ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ФУНКЦІОНАЛЬНО НЕПОВНИМ СІМ\'ЯМ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ І СТУПЕНЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт і предмет, головну мету та завдання роботи, сформульовано гіпотези, розкрито теоретико-методологічні основи і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, описано основні етапи дослідження, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Становлення, розвиток і сучасний стан системи психологічної допомоги сім’ям» – розкрито теоретико-методологічні підходи до психологічної проблематики сім’ї, батьківства та материнства, сутності психологічної допомоги сім’ям.

Проблеми психологічного характеру у період з V тис. до р. х. до І ст. н.е. вирішували священнослужителі, які неухильно керувались жорсткими релігійними приписами щодо сімейних взаємин. Європейські мислителі доби середньовіччя також тлумачили феноменологію сім’ї на основі відповідних християнських канонів і догм. В епоху Відродження та Реформації (ХІV – ХVІ ст. ст.) починається поступовий перехід від таких загальних релігійно-настановчих трактувань до визначення конкретних психологічних проблем сім’ї та пошуку підходів до їх вирішення. У ХХ ст. утворилась відносно потужна система психологічної допомоги сім’ї, яка у розвинених країнах активно функціонує і прогресує. Представники усіх потужних напрямів сучасної психології досліджують проблематику сім’ї з метою гармонізації сімейних взаємин, створення оптимальних умов соціалізації особистості, забезпечення належного рівня психологічного консультування та психотерапії сім’ї. На сьогоднішній день існує декілька фундаментальних підходів до психологічного консультування та психотерапії сім’ї: психоаналітичний напрям (З. Фройд, А. Фройд, Е. Еріксон та ін.), гуманістичний (Е. Фромм та ін.), транзактно-аналітичний (Е. Берн та ін.), індивідуально-терапевтичного (А. Адлер та ін.).

Серед українських вчених психологічну проблематику сім’ї глибоко досліджували: О. Балакірєва, В. Бочарова, О. Бондарчук, М. Голубенко, Т.Гончаренко, І. Гребеннікова, В. Заслуженюк, Л. Карамушка, З. Кісарчук, Т. Кравченко, О. Ліщинська, О. Максимович, Р. Овчарова, О. Петрунько, Л. Повалій, В. Постовий, В. Семиченко, С. Собкова, Т. Титаренко, Г. Федоришин, О. Федоренко та Д. Федоренко та ін. Розробки проблематики сім’ї вітчизняними вченими здебільшого базуються на досягненнях зарубіжних дослідників сімейних відносин і на порівняльному аналізі багатих сімейних традицій українського народу. На основі вивчення їх доробку ми погоджуємось із пропозицією Р. Овчарової батьківство називати родительством з метою уникнення термінологічної неточності, яка може утворитись внаслідок того, що в українській мові словом «батько» називають одного з батьків – чоловіка. Родительство ми розглядаємо як складний, багатогранний, поліфункціональний феномен, який інтегрує переконання, погляди, налаштування, очікування подружніх партнерів щодо виховання дітей. Початкові етапи формування констеляцій родительства у психіці особистості припадають на дошлюбний період, – тоді закладаються основи його когнітивної, емоційної та поведінкової складових. На наступному етапі цього процесу відбувається узгодження уявлень про родительство обох подружніх партнерів та реалізація їхніх родительських ролей на практиці.

Мати відіграє значну роль у формуванні здатності до емоційної прив’язаності та розвитку соціального інтересу дитини. Для дівчинки вона є зразком до статево-рольової ідентифікації – засвоєння паттернів, моделей поведінки жінки, дружини, матері; для хлопчика – прообразом його майбутньої дружини, створює модель рольової взаємодії в сім’ї. Батько оптимізує когнітивний та соціально-практичний розвиток дітей, становлення їхньої емоційної незалежності. Для синів батько виступає зразком статево-рольової ідентифікації, ідеалом чоловічої мужності та поведінки, сприяє розвитку жіночності дочок. Взаємини між батьком і матір’ю у сім’ї чинять суттєвий вплив на емоційний розвиток дітей, формування їх «життєвого сценарію», життєвої стратегії (за А. Адлером).

