Психологічна допомога підліткам, схильним до бродяжництва

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її розробленості, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу дослідження, окреслено завдання, висвітлено методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до надання психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва» висвітлюється проблема вивчення соціального феномену «втечі з дому і бродяжництво підлітків» у сучасній науковій літературі, зокрема, основні погляди щодо його пояснення, обґрунтовується зміст основних концепцій явища в рамках психологічної науки, визначається поняття «бродяжництво як вид девіантної поведінки», критерії, фактори, характерологічні ознаки, провідні мотиви, детермінанти, які зумовлюють втечі з дому та бродяжництво підлітків тощо.

У широкому значенні бродяжництво розглядається як соціальне явище, що має свої характерні ознаки: специфічний спосіб життя, соціально-засуджувані способи здобування грошей і їжі, специфічні місця проживання, поступовий розрив соціальних зв'язків (Р.Мертон, Ю.Клейберг та ін.). У вузькому значенні втечі з дому і бродяжництво дітей та підлітків розглядаються, з одного боку, як вікові (Р. і Дж.Байярди, М.Кле, М.Осорина та ін.) та індивідуальні особливості (А.Лічко, А.Нерон, Ф.Руб’є та ін.), з іншого боку — як вид девіантної поведінки (О.Бондарчук, М.Буянов, П.Дюпюї, Ж.Жофруа, О.Змановська, Ю.Клейберг, Н.Максимова, Є.Нестеровський, та ін.).

Аналіз теоретичних моделей оцінки девіантної поведінки (статистичної, психометричної, антинормативної, патологічної, соціально-нормативної) у вітчизняній і зарубіжній психології (А.Анастазі, Л.Виготський, О.Змановська, І.Кон та ін.) дав змогу виявити ознаки девіації у бродяжництві і виокремити той його різновид, який можна кваліфікувати як девіантну поведінку. Зокрема, багаторазові, тривалі порушення найважливіших норм для суспільства; різноманітні прояви соціальної дезадаптації (у межах медичної норми), які викликають негативну оцінку з боку інших людей; заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим.

У процесі дослідження було розглянуто психологічні особливості підліткового віку та акцентовано увагу на цьому періоді в контексті формування схильності до бродяжництва у підлітків (невідповідність між суб’єктивною готовністю до дорослого життя та об’єктивною обмеженістю його можливостей, гіпертрофована потреба у спілкуванні, неадекватне бажання соціального визнання, юнацький максималізм – Л. Виготський, І. Кон, Н.Максимова, Ю.Приходько, О.Скрипченко та ін).

Встановлено 3 групи чинників що зумовлюють схильність підлітків до бродяжництва: а) макросоціальні чинники (погіршення соціально-економічної і політичної ситуації в країні, стихійні лиха, погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів країни, житлові проблеми); б) мікросоціальні чинники (сімейне середовище: суперечності між батьками, алкоголізм батьків, неправильний стиль виховання, неграмотне ставлення батьків до шкільних успіхів дитини і її соціального статусу в навчальному колективі, страх дитини перед можливим фізичним покаранням, переживання дітей, пов'язані з належністю до соціально неблагополучної сім'ї; несприятливі фактори, пов'язані з закладами освіти: прогули і часті запізнення в школу, навчальні «хвости», неможливість справитися з шкільними труднощами, обмежене коло спілкування; існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину) (З.Бєлоусова, О.Бондарчук, М.Буянов, Фр.Дольто, Ю.Клейберг, Л.Мищик, Є.Нестеровський та ін.); в) індивідуально-психологічні чинники (усвідомлення низького соціального статусу або незначної уваги до своєї персони, специфічні життєві установки, відсутність бажання підтримувати емоційний контакт із оточенням, емоційна нестійкість, наявність акцентуацій характеру, відхилення в психічному розвитку) (А.Адлер, Р.Бондаренко, Т.Гурина, Фр.Дольто, А. Лічко, В.Роттенберг та ін.).

