ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ НЕВРОТИЧНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено його об’єкт, предмет і мету; сформульовано гіпотезу і завдання; розкрито методологічні засади і методи роботи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення. Наведено відомості про апробацію результатів та їх впровадження у практику.

Перший розділ – «Проблема невротичних переживань у контексті сучасного розвитку педагогічної психології» – присвячено загальнотеоретичному аналізу невротичних переживань першокласників як чинника їх шкільної дезадаптації. В розділі проаналізовано проблеми психічного здоров’я особистості, причини виникнення у першокласників невротичних переживань і неврозів, виділено їх види, з’ясовано спільні риси і відмінності між невротичними переживаннями та неврозами.

Розглянуто коло питань, що стосуються особливостей вияву психічного здоров’я дитини (Б.С. Братусь, Ф.Ю. Василюк, І.К. Дубровіна, С.Д. Максименко, О.П. Колісник, С.П. Тищенко,    В. Франкл, К. Юнг та ін.). Зокрема, у працях вчених зазначається, що психічне здоров’я дитини залежить від її здатності успішно регулювати власну поведінку і діяльність відповідно до існуючих у суспільстві норм і правил. Переживання, пов’язані із самоактуалізацією першокласників, сприяють розвитку переважно таких характеристик психічного здоров’я дитини, як врівноваженість і адаптивність.

Теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження дав змогу встановити відсутність загальноприйнятого розуміння змісту поняття «переживання». Л.І. Божович,           С.Л. Рубінштейн розглядають переживання як емоційні процеси і стани, що супроводжують особистісно значущі форми активності людини: поведінку, діяльність, спілкування, сприймання, уяву і т.ін. На думку В. Франкла, переживання – це переробка свідомістю людини подій її життя, перетворення їх у власний життєвий досвід. А. Маслоу виокремив пікові переживання істини, краси і добра в ситуації самоактуалізації. Ф.Ю. Василюк, Е. Ліндеманн, З. Фройд розглядають переживання як внутрішню, особистісну діяльність, спрямовану на подолання дисгармонійних емоційних станів, пов’язаних з критичними життєвими ситуаціями. За Ф.Ю. Василюком, переживання виконує захисну і компенсаторну функції, діє за принципом захисних механізмів, з необхідністю припускає здійснення ідеальних перетворень психологічного світу особистості. На думку С.Д. Максименка, переживання пов’язують між собою неусвідомлювані й усвідомлювані процеси. Вони виступають як доведення певного стану до свідомості людини. Процес переживання являє собою репрезентацію свідомістю того, що відбувається в навколишньому світі, біологічному тілі чи «всередині» самої особистості. Сам термін «переживання» релевантний (відповідний) терміну «свідомість». За Л.С. Виготським, переживання є одиницею середовища і особистості – того, як вона представлена у розвитку. На його думку, переживання дитини слід розуміти як її ставлення до певного моменту дійсності. Будь-яке переживання завжди є переживанням важливої для суб’єкта події або якоїсь значущої ситуації. Л.С. Виготський виділив таку важливу особливість переживань у дітей молодшого шкільного віку, як їх усвідомлення, а також «узагальнення».

Переживання у молодших школярів, за Г.Л. Бардієр і І.М. Нікольською, – це такий стан свідомості, в умовах якого виникає особистісне бачення ситуації. Це виявляється в наявності яскравих емоцій та почуттів, спрямованих на неприйняття або зміну особистістю самої себе і переосмислення свого існування. Ці емоції та почуття не тільки супроводжують процес формування мотивів і вибору цілей діяльності дитини, а й стають подією її життя.

Таким чином, теоретичний аналіз проблеми показав, що переживання першокласників – це завжди відображення внутрішнього стану їх особистості, за якого виникає особистісне бачення ситуації, супроводжуване яскравим емоційно-почуттєвим забарвленням як усвідомлюваного, так і неусвідомлюваного характеру.

Аналіз основних причин дитячих неврозів дав змогу виокремити чотири основних підходи до розуміння сутності їх виникнення: а) біхевіоральний, відповідно до якого невроз спричинюється невмінням дитини відшукати продуктивний вихід із суперечливих ситуацій      (Е.Р. Гутрі, Н.Є. Міллер, Е.Ч. Толмен, К.Л. Халл); б) психоаналітичний, згідно з яким до психотравм призводять нерозв’язані кризи дитинства (А. Адлер, Е. Берн, З. Фройд, К. Хорні); в) гуманістичний, де стержневим положенням є теза про те, що незадоволеність потреби у самореалізації, самовираженні, самоактуалізації зумовлює невроз (А. Маслоу, К. Роджерс); г) психотерапевтичний, що пояснює появу у дитини негативних переживань через страх власної невідповідності соціальним вимогам або невміння припустити можливість негативних подій, що змушує її раз у раз опинятися в конфліктних умовах не вирішеної ще з раннього дитинства певної проблеми (М.Є. Бурно, В. Менделевич).

