Прохоренко Є.Я. Феномен кіберкультури в інформаційно-технологічному відтворенні соціуму

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність визначеної теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет, визначено теоретичні засади та методи дослідження, охарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та публікації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні принципи становлення інформаційного суспільства» присвячений соціально-філософському аналізу джерел генезису поняття інформаційного суспільства в контексті способу комунікації, а також соціокультурному підходу до аналізу феномена кіберкультури через осмислення мережі Інтернет як нового соціального середовища і нового каналу комунікації.

У першому підрозділі «Поняття інформаційного суспільства в контексті способу комунікації» розкривається сутність поняття «інформаційне суспільство», філософсько-методологічні передумови його виникнення і наповнення сучасним смислом. Відзначається, що найбільш погодженими в різних авторів є положення, пов’язані уявленням про «інформаційне суспільство» як про особливу стадію індустріального і наступну за нею фазу постіндустріального розвитку. З погляду особливостей виробництва матеріальних благ і форм споживання – це постіндустріальна фаза масового виробництва і масового споживання. Передумовами виділення його соціокультурної складової є відтворення культури, поставлене на індустріальну основу, різке збільшення технологічної і технічної оснащеності всіх підсистем. Технологічні новації призводять до того, що пріоритети у сфері економіки все більше корелюють з цінністю інформаційної діяльності, її принципово новим змістом.

У другому підрозділі «Мережа Інтернет – нове соціальне середовище і новий канал комунікації» феномен мережі Інтернет розглядається у взаємодії її структурних і функціональних характеристик, а також з позиції держави, яка поставила завдання інтеграції України у світовий інформаційний простір. Відзначається, що мережа Інтернет як нове комунікаційне середовище є багатофункціональною системою. Однією з головних функцій Інтернету є соціальна. Вона утворює нові форми комунікативної поведінки в середовищі, де панують горизонтальні зв'язки і відсутні територіальні, ієрархічні та часові кордони. Соціальна функція впливає на крос-культурні процеси, які відбуваються в суспільстві, і зрештою, як стверджують експерти, призведе до зміни культурних парадигм.

Завдяки комунікації як результуючому чиннику інформатизації і скорочення просторової та соціальної дистанції з'являються нові можливості включення в глобальний простір кожного члена суспільства. У сфері культури відбувається множення смислів, які конструюють нову реальність. Підвищується рефлексія суспільства, а також групова й індивідуальна саморефлексія. Невипадково в обґрунтуванні специфічних особливостей «інформаційного суспільства» різні автори звертають увагу на одночасність рефлексії на різних полюсах соціуму. Інформаційні кільцеві мережі, з'єднуючи різні континенти, економічні, політичні і культурні підсистеми в режимі on-line, створюють кіберпростір, дають нові стимули для збільшення темпів виробництва теоретичного знання, зміни видів зайнятості та стилю життя. Означені тенденції підкреслюють зростаючу роль комунікації як наслідку взаємодії й соціальної дії на соціальному і соцієтальному рівнях, множення знакової й символічної структур як інструментів комунікації й посилення територіальної, професійної й соціальної мобільності як певних елементів «опредметнених» соціальних відносин. Мережа Інтернет – нове соціальне середовище і новий канал комунікації також трансформує міжособистісне спілкування. Телекомунікаційні зв'язки інакше структурують світ, створюють нові умови й форми функціонування геополітики, глобальної фінансової й економічної систем.

Виділена особливість мережі Інтернет як нового соціального середовища і нового каналу комунікації полягає в тому, що різні люди з усіх кінців світу, які називають себе «громадянами Мережі» і добровільно вступають в Інтернет, створюють своєрідну «кіберпопуляцію». У ній не існує поділу за расовою, національною, релігійною, віковою, статевою, професійною приналежністю.

