Проективно-тестові та психоаналітичні підходи до використання малюнку в діагностико-корекційному процесі

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; сформульовано об’єкт, предмет; визначено мету й задачі наукового пошуку; визначено базові методологічні та теоретичні положення; з’ясовано наукову новизну, практичне значення роботи; представлено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження; окреслено структуру роботи.

У першому розділі «Психологічні характеристики проективно-тестових методик» висвітлено результати аналізу наукових джерел щодо застосування проективно-тестових методик в діагностико-корекційному процесі; проаналізовано наукові джерела, що відображають психологічні характеристики проективно-тестових методик; розкрито роль психоаналізу, гештальтпсихології, гештальттерапії, персонологічного та діяльнісного підходів у становленні проективного підходу в психодіагностиці; здійснено узагальнення визначень поняття «проекція» в науковій літературі; представлено аналіз поняття «проективні методики» та їх класифікації; розкрито особливості використання графічних методик в діагностико-корекційному процесі.

Аналіз наукових джерел, представлений у першому розділі, засвідчив увагу науковців до використання проективно-тестових методик в процесі діагностики та корекції. Проективні методики виникли на основі експериментальних досліджень зі словесними асоціаціями та візуальними стимулами (В. Вундт, Ф. Гальтон). На початку ХХ століття проективно-тестові методики сформувались в окрему групу психодіагностичних методів завдяки запропонованому К. Г.  Юнгом методу вільних асоціацій, який звернув увагу на важливість не лише візуалізованих, спонтанних реакцій, а й на пояснення їх суті (на пропозицію дослідника), що розкриває несвідомі переживання особистості та їх смислове навантаження. Значну роль в становленні проективного підходу в психодіагностиці відіграла методика «Тест чорнильних плям» Г. Роршаха.

Огляд наукових джерел свідчить, що на розвиток проективного підходу вплинули поняття: фантазія, захисні механізми, контроль «Его» (психоаналіз); незадоволені латентні потреби (гештальтпсихологія); поведінка, активність (персоналістичний підхід); «особистісний смисл» (діяльнісний підхід); глибинні, базові структури особистості (гештальтерапія). Теоретичне обґрунтування проективного методу в психодіагностиці здійснив Л. Франк, який сформулював завдання проективного дослідження - проникнення у внутрішній світ особистості, шляхом вивчення поведінки, активності суб’єкта.

Установлено, що феномен «проекції», визначається полізначністю, зокрема, психоаналіз довів взаємозв’язок даного механізму з «перенесенням», а також із об’єктивуванням назовні внутрішнього змісту психіки. Термін «проекція» пов'язаний з наукою «геометрія», зокрема з «проективною геометрією». В психології даний феномен визначається як: захисний механізм психіки від асоціальних потягів, процес уподібнення навколишньої реальності власному внутрішньому світу, основа літературної та творчої діяльності (З. Фрейд); механізм захисту психіки від страху (М. Кляйн); захисний механізм від внутрішніх конфліктів (К. Хорні); механізм захисту від почуття самопровини за негативні дії (А. Фрейд); процес приписування власних якостей (негативних чи позитивних) іншим людям (Б. Э. Мур, Б. Д. Файн); напруга, яка виникає в ситуації фрустрації (Ф. Перлз); як процес сприймання оточуючого світу через призму інтересів, здатностей, звичок, очікувань, бажань; процес уподібнення себе до інших людей; процес ототожнення себе з іншими людьми, тваринами, неживими предметами; процес приписування неусвідомлених потягів та бажань іншим людям (Ж. Лапланш, Ж.-Б. Понталіс); дії, вербальні акти, емоції, почуття як спосіб взаємодії особистості з оточуючим середовищем (Л. Франк); природна тенденція діяти під впливом цілісної психічної організації (Г. Мюррей); форма апперцептивного викривлення (Л. Беллак); установка сприймання (Д. М. Узнадзе, В. Г. Норакідзе); активність сприймання, яка обумовлена поведінковими тенденціями особистості (Л. Ф. Бурлачук, С. Л. Рубінштейн). Багатозначність трактування поняття «проекція» відтворюється вченими у класифікаціях даного поняття (Р. Корсіні, А. Ауєрбах, Б. Мюрштейн, Р. Прайєр, Д. Холмс та ін.).