На основі теоретичного аналізу підходів до надання психологічної допомоги особистості з девіантної поведінкою визначені концептуальні засади моделі (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва (виявлення щирого інтересу до особистості, безумовне позитивне схвалення і безоціночне ставлення до неї (К.Роджерс, А.Маслоу); створення умов для засвоєння моральних та етичних норм і формування навичок самоспостереження (З.Фрейд); розвинення у дітей відчуття самоцінності і самоповаги (Е.Еріксон); коригування помилкового стилю життя (А.Адлер); переформулювання знання про себе і оточення та навчання новим способам мислення (А.Бек, А.Елліс); стимулювання та сприяння процесу позитивної соціалізації (Дж.Уотсон, Б.Скінер, Д.Вольпе); допомога у прийнятті відповідальність за своє життя (В.Франкл)).

У другому розділі «Емпіричне дослідження психологічних особливостей підлітків, схильних до бродяжництва» викладається загальна стратегія експериментального дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик для дослідження причин бродяжництва в підлітковому віці та тих мікросоціальних й індивідуально-психологічних утворень, що взаємопов’язані з ними. Представлений кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, з використанням методів математичної статистики.

В результаті порівняння взаємозв’язку критеріїв бажання піти з дому, віддавання переваги жити з друзями чи з друзями і сім’єю, фактичний досвід втечі і бродяжництва виявлено «групу ризику» в контексті досліджуваної проблеми, що становила 9,5% опитаних.

Виокремлено чотири групи підлітків-втікачів за типом схильності до бродяжництва за такими критеріями: мета, частота втеч і тривалість перебування поза домом/інтернатом, причини, плановість, характер соціальної активності в період втечі, способи добування засобів до існування, місце проживання, стан психічного здоров’я.

Перша група – це мандрівники. Для них характерне сенсорне прагнення: бажання пізнавати нові місця, знайомитися з новими людьми, пристрасть до пригод. Мандрівники досить активні, частіше комунікабельні. Водночас рідко шукають самостійний заробіток, частіше використовують зекономлені «кишенькові» гроші або гроші батьків. Таки підлітки здійснюють «планові» втечі, чітко визначають мету своєї втечі з дому та розраховують на розуміння батьків і родичів після свого повернення додому.

Друга група – це ситуативні втікачі, що йдуть з дому або проводять багато часу на вулиці на знак протесту, непокори або через бажання уникнути труднощів. Їхній вчинок скоріше демонстрація незалежності або спроба привернути до себе увагу, ніж рішення залишити рідний дім надовго. Як правило, вони безцільно гуляють по вулицях, частіше в людних місцях, де їх можуть побачити родичі або знайомі. Такі підлітки чекають, що їх шукатимуть, знайдуть і повернуть додому. Для них характерна соціальна пасивність, прагнення уникати контактів і відсутність бажання заробляти гроші для розв’язання насущних проблем.

Третя група – це бродяги-девіанти (бродяжки), які віддають перевагу «вільному» життю на вулиці (підвалі, горищі, смітнику) перед проживанням у родині або інтернаті. Бродяжки недовірливі, обережні, для них характерні, з одного боку, соціальна пасивність у питаннях встановлення контактів, з іншого, – соціальна активність у питаннях виживання.  Більшість з них використовує будь-які способи одержання грошей – від законних (розвантажити машину, підмести вулицю, помити автомобіль тощо) до протизаконних (жебрацтво, дрібні крадіжки, участь у великих крадіжках і пограбуваннях та ін.). Крім правопорушень їхня поведінка пов'язана з алкоголізмом, наркотизмом, що завдає істотної шкоди власному здоров'ю. Як правило, ці підлітки – вихідці з неблагополучних сімей.

Четверта група – дромомани. В основі залишання дому дромоманами лежать різні патогенетичні механізми: нездоланне імпульсивне бажання кудись піти, стан дисфорії, тяжкі психічні захворювання: шизофренія, епілепсія та ін. Залежно від задіяного патогенетичного механізму бродяги-дромомани можуть поводитися по-різному.

У результаті аналізу і порівняння даних згідно з виокремленими критеріями було визначено відсоткове співвідношення складу груп підлітків-втікачів: мандрівники – 16,5%, ситуативні втікачі – 45,5%, бродяги-девіанти – 27,3%, дромомани – 10,7%.