У третьому підрозділі «Соціальні характеристики віртуальної реальності» аналіз соціального середовища Інтернет виявляє функції особливого виду соціалізації – віртуальної соціалізації. Її вихідними точками є кіберпростір і молодіжні співтовариства. Специфіка віртуальної соціалізації полягає в тому, що вона об’єднує одночасно різні її види (пізнавальну, професійну, правову, політичну, трудову, економічну), представлені в різних соціальних інститутах реального суспільства. Віртуальна соціалізація включає в себе також освоєння символіки культурних кодів кіберкультури й інтеграцію в реальне соціальне середовище. Віртуальна соціалізація постає як процес освоєння користувачами технологій міжособистісної комунікації, соціальної «навігації» та правил поведінки в кіберпросторі. Учасники мережі засвоюють соціальні норми, цінності й рольові вимоги, які існують як у конкретних мережних співтовариствах, так і в реальному соціумі. Виникнення віртуальної соціалізації і її трансформації пов'язані зі зміною самої соціальної структури. Суспільство змінюється настільки швидко, що молодь, яка дорослішає, приходить уже не в той звичний світ, до якого її готували в процесі традиційної соціалізації. Трансформація соціальної структури є причиною того, що молоді люди не переймають досвіду старших поколінь. Як результат - різноманітні молодіжні співтовариства, у тому числі і кіберкомунікативні, формують кіберкультуру як альтернативну субкультуру, яка більш адекватно відбиває нові реалії інформаційного суспільства.

У четвертому підрозділі «Ідентичність на перетині реального і віртуального просторів» осмислюються різні способи формування ідентичностей у сучасному світі. Ці способи формування ідентичностей розмиті і різноманітні. Відповідно до цих способів презентації себе в просторі виділяються три шляхи знаходження ідентичності. Перший – легітимація – передбачає визнання існуючих статусів та ідентичностей, які будуються передусім на соціальних характеристиках. Другий шлях – протистояння – будується на пошуку сутнісних рис, автентичного змісту, пов'язаного з аскриптивними характеристиками чи з культурним походженням індивіда. Даний шлях одержав назву «протистояння». Тут мова йде про дистанціювання людини від сформованої соціальної статусно-рольової структури. Конструктивізм чи проектування будується на пошуку ідентичності в майбутньому, у ситуації комунікації і зіткнення різних дискурсів.

Сформульовано кілька припущень із приводу особливостей формування соціальних ідентичностей у сучасному українському суспільстві. По-перше, відбувається зменшення соціальних (соціально-професійних, соціально-статусних, громадянських) ідентифікацій і, відповідно, збільшення віднесення себе до аскриптивних груп, наприклад, статевовікових чи до так званих символічних соціальних категорій: «такий, як усі», «нормальний», «моральна духовна еліта». По-друге, очевидне поступове виникнення реальних локальних груп, які усвідомлюють себе як окремі утворення на основі різної комунікативної активності. Наприклад, про можливість формування користувачем себе в мережі Інтернет він довідується через віртуальну реконструкцію персональної ідентичності. Користувач мережі Інтернет має можливість для самоконструювання себе в кіберпросторі: створювати декілька віртуальних ідентичностей для одного реального тіла, також він має унікальну можливість руйнувати свою ідентичність чи ідентичності в мережі Інтернет, наприклад, примірюючи девіантні ролі. Ідентичність конструюється як посилання на те, що нею не є, на несхожість з якою вона співвідносить себе і яку виробляє.

Другий розділ «Кіберкультура як різновид субкультури» присвячений осмисленню категорій «культури», «субкультури» і «кіберкультури». У цьому розділі уточнюємо зміст культури як способу організації і розвитку суспільства, представленого в субстанціональних (системах цінностей, нормах, традиціях, ритуалах, моделях поведінки) і речових елементах діяльності соціальних інститутів, які створюють цілісність громадського життя.