Проблематика психологічної допомоги сім’ї є об’єктом пильної уваги українських дослідників (О.І. Бондарчук, В.І. Брутман, А.Я. Варга, С.Н. Єніколопов, Т.С. Зелінська, А.Й. Капська, Т.І. Науменко, В.Г. Постовий, І.Ю. Хамітова та ін.). Активно досліджуються особливості змін у функціонуванні сімей в сучасному кризовому соціумі, розробці нових методів та методик психотерапевтичної і консультативної роботи з ними тощо. Створюються школи для молодих батьків, центри соціально-психологічної та психолого-педагогічної допомоги сім’ям, підготовки батьків до народження та виховання дитини і т. ін. Розмаїття напрямів та видів психологічної допомоги сім’ям зумовило виникнення нових психологічних термінів, при цьому нерідко такі терміни трактуються неоднозначно. Так, у вітчизняній та зарубіжній психології ще немає остаточного чіткого розмежування понять «психологічний супровід», «робота психолога», «психотерапія», «психокорекція», «психокорекційна практика», «групова психокорекція», «психотерапевтичне консультування» і «психологічне консультування». Більшість авторів останнім терміном позначають консультування, як психологічну допомогу здоровим людям у складних життєвих ситуаціях. Існує також позиція, згідно з якою психологічне консультування зорієнтоване переважно на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, а психотерапевтичний вплив – на розв’язання глибинних особистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю. Альошина).

Обґрунтування методів і засобів психологічної допомоги функціонально неповним сім’ям (далі – ФНС) унеможливлюється без чіткого визначення форм роботи практичного психолога з ФНС. У зв’язку з цим зауважимо, що термінами «психологічне консультування», «психокорекція», «психотерапія», «психологічний супровід», позначаються конкретні види психологічної допомоги. На нашу думку, у випадку психологічного консультування ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості клієнта, а психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни: психокорекція – конкретних проблем особистості (страхів, агресивності тощо); психотерапія – базових диспозицій. Щодо терміну психологічний супровід, то під ним ми розуміємо такий вид діяльності психолога, який включає комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених методів, засобів, котрі спрямовані на забезпечення оптимальних соціально-психологічних умов для збереження і розвитку психологічного здоров’я особистості і її соціуму в нашому дослідженні сім’ї. Серед таких методів пріоритетними є психологічна просвіта (інформування), навчання, проведення тренінгових занять, груп зустрічей тощо, а серед засобів впливу – переважно, переконування і навіювання. Психологічний супровід як один з видів психологічної допомоги має безумовну прерогативу перед іншими в умовах роботи психолога, котрий працює у сфері освіти, тому, що він пролонгований на увесь термін перебування дитини у навчально-виховному закладі.

Психолог, котрий працює у системі освіти, часто зустрічається із запитами батьків про надання консультативної чи іншої допомоги. Ще частіше виникає явище, коли він бачить необхідність надання такої допомоги сім’ї за результатами психодіагностики дітей (рівня тривожності, агресивності, наявності страхів у дитини, які значною мірою залежать від психологічного клімату в сім’ї і коригуються за участю батьків), але самі батьки недостатньо мотивовані до співпраці з психологом. А, як відомо, надання психотерапевтичної чи консультативної допомоги дітям можливе тільки за добровільної згоди батьків (крім окремих випадків, передбачених законодавством). Тому перед психологом постає завдання побудови нових видів, форм і методів роботи з потенційними клієнтами, які б сприяли становленню усвідомленого родительства. Відтак, психологічний супровід може стати адекватним даній ситуації видом надання психологічної допомоги особистості і сім’ї. Насамперед, на батьківських зборах психолог може і зобов’язаний висвітлити загальну інформацію про високу ймовірність виникнення певних психологічних проблем у дітей (сам-на-сам, коли цього вимагають обставини), оголосити про організацію груп зустрічей для родителів, де вони зможуть обговорити питання, котрі їх хвилюють, отримати необхідну підтримку, інформацію. Робота груп зустрічей має включати психологічну просвіту батьків, підвищення рівня їх психологічної культури та психолого-педагогічної компетентності, посередництвом організації психологом міні-лекторіїв, групових дискусій, використання спеціально розроблених тренінгових вправ і т. ін. На таких засадах ми розробили і апробували програму психологічної допомоги функціонально неповним сім’ям.

