Психологічні особливості особистісного і професійного становлення майбутнього викладача іноземної мови

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і гіпотезу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подані структура організації дослідження й дані про апробацію матеріалів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи проблеми становлення майбутнього викладача іноземної мови» – розглянуто основні концептуальні психологічні підходи до проблеми становлення особистості; визначено психологічні умови становлення особистості як суб’єкта власного життя і як суб’єкта професійної діяльності; визначено специфіку становлення особистості педагога, зокрема особистості викладача іноземної мови.

Теоретичний аналіз проблеми свідчить, що основною сучасною тенденцією дослідження феномену особистості є тенденція до вивчення особистості як свідомого феномену, що діє, саморозвивається і зумовлений взаємодією трьох основних складових: біологічної, соціальної та власної активності. Становлення особистості передбачає, по-перше, процес перетворення індивіда як природної істоти з єдністю природженого і набутого в суб'єкт власних і соціальних перетворень, по-друге, набуття і розвиток якості суб’єктності як відмінної ознаки людини на шляху перетворення індивіда в особистість. За Г.Костюком, загальним механізмом розвитку індивіда, що народжується біологічною істотою, але має потенцію стати особистістю, є співвідношення трьох детермінант: навчання, виховання і психічного розвитку. За С.Максименком, ядром особистості є специфічна єдність біологічної і соціальної детермінант, а механізмом становлення й розвитку особистості є «нужда» як явище біосоціальної природи. За С.Рубінштейном, через об’єднання біологічного і соціального в індивідуальному акцентується поетапне діяльносне саморозуміння й самопізнання особистості. За Т.Титаренко, детермінантами особистісного розвитку є біологічний чинник, фактор раннього віку і батьківського виховання та суб’єктність (самодетермінація), а механізмом задіяння системи детермінант є життєвий вибір особистості, в акті якого експлікується суб’єктність як така. Психологічним механізмом становлення особистості також вважають рефлексію (А.Яцюрик); конструювання й проектування соціальних здібностей (В.Давидов); потенційну готовність до саморозкриття (Л.Анциферова).

Детермінуючими умовами становлення особистості як суб'єкта діяльності визначають професійне самовизначення й професійну діяльність (Т.Буякас, Е.Еріксон, О.Швидкий, Л.Шнейдер та ін.). На віковому етапі юнацтва самовизначення індивіда у професіональній діяльності є одним із найзначущих чинників становлення особистості. Від перегляду і диференціації вже сформованих і детермінації нових цінносних ориєнтирів й настановлень залежить напрямок і специфіка реалізації власної активності індивіда у майбутньому. Професійна площина стає умовою розкриття особистісного потенціалу, реалізації суб’єктної активності (Н.Волянюк, Г.Ложкін, Н.Пряжников, Н.Самоукіна, Дж.Холанд, Т.Титаренко, Л.Шнейдер та ін.). Для успішної самореалізації особистість має подолати кризу професійної ідентичності, що є рушійним фактором її поступового становлення (Ж.Вірна, Э.Зеєр, А.Могилевський, Є.Симанюк та ін.).

Специфікою становлення педагога є присвоєння образу професії перетворюючого характеру (Є.Климов), що дає можливість успішної соціалізації через реалізацію свого внутрішнього творчого потенціалу в сфері комунікації й організації міжособистісного спілкування (Г.Балл, М.Боришевський, О.Винославська, В.Зливков, С.Мусатов та ін.). В той же час, теоретично сформульовані умови процесу професійної підготовки у вищій педагогічній школі часто не збігаються з самим процесом, тому констатується низький рівень професійної свідомості, через що виникають перешкоди досягненню статусу особистісної і професійної ідентичності, а також в успішній соціалізації особистості (О.Іщенко, О.Коропецька, Н.Носова, Л.Овсянкіна, Т.Ткачук, Т.Щербан та ін.). Викладач іноземної мови у своєму професійному становленні змушений не тільки оволодіти навичками використання коду іншої мови, але й заглибитися в лінгвокультурні особливості менталітету народу, мова якого вивчається (О.Потебня, І.Рум’янцева, Л.Щерба, А.Хроленко та ін.). Відбувається певна ідентифікація себе із ментальністю, що відбита в специфіці іншомовної діяльності.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження особливостей становлення викладача іноземної мови в період його професійної підготовки» – обґрунтовано самоідентифікацію особистості як критерій психологічних особливостей особистісного й професійного становлення студентів-викладачів іноземної мови; визначено психологічні особливості особистісного й професійного становлення майбутніх викладачів іноземної мови під час професійної підготовки.