У першому підрозділі «Співвідношення понять «субкультура» і «кіберкультура» субкультура постає у вигляді автономного цілісного утворення всередині пануючої, домінантної культури. Вона має власні інститути й характеризує специфічні умонастрої, світогляди та дії різних соціальних груп. Розмежування культури і субкультури виявляється через вільний, суб'єктивний вибір індивіда: прилучення до культури відбувається без згоди індивіда, тоді як прилучення до будь-якої субкультури передбачає усвідомлене прийняття рішення самим індивідом. Кіберкультура як різновид видового спектру субкультур і специфічних Інтернет-співтовариств (кіберкомунікативних співтовариств) за культурними інтересами об’єднує різні соціальні групи у специфічні об'єднання, що відрізняються відображенням соціальної реальності, суб'єктивним позиціюванням і маніфестацією власних устремлінь. Кіберкультура ж існує поза конкретними просторовими і часовими координатами. Кіберкультура, обмежена віртуальною реальністю, є різновидом субкультури. У її рамках транслюється традиція, яка породжує цілий ряд молодіжних співтовариств і повсякденних ідеологій. Усі вони відтворюють певний комплекс цінностей, створюють свої символи, атрибутику, сленг, що дозволяє оцінити значимість і ієрархію відображеної реальності.

У другому підрозділі «Мережа Інтернет як засіб групової взаємодії в концепції феномена кіберкультури» аналізується групова свідомість і повсякденні ідеології учасників кіберкомунікативного співтовариства, що обумовлює результативність їх взаємодії та успішність діяльності за рамками певного співтовариства.

Одним із поширених видів міської субкультури (локального кіберкомунікативного співтовариства в Інтернет середовищі) є «тусовка». Вільний, неформальний стиль спілкування, який уникає регламентації і структурування, визначає його специфіку. Цю дозвільну спільність визначаємо як комунікативне середовище з розмитою або неочевидною структурою. Наявність загальнозрозумілих культурних кодів (обумовлених поняттям «тусуватися») дозволяє говорити про кіберкультуру як надгрупову цілісність і різновид молодіжної субкультури. Саме завдяки тусовці відбувається процес віртуальної соціалізації, тобто процес прилучення нових вікових когорт молоді до кіберкультурних традицій, норм і цінностей. Тусовки, об'єднані кіберпростором чи середовищем мережі Інтернет, де сходяться представники різних течій, виконують особливу роль у консолідації субкультури як цілого шляхом синхронної уніфікації її культурних кодів (сленгу, символіки і її тлумачень). Для Інтернет-середовища характерні наявність загального культурного коду (загальнозрозумілі символи, сленг, атрибутика), реальні комунікації, соціальні взаємодії і загальні норми, які визначають порядок цих взаємодій. Усе це і дозволяє говорити про існування комунікативного середовища, спільності, яка об’єднує цілий ряд тусовок. Визначаємо, що часова орієнтація молодіжних субкультур найчастіше про- і ретроспективна.

Одним із елементів кіберкультури є не мова, а швидше – «комп’ютерний сленг». Кіберкультура англомовна за своєю суттю, тому комп’ютерний сленг використовується як синоніми до професійних англійських термінів, відрізняючись від них емоційним забарвленням. Специфіка комп'ютерного сленгу передусім полягає в тому, що його не можна зарахувати до жодної окремо узятої групи нелітературних слів чи виразів. Його слід розглядати як явище, якому притаманні риси кожної з цих груп. Стилістично нейтральні в англійській мові слова, перейшовши до сленгу українських програмістів і користувачів, набувають іронічно-зневажливого чи просто розмовного забарвлення.

Кіберкультурі як виду субкультури притаманний не тільки набір актуалізованих способів комунікації, але і власний фольклор. Це можна простежити в численних анекдотах про програмістів, у «комп'ютерних» переробках відомих пісень, фільмів тощо, тобто у власному фольклорі, який також є інституціональною формою субкультури.

Третій розділ «Дія кіберкультури на молодіжні підгрупи» присвячений аналізу й інтерпретації емпіричних показників з метою виміру впливу кіберкультури. Інформаційне суспільство, представляючи собою ступінь соціальної реальності, що еволюціонує, зберігаючи в основному старі основи соціальної стратифікації і соціальної напруженості, виявляє специфічні структури і взаємодії. Джерелом його саморозвитку стає виробництво і поширення знання завдяки новим інформаційним технологіям. Трансформація уже існуючих видів діяльності, поява її нових видів, так само, як і багатогранне опосередкування некомп’ютеризованих її видів, є наслідком виробництва і поширення знання на принципово новій основі. У зв'язку з цим становить науковий інтерес діапазон використання технологічних засобів як каналів інформації в повсякденних практиках молоді, а також функціональних характеристиках цих технологічних засобів.

