ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ОБРАЗУ СВІТУ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначені мета, завдання, гіпотеза, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкриті наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, відомості про їх впровадження та апробацію, наводяться дані про публікації і структуру роботи.

У першому розділі — “Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми становлення образу світу підростаючої особистості” —проаналізовано філософські, соціологічні та психологічні аспекти проблеми розвитку образу світу, визначено зміст та сутність поняття „образ світу”, виокремлено відмінності вивчення цієї проблеми у руслі різних концепцій психології, обґрунтовано особистісно-моделюючий методологічний підхід дослідження психологічних закономірностей і механізмів, генезису образу світу дітей різного віку.

Сучасні наукові погляди на проблему обґрунтування образу світу беруть витоки з філософських та соціологічних ідей. Саме розуміння світу та буття у ньому людини пронизує всю історію філософії та призводить до виникнення різноманітних шкіл, що тлумачать суть цього явища. Так, А. Шопенгауер трактував світ як цілісні уявлення людини, О. Шпенглер пов’язував його із зародженням, розквітом та занепадом цивілізації, Ф. Ніцше визначав як історію людських оман та фантазій, що визначають цінність людського буття. Г.С. Сковорода розумів всесвіт таким, який поділений на окремі самостійні світи, видимий – світ природи та невидимий – Бог, що перетинаються в людській душі.

У філософії та соціології XX століття для пояснення буття людини у світі використовувалася низка наукових категорій, що мали власне змістовне навантаження. М. Хайдеггер застосовував словосполучення „картина світу” в значенні уявлення сутності буття в свідомості індивіда, що визначає оцінне ставлення до світу. Л. Бінсвангер, М. Босс та ін. представники екзистенціалізму вжили поняття „буття-в-світі”, зміст якого полягає у емоційному переживанні людиною її реальності — психологічного простору, часу (темпоральності), як індивідуальних ритмів життєдіяльності людини. Наш сучасник Ф. Хемміт застосовує поняття „віртуальна реальність”, подібне за змістом до „кіберпростір”, „кіберкультура” — колективна галюцинація, що стимулюється інформаційними технологіями для досягнення ефекту присутності віртуальних об’єктів.

Американські соціологи П. Бергер, Т. Лукман використовують категорію „дефініції реальності”, що пояснює сегмент соціального простору в межах якого реалізується буття індивідів, виконання ними соціальних ролей. Суб’єктивність психічного відображення реальності, на думку соціологів Л. Росс, Р. Нісбетт, фіксується у понятті „когнітивна ілюзія”, тобто — викривлення сприйнятого під впливом життєвого досвіду. При визначенні стратегії поведінки людина орієнтується на власне конструювання реальності, іншими словами, ілюзію реальності, відображену в свідомості.

На відміну від філософів та соціологів, дослідження психологів зосереджені на аналізі переживань індивідом оточуючої об’єктивної реальності, що призводить до уточнення термінології. Соціальний психолог К. Левін вводить поняття „психологічне поле” — система уявлень, які відображають індивідуальну психологічну реальність. Психологічне поле як реальність не тотожне фізичному світу, оскільки між ними існує проникливість, подібно до мембрани, тому об’єкти зовнішнього світу не завжди є фактом психологічного поля індивіда. Г. Оллпорт використовує поняття  „аттитюд” — соціальна установка, що забезпечує орієнтацією людей відносно певних аспектів середовища, включаючи культуру, суспільство тощо.

Р. Бендлер та інші представники психології нейролінгвістичного програмування (НЛП) використовують поняття „нейролінгвістична карта реальності” — уявлення про реальний світ та реагування на нього завдяки сенсорним репрезентативним системам. Наявна в свідомості карта реальності стимулює або гальмує психічний потенціал самоактуалізації особистості. Л. Фестінгер, автор концепції когнітивного дисонансу, використовує поняття „когніція” – когнітивна презентація оточуючої реальності у свідомості індивіда, при цьому психічна діяльність особистості спрямована на досягнення цілісності (консонансу) картини світу.

