Психологічні особливості децентрації дітей, залежних від комп′ютерно-ігрової діяльності

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначені об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі – «Теоретичні засади вивчення проблеми розвитку децентрації дітей в умовах комп′ютерно-ігрової діяльності» – здійснено аналітичний огляд науково-теоретичних надбань, методологічних здобутків та конкретних уявлень вітчизняних та зарубіжних дослідників у контексті вивчення проблеми егоцентризму  та впливу ігор у віртуальному просторі на розвиток децентрації дітей. Проаналізовано зміст понять «децентрація», «егоцентризм», «депривація», «віртуальна реальність». Здійснено порівняльну характеристику розвитку дитини у реальному і віртуальному середовищі. Проаналізовано стан вивчення досліджуваної проблеми, окреслені головні теоретичні підходи до її вирішення.

        Вивчаючи розвиток децентрації в процесі становлення  особистості дитини, психологи абсолютно різних напрямків (Ж.Піаже, Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, П.Я.Гальперін, Д.Б.Ельконін, О.В.Проскура, Дж.Смедслунд, А.Н.Перре-Клермон, А.Фрейд, М.Кляйн, Х.Кохут, Е.Еріксон і ін.) прийшли до розуміння наявності серед безлічі психічних явищ особливого феномену сприйняття людиною самої себе й інших людей - егоцентризму. Сутністю цього феномену є переважна центрованість, спрямованість на самого себе, коли власна позиція (Ж.Піаже) чи «нарцисичний катексис» (А.Фрейд, Х.Кохут) визначають не тільки внутрішній психічний світ, але й особливості міжособистісного спілкування і взаємодії.

        Показано, що егоцентризм є необхідним щаблем розвитку дитини, який виступає певною формою захисту, мотивованого страхом перед зовнішнім світом; чим сильніше депривація базових потреб дитини, тем активніше вона задіює захисні механізми (А.Фрейд, М.Кляйн, Х.Кохут, Е.Еріксон). Егоцентризм у певної частини дітей повністю не долається в процесі їх розвитку й соціалізації, а тому зустрічається й у дорослих (М.Хьюз, М.Маратсос, М.Дональдсон, Н.О.Мізіна, В.С.Мухіна). Необхідною умовою подолання егоцентризму є вміння орієнтуватися в просторі; дитина освоює простір, маніпулюючи з реальними предметами, опановує власне тіло і використовує його як систему координат, проходить шлях від уявного до реального бачення, усвідомлюючи наявність стабільного навколишнього предметного світу і «вписуючи» себе в цей світ (С.Л.Рубінштейн, Т.А. Мусейібова, В.В.Столін, М.О.Бернштейн). Егоцентровану або децентровану спрямованість розвитку особистості обумовлюють: тактика сімейного виховання, стиль педагогічного керівництва і міжособистісні стосунки (Х.Шрьодер, М. Феффер, В.В.Абраменкова, А.В.Петровський, Т.І.Пашукова, Е.Г.Ейдеміллер, В.В.Юстіцкіс, Є.В.Гейко, Л.І.Рюмшина, Н.Ю.Плотнікова, Г.М.Андреєва, К.О.Абульханова-Славська, М.І.Лисіна, Т.О.Рєпіна, Я.Л.Коломинський та ін.). Децентрація найбільш активно розвивається у дитячій сюжетно-рольовій грі (О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін, М.Дональдсон, В.О.Недоспасова, Л.Ф.Обухова). Розвиток фантазії дитини, розуміння нею умовностей мови є показником розвитку децентрації (Т.І.Пашукова, Н.Я.Семаго, М.М.Семаго). Децентрація є базовим механізмом рефлексії, ідентифікації та емпатії (Г.М.Андрєєва, Т.П Гаврилова, В.В.Давидов, В.І.Слободчиков, Г.А.Цукерман). Децентрація виступає інтегративною властивістю, від рівня розвитку якої залежить успішність взаємодії людей в процесі міжособистісного спілкування і яка є антиподом егоцентричності – фіксованості людини на своїй позиції, думці, уявленні, соціальній ролі тощо (В.А.Аверин, А.Я.Анцупов, М.Ю.Кондратьєв).

