У вступі висвітлено актуальність дослідження, подано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання дослідження, об’єкт, предмет, методологічні та теоретичні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження, вказана експериментальна база, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, означено обсяг і структуру роботи.
У першому розділі дисертації «Теоретичний аналіз досліджень дактильного та міміко-жестового мовлення як психологічного феномену» проаналізовано стан розробленості досліджуваної проблеми у загальній та спеціальній психолого-педагогічній літературі; проаналізовано концептуальні напрямки дослідження.
Аналіз літературних джерел показав, що психологічні засади підготовки сурдопедагогів до використання дактильного та міміко-жестового мовлення є складовою сурдопедагогічної майстерності і мають враховуватись в навчально-виховному процесі спеціальних закладів освіти для дітей з вадами слуху в певному визначеному обсязі та відповідно спеціальних методик навчання (В.І.Бондар, С.А.Гончаренко).
Психологічні дослідження (Л.І.Фомічова, С.А.Гончаренко) вказують на те, що структура професійної компетентності (В.І.Бондар) в цілому, і студентів-сурдопедагогів зокрема, в умовах сучасної вищої освіти передбачає спрямованість особистості до саморозвитку (С.П.Миронова, С.А.Гончаренко, І.В.Дмитрієва) і самореалізації (В.І.Бондар, Є.П.Синьова) формування самосвідомості як передумови самостійності в оволодінні психолого-педагогічними уміннями (В.М.Синьов, Л.І.Фомічова, Лобурець І.М.).
Доведено, що сурдопедагог повинен набути у процесі навчання у ВНЗ стійкі навички зовнішнього спілкування, що у подальшому виступає основою розбудови ефективної корекційної складової навчально-виховного процесу (І.П.Колесник, Е.П.Гроза, І.М.Лобурець, Л.О.Малина) і тому студенту-сурдопедагогу необхідно оволодіти в адекватній динаміці розвитку дитини з вадами слуху системного застосування письмового, монологічного, діалогічного, дактильного та міміко-жестового мовлення (Л.І.Фомічова).
Аналіз літературних джерел засвідчив, що дактилеми найчастіше відтворюють літери національних алфавітів і дактилювання відбувається згідно правил орфографії конкретної мови. Чіткого часу і місця виникнення дактилології дослідниками невербальних систем спілкування не встановлено. Дактильний алфавіт у середні віки виник у середовищі ченців, які давали обітницю мовчання. І лише згодом дактильний алфавіт почав використовуватись у зв’язку з контактами з нечуючими особами та у системі навчально-виховного процесу спеціальної школи для дітей з вадами слуху.
Міміко-жестове мовлення осіб з вадами слуху за весь час існування сурдопедагогічної думки розглядали з різних наукових позицій такі вітчизняні і зарубіжні дослідники, як P.M.Боскіс, Й.Ф.Гейльман, Г.О.Гурцов, Г.Л.Зайцева, Р.Г.Краєвський, Т.В.Розанова,М.Д.Ярмаченко, І.Ahlgren, M.Brennan, С.Padden, W.Stokoe та ін. Вони вказували на своєрідність міміко-жестової форми мовлення, яка не передає такі мовні закономірності як узагальнення, точність, детальність, логіку. За змістом воно є діаметрально протилежним вербальній формі мовлення. Окрім того міміко-жестовому мовленню притаманні аграматизми та своєрідність неграматичної форми та послідовності слів, як у порівнянні з вербальним мовленням.
За даними різних дослідників міміко-жестове мовлення нараховує приблизно три-чотири тисячі знаків (жестів) на противагу словниковому запасу усного мовлення, який нараховує декілька сот тисяч слів. Навіть на основі кількості існуючих жестових позначень вчені з впевненістю стверджують тезу, відповідно якій міміко-жестове мовлення глухих має обмежені можливості і, до того ж, жест не може вмістити в себе той спектр відтінків, які притаманні слову.
Аналіз робіт, присвячених дактильному та міміко-жестовому мовленню, свідчить про необхідність їхнього дослідження як навчального предмету при підготовці фахівців.
У другому розділі «Дактильне та міміко-жестове мовлення в структурі підготовки студентів-сурдопедагогів» подано розроблений категоріальний апарат; описана здійснена класифікація дактильних знаків на основі аналізу дактильних абеток; проаналізовано і виокремлено знакові характеристики структури міміко-жестового мовлення.
Системний підхід в аналізі дактильних абеток надав можливість надати уточнення у їхньому визначенні при підготовці студентів-сурдопедагогів.
Дактилема – руховий або статичний знак за участю пальців та кисті руки (рук), який є незмінним для позначення певної літери будь-якої мови.
Дактильна абетка – це унормований, стандартний набір відповідно до певної вербальної мови рухових або статичних знаків за участю пальців та кисті руки (рук), який є незмінним для позначення певної літери відповідно даної мови.
В результаті наукового пошуку при аналізі дактильних абеток різних мов і країн світу було виділено критерії класифікації, що характеризують творення дактилем.
Структура і зміст мовленнєвої основи. Даний критерій є визначальним за своїм змістом, оскільки в ході аналізу встановлено, що основною відмінністю дактилем різних країн світу є мовленнєва основа. Основною відмінністю алфавітів є спосіб написання літер. Але аналіз показав, що творення дактилем має спільні характеристики. Таким чином, проаналізувавши дактильні абетки було визначено основні їх чотири групи відповідно до мовленнєвої основи: а) латинська основа; б) кирилична основа; в) арамейська основа; г) ієрогліфічна основа.
Характер відтворюючих засобів. В процесі аналізу було встановлено, що наступною особливістю дактильних абеток різних країн і народів світу є використання під час дактилювання різних частин тіла мовця. А відтак, нами було виділено чотири основні відтворюючі засоби дактилем: а) одна рука (дактилювання здійснюється за допомогою однієї руки); б) дві руки (дактилювання здійснюється за допомогою двох руки); в) комбінована (використання і однієї і двох рук для показу дактилем в межах однієї дактильної абетки); г) з накладанням на тіло (в процесі дактилювання відбувається відтворення певних дактилем з додатковим використанням частин тіла).
Кількість задіяних пальців під час дактилювання (від одного до десяти). Кожна дактилема складається з суми використаних пальців, які розміщені в певній конфігурації. Відповідно від того, яка кількість і саме яким чином розташовані пальці при дактилюванні, відбувається розрізнення дактилем будь-яких дактильних абеток. Тому в дослідженні пропонується дана характеристика як одна із визначальних і необхідних при аналізі дактильної системи спілкування.
Характеристика рухів під час дактилювання. В процесі дактилювання більшість дактилем різних дактильних абеток світу є статичними: маючи певне положення в просторі відносно мовця з плином розмови дактилеми змінюють одна одну, а рука залишається сталою, на певному визначеному місці. Але досить відчутній кількості дактилем притаманна наявність певного усталеного руху. Саме тому пропонується враховувати характеристику наявності, або відсутності руху під час дактилювання і поділ дактилем на: а) статичні (дактилеми, яким не притаманна наявність руху під час дактилювання); б) динамічні (дактилеми, яким притаманна наявність руху під час дактилювання).
Отже, виділяються чотири основні критерії творення дактильних абеток різних мов і країн світу: структура і зміст мовленнєвої основи; характер відтворюючих засобів; кількість задіяних пальців під час дактилювання; характеристика рухів під час дактилювання.