Наведені філософські, соціологічні, психологічні наукові категорії, що пояснюють реальність та буття індивіда, мають спільну ознаку, а саме, підкреслюють суб’єктивність, індивідуальність людського сприйняття оточуючого середовища. Результати теоретичного аналізу низки наукових праць дозволяють встановити, що образ світу розглядається: як результат психічного та гносеологічного відображення людиною об’єктивної навколишньої реальності (С.Л. Рубінштейн); як сприймання простору, відстані, руху, часу і має смисловий вимір (О.О. Бодальов, О.М. Леонтьєв); характеристика поведінки людини (дитини), загалом її культурний розвиток (Л.С. Виготський); форма і продукт суб’єктивного, ідеального відображення світу в свідомості людини (О.В. Скрипченко, В.А. Семиченко); метапсихологічна категорія свідомості (О.Г. Асмолов, А.В. Петровський); як складова життєвого шляху та життєтворчої активності особистості (Б.Ф. Ломов, В.А. Роменець, В.М. Ямницький), внутрішнього світу індивіда (Т.М. Титаренко), самосвідомості (Р. Бернс, В.В. Столін), морально-духовного зростання особистості (І.Д. Бех, Л. Кольберг), особистісного розвитку (Л.І. Божович, В.У. Кузьменко).

У нашому дослідженні образ світу визначається як результат психічного відображення зовнішньої об’єктивної реальності в свідомості людини у формі динамічних суб’єктивних когнітивних схем, уявлень, афективних переживань, що виступає важливою детермінантою соціалізації, поведінки особистості.

Відомі філософські, соціологічні, психологічні та ін. підходи не описують повною мірою функціонування образу світу в онтогенезі особистості. Спільним поглядом науковців на феномен „образ світу” є підкреслення його часткової подібності по відношенню до об’єктивної реальності. Відмінності стосуються методологічних розбіжностей при обґрунтуванні, виявленні особливостей впливу на особистісний розвиток людини, її поведінку.

Історичний зріз досягнень вивчення феномену образу світу протягом XX – XXI століть у світовій та вітчизняній психології можна відобразити у таких напрямках: аналітичній психології, із провідним впливом архетипів безсвідомого на соціальну адаптацію підростаючої особистості (К.Г. Юнг); образ світу в руслі умовно-рефлекторної теорії діяльності нервової системи (І.П. Павлов); культурно-історичної теорії (Л.С. Виготський); філософсько-психологічних поглядах на буття і свідомість (С.Л. Рубінштейн); матеріалістичній теорії психічного відображення (О.М. Леонтьєв); логотерапії В. Франкла, із проблематикою буття людини та пошуком нею сенсу життя; гуманістичної психології — вивчення станів конгруентності-неконгруентності в процесі переживання людиною оточуючої реальності (К. Роджерс); соціопсихологічної теорії Е. Фромма, із розв’язанням проблеми свободи індивіда в світі; соціокультурного підходу К. Хорні, Г. Салліван, де світ розглядається джерелом „базисної тривоги”; гештальт-психології, за якою сприйняття людиною реальності регулюється принципом формування гештальтів (К. Гольдштейн, Ф. Перлс).

Крім того, до уваги бралися комплексна концепція психічного розвитку дитини (Г.С. Костюк, О.В. Скрипченко), життєтворчої активності особистості (В.М. Ямницький) та концептуальні положення про: функціонування свідомості (П.Р. Чамата, М.Й. Боришевський); особистісне зростання (І.С. Булах, В.В. Рибалка); комунікативну культуру школяра (О.М. Корніяка); психологію виховного процесу дошкільників та молодших школярів (М.Г. Іванчук, В.У. Кузьменко); генезис особистості (С.Д. Максименко); оцінні еталони пізнання дитиною світу (В.А. Семиченко); психологічний простір, час, гармонійні відносини людини і світу (Т.М. Титаренко); арт-терапію та проблематику соціальної адаптації дітей у світі (Г.С. Абрамова, І.Г. Малкіна-Пих); етнічні та громадянські засади національного світогляду (О.М. Кульчицький).

Аналіз вищезгаданих поглядів на образ світу дає підстави вважати, що мотивація особистісного зростання та поведінки дитини обумовлюється її сприйняттям оточуючої реальності. Образ світу відіграє важливу роль у пошуку напрямків розв’язання зовнішніх і внутрішніх конфліктів особистості та виступає регулятором її соціалізації. Спираючись на наукові доробки окремих вчених (С.Л. Рубінштейна, А.В. Брушлінського, О.В. Скипченка, В.П. Зінченка та ін.), нами розроблений особистісно-моделюючий підхід, сутність якого полягає в активному пізнавальному відтворенні та феноменологічному ставленні особистості до реальної дійсності, буття. Дослідження образу світу, виявлення його характерних ознак, ґенези, структури та типології можливе на засадах створення психологічної моделі (О.В. Скрипченко, В.П. Зінченко). Моделювання образу світу необхідно розуміти як актуалізацію системи наукових поглядів, принципів, методів, закономірностей, механізмів функціонування досліджуваного феномену, що загалом спрямоване на об’єктивне його розуміння.