        У дисертації відзначено, що зміна умов розвитку сучасних дітей і підлітків, а саме поява в їхньому житті нової комп'ютерної віртуальної реальності може призводити до посилення егоцентризму, затримки розвитку децентрації, яка виявляється у труднощах навчання, в тому, що діти не здатні утримувати протягом тривалого часу контекст спілкування,  не можуть стати на позицію партнера, через що у спільній діяльності більш орієнтовані  на досягнення своєї цілі, а не на пошук загального способу дії (В.В.Абрамєнкова, О.С.Анісімов, А.Р.Баташев, І.Д.Єгоричева, О.О.Смірнова, М.В.Тендрякова, О.Є.Шерстнева, В.В.Щербина, М.Deutsh, М.Krueger, К.Young та ін.)

        Створюючи альтернативу реальності, комп’ютерні технології роблять неможливе можливим, стираючи просторові, часові та фізичні межі, що в свою чергу створює ілюзію абстрактної свободи та безпеки, посилює бажання ще глибше зануритися  у віртуальний простір (С.К.Акімов, Т.Бернерс-Лі,  Н.М.Бугайова, О.Л.Гірченко, Н.П.Дементієвська, Н.Б.Кирилова, О.Ю.Комісарова, Л.О.Кондратенко, І.В.Кузнецова, Ю.І.Машбиць, Н.І.Пов’якель, І.В.Сергеєва, М.Л.Смульсон, В.С.Собкін, Г.В.Чайка та ін.).

        Замість маніпуляцій з реальними тривимірними предметами, які дитина «пізнавала руками», а не тільки зором, у комп'ютерному віртуальному світі вона працює з ілюзією, оперуючи двовимірними предметами, які лише виглядають як тривимірні (Л.О.Кондратенко). Саме постійні реалістичні ілюзії роблять дитину нездатною до об'єктивного спостереження, ускладнюють усвідомлення своєї суб'єктивності, блокують потребу в систематизації і запобіганні суперечностей, і тим самим уповільнюють процес розвитку децентрації.

        У розділі розглядається проблема залежності дітей від ігор у віртуальній реальності (В.М.Бондаровська, Т.Ю.Больбот, Н.Л.Бочкарьова, І.В.Бурлаков, О.Є.Войскунський, Н.Д.Володарська, А.М.Демільханова, М.А.Дубейко, С.В.Коловоротний, Т.Келер, Л.Г.Леонова, Ю.А.Бубєєв, А.І.Романов, В.В.Козлов, В.Фриндте, В.П.Чудинова, О.Г.Шмельов, Л.Н.Юр′єва, M.A.Shotton, I.Goldberg, J.Suler, K.Young , D.Greenfield та ін.);  проаналізовано  дослідження, які присвячені феноменові інтернету (О.М.Арестова, Л.М.Бабанін, О.П.Бєлінська, В.М.Бондаровська, Н.М.Бугайова, О.Є.Войскуновський, А.Є.Жичкіна, Н.Б.Кириллова, А.В.Котляров, О.В.Петрунько, В.П.Чудинова, С.Бернштайн, Дж.Вейценбаум, Г.Грезійон, П.Грінфілд, К.Керделлан, П.Лукас, М.Раутерберг, В.Симон, К.Янг та ін.).

        Показано, що проблеми породжувані раннім залученням дитини до комп’ютера не зводяться лише до ігрової залежності. Сучасні діти ростуть, розвиваються й взаємодіють  одночасно у двох світах –реальному й віртуальному. І обидва ці світи впливають на психічні процеси, зміст і форму діяльності, формування особистості дитини.