Представлений у розділі аналіз поняття «проективні методи» обумовлює висновок, що основними їх ознаками є: слабко структурований стимульний матеріал, невизначеність інструкції, безоцінювальне відношення експериментатора, діагностико-корекційний ефект. Графічні методики – це один із видів проективних методів діагностики, що визначаються як експресивні методи, які передбачають створення малюнку (графічного образу) на вільну чи задану тему. Малюнок як засіб діагностики використовували для вивчення: інтелекту й особистості піддослідного Гудінаф, К. Маховер, Ю. С. Савенко, Д. Харріс); психологічних особливостей людини (А. Л. Венгер, М. З. Дзукаревич, А. І. Захаров, М. М. Кольцова, В. С. Мухіна, О. Потьомкіна, Є. Романова); внутрішньосімейних відносин (Р. Бернс, В. Вульф, А. Захаров, С. Кауфман, Т. Хоментаускас, В. Хьюлс); індивідуальності особистості (Дж. Бук, К. Кох, Р. Стора); несвідомого (С. Бах, А. Менегетті, К. Г. Юнг, Г. Ферс, А. Фрейд, Й. Якобі, Т. С. Яценко). В ортодоксальному психоаналізі графічні методики не використовувалися З. Фрейдом, проте він приділяв увагу психоаналізу творів зображувального мистецтва. У практичній діяльності малюнок застосовували психоаналітики: С. Бах, А. Менегетті, К. Г. Юнг, Г. Ферс, А. Фрейд, Й. Якобі. Вченими виокремлено діагностичні показники для інтерпретації малюнків.

Наскрізною ідеєю аналізу наукової літератури, презентованого в першому розділі є те, що більшість графічних методик спирається на тестову (стандартизовану) інтерпретацію, яка не дозволяє наблизитися до пізнання індивідуальної неповторності психіки суб’єкта в єдності свідомого та несвідомого.

У другому розділі «Емпіричне дослідження діагностико-корекційної спроможності малюнку в рамках проективно-тестового та психодинамічного підходів» представлено емпіричне дослідження діагностико-корекційної спроможності графічних методик та методу психоаналізу комплексу тематичних малюнків; окреслено особливості підготовки майбутніх психологів-практиків методом АСПН; висвітлено сутність психодинамічної парадигми в контексті діагностико-корекційного процесу; досліджено роль архетипної символіки та механізмів символізації несвідомого; розкрито значення процесуальної діагностики в психоаналітичній інтерпретації малюнку; окреслено особливості проективно-тестового та психоаналітичного підходів до аналізу малюнку, й представлено їх порівняльну характеристику.

Активне соціально-психологічне навчання (АСПН) – це ефективна психолого-педагогічна система підготовки майбутніх практичних психологів, яка базується на психодинамічній теорії Т. С. Яценко, й зорієнтована на особистісну глибинно-психологічну корекцію. В процесі навчання за методом АСПН, психологи-практики здобувають: знання психодинамічної теорії й методології; оволодівають вмінням проводити психокорекційний процес; набувають навичок самопізнання й самокорекції. В результаті навчання за методом АСПН, здійснюється професійний розвиток, самовдосконалення; відбуваються особистісні зміни, саморозвиток й становлення професіоналізму практичного психолога.

Матеріал розділу охоплює результати структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу глибинної психокорекції за методом АСПН. Психодинамiчний підхід, який розробляється Т. С. Яценко, асимілює психоаналітичний, феноменологічний, гуманістичний підходи в контексті аналізу візуально-поведінкового матеріалу. Об’єктом психодинамічної теорії виступає цілісна психіка у взаємозв’язках сфер свідомого і несвідомого у неповторності феноменологічного вияву в кожної людини. Глибинно-психологічне пізнання у форматі психодинамічної теорії передбачає інтерпретацію візуалізовано-поведінкового матеріалу суб’єкта з метою визначення логічних взаємозв’язків.

Установлено, що важливим моментом у глибинно-психологічній корекції суб’єкта є психоаналітична інтерпретація вербально-невербального матеріалу, який отримано в діалогічній взаємодії психолога та автора малюнків. Психокорекційний вплив діалогічної взаємодії психолога з респондентом обумовлює гармонізацію психіки останнього, шляхом надання допомоги в розв’язанні внутрішньої суперечності. Психодинамічний підхід дозволяє виявити логічну впорядкованість психічного на основі встановлення асоціативних взаємозв’язків в спонтанній поведінці респондента.

На основі структурно-семантичного аналізу стенографічного  матеріалу груп АСПН, психоаналізу комплексу тематичних малюнків, розкрито роль архетипної символіки, що дозволяє виявити індивідуально-неповторний несвідомий зміст символів, який в процесі психоаналізу об’єктивується для автора малюнків, шляхом діалогічної з ним взаємодії. Аналіз проективно-тестових методик дозволяє констатувати неспроможність розкриття індивідуальної неповторності психіки суб’єкта. Проективні методики не вибудовуються на спонтанній активності суб’єкта та на логічній взаємодії психолога з респондентом, як то характерно для роботи в психодинамічному форматі методу АСПН.

В основі психодинамічного підходу лежать закони позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції психіки на більш високому рівні психічного розвитку, що реалізується в єдності діагностики з корекцією. Особливістю позитивної дезінтеграції виступає порційність та багаторівневість процесуальної діагностики в єдності з психокорекцією. Основою психоаналітичних узагальнень (інтерпретацій) слугує сукупність часткових дезінтеграцій та часткових вторинних інтеграцій психіки на більш високому рівні її розвитку.

У другому розділі розкрито порівняльні характеристики проективно-тестового та психодинамічного підходів до аналізу малюнку та подано теоретико-методологічні та організаційні їх відмінності.