ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКСІОГЕНЕЗУ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, міру її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу й завдання дослідження, подано теоретико-методологічні основи та методи, сформульовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні ракурси дослідження аксіогенезу майбутніх психологів” – здійснено структурно-функціональний аналіз аксіопсихіки, зокрема, смислу як її онтологічної одиниці, розкрито психологічну природу і ґенезу особистісних цінностей, визначено форми репрезентації ціннісно-смислових утворень особистості. Психолого-педагогічну проблематику професійного аксіогенезу майбутніх психологів було окреслено завдяки порівняльному аналізу наявних підходів до визначення завдань і засобів професійно-особистісного становлення студентів-психологів, визначенню аксіопсихологічних чинників їх професійного становлення, конструюванню нормативної моделі професійного аксіогенезу психолога та прогностичної функціональної моделі психологічного консультування.

Аналіз поглядів зарубіжних та вітчизняних учених щодо психологічного змісту поняття “смисл” розкриває багатоаспектність та неоднозначність цієї міждисциплінарної категорії в залежності від застосованої дослідницької методології – смисл як онтологічна характеристика людського буття (Е. Гуссерль, М. Хайдегер, К. Ясперс), як предмет герменевтики (Г.Г. Шпет, М.М. Бахтін), як семантичне значення чи характеристика мови (Л. Вітгенштейн, С.А. Васильєв, Р.І. Павиленіс), як культуротворча функція свідомості (А.А. Пилипенко, Є.В. Сайко), як інтегральна основа особистості (В. Франкл, Дж. Ройс, Р. Пауелл, Ф. Фенікс, С. Мадді, Дж. Б’юдженталь), як спосіб ставлення та взаємодії з об’єктивною дійсністю (К. Левін, Ж. Нюттен), як соціальний феномен, породжений стосунками між людьми (Я. Смендслонд, Л. Томас, Ш. Харі-Аугстайн, Р. Харре), як ставлення суб’єкта до об’єктивної дійсності (О.М. Леонтьєв, Б.С. Братусь, Д.О. Леонтьєв).

Аксіогенез як ціннісно-цільовий стрижень особистісного розвитку змістово репрезентований поняттями “цінність”, “ціннісні орієнтації”, “смисл”, “сенс”, “значення”, “вартість” та ін. Аналіз теоретико-методологічних підходів до трактування аксіопсихологічних феноменів дозволив зробити такі констатації: цінності утворюють суб’єкт-об’єктну реальність, репрезентовану інтеграцією соціально значущих вартостей та особистісних смислів (Д. Рисмен, Б.Г. Ананьєв, В.Ф. Анурін, Ш.О. Надірашвілі, В.Б. Ольшанський, Р.Х. Шакуров); цінності об’єктивуються у спосіб самоствердження та самотворення людини як індивіда, суб’єкта предметної діяльності, особистості як суб’єкта моральної поведінки, творчої індивідуальності та універсальності як носія загальнолюдських сенсів (А. Маслоу, В. Франкл, З.С. Карпенко, Г.Л. Будінайте, Т.В. Корнілова, В.А. Малахов); реалізація цінностей залежить від їх функціонування у якості значущостей, духовних інтенцій, усвідомлених смислів, норм, ідеалів, мотивів, життєвих цілей (З. Фройд, Е. Фромм, О.М. Леонтьєв, В.О. Ядов, І.Н. Істомін, Н.Ф. Наумова, М.І. Бобнєва); індивідуальні цінності суб’єкта в процесі їх актуалізації стають джерелом ідеологічної трансформації та культурним здобутком суспільства (У. Томас, Ф. Знанецький, С.Л. Рубінштейн, В.П. Андрущенко, Н.І. Горлач); цінності є детермінуючим ядром особистісного розвитку людини, своєрідним опосередкуванням взаємодії соціокультурного середовища й автентичного суб’єктного потенціалу конкретних осіб (Е. Шпрангер, А.Г. Здравомислов, В.М. Мясищев, Г.Н. Вижлецов, О.Ф. Лазурський, І.Д. Бех, В.Д. Шадріков).

Структурно-функціональний аналіз особистісних цінностей дозволив виокремити найбільш поширені форми їх репрезентації: цінність як інтенція, значущість, позитивна значущість і користь, ідеал, усвідомлений смисл, спрямованість і мотив, мета, ціннісна орієнтація.

Аналіз підходів до проблеми визначення завдань та засобів професійно-особистісного становлення студентів-психологів показав різноспрямованість стратегій та психологічних механізмів цього полімотивованого процесу, централізуючим стрижнем якого є ціннісно-цільова суб’єктно-вчинкова детермінація.

За основу моделювання професійно-особистісного становлення майбутніх психологів в процесі їх професійної підготовки було взято аксіологічну модель структури і розвитку індивідуальної свідомості, запропоновану З.С. Карпенко. Авторка виокремлює п’ять рівнів онтогенезу ціннісно-смислової свідомості суб’єкта: відносний суб’єкт (людина як об’єкт соціального впливу, індивід), моносуб’єкт (людина як активний діяч, суб’єкт відносноіндивідуальної діяльності), полісуб’єкт (суб’єкт групової взаємодії, особистість), метасуб’єкт (суб’єкт суспільно значущої творчої діяльності, індивідуальність) та абсолютний суб’єкт (суб’єкт духовної практики, універсальність). Їх змістова характеристика фіксується взаємозв’язками і взаємоперетвореннями в динамічній системі аксіопсихіки, центральними конструктами якої є ціннісно-смислове (життєве) відношення, смислоутворювальний мотив і диспозиція поведінки. Поступальний перехід з нижчих на вищі рівні ціннісно-смислової свідомості повно описується поняттям “аксіогенез”.

Згідно з цією моделлю аксіогенез майбутніх психологів скеровується такими чинниками: турботою про власне психосоматичне здоров’я, прагненням до пізнання природи людини, власним економічним інтересом, розвитком почуття справедливості, прийняття соціального розуміння добра як критерія моральної поведінки, розвитком творчих здібностей та самоактуалізацією, знаходженням автентичного життєвого покликання.

Результатом аналізу типових феноменів деструкції аксіопсихологічної структури особистості на різних стадіях професіоналізації психолога, що являють собою переходи в діапазоні відносно-, моно-, полі-, мета- та абсолютносуб’єктного рівнів, стала базова нормативна модель професійного аксіогенезу психолога, репрезентована чотирма стадіями: 1) допрофесійної підготовки особистості, 2) професійного самовизначення; 3) професійної підготовки, 4) професійної зрілості та самореалізації, що співвідносяться з чотирма видами спричинення, за Арістотелем: матеріальним, динамічним (рушійним), формальним (тим, що породжує феномени свідомості) та цільовим (трансцендентним). На рис. 1. представлено також ключові особистісні цінності та скорельовані з ними суб’єктні властивості (здатності) у той спосіб, у який вони подані в концептуальній моделі З.С. Карпенко.