вчинення такого самого злочинного діяння.

На переконання дисертанта, загальна конфіскація майна є видом покарання, що не може входити як елемент до правової системи України через її невідповідність Конституції України, що обумовлює необхідність скасування цього виду покарання. Особлива увага звертається на недопустимість одночасного застосування в санкції статті основного покарання у виді штрафу та додаткового у виді конфіскації майна. При цьому в роботі констатується ефективність конфіскації майна, здобутого злочинним шляхом, доходів від такого майна, предметів злочину та знарядь і засобів його вчинення (спеціальної конфіскації) як заходу протидії злочинам.

Підрозділ 2.3. «Покарання за злочини у сфері господарської діяльності, пов’язані з обмеженням особистої свободи, а також трудових та інших прав і свобод засудженого» присвячений аналізу двох підсистем: підсистеми покарань, пов’язаних із обмеженням особистої свободи засудженого, а також підсистеми покарань, пов’язаних із обмеженнями трудових та інших прав і свобод особи.

У межах розгляду підсистеми покарань, пов’язаних із обмеженням особистої свободи засудженого, досліджено такі види покарань, як арешт, обмеження та позбавлення волі. Визнано невиправданим виключення у 2012 році арешту із системи покарань за злочини у сфері господарської діяльності, оскільки, на відміну від обмеження волі та позбавлення волі, каральний вплив при арешті є досить інтенсивним, але короткочасним, що дає можливість шляхом «шокової терапії» забезпечити досягнення цілей покарання із значно нижчою вірогідністю руйнування соціальних зв’язків засудженого, так званого «кримінального зараження» тощо. Зважаючи на це, арешт мав би бути належною альтернативою щодо такого покарання, як позбавлення волі.

Аналіз обмеження волі як виду покарання за злочини, що розглядаються, довів значну вірогідність того, що негативні для суспільства наслідки такого впливу переважатимуть над позитивними. Перебування тривалий час у злочинному середовищі з одночасним розривом соціальних зв’язків і втратою професійного рівня осіб, які потребують не морального, а юридичного виправлення, не є ефективним впливом на таких осіб, а навпаки, створює реальний ризик їхнього«кримінального зараження». Зважаючи на це, незначне використання цього виду покарання в розділі VII Особливої частини КК є виправданим.

Дослідження позбавлення волі як найбільш розповсюдженого за злочини, що розглядаються, покарання, яке входить до цієї підсистеми, довело, що в багатьох випадках вплив на відносини у сфері господарської діяльності за допомогою його застосування є занадто суворим. Тому суди досить часто при призначенні цього покарання застосовують звільнення від його виконання з випробуванням, що внаслідок недосконалості законодавства в цій частині призводить до фактичної депеналізації цих злочинів. На підставі цього зроблено висновок про необхідність скорочення числа санкцій розділу VII Особливої частини КК, у яких позбавлення волі передбачене на безальтернативній основі, а також доповнення режиму випробування такими видами правообмежень, які були б дієвими щодо представників так званої «білокомірцевої» злочинності, зокрема можливості застосування штрафу, громадських робіт, обов’язку відшкодування завданої злочином шкоди як умов звільнення від відбування покарання.

Під час аналізу наступної підсистеми – підсистеми покарань за злочини у сфері господарської діяльності, пов’язаних із обмеженням трудових та інших прав і свобод особи, розглянуті такі покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та громадські роботи. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю визнане покаранням, яке є ефективним насамперед і з точки зору досягнення цілей спеціальної превенції, а тому значне розповсюдження цього покарання в санкціях розділу VII Особливої частини КК є виправданим.

Дисертант вважає, що громадські роботи в системі покарань за злочини у сфері господарської діяльності представлені недостатньо, оскільки цей вид покарання, зважаючи на типові особливості суб’єктів цих злочинів, є досить ефективним з боку досягнення мети як спеціальної, так і загальної превенції. Зважаючи на це, обґрунтовано необхідність суттєвого розширення застосування громадських робіт у санкціях статей розділу VII Особливої частини КК за злочини невеликої тяжкості. 

Розділ 3 «Кримінально-правова характеристика санкцій статей розділу VII Особливої частини КК» містить три підрозділи. Підрозділ 3.1. «Поняття санкцій статей розділу VII Особливої частини КК» присвячений розгляду санкцій як структурного елемента правової норми, структурного елемента кримінально-правової норми, а також санкцій статей Особливої частини КК. На підставі проведеного аналізу дисертант доходить висновку, що під санкцією статті розділу VII Особливої частини КК слід розуміти положення, які передбачають вид і міру покарання (покарань), передбачені кримінальним законом за вчинення злочину у сфері господарської діяльності й текстуально містяться у другому абзаці відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК та статтях Загальної частини КК, що регламентують застосування цих покарань, а також інших покарань, які можуть бути застосовані за вчинення цього злочину.