Всі ці заходи в сукупності утворюють систему психологічного супроводу сім’ї. Вони не сягають у глибинні виміри психіки клієнтів і цим відрізняються від психотерапії, психокорекції та психологічного консультування як окремих видів психологічної допомоги та діяльності психолога. Хоча, під час тренінгової роботи в межах психологічного супроводу сім’ї психолог може використовувати окремі психотерапевтичні, психокорекційні, консультативні методи чи техніки. Заходи психологічного супроводу сім’ї також можуть спонукати мотивування батьків до прийняття рішення про необхідність отримання індивідуальних психологічних консультацій – для глибшої роботи над собою, що безумовно є позитивним результатом на шляху відновлення інституту сім’ї та збереження і зміцнення психологічного здоров’я особистості. Отже, психологічний супровід є адекватною формою психологічної допомоги сім’ї, в тому числі ФНС.

У другому розділі – «Емпіричні виміри психологічних особливостей функціонально неповних сімей» – подано план, основні етапи експериментально-психологічного дослідження, його результати, а також їх порівняльний аналіз та інтерпретацію. На основі теоретичної інтерпретації одержаних емпіричних даних виведено основні психологічні особливості функціонально неповних сімей в сучасній Україні. Встановлено, що функціонально неповні сім’ї характеризуються вищим рівнем конфліктності взаємин, ніж повні сім’ї, для них характерна нечіткість зовнішніх і внутрішніх меж у сім’ї – високий рівень статистичної значущості (р≤0,01). Вищий рівень конфліктності та нечіткість психологічних меж у функціонально неповних сім’ях можна пояснити тим, що в умовах просторової відокремленості подружніх партнерів унеможливлюється або значно утруднюється задоволення ними цілого ряду потреб, які традиційно повинна задовольняти сім’я: у спільному вихованні дітей, встановленні надійних комунікативних зв’язків, спільному проведенні дозвілля, веденні домашнього господарства, сексуально-еротичних та ін. В результаті, якщо подружжя не може оптимально налагодити взаємодію у нових складних умовах співжиття «на відстані», зростають рівні незадоволеності сімейними взаєминами та емоційної відчуженості, а відтак, конфліктності.

Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку, які виховуються у функціонально неповних сім’ях, притаманні: підвищений рівень тривожності, емоційне відчуження від родителя, який перебуває у трудовій еміграції (у 78,3% функціонально неповних сімей у трудовій еміграції перебуває батько, у 10,7% – матір; у 11,0% – обоє батьків, дитину виховує бабуся або, значно рідше, тітка), нижчий рівень емоційного благополуччя у сім’ї, порівняно з дітьми цього ж віку з повних сімей – високий рівень статистичної значущості (р≤0,01). Психологічна дисгармонійність внутрішньо-сімейного життя після перетворення сім’ї у функціонально неповну, нездатність родителів налагодити конструктивні взаємозв’язки в умовах трудової еміграції одного з них негативно впливають на емоційний стан дитини. Переважна більшість родителів, які залишилися виховувати дітей у функціонально неповних сім’ях, не обговорюють з дітьми ні своїх, ні їхніх переживань, вважаючи, що дитина дошкільного, молодшого шкільного віку не здатна розуміти такі складні проблеми, або свідомо приховують їх, щоб не травмувати дитину. Так, у багатьох випадках дружини підозрюють своїх чоловіків-заробітчан у зраді (нерідко небезпідставно) і бояться в розмові з дитиною про батька видати свої переживання, образи, незадоволення, гніву на чоловіка. Дитина помічає, що мама, говорячи з кимось із старших про батька починає плакати чи нервувати. Вона усвідомлює, що в сім’ї відбувається «щось не те», що від неї приховують щось погане.

В результаті дитина залишається сам-на-сам зі своїми тривожними переживаннями, які набувають тенденцій фрустрованих, що з родителем, який залишився з нею діється щось недобре, але не знає, що саме. Такий стан спричиняє поступове емоційне відчуження між членами сім’ї.

