ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕМПАТІЇ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічну основу та представлено методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів дослідження, наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації, подано відомості про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи вивчення емпатії як психологічного феномена» здійснено аналіз основних підходів до проблеми розуміння феномена емпатії та виділення її місця і значення в системі професійно значущих якостей особистості практичного психолога, що дало змогу розкрити поняття «професійна емпатія практичного психолога».

Уведений у психологію Е. Тітченером термін «емпатія» (від грец. еmpatheia – співпереживання) як збагнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини, отримав подальше теоретичне тлумачення. Сучасна психологічна наука зіштовхнулася з багатозначністю визначення та розуміння емпатії. Її розуміють як нераціональне пізнання людиною внутрішнього світу інших людей або емоційну чуйність людини до переживань іншого, різновид соціальних (етичних) емоцій (Б. Г. Мєщеряков, В. П. Зінченко); уміння відчувати й переживати почуття і стани іншого, емоційне розуміння, когнітивну децентрованість (Н. Ф. Каліна); переживання почуттів, думок або установок іншої людини (Р. Вердербер, К. Вердербер); сприймання внутрішнього світу іншого точно, зі збереженням емоційних і смислових відтінків, неначе стаєш цим іншим, але без втрати відчуття «неначе» (К. Роджерс); емоційне проникнення в стан співрозмовника (О. О. Бодальов); компонент соціально-психологічної компетентності особистості, умову адекватного сприйняття і віддзеркалення співрозмовника в процесі взаємодії (А. В. Петровський, Д. М. Узнадзе) та ін.

Емпатію як складний, багатогранний психологічний феномен детермінують пізнання людини людиною (О. О. Бодальов), діалогічність спілкування (Т. Н. Березіна, О. О. Бодальов, О. В. Бочкарьова), прояв соціальної перцепції, саморегуляція поведінки (О. О. Бодальов), комунікативна та інтерактивна сторони спілкування, подолання бар’єрів спілкування, адаптивність поведінки і комфортність соціальних стосунків суб’єктів взаємодії, зниження напруженості психологічних захистів особистості (В. О. Лабунська).

Унаслідок розгляду виділених теоретико-емпіричних досліджень феномену емпатії та поглядів щодо розуміння емпатії як професійно значущої якості особистості практичного психолога (П. П. Горностай, Т. В. Мінько, К. Роджерс) було встановлено, що поняття «професійна емпатія» практичного психолога охоплює індивідуально-психологічні особливості та необхідні знання, уміння й навички для ефективної діяльності майбутнього фахівця. Професійна емпатія нами розуміється як система індивідуально-психологічних характеристик (компонентів емпатії, емпатійної спрямованості, модальності, рівня вираженості емпатії та її видів і т. ін.) та процесуальних характеристик емпатії на рівні когнітивно-емотивно-дієвої взаємодії в контексті циклів емпатійного реагування, технічних аспектів емпатії, структури емпатійної репліки тощо.

Система організації підготовки практичного психолога включає рівні: світоглядний, професійний, особистісний (В. Г. Панок, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєва). Указана система дозволяє нам забезпечити розвиток і професійної емпатії, як складника професіоналізму практичного психолога на зазначених рівнях. Саме шлях від світоглядної позиції розуміння необхідності емпатії до її практичної реалізації в професійній діяльності та нарешті інтеріоризації набутого досвіду у сферу особистісного надбання забезпечує розвиток професійної емпатії й становлення особистості фахівця – практичного психолога.

Як зазначає Ж. М. Маценко, у дослідженнях проблеми емпатії можна виокремити такі напрямки: когнітивний, за яким розуміють емпатію як інтелектуальний процес пізнання іншої людини через аналіз її особистісних якостей (Р. Б. Карамуратова, О. Г. Ковальов, Т. Шибутані); емпатія як емоційний стан, що виникає в людини як відгук на переживання іншої особи, як здатність перейматися емоційним станом іншої людини (Т. П. Гаврилова, Т. І. Пашукова, А. Г. Рузська); емпатія як процес, у якому інтелектуальний і емоційний бік сктановлять органічну єдність (О. О. Бодальов, А. Г. Ковальов, Р. Г. Селіванова, Л. П. Стрелкова); діяльнісний напрямок, де емпатійна взаємодія або дієва емпатія характеризується активним сприянням, допомогою іншій особі (Л. Н. Джрназян, М. М. Обозов, Н. М. Саржвеладзе).

