ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОГО БІЛІНГВІЗМУ У МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, методологічні засади, методи дослідження, вказано сферу впровадження його результатів та наведено дані про структуру дисертації.

У першому розділі – “Психологічні основи продуктивного білінгвізму перекладача” – представлений теоретичний аналіз перекладацької діяльності як специфічного виду мовленнєво-мисленнєвої діяльності суб’єкта, основоположним чинником ефективності якої є продуктивний білінгвізм.

На основі праць Л.С.Виготського, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, О.О.Леонтьєва встановлено, що оволодіння будь-якою мовою має спільні психологічні закономірності. Ці закономірності розглядаються у контексті основних етапів мовленнєво-мисленнєвої діяльності: мотив мовленнєвої діяльності – внутрішнє мовлення – семантичний задум – породження зовнішнього мовлення. Провідну роль у  мовленні відіграють структури, які не залежать від лексичної, граматичної та фонетичної систем мови, а, відтак, є універсальними для мовленнєвої діяльності. Ці структури представлені різними термінологічними поняттями у низці досліджень: внутрішнє мовлення в теоріях Л.С.Виготського, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, О.О.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна; універсально-предметний код у теоріях  І.Н.Горєлова, М.І.Жинкіна; мовленнєва організація у теоріях О.О.Залевської, Л.В.Щерби.

Таким чином, особливості породження мовлення, вивчення етапів мовленнєвої діяльності, глибокий аналіз мовленнєвої організації як передумови володіння мовою дають змогу розглядати їх як спільні, універсальні корені процесу оволодіння будь-якою мовою, а, відтак, як психологічні основи продуктивного білінгвізму. Розгляд перекладацької діяльності як специфічного виду мовленнєво-мисленнєвої діяльності дав змогу виділити і проаналізувати її змістовно-структурні компоненти: мету, суб’єкт, об’єкт та засоби діяльності. 

У роботі констатовано, що мета перекладацької діяльності полягає у відтворенні смислу вихідного тексту з максимально можливим збереженням його мовної форми. Акцент уваги перекладача на смислі тексту чи на мовному оформленні визначає низку засобів, які він використовує, а це, в свою чергу, визначає вид перекладу – семантичний, комунікативний чи синтезований.

Засоби перекладацької діяльності реалізуються на всіх етапах перекладу як виду мовленнєво-мисленнєвої діяльності – формування мотиву, особливостей перебігу внутрішнього мовлення, побудови семантичного задуму майбутнього тексту. Мовне втілення ці засоби отримують у використанні лексичних та граматичних трансформацій з метою наближення тексту перекладу до цільової аудиторії.

З’ясовано, що центральним компонентом психологічної структури перекладацької діяльності є суб’єкт, який характеризується необхідною сукупністю знань для інтерпретації тексту та відповідними перекладацькими стратегіями. Визначення основних констант перекладацького процесу дає змогу ототожнити їх із видами знань, необхідних перекладачу: концептуальних, соціокультурних, лінгвістичних, текстових та комунікативних. До основних перекладацьких стратегій належать конативні, когнітивно-лінгвістичні та особистісні, які відповідають особливостям перебігу мовленнєвої генези суб’єкта (Т.О.Піроженко).

При їх аналізі важливим є розмежування понять “стратегії”, “вміння” та “навички”. Оволодіння іншомовним мовленням, за О.О.Леонтьєвим, містить три послідовних етапи: актуалізація навичок на новому мовному матеріалі; корекція сформованих навичок у контексті нової мови; формування нових навичок, не властивих рідній мові. Лише на основі цих трьох етапів особистість формує власний стиль мовленнєвої діяльності, який виявляється в особливостях перебігу її мовленнєвих стратегій.

Таким чином, розмежовуючи поняття мовленнєвої навички, вміння та стратегії, можна твердити, що навичка – це неусвідомлена операція, яка характеризується автоматизмом та алгоритмізованістю перебігу у різних контекстах; уміння – це усвідомлена дія, якій притаманний творчий характер на основі врахування контекстуальних чинників; стратегія – це сукупність мовленнєвих операцій та дій, яка різниться евристичністю та притаманністю активному суб’єкту, що зумовлює його власний стиль мовленнєвої діяльності.

Текст як об’єкт перекладацької діяльності визначає основні її напрями у таких аспектах: породження тексту, особливості його будови через реалізацію категорій цілісності та зв’язності, функціонування тексту у соціальному просторі та етапи інтерпретації тексту – семантичного, когнітивного та смислового розуміння.

Результати теоретичного вивчення психологічних основ продуктивного білінгвізму та структури перекладацької діяльності дали змогу перейти до конструювання моделі продуктивного білінгвізму перекладача, яка поєднує у собі такі основні компоненти: мотиви, знання та стратегії перекладача (рис. 1). Відповідно до психолінгвістичних досліджень В.П.Беляніна, Л.С.Виготського, О.О.Леонтьєва мотиви мовленнєвої діяльності розглядаються через установки та інтенції перекладацької діяльності. Мотивами останньої є прагнення до емоційного впливу на цільову аудиторію, а також породження тексту, який би відповідав інтересам реципієнта із збереженням основного смислового задуму тексту оригіналу.