Психологічні особливості емоційного вигорання педагогів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження; висвітлено теоретико-методологічну основу та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення роботи; наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію, впровадження та публікації результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення емоційного вигорання педагога» здійснено аналіз кола понять, що входять до наукового дискурсу з проблеми емоційного вигорання педагогів; різних підходів до вивчення досліджуваної проблеми та розуміння сутності емоційного вигорання педагогів, розкрито його структуру з позицій системного підходу; виявлено психологічний зміст феноменів емоційного вигорання, переживання та критичної ситуації; експліковано й описано структурні компоненти переживання емоційного вигорання педагогів; проаналізовано можливі співвідношення структурних компонентів переживання емоційного вигорання педагогів з точки зору суб’єктно-діяльнісного підходу.

Аналіз сучасної літератури з проблематики емоційного вигорання (В. В. Бойко, Н. Є. Водоп’янова, Н. В. Грішина, Л. М. Карамушка, В. О. Орел, Т. І. Ронгінська, М. М. Скугаревська, Е. С. Старченкова, Т. В. Форманюк, M. Burish, C. Che iss, H. J. Freudenberger, R. T. Golembiewsky, M. Leiter, C. Maslach, A. Pines, W. Shaufeli та ін.) показав, що емоційне вигорання як складне багатоаспектне явище описується з різних концептуальних позицій, що спричинює його неоднозначне визначення у системі психологічних понять та поліаспектне наповнення його психологічного змісту.

Уточнення сутності поняття «емоційне вигорання» показало, що у психології цей феномен розглядається у двох аспектах – у статиці (структура) та динаміці (процес). Так, у першому випадку науковці визначають емоційне вигорання як: стан (Ю. А. Александровський, В. А. Ганзен, H. J. Freudenberger та ін.), ознаки (Л. Д. Мардер, М. Є. Сандомирський, П. Ф. Сідоров та ін.), симптомокомплекс (В. Г. Старшенбаум, Л. Н. Юр’єва, M. P. Leiter, W. B. Schaufeli та ін.), синдром та система переживань (Т. В. Большакова, М. В. Борисова, Н. Є. Водоп`янова, В. О. Орел, Є. С. Старченкова, E. Hartman, B. Perlman та ін.), сигнал, аспект або наслідки та результат певного процесу (Н. В. Грішина, Л. М. Карамушка, М. І. Станкін, Д. Г. Трунов, R. Grunfeld, C. Maslach та ін.).

У другому - емоційне вигорання виступає як динамічне явище у вигляді процесу, зокрема: професійної деструкції, дезадаптації (Н. М. Булатевич, Л. М. Мітіна, А. А. Рукавішніков та ін.), механізму захисту (В. В. Бойко) або тенденції у професійному дізонтогенезі (А. К. Маркова). Таким чином, з одного боку, емоційне вигорання розглядається як стан, що має певну міру вираженості структурних компонентів, які входять до його складу. З іншого - є процесом, що розвивається в ході професійного становлення особистості та проходить низку стадій.

Як відомо, специфіка педагогічної праці нерозривно пов’язана з емоційними, комунікативними, психологічними перевантаженнями (Л. М. Мітіна, Г. С. Нікіфоров, Л. Г. Татарнікова та ін.), її унікальною та неповторною місією (Л. І. Даниленко, Л. М. Карамушка та ін.), гетерогенністю (М. Н. Певзнер), самоідентифікацією з професією педагога як детермінуючою тенденцією психологічної системи діяльності (В. Д. Шадріков). Вищенаведені характеристики педагогічної діяльності вимагають від педагога певного напруження особистісних ресурсів, оптимального рівня пристосування до специфічних умов праці, що свідчить про такі її особливості як екстремальність та критичність.

Під емоційним вигоранням педагога ми розуміємо процес неоптимального пристосування фахівця до робочого стресу, що змінює особистісну цілісність та активує комплекс відповідних переживань з метою організації нової особистісної цілісності. Результатом процесу емоційного вигорання є психологічний стан, що характеризується емоційним виснаженням, деперсоналізацією та редукцією особистісних досягнень.