За допомогою використання коефіцієнту кореляції Пірсона виявлено середні показники нелінійно – кореляційного зв’язку (0,50<r<0,69) при високому рівні статистичної значущості (р≤0,01, р≤0,001) між такими шкалами методики «Малюнок сім’ї»:

1)     «Емоційне благополуччя дитини в сім’ї» та «Згуртованість сім’ї» – позитивна, пряма кореляція (r = 0,56; р≤0,001). Це означає, що якщо члени сім’ї турбуються одне про одного, допомагають одне одному, то в сім’ї сприятливий емоційно-психологічний клімат, відповідно, є умови для зростання рівня емоційного благополуччя дитини. Ознака «Емоційного благополуччя дитини в сім’ї» також на помірному рівні (0,30<r<0.49; р≤0,01) корелює з ознаками «Конфліктність у сім’ї» та «Емоційна відчуженість у сім’ї», але кореляційний зв’язок тут обернений, негативний. Тобто, чим вищий показник за даними шкалами, тим нижчий рівень емоційного благополуччя дитини в сім’ї;

2)     «Підвищений рівень тривожності дитини» та «Конфліктність у сім’ї» – позитивна, пряма кореляція (r = 0,53; р≤0,01). Ці результати ще раз підтверджують всі попередні дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців про зумовленість дитячої психологічної проблематики впливом сімейної системи на дитину. Ознака «Підвищений рівень тривожності дитини» також на помірному рівні позитивно корелює з ознакою «Емоційна відчуженість у сім’ї» (r = 0,46; р≤0,01) і негативно (зворотній кореляційний зв’язок) – з ознакою «Згуртованість сім’ї» (r = –0,49; р≤0,01);

3)     «Почуття емоційної покинутості в сім’ї» та «Згуртованість сім’ї» зв’язані негативним, оберненим кореляційним зв’язком (r = –0,53; р≤0,001). Чим вищий рівень згуртованості сім’ї, тим менша ймовірність, що дитина почуватиметься покинутою, непотрібною, психологічно відчуженою у сім’ї. Ознака «Почуття емоційної покинутості в сім’ї» також позитивно корелює з ознакою «Емоційна відчуженість у сім’ї» (r = 0,58; р≤0,001);

4)     «Емоційна відчуженість у сім’ї» та «Невключеність батька у структуру сім’ї» (r = 0,54; р≤0,002) дає підстави для припущення, що ще до перетворення сім’ї у функціонально неповну, вона характеризувалась роз’єднаністю між своїми членами, наявністю значної емоційної дистанції між ними, ворожості, конфліктності у міжособистісних стосунках, а після еміграції батька/матері тенденції до посилення емоційної відчуженості в сім’ї посилилися.

Обом типам сімей, які нами вивчалися, притаманний високий рівень психологічного неблагополуччя (52,5%), що свідчить про актуальність і необхідність впровадження системи психологічної допомоги сім’ям незалежно від їх типу, зокрема, у дошкільних та початкових навчальних закладах. Наслідки життя дитини у неповній сім’ї залежать від періоду її утворення, особливостей поведінки, стилю і стратегії виховання родителя, що залишився з дитиною. Найбільш гострі переживання та відповідні наслідки виникають у дітей молодшого дошкільного віку. Це, зокрема, підвищена тривожність, розлади сну, депресивні тенденції, дратівливість, агресивність, тощо.

Результати нашого дослідження засвідчили, що основні психологічні особливості функціонально неповної сім’ї найбільшою мірою залежать від: 1) стадії життєвого циклу сім’ї, на якому вона трансформувалась у функціонально неповну; 2) наявності у сім’ї дітей та їх віку на час утворення ФНС; 3) основних соціально-психологічних характеристик сім’ї під час її перетворення у ФНС; 4) матеріального становища сім’ї. Найбільш несприятливим періодом для трансформації сім’ї у функціонально неповну є стадія молодої сім’ї, бездітної або з дітьми немовлячого, молодшого шкільного віку. Оскільки, в період від народження до молодшого шкільного віку закладаються основи сфери спрямованості особистості, ціннісні орієнтири (переконань, світогляду, віри), її характеру будь-які порушення життєдіяльності сім’ї можуть спричинити деструкції в процесі розвитку особистісних утворень психіки дитини.

Виявлені особливості ФНС свідчать про необхідність проведення лонгітюдних досліджень подальшої динаміки цих сімей та створення програм надання психологічної допомоги членам функціонально неповних сімей.