У першому підрозділі «Емпіричні показники для позначення меж функціонування феномена кіберкультури» визначено, що відповідно до результатів емпіричних досліджень частка респондентів, які мають персональні комп’ютери і програмне забезпечення, зростає високими темпами. ПК стає атрибутом предметно-речового середовища і на роботі, і вдома. Будучи елементом включеності у глобальний інформаційний світ, він у той же час є маркером комфортності приватного життя і характеристикою стильових особливостей інформаційного суспільства.

Для оцінки міри функціональності мережі Інтернет сформовані типології «прагматичної включеності в мережу». Вони представлені видами інформаційно-пізнавальної, професійно орієнтованої й інформаційно-розважальної спрямованості. Логіка розгортання інтересу респондентів іде від пізнавальної до професійної діяльності, а кореляційні залежності демонструють структури зв'язків не тільки з об'єктивними характеристиками респондентів (статтю, віком, освітою, професією, матеріальним благополуччям), але й із суб'єктивними – ситуативним й актуалізованим захопленням респондентів.

Якщо в найзагальнішому вигляді поле кіберкультури може бути окреслене як сукупність речових (предметних) і особистісних елементів, які позначають міру включеності у глобальний світ, то інша його сторона постає у формі символічних і знакових систем і розкриває змістовні смисли взаємодій.

У другому підрозділі «Значимість кіберкультури і мотивація звернення до мережі Інтернет» визначені контури кіберкультури як різновиду субкультури. У її символічному і знаковому вираженні, здатному описати нові конфігурації реальності віртуальної, можуть виступати стратегії конструювання ідентичностей і сфер (співтовариств) кіберспілкування. Специфіка віднесення себе до тієї чи іншої групи задається респондентом у залежності від безлічі завдань, що програються в полі кіберпростору. Вони можуть бути пізнавальними, захисними, пов’язаними зі зміною образу, пробним шлюбом, утечею від тиску соціальних інститутів, у тому числі сімейних, професійних, політичних. Із цього випливає положення про множинність індивідуальних ідентичностей або про розщеплення домінантної ідентичності на вектор ідентичностей при програванні різних ролей. Право на термін «кіберідентичність» можливе при більш глибоких крос-культурних дослідженнях, що розкривають певні стійкі значення віднесення до того чи іншого типу користувачів мережі в різних країнах. Але категорія «кіберідентичність» не тотожна транснаціональній ідентичності, яка нині частіше співвідноситься з поняттям «громадянин світу».

Оцінка соціальних практик користувачів мережі Інтернет дозволяє виділити три стійкі групи, що утворюють ядро її користувачів: інтелектуально-творчі; професійно працюючі з інформацією, що виробляють «продукти» як результат трудової діяльності; досвідчені користувачі, знайомі з правилами поведінки в мережі. Вказані типи співвідносяться в аудиторіях користувачів мережі, як 16,5:40,6:42,9; в аудиторіях випускників загальноосвітніх шкіл – 6,1:23,7:70,2, а серед осіб, орієнтованих на кіберкультуру, у загальному масиві користувачів мережі – 15,8:27,8:56,4 і серед випускників шкіл – 7,9:39,4:52,7. Більш виважені оцінки серед респондентів, активно включених у кіберпростір, свідчать про те, що в них є розуміння розвитку мережі і їх власної відносної професіоналізації цього виду діяльності.

У третьому підрозділі «Ціннісно-нормативні орієнтації, скоректовані впливом кіберкультури» уточнюються ціннісно-нормативні системи. Вони є найбільш виразними характеристиками кіберкультури, що формується. Аудиторії користувачів Інтернету з цієї точки зору відрізняє значимість такої базової цінності, як «цікава робота», висунута на перше місце в ранговій шкалі, і специфіка інструментальних цінностей – «впевненість у собі», «самостійність», «свобода» на відміну від традиційних цінностей «здоров’я», «миру і спокою в країні», «щасливого сімейного життя», «матеріального благополуччя», «гарних і вірних друзів», що є пріоритетами в населення м. Одеси.