У роботі проаналізовано поняття «шкільний невроз». Воно розглядається як страх дитини зазнати труднощів у навчанні, стосунках з учителями й однокласниками, що призводить до шкільної дезадаптації. Висвітлюються також причини виникнення шкільних неврозів у першокласників.

У результаті експериментальних досліджень психологи встановили різні види невротичних переживань. Зокрема, В.К. Нев’ярович виокремлює шість видів невротичних переживань, а саме: нерішучість, сором’язливість, сором, жах, подив, неспокій.

На підставі теоретичного аналізу проблеми доходимо висновку, що невротичне переживання першокласника – це завжди відображення внутрішнього стану його особистості, за якого виникає особистісне бачення ситуації, що супроводжується негативним емоційно-почуттєвим забарвленням: це здебільшого тривоги, страхи та пригнічений настрій або відчуття збудження, винятковості, гордощів, заздрощів. Таке особистісне бачення самого себе в конкретній ситуації може мати і усвідомлений, і неусвідомлюваний характер. Переживання зазвичай спрямовані або на неприйняття особистістю самої себе, або на деструктивну зміну себе чи на переосмислення особистісного існування на зразок завищення або заниження самооцінки у разі успіху – неуспіху. Негативні емоції і почуття не тільки супроводжують процес формування у дитини соціально не бажаних або непродуктивних мотивів і цілей діяльності та поведінки в ситуаціях переживання, а й позначаються на її особистому житті, тобто спричиняють негативну післядію, блокують особистісний розвиток, зумовлюють невротичні та психосоматичні захворювання.

Відтак, невротичне переживання розглядається нами як психічний стан особистості, забарвлений негативними емоціями і почуттями. Невротичне переживання зумовлюється тривогами, страхами, пригніченим настроєм, зокрема побоюванням не реалізувати значущі домагання за суб’єктивної невизначеності результатів діяльності особистості чи за відомих досягнень (успіх – неуспіх) у конкретній, значущій для дитини, шкільній ситуації. Невротичне переживання сигналізує про непродуктивне перебування дитини в ситуації вирішення значущої проблеми, воно пов’язане з високим ступенем негативної емоційності, перебільшенням значущості ситуації, невірою у власну спроможність впоратися із ситуацією, неадекватним реагуванням на успішне або неуспішне її опанування.

Спираючись на здійснений у роботі аналіз проблеми, ми створили психологічну модель невротичного переживання і обґрунтували правомірність виділення в її структурі п’яти основних компонентів:

·                     деструктивне входження до значущої ситуації (когнітивно-орієнтаційний компонент);

·                     негативне емоційно-почуттєве забарвлення внутрішнього стану (емоційний компонент);

·                     деструктивна мотивація (негативне ставлення, негативні мотиви поведінки і діяльності) стосовно вирішення значущої ситуації (мотиваційний компонент);

·                     непродуктивне перебування в умовах значущої ситуації (реакції і вчинки) і вихід з неї: приміром, формування завищеної чи заниженої самооцінки – (поведінковий компонент);

·                     негативний (гальмівний) вплив на розвиток особистості: приміром, розвиток невротичних рис, виникнення неврозу – (результативний компонент).

Можна припустити, що кожне невротичне переживання містить у собі всі виділені нами компоненти моделі переживань, але в тому чи тому переживанні певний компонент може займати домінуючу позицію.

Ґрунтуючись на положенні про внутрішньоособистісні конфлікти, що пов’язані з оцінкою особистісної успішності у різних сферах діяльності і можуть провокувати невротичні переживання (Г.Л. Бардієр, С.Д. Максименко, І.М. Нікольська та ін.), ми виокремили п’ять різновидів невротичних переживань, які виникають у першокласників у ситуації успіху – неуспіху і призводять до шкільної дезадаптації:

1.           Переживання, спричинене уникненням складної ситуації (особливості переживання: прагнення учня уникнути значущої ситуації при невизначеності її результату, ознакою чого є тривожність, замкнутість, переключення уваги на іншу ситуацію – його підґрунтям є мотив уникнення невдач).

