ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗУ ВЛАСНОГО МАЙБУТНЬОГО В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об’єкт та методологічні засади, сформульовано мету та головні завдання роботи, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі - „Теоретичний аналіз проблеми ставлення до майбутнього в юнацькому віці” – подано аналіз головних підходів до досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі. Зокрема, розглядається психологічний зміст поняття „майбутнє”. Спрямованість на майбутнє виокремлюється як головна характеристика юнацького віку. Відзначається, що ставлення до майбутнього відіграє важливу роль у процесі самовизначення молодих людей. У вітчизняній психології особистісно-часова проблематика розроблялася Б.Г. Ананьєвим в його  дослідженнях життєвого шляху особистості; С.Л. Рубінштейном в теорії про людину як суб’єкта життя; К.О. Абульхановою-Славською (ідея життєвої стратегії особистості); В.І. Ковальовим (організація людиною часу життя), Є.І. Головахою і О.О. Кроніком та ін.

У  психологічній  літературі  уявлення особистості про майбутнє описують за допомогою понять “життєва перспектива” (суб’єктивний образ майбутнього), “часова перспектива” (ширше за образ майбутнього цілісне бачення людиною свого життя як у минулому, так і в майбутньому (Б.В. Зейгарник, 1981; К. Левін, 1992). Частіше за все говорять про майбутню часову перспективу, “за допомогою якої характеризується часова впорядкованість подій майбутнього в свідомості  людини” (Є.І. Головаха).

К.О. Абульханова-Славська пропонує розрізняти психологічну, особистісну і життєву перспективи як три різні явища. Під психологічною перспективою розуміється здатність людини свідомо, в уяві передбачати майбутнє, прогнозувати його, уявляти себе в майбутньому. Особистісна перспектива – це ще й готовність до майбутнього в теперішньому, настановлення на майбутнє. Життєва перспектива - це сукупність обставин і умов життя, які створюють для особистості можливості для оптимального життєвого просування.

Поняття “життєва перспектива” конкретизується також і в понятті “життєва програма особистості” (Л.В. Сохань), яке визначається як своєрідна матриця життєвих цілей, що співвіднесена з життям індивіда. Це система рішень, психологічних настановлень суб’єкта, яка відображає його потреби, рівень духовного розвитку та моральної зрілості і спрямована на зміну самого суб’єкта, на зміну і закріплення його матеріального і суспільного положення за даних або передбачуваних обставин.

Більш прийнятним, на нашу думку, є поняття “прогнозування майбутнього”, під яким розуміють всі випадки усвідомленого мисленнєвого пошуку, спрямованого на пізнання майбутнього (І.В. Бестужев-Лада).

Ставлення суб’єкта до світу та самого себе, побудова власної стратегії життя тісно пов’язані з тим, як він усвідомлює себе, яке місце він відводить собі серед інших людей (М.Й. Боришевський). Зберігаючи досвід свого пізнання і емоційного ставлення до пізнаного, він встановлює певні зв’язки, співвідношення між минулим та майбутнім, виокремлює себе як щось стійке, постійне в цьому досвіді, а потім реалізує його в певних ситуаціях, пов’язує теперішнє життя з майбутнім, планує своє майбутнє.

Отже, образ майбутнього – це складне інтегральне утворення, яке включає в себе ціннісні орієнтації, життєві плани, як плановані, так і очікувані події, засвоєні стереотипи і настановлення, елементи рефлексії і самооцінки, емоційне ставлення до майбутнього. Критерієм успішної соціалізації в ранній юності є сформованість уявлень про майбутнє, яка визначається  такими  параметрами:  представленість близької, середньої та  далекої перспективи, реалістичність життєвих планів, поєднання конкретності та перспективності, узгодженість життєвих планів, цілей і цінностей, активність і самостійність при формуванні життєвої перспективи, оптимістичне настановлення на майбутнє. Зрозуміти природу формування образу майбутнього і пояснити існуючі труднощі цього процесу можна виходячи з умов життєдіяльності старшокласників, тобто особливостей їх соціального оточення, способу життя, емоційного ставлення, статевої належності та Я-концепції.

У другому розділі – „Організація та методи дослідження” – дається обґрунтування методів дослідження.

Розробляючи методику дослідження, ми виходили з уявлення про складність та багатоплановість образу майбутнього. Часовий масштаб та змістова наповненість образу майбутнього досліджувалися за допомогою методу незакінчених речень Ж. Ньюттена. Для виявлення емоційного ставлення до майбутнього ми використовували „Проблемну анкету” Сейфже-Кренке. Для вивчення особливостей Я-концепції використовувалась анкета Дойсінгера „Франкфуртські шкали Я-концепції”. Оцінка сприймання образу майбутнього здійснювалася за допомогою методу семантичного диференціалу в модифікації В.Ф. Петренка. Кольоровий тест відношень А.М. Еткінда (КТВ) використовувався для дослідження емоційного ставлення до образу майбутнього. Для аналізу залежності уявлень про майбутнє від Я-концепції досліджувався рівень особистісної тривожності за допомогою опитувальника Спілбергера.

Третій розділ – „Характерні риси образу майбутнього в юнацькому віці” – містить аналіз результатів емпіричного дослідження. Дослідження проводилося протягом 2002-2004 років на базі Дрогобицької загальноосвітньої середньої школи № 5 та Київської загальноосвітньої середньої школи № 112. Загалом у дослідженні взяло участь 193 досліджуваних.

Образ майбутнього ми характеризували за кількома позиціями: часовий масштаб (часова перспектива), змістова наповненість та емоційне ставлення. Крім цього, аналізувалася специфіка образу майбутнього залежно від місця проживання старшокласників та їх гендерної належності.

Часова перспектива – це та ланка, яка пов’язує майбутнє особистості та її діяльність у даний час. У випускників шкіл часова перспектива охоплює періоди навчання у вузі і початок дорослого життя, які  в сумі набрали 46% висловлювань. Старшокласники дійсно стурбовані віддаленим майбутнім, у них переважають мотиви вступу до вузу, подовження освіти. Максимальна кількість очікувань молоді припадає на період початку дорослого життя. Вибір професії, професійна діяльність, створення сім’ї є найбільш значущими, їм підпорядковується діяльність в даний час і в найближчому майбутньому.