Особистісно-моделюючий підхід ґрунтується на вихідних положеннях про взаємозв’язок між розвитком образу світу школярів та їхньою поведінкою; динамічну рівновагу системи „образ світу — образ „Я” особистості. Відповідно до першого положення важливим мотивом вибору стратегії поведінки дитини в період шкільного навчання виступає якісний потенціал образу світу. Категорію „поведінка” ми розглядаємо у широкому значенні, як типову стратегію активності особистості у навколишньому світі, тенденцію діяти за певною схемою відповідно до соціальної ситуації. Отже, спільність реагувань учнів у типових життєвих ситуаціях пояснюється швидше схожістю їх образів світу, ніж особистісними властивостями — темпераментом, характером, здібностями та ін. Якісні відмінності між образами світу реального (існуючого на даний час) та ідеального (бажаного, майбутнього) є внутрішньою мотивацією поведінки школяра в ситуації вибору, самореалізації, пошуку особистісної ідентичності.

Згідно з другим положенням особистість в процесі онтогенезу прагне до цілісності, впорядкованості системи „образ світу — образ „Я”. Однак, визначена система перебуває у стані динамічного коливання різної інтенсивності, оскільки знаходиться під впливом нової інформації, реалізації різного рівня потреб, якісної невідповідності між образом світу та образом „Я”. Критичний рівень нерівноваги системи проявляється як стан внутрішнього конфлікту між уявленнями людини про оточуючий світ та себе в ньому. Вікові та психосоціальні кризи розвитку завершуються заміною застарілих уявлень про оточуючий світ та власне „Я” новими, які сприяють покращенню соціальної адаптації.

Розроблені вихідні положення пояснюють функціонування моделі образу світу підростаючої особистості (рис. 1). Ми дотримувалися основних критеріїв, на засадах яких конструюються психологічні моделі — оптимальність, наочність, залежність від поставленого завдання, врахування культурних стереотипів сприймання (С.Ю. Головін). Презентованій психологічній моделі властиві: 1) динамічність — схильність до руху, змін у залежності від віку дитини; 2) цілісність — взаємозв’язок між всіма компонентами; 3) своєрідність структурних складових моделі у кожної окремої дитини; 4) дієвість — вплив на поведінку кожної з визначених складових.

Окремі структурні компоненти моделі образу світу школярів актуалізовані за результатами науково-теоретичних досліджень у психології, а саме, сприймання людиною простору, руху, часу, „змістовного поля” (О.М. Леонтьєв), формування образу фізичного „Я” (А. Адлер, В.Д. Менделєвич), гендерного та етнокультурного образу світу (О.Г. Асмолов, І.С. Кон, Е. Фромм), образу соціального світу (Б.Г. Ананьєв, С.Д. Максименко), образу світу дорослих та однолітків (Л.І. Божович), образу світу містики (С. Грофф, К.Г. Юнг), образу світу науки, професій (Н.І. Шевандрін), системи цінностей, моральних установок (І.Д. Бех, Б.С. Братусь). Психологічна модель є результатом осмислення, узагальнення та розширення зазначених досліджень.

Загалом зміст фізичної складової образу світу підростаючої особистості полягає у відображенні нею фізичних характеристик світу — простору, руху, часу (М.Д. Ахундов, О.М. Леонтьєв, С.Д. Смирнов). Пізнання простору, руху відбувається у процесі задоволення пізнавальних потреб дитини, дослідження нею території свого місця проживання, збагачення знань з географії, історії, культури тощо. Сприймання часу це передусім усвідомлення його плинності, ритмів праці та відпочинку, дотримання розпорядку життя.

Зміст психосоматичної складової образу світу включає образ фізичного „Я”, гендерні та етнокультурні мікросвіти. Образ світу учнів, незалежно від їхньої статі, „заломлюється” через усвідомлення рівня власної соціальної привабливості, статевої ідентичності, моделей етнокультурної взаємодії, що проявляється у мовній культурі (О.М. Корніяка).

Зміст соціальної складової образу світу школярів полягає у відображенні мікросвітів дорослих, однолітків, містики. Життєдіяльність учнів проходить одночасно у мікросвіті дорослих та однолітків, завдяки чому формуються навички комунікації та соціальної взаємодії — із дорослими та однолітками.