ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ ДО ЛОГІЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження і здійснено оцінку рівня вивчення обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні основи і методи дослідження. Розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів та структуру роботи.

У першому розділі – „Специфіка розумових перетворень у процесі формування класифікації в молодших школярів” – проаналізовано теоретичні уявлення про психологічні особливості розвитку механізму класифікації у молодшому шкільному віці, а також можливості формування класифікації засобами спеціально організованого навчання.

Логічна класифікація є однією з фундаментальних операцій мислення, яка значною мірою виступає основою розумового розвитку дитини. З погляду генетичної психології логічна класифікація – формальний результат певних розумових дій, котрі можна звести до аналізу ознак і виокремлення серед них суттєвої, а відтак залучення об’єктів до деякої сукупності. Логічна класифікація традиційно розглядається як узагальнення виокремлених ознак предметів і явищ, що дає можливість групувати об’єкти за видовими, родовими та іншими ознаками (Р.Г.Натадзе, С.Д.Максименко, Н.Ф.Тализіна, Р.М.Фрумкіна, Н.І.Чупрікова тощо).

У молодшому шкільному віці дитина вже може здійснювати різні види групувань: класифікацію, серіацію, заміщення, встановлення симетрії, тобто групування аддитивного порядку (І.Б.Шіян). Звісно, що в цілому групування ґрунтуються на мультиплікативних відношеннях і водночас пов’язані із системою класів. Також існують інфралогічні групування, що уможливлюють аналіз і синтез об’єкта. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури. Здійснення класифікації відбувається за умов наявності мети, виокремлення ознак об’єктів, що підлягають класифікації, порівняння об’єктів за особливими ознаками, визначення загальних основ класифікації, згрупування об’єктів за певним принципом.

У сучасній вітчизняній психологічній науці можна виокремити низку типологій класифікації: за однією основою та мультиплікативна; емпірична та теоретична; нормативна й вільна; перцептивно-емоційна й поняттєва; проста й багатоступенева.

На основі аналізу сучасних підходів щодо формування логічної класифікації чітко оформилися два підходи. У межах першого, вважається: розумові операції, що увійшли у прийом, розвиваються й формуються в процесі оволодіння конкретним змістом. Тому в процесі навчання увага учнів концентрується на змісті знання, а не на засобах їх надбання. У другому підході наголошується на необхідності організованого навчання прийомам і засобам отримання знань, тому що увага учнів, головним чином, звертається на способи розумової діяльності. При цьому в разі змістовного узагальнення, дитина відшукує в явищах спільне й відмінне насамперед у тих ознаках, які входять у зміст узагальнених теоретичних знань і складають основу способу дії.

У другому розділі – „Психологічні особливості розвитку логічної класифікації в молодших школярів” – розглядаються теоретико-методологічні засади констатуючого експерименту, описується його перебіг, провадиться аналіз результатів.

Констатуюче дослідження було покликане вирішити наступні завдання.

1. Виявити зв’язок між показниками розвитку логічної класифікації й іншими характеристиками мислення в молодших школярів. Задля цього показники розвитку логічної класифікації (отримані за методиками Ж.Піаже, Б.Інельдер і Н.Ф.Тализіної) зіставлялися з показниками інтелекту за стандартним тестом Д.Векслера.

2. Виявити умови, що можуть впливати на особливості зв'язку між показниками розвитку логічної класифікації й інтелекту (за Д.Векслером).

3. Простежити зв’язок отриманих показників розвитку логічної класифікації й інтелекту (за методиками Піаже–Інельдер, Тализіної та Векслера) із даними про академічну успішність.

Для реалізації цих завдань було проведено дослідження на 5-ти різних вибірках учнів 3-х класів (106 осіб). Серед досліджуваних: три класи працювали за звичайною традиційною навчальною програмою: 3 (1), 3 (2), 3 (5) – 71 особа; два класи за технологією розвивального навчання: 3 (3), 3 (4) – 45 осіб. Вважалося: розвивальне навчання, сприяючи загальному розвиткові мислення, позитивно позначатиметься і на становленні здатності до логічного класифікування.

У процесі констатуючого експерименту було використано такі психодіагностичні методики: а) дитячий варіант тесту Д.Векслера, адаптований і стандартизований на вітчизняній вибірці А.Ю.Панасюком. Визначалися шкальні оцінки вербального інтелектуального показника (ВІП), невербального (НІП) і загального інтелектуального показника (ЗІП); б) методика вільної класифікації для визначення особливостей розвитку логічної класифікації (Ж.Піаже, Б.Інельдер); в) методика сформованості дій логічного мислення, розроблена Н.Ф.Тализіною – уможливлює виявлення сформованості класифікації та серіації.

Для проведення констатуючого експерименту були підібрані й складені завдання на класифікацію, що належать до трьох типів: 1) перцептивні – диференціювання геометричних фігур; 2) встановлення тотожності або розбіжності в парах наявних на кожній картці фігур чи літер; 3) семантичні – диференціювання слів за їхнім категоріальним значенням. Для кожного типу завдань було визначено два рівні – перший легший (поверхове класифікування) і другий важчий (складне класифікування).

Зокрема, задля визначення логічної класифікації використовувалося 8 завдань: 1) поверхова класифікація: диференціювання зображень трикутника та бруска; 2) складна класифікація: диференціювання зображень квадрата зі стороною 20 см і прямокутника зі сторонами 22 і 18 см.; 3) встановлення тотожності чи розбіжності двох намальованих на картках геометричних фігур за їхньою формою. Фігури були не зафарбованими і їхній розмір на кожній картці був однаковий. Це завдання було простішим у порівнянні з наступним; 4) класифікація фігур різного кольору та розміру. Тут фігури, однакові за формою, були різними за одним чи двома ірелевантними ознаками (колір і розмір). А різні за формою фігури, навпаки, були однаковими за однією чи двома ірелевантними ознаками; 5) класифікація пар написаних на картках літер – як тотожних, так і різних за написанням. Усі букви були великими й одного розміру (АА, АБ, ББ. БА); 6) складніша класифікація пар букв. Використовувалися заголовні й малі літери; 7) диференціювання за категоріальною належністю слів, різних за змістом. Досліджувані визначали, чи належать написані на картках слова до категорії “рослини”. Насправді жодне слово не належало до цієї категорії й було далеке від неї за змістом, наприклад, стіл, капелюх тощо (просте завдання, поверхова класифікація); 8) таке саме завдання, але щодо слів близьких за змістом. Досліджувані визначали належність або неналежність слів до категорії “посуд”, при тому що слова цієї другої групи були ситуативно близькі до цієї категорії, наприклад, кава, вечеря, серветка і тощо (важке завдання, складна класифікація). Кожний набір складався з 32 карток і сортувався 4 рази. За отриманими показниками виділялися „поверховий” і „складний” типи класифікації.