        Здійснений у дисертації порівняльний аналіз впливу реального й віртуального світу на види діяльності й процеси розвитку дітей показав, що штучна реальність позбавляє дитину конкретно-чуттєвого досвіду, перешкоджає розвитку дрібної моторики, мови, дослідницької діяльності, гальмує розвиток сенсорних систем.       У дітей, які віддають перевагу віртуальному середовищу, мало спілкуються з навколишнім світом і людьми, а відтак,  мають недостатню мовну практику, спостерігаються порушення фонематичного слуху і мови, а постійне навантаження на зоровий апарат, який ще не повністю сформувався, часто призводить до  погіршення зору. Нездатність змінювати навколишнє середовище обумовлює виникнення фрустрації й  пов'язаних з нею пасивності або агресії в поведінці дітей. Самообмеження руху призводить до виникнення тривожності, дратівливості, агресивної поведінки і навіть певної затримки фізичного розвитку.

Віртуальний світ існує за своїми законами, що не мають нічого спільного із загальнолюдськими соціальними і моральними традиціями, крім того формує неадекватні, викривлені моделі світу, хибні моральні уявлення та цінності. У віртуальному світі знімаються заборони і обмеження морально-етичного і соціального планів, діти на підсвідомому рівні відчужуються від фундаментальних речей: необхідності дотримання правил, неминучості покарання за агресивну поведінку і порушення закону, єдності просторово-часового континууму. Зацікавленість агресивними іграми призводить до того, що діти можуть спробувати застосовувати подібні методи розв’язання проблем у реальному житті.

        У традиційній грі при узгоджені своєї ролі і ролі партнера запускається механізм розвитку децентрації. У віртуальній грі дитина перебуває у світі, який обертається навколо неї: комп'ютерний світ завжди буде центрований на гравцеві, а позиція гравця незмінно залишатиметься егоцентрованою. Такий розподіл ролей у комп'ютерній грі, що нав'язується програмою, сприяє посиленню егоцентризму, гальмує розвиток децентрації. Вкрай важливим негативним наслідком необмеженого віртуального спілкування стає недостатність живого спілкування, порушення соціальної адаптації, а саме, неучасть у житті власної родини, невиконання  повсякденних обов'язків, скорочення спілкування із друзями, мінімалізація соціальних контактів.

        У дисертації визначаються  поняття та види депривації (Дж.Боулбі, А.Фрейд, А. Маслоу, Й. Лагмейєр, 3. Матейчек, І.Д.Бех, Я.О.Гошовський, М.К.Бардишевська, М.І.Буянова, О.Ю.Дубовик, І.В.Дубровіна, Т.М.Землянухіна, Н.І.Карасьова, М.М.Кулеша, М.Ю.Кістякова, В.В.Лебединський, М.І.Лисіна, Б.Є.Макіртумов, А.Г.Кощавцев, С.В.Гречаний, М.О.Проселкова, О.О.Смірнова, К.В.Солоєд, Н.М.Толстих, І.О.Фурманов, О.В.Ушакова, І.В.Ярославцева, Ф.Блум, А.Лейзерсон, Л. Хофстедтер,  Т.І.Юферєва та ін.)  і доводиться, що раннє залучення дітей до віртуального світу є чинником  депривації, що зачіпає соціальний, емоційний, сенсорний, руховий і інші  аспекти їх особистісного розвитку,  і оскільки засобами такої депривації виступають носії віртуальних ігор, пропонується нове поняття «комп’ютерна депривація».

        Комп’ютерну депривацію ми визначаємо як певний психічний стан, що виникає в результаті надмірного перебування у контакті з віртуальним світом (це може бути як захоплення іграми на віртуальних носіях, так і неконтрольований перегляд телепередач), яке призводить до дефіциту стимулів (сенсорних, когнітивних,  рухових і ін.), соціальних контактів, стійких емоційних зв'язків, необхідних дитині для повноцінного  психічного розвитку та функціонування.

Егоцентрична позиція дитини є одним з наслідків комп’ютерної депривації, яка насамкінець, призводить до затримки розвитку децентрації.

