ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ СИСТЕМЫ ДЕТСКО-РОДИТЕЛЬСКИХ ОТНОШЕНИЙ В ПАРАДИГМЕ ГЛУБИННОЙ ПСИХОЛОГИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; подано дані про апробацію основних положень дослідження, його результатів і публікацій за темою дисертації.

Перший розділ "Вплив несвідомого на дитячо-батьківську взаємодію" містить чотири підрозділи, в яких розглядаються та аналізуються основні теоретичні конструкти сучасної глибинної психології, які так чи інакше пояснюють сутність і специфіку стосунків дітей і батьків.

Питання щодо джерел, умов психічного розвитку дитини, а також закономірностей, якими цей процес детермінується, завжди були центральними для більшості вітчизняних і західних напрямів вікової психології. При цьому, вітчизняна парадигма головну увагу приділяє ролі провідної діяльності в психічному розвитку дитини. Саме в процесі спільної (разом з батьками) реалізації такої форми активно-перетворюючого відношення до світу відбувається становлення і розвиток вищих психічних функцій у дитини. Смислова структура свідомості, що формується в спілкуванні з батьками, значною мірою опосередкує розвиток відношення дитини до себе, навколишнього світу і свого місця в системі соціальних відносин, тобто закладає фундамент суб'єктивної картини світу, що формується. Напевно, що батьки - як  носії сенсу та його джерела для дитини - вибудовуючи відносини з нею, відіграють чільну  роль у психічному розвитку індивіда.

Ці ідеї схожі з поглядами дитячих психоаналітиків щодо ролі батьків у розвитку психіки дитини, зокрема, з тим, як Р. Спітц описував розвиток психіки дитини (визначаючи його як процес руху від стану нестабільності до стабільності) в результаті взаємодії з матір'ю. І його дослідженнями ролі феномена материнської депривації. Близькими за суттю є висновки Г. Кохута про задоволення батьками базових потреб дитини в процесі дитячо-батьківських стосунків, Г. Фрейд про розвиток об'єктивної тривоги в дитячому віці, Д. В. Віннікота про роль "холдингу" (емоційної підтримки) у взаєминах дітей і батьків.

Аналогічних ідей дотримувався Д.Б. Ельконін, результати експериментальних досліджень якого показали, що первинним для наступних етапів психічного розвитку дитини, є взаємодія її зі світом людей. Світ людей (джерел носіїв сенсів для дитини) відіграє важливу роль у всіх етапах психічного розвитку, тому що  він є своєрідним провідником дитини у світ фізичної і соціальної реальності. Це можна зіставити з положеннями Д.В. Віннікота про розвиток у дитини образів "досить доброї" та "досить поганої” матері як базових особистісних компонентів, що визначають в подальшому відношення дитини до навколишнього світу.

Отже, можна прийти до висновку, що вітчизняна парадигма вікової психології розглядає процес дитячо-батьківських стосунків як фактор, що визначає якість і зміст процесу розвитку психіки дитини. При цьому традиційно (починаючи з досліджень Л.С. Виготського) за форму реалізації зазначеного фактора розглядається спільна діяльність дитини і батьків, заснована на свідомих компонентах мотиваційно-потребової сфери дитячої і батьківської психіки. Такий підхід, адекватно пояснюючи багато аспектів у змісті стосунків дітей і батьків, все ж таки залишає без уваги координуючу роль несвідомої галузі дитячої і батьківської психіки в становленні і розвитку зазначених стосунків і може бути доповнений з позиції, що враховує роль несвідомого в розвитку психіки дитини.

Глибинна психологія у більшості напрямків, які складають цю парадигму, схильна розглядати процес розвитку психіки дитини й відносини з батьками, які опосредковують його, як засновані на динаміці несвідомих компонентів дитячої психіки. Батьки в цьому процесі розглядаються головним чином як  об'єкт реалізації несвідомих потреб дитини. При цьому мало уваги приділяється тому, як нереалізовані і тому витиснуті в несвідоме мотиви і потреби батьків впливають на зміст відносин батьків до дитини і координують процес розвитку дитячої психіки.  Тому  зазначений підхід має бути доповнений з позиції, що враховує факт діяльністного й водночас несвідомо мотивованого батьківського відношення до дитини. Синтез зазначених підходів забезпечує можливість розгляду відносин дітей і батьків з погляду  їхнього системного характеру.

Сказане підкреслює доцільність такої дослідницької позиції, яка б в однаковій мірі враховувала  роль несвідомих психічних процесів і батьків, і дітей у розвитку психіки дитини, а також в організації системи дитячо-батьківських стосунків. Остання може і повинна розглядатися як соціалізуючий, тобто інтегруючий дитину в простір соціальних зв'язків і відносин, фактор. Позиція, що  в однаковій мірі враховує зазначені аспекти, на наш погляд, дозволяє зрозуміти суть, зміст і форму межпоколінних родинних трансмісій як внутрішнього змістовного зв'язку в системі дитячо-батьківських стосунків.