Проведений теоретичний аналіз дозволив визначити низку психологічних чинників та умов розвитку професійної емпатії практичних психологів. А саме: високі показники соціального й емоційного інтелекту; інтенційність; діалогічність; наявність децентрації; конгруентність; аутентичність; спостережливість; розвиток рефлексії; вміння розшифровувати (розуміти) повідомлення клієнта, надавши їм психологічного значення (тлумачення); загальний розвиток емпатійного потенціалу як сукупності установок, здібностей, психологічних властивостей і якостей майбутнього професіонала, що визначають прояв у нього феномена емпатії; формування навичок використання технік психологічного консультування, що уможливлюють реагування емпатійно, відповідно до виділених рівнів – когнітивного, емотивного, дієвого; відпрацьовування студентами технік емпатійного реагування під час проходження практик у закладах освіти. У процесі такої діяльності відбувається накопичення практичного досвіду використання емпатії, створюється можливість для реалізації професійного й особистісного рівнів розвитку професійної емпатії.

Аналіз наукових джерел за проблемою дослідження показав, що на сьогодні в психології проблема професійної емпатії практичних психологів є недостатньо теоретично й практично розробленою та вимагає ґрунтовного вивчення психологічних чинників і шляхів розвитку професійної емпатії практичних психологів.

У другому розділі «Емпіричне дослідження психологічних чинників розвитку професійної емпатії майбутніх практичних психологів» наведено схему побудови дослідження й загальну характеристику досліджуваних, подано характеристику методик дослідження, наведено результати констатувального експерименту.

Загальна кількість досліджуваних, які взяли участь в експерименті, – 218 осіб. А саме: 82 практичних психологи шкіл м. Кривого Рогу; викладачі кафедри загальної та вікової психології, кафедри практичної психології Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет», а також кафедри соціології та психології Криворізького факультету Запорізького національного університету в кількості 40 осіб; студенти 3–4 курсів спеціальності «Практична психологія» Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет» у кількості 96 осіб, з яких було утворено експериментальну (50 осіб) і контрольну (46 осіб) групи.

Констатувальний експеримент складався з двох етапів: на першому етапі проведено збір фактичних даних, метою якого було виявлення реального стану прояву емпатії в практичних психологів, які вже працюють за фахом у закладах освіти, й визначення оптимального рівня вираженості професійної емпатії шляхом опитування експертної групи з викладачів кафедр, що готують майбутніх практичних психологів; на другому етапі проводилося психодіагностичне дослідження прояву емпатії студентів-психологів з метою виявлення й подальшого порівняння результатів з відповідними показниками в групі практикуючих психологів міста. Задля контролю незалежних змінних діагностичний блок і для майбутніх психологів, і для психологів, які вже працюють за фахом, був однаковим.

До діагностичного блоку увійшли такі методики: індивідуально-типологічний опитувальник (ІТО за Л. М. Собчік); методика «Особистісний диференціал»; методика «Прогноз»; методика діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (за В. В. Бойко); методика діагностики самоконтролю в спілкуванні (за М. Снайдером); тест 1 і тест 2 на уміння слухати (упорядник В. В. Бойко); методика діагностики рівня емпатійних здібностей (за В. В. Бойко); методика діагностики рівня емпатійних тенденцій (за І. М. Юсуповим).

Опитування практикуючих психологів шкіл міста допомогло виявити такі професійно значущі риси і якості, необхідні майбутньому фахівцю: комунікабельність – 29 % виборів; емпатія – 21 %; толерантність – 20 %; креативність – 18 %; працьовитість – 13 %; інтелект і прагнення до самовдосконалення – по 12 %; емоційна стійкість та відповідальність – по 11 %. Серед рис і якостей особистості майбутніх практичних психологів, які необхідно розвивати й формувати в процесі навчання, були зазначені такі: емпатія та комунікативність – по 27 % виборів; толерантність – 26 %; професіоналізм – 20 %; прагнення до самовдосконалення – 17 %; уважність – 16 %; базові знання психології та креативність – по 13 %; уміння слухати – 12 %; терплячість – 11 %; упевненість у собі та відповідальність – по 10 %. Таким чином, підтверджена думка про те, що емпатія є професійно значущою якістю майбутнього практичного психолога, і її необхідно розвивати протягом навчання у ВНЗ.

Оптимальний рівень розвитку професійної емпатії майбутнього практичного психолога було визначено шляхом експертного оцінювання рівнів вираженості емпатії за методикою І. М. Юсупова. Експертну групу склали викладачі Криворізького державного педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет» кафедри загальної та вікової психології, кафедри практичної психології, а також кафедри соціології та психології Криворізького факультету Запорізького національного університету. Загальна кількість респондентів - 40 осіб. У ході дослідження респондентам пропонувалося ознайомитися з якісними характеристиками рівнів вираженості емпатії за методикою І. М. Юсупова й обрати з-поміж них такі, які були б професійно значущими в діяльності практичного психолога, а також ті, що є небажаними і можуть обтяжити професійну діяльність. З метою уникнення упередженості вибору список якісних характеристик надавався в довільній послідовності і без конкретизації відповідних рівнів емпатії (дуже низький, низький, нормальний та ін.). У результаті аналізу частотних характеристик виборів експертної групи в якості оптимального рівня було встановлено загальний високий показник емпатії (шкала № 4) серед п’яти шкал методики