На підставі теоретичного аналізу (С.Баклушинський, М.Борневассер, Т.Буякас, Е.Еріксон, Ю.Качанов, Н.Шматко, Л.Шнейдер, Т.Стефаненко, Д.Юм та ін.) ми дійшли висновку, що самоідентифікація є психологічним показником вищого порядку в емоційно-когнітивній організації особистості, ніж ідентифікація. Остання є більш детермінованою неусвідомлюваною характеристикою, тоді як перша включає характер усвідомленості. С.Баклушинський, Е.Бєлінська, С.Васильковська, Е.Еріксон, Л.Шнейдер самоідентифікацію розуміють як психологічний процес: емоційно-когнітивне прагнення особистості до самоусвідомлення як екзистенції, тотожності собі, приналежності групі; М.Борневассер, Ю.Качанов, Н.Шматко – як засіб досягнення ідентичності: властивість особистості конструювати інтеграційний образ «Я», що включає самоусвідомлення, самооцінку, самоповагу; Т.Буякас, В.Зливков – як спосіб життєдіяльності: здатність суб'єкта, диференціюючи образи «Я» реального і «Я» ідеального, актуалізувати «Я» динамічне з метою перетворення образу «Я» реального в образ «Я» ідеального, що й забезпечує динаміку розвитку. Отже, самоідентифікація є особистісним утворенням, синтезом структурних (продукування емотивно-когнітивних конструктів і поєднання їх у індивідуальну інтегративну систему) й функціональних характеристик (властивість свідомо трансформувати інтегративну систему особистісних емотивно-когнітивних конструктів під впливом суб’єктних мотивів й інтерсуб’єктної взаємодії). Домінантною одиницею у цьому синтезі ми бачимо особистісну усвідомленість (в ототожненні особистістю себе як екзистенційної даності і як одиниці соціальної групи у конкретних варіативних умовах міжособистосної взаємодії).

У професійній сфері, що є формою реалізації суб’єктної активності індивіда, самоідентифікація особистості набуває специфічних ознак, зумовлених певним видом професійної діяльності, необхідністю присвоєння нових професійних образів у нових умовах міжособистісного спілкування. Щодо майбутнього педагога-викладача іноземної мови, його професійна підготовка передбачає присвоєння нових образів і формування конкретних професійно важливих якостей: креативності, рефлексії, емпатії, спілкування тобто комунікативних й організаторських умінь (Б.Волков, Є.Зеєр, Є.Климов та ін.). Спеціальність викладача іноземної мови, зокрема, передбачає тренування одночасно двох ролей – носія образу рідної і демонстратора образу іншомовної культур (В.Наумов, І.Рум’янцева, О.Потебня, Л.Щерба та ін.). Отже, від процесу самоідентифікації залежать особливості особистісного й професійного становлення студентів.

Емпіричне дослідження самоідентифікації студентів-викладачів іноземної мови з метою виявлення психологічних особливостей особистісного і професійного становлення проводилося у вибірці з 200 студентів (майбутніх викладачів іноземної мови) 2-4 курсів філологічного факультету Севастопольського міського гуманітарного університету. Як спосіб виявлення особливостей особистісного й професійного становлення під час професійної підготовки викладачів іноземної мови був визначений ступінь розвитку самоідентифікації через дослідження таких характеристик: 1) креативності як властивого кожному індивідові вродженого потенціалу розвитку і як необхідної професійної якості педагога (за методикою креативності Джонсона); 2) комунікативних і організаторських здібностей як форм і способів реалізації особистісної активності і як професійно важливих якостей педагога (за методикою комунікативних і організаторських здібностей (КОЗ) В.Синявського і Б.Федоришина); 3) системи особистісних ціннісних орієнтацій і установок як фундаменту для особистісного становлення і як основи для реалізації суб’єктної активності у професійно спрямованій діяльності (за методикою ціннісних орієнтацій М.Рокича, адаптованою до розв’язуваних нами завдань); 4) статусу ідентичності у лінгво-культурній сфері як компоненту структури ідентичності особистості і як підґрунтя для усвідомленого формування професійного образу носія-демонстратора іноземної мови та інтеркультурного комуніканта (за авторською методикою культурних мовних особистісних орієнтацій (МКМОО)).