Науковці прямо чи опосередковано торкаються проблеми взаємозв’язку емоційного вигорання та комплексу відповідних переживань людини, при цьому більшість досліджень стосуються специфічних проявів емоційної та смислової сфер особистості фахівців з ознаками емоційного вигорання (Н. Є. Водопьянова, К. Е. Ізард, В. О. Орел, A. Pines, J. Winnubst та ін.).

Аналіз наукової літератури показав, що дослідження феномену переживання характеризуються поліпредметністю, при цьому чітко прослідковуються три його аспекти: 1) переживання як складова свідомості (Б. М. Ломов, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн та ін.); 2) переживання, як внутрішній сигнал про особистісний смисл віддзеркалюваного (Ф. В. Басін, А. В. Петровський та ін.); 3) переживання, як особлива форма психічної активності (Ф. Ю. Василюк, О. М. Леонтьєв та ін.). Переважна кількість теоретичних розробок та практичних досліджень щодо переживання пов’язує цю базисну психологічну категорію з поняттями «емоція», «смисл» та «особистість» (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, Б. І. Додонов, О. М. Леонтьєв, Р. С. Немов, А. В. Петровський, В. А. Петровський, А. О. Реан, М. Г. Ярошевський та ін.). На думку вчених, феномен переживання характеризується своєю сутністю, а саме позначенням суб’єктивності світосприйняття, принциповою відстороненістю від об’єкта, а також психологічним змістом, який визначає відношення до віддзеркалюваного та смисл, що вкладається у це відношення.

Розглядаючи явище переживання як складну інтегральну властивість психічного, ми представили його як багаторівневе та, водночас, цілісне утворення, що містить рівні, відповідні до категоріальної системи психологічного пізнання (А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський): 1) перетворюючий (форма психічної активності суб'єкта з перетворення власного психологічного світу в критичній життєвій ситуації за для віднайдення сенсу існування); 2) орієнтуючий (процес вибору суб'єктом мотивів та цілей своєї діяльності); 3) віддзеркалюючий (відношення до безпосередньо представленого в свідомості явища дійсності). Окрім того, відповідно до суб’єктно-діяльнісного підходу (С. Л. Рубінштейн), ми також розглядаємо явище переживання як базисне та системоутворююче, що визначає особливий специфічний аспект свідомості людини.

Кожен із виділених у структурі переживання рівнів можна представити певною низкою репрезентативних ознак, серед яких основними є показники перетворюючого рівня (процесуально-динамічні характеристики діяльності суб’єкта), та другорядними – орієнтуючого (цілепокладання, смислоутворення тощо) та віддзеркалюючого рівнів (відношення, установки, почуття тощо). Подібний ракурс передбачає дослідження феномену емоційного вигорання педагога не стільки в контексті природних соціальних ситуацій, а радше в контексті внутрішніх психічних процесів.

Спираючись на положення концепції переживання-діяльності (Ф. Є. Василюк), ми розглядаємо як структурні компоненти переживання емоційного вигорання педагога цільову детермінацію та задачну систему. Узагальнюючи погляди вчених на природу цільової детермінанти (Ф. Є. Василюк, Є. П. Ільїн, О. М. Лоентьєв, С. Л. Рубінштейн), ми розглядаємо її, як потребову ситуацію, що відтворює можливий напрямок психічної активності суб’єкта життєдіяльності відповідно до неузгодженості «необхідне/наявне», яка спрямована на відновлення смислової відповідності між свідомістю та буттям, що зруйнована в процесі переживання критичної життєвої ситуації. Психологічний зміст цільової детермінації полягає у досягненні смислової відповідності між свідомістю та буттям (що й складає головну проблематичність переживання критичної життєвої ситуації) та дозволяє виділити такі її типи: гедоністична, реалістична, ціннісна та творча. Задачна система, яку утворює головна задача переживання критичної життєвої ситуації («задача на смисл») при розгляді її як системи (Г. О. Балл), містить вихідний стан та модель потрібного стану предмету головної задачі, а також інформацію, яка стосується її вирішення (ситуація запуску, початкові умови, додаткові відомості). Подібна деталізація головної задачі переживання емоційного вигорання дозволяє диференціювати її на другорядні, виконання яких надає змогу педагогу пережити (подолати) стан емоційного вигорання.