2.           Переживання, пов’язане з передчуттям і усвідомленням учнем своєї неспроможності впоратися зі складною і значущою для нього ситуацією (ознаки переживання: перевищення значущості ситуації, невіра у власну спроможність опанувати ситуацію, суб’єктивна безпорадність, неможливість побачити конструктивний вихід із ситуації (заглиблення у внутрішні страждання, відчай, пригнічений настрій). Ситуація стає психотравмуючою.

3.           Переживання страху не досягти успіху в значущій ситуації (особливості переживання: інтенсивні суб’єктивні побоювання, внутрішні страждання учня у значущій і не визначеній для нього ситуації).

4.           Переживання, спричинене очікуванням значущого результату (особливості переживання: негативні емоції і почуття невротичного спектра – страхи, побоювання отримати незадовільну оцінку, нестриманість, нетерплячість у ситуації невизначеності).

5.           Переживання успіху чи неуспіху при вирішенні проблеми (ознаки переживання у разі неуспіху – заглиблення у негативні почуття й емоції, психологічні захисти, як-от: реакція самовиправдовування, зняття відповідальності з себе за неуспіх, невротичні реакції: «Я просто невдаха», «мені не щастить», «винні обставини», перенесення причин невдачі на оточення або – у разі успіху – збудження, пиха, прагнення до похвали, приниження інших, хвастощі і т.д.).

Невротичним переживанням можна протиставити переживання, пов’язані з самоактуалізацією у процесі навчання першокласників. Це позитивні переживання дитиною миттєвостей самовираження, самореалізації у разі успішного розв’язання певного завдання. Спираючись на підхід А. Маслоу щодо протиставлення неврозу та самоактуалізації і можливості лікування неврозів шляхом самоактуалізації, ми так само протиставляємо невротичні переживання і переживання, пов’язані з самоактуалізацією. Останні є позитивними, конструктивними і стверджуючими переживаннями, вони супроводжують успішне і продуктивне розв’язання значущої для дитини ситуації або завдання та сприяють йому.

В результаті дослідження виокремлено п’ять переживань, пов’язаних із самоактуалізацією учнів і протилежних за змістом п’яти невротичним переживанням, а саме: переживання, пов’язані з мобілізацією зусиль при входженні у складну і значущу ситуацію; переживання передчуття та усвідомлення своєї спроможності впоратися зі складною і значущою ситуацією; переживання внаслідок зосередження на вирішенні проблеми; переживання оптимізму в ситуації очікування значущого результату; переживання, що сприяє адекватності сприймання ситуації успіху – неуспіху.

Підсумовуючи, зазначимо, що зумовлювана невротичними переживаннями шкільна дезадаптація проявляється у формі погіршення учбової діяльності та поведінки, у конфліктних стосунках, психогенних захворюваннях і реакціях, у підвищеному рівні тривожності дитини і деформацій в особистісному розвитку.

В другому розділі – «Емпіричне дослідження особливостей прояву невротичних переживань у першокласників» – проаналізовано психологічний зміст генетико-експериментального дослідження; описано конкретні психологічні методики, що застосовувалися у констатуючій частині дослідження; обґрунтовано валідність розробленої нами методики експертного оцінювання невротичних переживань і переживань, пов’язаних із самоактуалізацією першокласників у значущих для них ситуаціях.

Методика «Експертна оцінка рівня прояву невротичних переживань і переживань, пов’язаних із самоактуалізацією, у молодших школярів» побудована у вигляді п’яти шкал, на одному полюсі яких – невротичні переживання, а на другому – відповідні переживання, пов’язані із самоактуалізацією першокласників.

Для валідизації методики експертної оцінки і більш глибокого вивчення властивостей невротичних переживань нами використовувався такий блок діагностичних методик: методика експертної оцінки вчителями шкільної адаптації учнів першого класу (за Г.М. Чуткіною); дитячий варіант багатофакторного особистісного опитувальника Р. Кеттелла; методика «ДВОР»             В.О. Киричука, спрямована на діагностування вад особистісного розвитку; дитячий опитувальник неврозів «ДОН» Вл.В. Седнєва; проективний тест-малюнок «Дім – Дерево – Людина»; тест-опитувальник для діагностування типу акцентуацій особистості Леонгарда – Шмішека (дитячий варіант); модифікований варіант тесту «Драбинка» для дослідження самооцінки учнів шести-семи років; методика експертної оцінки розумових здібностей дітей Дж. Рензуллі. Арсенал методик доповнювався спостереженням за дітьми, а також анкетуванням, бесідами з учителями і батьками.

Емпіричні дані було піддано факторному і кореляційному аналізу. В результаті факторизації всієї множини отриманих змінних виокремлено п’ять факторів, що мають зв’язок з невротичними переживаннями і протилежними їм переживаннями, пов’язаними з самоактуалізацією дітей.