Оптимальні за раціональністю установки осіб, орієнтованих на кіберкультуру, відбивають логіку мислення і спосіб дії інформаційного суспільства, що формується, і підтверджують гіпотезу про вплив кіберкультури на характер суспільних відносин. Когортний аналіз випускників шкіл 1996, 2006 рр. фіксує нові моделі відтворення ціннісних координат і осмислення інноваційних принципів життєвої стратегії.

У четвертому підрозділі «Соціально-культурні ідентичності молодіжних підгруп, включених у кіберкультуру» розкривається своєрідний фетиш і символ кіберкультури – спілкування. Суперечливість виявляється в тому, що інформаційне суспільство завдяки більш високій технологічній оснащеності засобів зв'язку скорочує соціальну дистанцію і зближує людей з різними соціальними статусами, віком, статтю, які живуть у різних регіонах Землі. У той же час прогресуюча опосередкованість контактів робить його співтовариством тотальної самітності.

Незважаючи на те, що спілкування в молодіжному середовищі займає перше місце серед 22 аналізованих видів занять у вільний час у когортах випускників 1996 і 2006 р., «робота в мережі Інтернет» переміщується з 15 на 7 місце, а «комп'ютерні ігри» навпаки – з 4 на 9 місце. Серед тих респондентів, хто орієнтований на кіберкультуру, «роботі в мережі Інтернет» відповідає ще більш високе – п'яте місце, що свідчить про те, що вона стає домінуючим видом діяльності і визначає всі інші види занять у вільний час.

Можливо, спілкування в мережі Інтернет становить собою своєрідну автокомунікацію, спробу конструювання власного світу, але можливе також і інше: це захисна реакція від агресивної форми взаємодії в реальному світі і посилення тенденції поверхневого, ритуального спілкування, характерного для західного світу.

Більша частина випускників загальноосвітніх шкіл ідентифікує свої інтереси з мережею Інтернет чи комп’ютерними клубами, і тільки деякі асоціюють групову приналежність з рокерами (6,0%), реперами (5%). Третина респондентів, включених у кіберпростір, заявляє про свою самодостатність, заперечуючи вплив яких-небудь батьківських чи політичних зразків. І лише кожен сотий зазнає впливу «співаків», «акторів», «персонажів комп'ютерних ігор» або «героїв кінофільмів».

Кіберкультура, будучи самостійним соціальним утворенням, інституціонально оформленим і самовідтворюючим цінності і повсякденні ідеології, вступає в конкуренцію з інститутами суспільства у процесах соціалізації й інтеграції. Її учасникам доводиться соціалізуватися одночасно у двох вимірах: соціальній спільності кіберпростору й у мережному соціумі, де вони взаємодіють відповідно до його власних правил гри. Говорячи про віртуальну соціалізацію з погляду набуття знань і навичок, підкреслимо, що фіксуючими ознаками виступають знання, пов'язані з інформаційною грамотністю, і навички соціальної навігації в кіберпросторі, а також знання основ комунікації, зокрема – розуміння взаємних рольових очікувань, попередній комунікативний досвід і т.д. Крім освоєння норм і цінностей кіберкультури, користувачу мережі Інтернет доводиться корегувати свою «поведінку» під впливом еволюційних змін як у соціумі реальному, так і віртуальному, де він раніше проходив відповідні етапи соціалізації. Можна припустити, що в рамках кіберкультури, з огляду на її більш рухливу структуру елементів, ресоціалізація має більш високі темпи, ніж у межах домінуючої культури. Очевидно і те, що процес соціалізації в кіберпросторі триває безупинно.

Інформаційне суспільство в міру розвитку міняється саме і змінює людину, включену у нього. Попередні дані про межі кіберкультури й акторів, що складають ядро її евристичного потенціалу, дозволяють виділити деякі риси, властиві їм. Це виражений інтерес до всього нового, готовність до змін, орієнтація на смислову значимість інформації. Соціально-культурні ідентичності характеризуються також суб'єктивним переживанням часу, орієнтацією на творчість і конструювання власних просторів.