У третьому розділі – «Особливості психологічного супроводу функціонально неповних сімей» – на основі виявленого нами комплексу характерних психологічних особливостей функціонально неповних сімей представлено розроблену і апробовану нами комплексну програму психологічного супроводу таких сімей в умовах навчально-виховного комплексу І ступеня, результати її апробації та аналітичну інтерпретацію цих результатів.

Розробляючи програму психологічного супроводу функціонально неповних сімей в умовах навчально-виховного комплексу І ступеня, ми виходили з виявлених нами основних психологічних проблем цих сімей. Це такі проблеми: а) брак у родителя, який залишився з дитиною розуміння важливості впливу на неї розлуки з іншим родителем та відсутність у нього знань про те, як полегшити переживання дитини, зберегти її прихильність до родителя в еміграції; б) недостатність конструктивних сімейних стосунків, що призводить до емоційного відчуження між батьками і дітьми; в) відсутність взаємоузгодженої стратегії у вихованні дітей, що утруднює достатню ефективність процесу виховання; г) поступове зростання рівня емоційної відчуженості, конфліктності між їх членами; д) утруднення можливостей задоволення членами функціонально неповних сімей тих своїх потреб, які традиційно задовольняються в сім’ях. Комплекс психологічних проблем, в тому числі психосоматичних і невротичних розладів, здебільшого у трудових емігрантів, котрі виникають у функціонально неповних сім’ях, а також у їхніх дітей можна умовно назвати терміном «італійський синдром».

Відсутність одного з батьків спричиняє певну депривацію значущої для дитини соціальної інформації. Дитина у неповній сім’ї має меншу можливість ознайомлення з різними варіантами соціального досвіду і, головне, з тією стороною інтимно-емоційної сфери в сім’ї, яка створюється особливостями стосунків подружжя – ця депривація у неповній сім’ї негативно впливає на підготовку дітей до сімейного життя. Дана ситуація, яка характеризується відсутністю наочного зразка взаємин чоловіка і дружини, породжує ризик деформацій поглядів на шлюб і сім’ю, які впливатимуть на становлення їхніх власних сімей. Відтак, розроблена нами програма психологічного супроводу функціонально неповних сімей в умовах роботи дошкільних навчальних закладів та початкової школи спрямована на розвиток родительської відповідальності за виховання дітей та гармонізацію взаємин у таких сім’ях.

Ця програма призначена насамперед для груп зустрічей членів функціонально неповних сімей, робота яких включає послідовне проходження п’яти етапів: 1) вивчення відмінностей між повними та функціонально неповними сім’ями, розгляд основних особливостей та проблем функціонально неповних сімей, можливих шляхів їх вирішення; зосередження уваги на переживаннях дитини під час утворення та наступного існування функціонально неповної сім’ї (4–5 занять); 2) вивчення конфліктів у функціонально неповній сім’ї, способи їх конструктивного розв’язання (5 занять); 3) вивчення проблемних взаємин між подружніми партнерами та недоліків у вихованні дітей (6 занять); 4) налаштовування родителів на пізнання своєї дитини, на створення оптимальних умов для їх гармонійного всебічного розвитку (6 занять); 5) обговорення у дискусійній формі особливостей психологічних змін у сім’ї після повернення батька/матері з трудової еміграції (2 заняття).

Основними результатами формувально-експериментального застосування програми психологічного супроводу функціонально неповних сімей є: зміцнення психологічних засад сім’ї в умовах просторової розлученості подружніх партнерів шляхом утвердження на основі гнучкості, щирості, емпатійності взаємин між її членами, розуміння родителями зовнішніх і внутрішніх меж сім'ї, зниження конфліктного потенціалу сім'ї та емоційної холодності, відчуженості між її членами (р≤0,01) психодіагностика батьків за допомогою проективної методики «Сімейна соціограма», як показала повторна психодіагностика. Наприклад, одна з учасниць нашої програми сказала: «Я вперше за вже два з половиною роки відверто поговорила і поплакала зі своїм чоловіком по телефону і це чула дитина. До цього часу і він, і я боялися розповідати одне одному і дитині про свої болі, проблеми, переживання. І тепер нам обом ніби гора з плечей впала. А цей тягар міг зруйнувати нашу сім’ю».