У підрозділі 3.2. «Види санкцій статей, що передбачають відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності» доведено, що вони становлять цілісне системне утворення, у межах якого окремі санкції, будучи його структурними елементами, можуть бути поділені залежно від функціональної спрямованості та особливостей їх структури. Обґрунтовано, що використання при класифікації одночасно декількох критеріїв не порушує логічних правил поділу цілого на окремі частини і є плідним з токи зору їх різнобічного аналізу.

З огляду на функціональну спрямованість санкції статей Особливої частини КК поділені за родовим об’єктом злочинів, за вчинення яких вони передбачені, а також за ступенем інтенсивності кримінально-правового впливу. За останнім критерієм у розділі VII Особливої частини КК виокремлено санкції, які передбачають відповідальність за злочини невеликої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. На підставі їх аналізу визнано обґрунтованим підвищення рівня формалізації санкцій статей Особливої частини КК шляхом збільшення у ст. 12 КК кількості категорій злочинів залежно від ступеня тяжкості, з розробленням типової моделі санкції за злочин певної категорії за умови, що така формалізація лишатиме необхідний і достатній простір для індивідуалізації покарання судом.   

Як класифікаційні критерії поділу санкцій розділу VII Особливої частини КК залежно від їх структури визначено кількість основних покарань, передбачених у санкціях, рівень їх визначеності та наявність або відсутність додаткових покарань. Відповідно до кількості основних покарань санкції поділено на одиничні та альтернативні. Їх аналіз під цим кутом зору показав, що кількість альтернативних санкцій, тобто санкцій, які містять декілька альтернативних основних покарань, є недостатньою, внаслідок чого безпідставно не використовуються на належному рівні можливості інших, окрім штрафу і позбавлення волі, видів покарань, а також необґрунтовано обмежуються можливості суду щодо індивідуалізації покарання. Не є виправданим і використання при конструюванні альтернативних санкцій видів покарань, які мають суттєві відмінності за ступенем карального впливу.

Під час вивчення санкцій за рівнем визначеності меж передбачених у них покарань виявлено, що розділ VII Особливої частини КК містить відносно-визначені та відносно-невизначені санкції. Конструктивними вадами відносно-визначених санкцій, тобто санкцій, у яких встановлено один вид покарання з визначенням його меж, є те, що при встановленні меж мінімального та максимального покарань у виді штрафу і позбавлення волі допущено зайве різноманіття, а встановлення вельми широких меж цих покарань у  багатьох випадках не є виправданим з точки зору обсягу диспозиції цієї статті й не може вважатися доцільним з погляду індивідуалізації покарання.

Відносно-невизначені санкції визначаються як такі, в яких законодавцем надано мінімальні межі певного виду покарання, а максимальний розмір не обмежений і може визначатися судом на власний розсуд. Йдеться про санкції, що надають мінімальний рівень штрафу на рівні розміру заподіяної злочином шкоди або отриманого доходу, не визначаючи при цьому його максимальний рівень. Дисертант наголошує на необхідності негайного виключення відносно-невизначених санкцій із КК як таких, що суперечать принципам верховенства права, законності й правової визначеності, порушують вимоги Конституції України і Загальної частини КК.

Залежно від наявності або відсутності в санкціях додаткових покарань виокремлено прості та кумулятивні санкції за злочини у сфері господарської діяльності. Зроблено висновок, що широке застосування кумулятивних санкцій за злочини у сфері господарської діяльності, які належать до злочинів невеликої тяжкості, не є обґрунтованим принаймні у випадках, коли додаткові покарання передбачені як обов’язкові; таке рішення законодавця призводить до невиправданого підвищення суворості санкцій за злочини невеликої тяжкості.

Підрозділ 3.3. «Проблеми конструювання санкцій статей за злочини у сфері господарської діяльності, які вчинені за наявності кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак» містить пропозиції щодо вдосконалення санкцій за ці злочини з точки зору правил їх побудови. Визнано, що частини 2 і 3 ст. 204, ч. 2 ст. 209¹ і ч. 2 ст. 232¹ КК не є кваліфікованими видами злочинів, описаних у частинах 1 відповідних статей, а тому передбачені в них діяння слід викласти в окремих статтях КК, здійснивши при цьому диференціацію кримінальної відповідальності за допомогою кваліфікуючих ознак. Обґрунтовано необхідність більш широкого застосування для диференціації кримінальної відповідальності ознаки «вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища» у складах розглядуваних злочинів, суб’єкт яких є загальним.

Внесено пропозиції щодо усунення при побудові санкцій конструкційних вад, а саме: виключити із ч. 2 ст. 201 КК ознаку «вчинення злочину особою, раніше судимою за цей злочин», що входить до типової сукупності особливо кваліфікуючих ознак, передбачивши її в ч. 3 цієї статті; усунути вихід мінімального покарання за злочин, обтяжений кваліфікуючими або особливо кваліфікуючими ознаками, за межі максимального покарання за злочин, передбачений іншою частиною тієї самої статті КК, у якій ці ознаки відсутні; забезпечити додержання правила, згідно з яким передбачені різними частинами однієї статті злочини за ступенем тяжкості мають відрізнятися не більше як на одну категорію.