У другому розділі – «Експериментальне дослідження розвитку децентрації дітей дошкільного і молодшого шкільного віку в умовах комп′ютерно-ігрової діяльності» викладено загальну стратегію констатуючого дослідження, обґрунтовано комплекс діагностичних методик, здійснено аналіз отриманих результатів.

        Метою дослідження було виявлення зв'язку між рівнем захопленості комп’ютерними іграми та ступенем розвитку децентрації у дітей з різним досвідом гри у віртуальні ігри: дітей, що зовсім не грають, грають час від часу та тих, що витрачають щодня на комп’ютерну гру велику кількість часу. Такий підхід дозволив всебічно дослідити вплив  захоплення комп’ютерними іграми на процес розвитку децентрації.

        Нами були обрані методики, які комплексно через визначення  ступеню сформованості необхідних умінь, виявляють рівень розвитку децентрації дитини, а саме: методика копіювання фігури Рея-Остерріца, методика дослідження просторового досвіду дітей  «Кішки»  М.Я.Басова -А.Н.Неклюдової, методика Ж.Піаже «Ліве і праве», авторська методика розуміння дітьми прихованого  смислу  оповідання «Хлопчик з палицею і кошеня», методика «Хто правий» Г.А.Цукерман, методика «Три бажання» Г.М.Бреслава, а також анкетування батьків і педагогів.

        Всього в дослідженні брали участь 337 дітей віком від 5 до 9 років. Діти були умовно поділені на 3 групи. Перша група («багатограючі» діти) – 103 дитини – діти, які надмірно захоплюються комп’ютерними іграми, друга група («неграючі» діти) – 85 дітей – діти, які зовсім не грають в комп’ютерні ігри, третя група («малограючі» діти) – 149 дітей – діти, що  грають в комп’ютерні ігри час від часу. Серед дошкільників (N = 92) багатограючих дітей було 37, неграючих – 21 і малограючих – 34 дитини. В перших класах (N = 77) багато грали в комп’ютерні ігри 20 дітей, не грали - 28 і мало грали 29 дітей. У других класах (N = 78) були відібрані  24 багатограючі в комп’ютерні ігри дитини, 18 неграючих та 36 малограючих дітей. Серед 90 дітей третіх класів 22 дитини багато  грали в комп’ютерні ігри, 18 не грали, і відповідно 50 дітей, що  грали в комп’ютерні ігри час від часу.

        У ході констатуючого експерименту в якості критеріїв визначення розвитку децентрації особистості дітей нами були використані:

        - особливість сприймання дітьми графічних образів;

        - просторовий досвід дітей в умовах, що вимагають від них певних просторових розрізнень;

        - сформованість уявлень дитини про просторову локалізацію «частин» власного тіла;

        - розуміння дітьми прихованого смислу оповідань;

        - сформованість дій, спрямованих на урахування позиції співрозмовника;

        - рівень і зміст соціального опосередкування;

        - рівень міжособистісної  взаємодії.

        Виділені нами критерії децентрації старших дошкільників і молодших школярів були використані для узагальненого визначення наявного рівня децентрації. Для цього критерії, які були оцінені нами у сирих балах, переводились у рівні, які ставали вихідними показниками для аналізу рівнів децентрації.

        Після присвоювання рівнів за кожною методикою шляхом знаходження середнього значення ми одержали загальний рівень розвитку децентрації за всіма віковими групами (табл. 1 і рис. 1).

        Як бачимо з даних таблиці та діаграми, у неграючих і малограючих дошкільників спостерігається рівень децентрації близький до середнього - 1,9 і 1,8, а в багатограючих дітей показник рівня децентрації розташовується між середнім і низьким, та дорівнює 1,5.

        У багатограючих першокласників загальний рівень децентрації значно нижчий, ніж в неграючих і малограючих, який у цих категоріях дітей складає відповідно 1,6 та 2,2 і 2,0.

        Тенденція до зменшення рівня децентрації у багато граючих дітей зберігається в другому й третьому класах і дорівнює 2,0 і 2,2 відповідно.