ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі теоретично обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, розкрито наукову новизну та практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження в практику, подано інформацію про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи вивчення особистісної безпорадності у психології» – розкрито явище «завченої» (набутої, прищепленої) безпорадності; узагальнено основні напрями вивчення особистісної безпорадності як стійкого комплексного психологічного утворення особистісного рівня; охарактеризовано структурні компоненти особистісної безпорадності (когнітивний, мотиваційний та емоційний), здійснено теоретичний аналіз взаємозв’язку особистісної безпорадності з провідною діяльністю у юнацькому віці.

Узагальнення досліджень психологічного феномену завченої безпорадності в західній психології дало змогу виявити, що особлива увага приділялася зв’язку безпорадності з життєвими подіями (К. Петерсон, М. Селігман та ін.), генералізації з однієї життєвої сфери на інші (Л. Абрамсон, Л. Еллой, К. Петерсон, М. Селігман, Д. Хірото та ін.), з депресією (Л. Абрамсон, Л. Еллой, С. Майєр, К. Петерсон, М. Селігман); вивчалися підходи до корекції і профілактики завченої безпорадності (Дж. Гілхам, К. Двек, К. Рейвіч, Н. Репуччі, М. Селігман, Х. Хекхаузен та ін.). Показано, що більшістю зарубіжних авторів завчена безпорадність розглядається як психологічний стан, що формується внаслідок тривалого суб’єктивного усвідомлення непідконтрольності подій і проявляється в різкому зниженні продуктивної активності людини.

У російській психології вивчення завченої безпорадності здійснювалось у контексті виділення двох її видів: ситуативної та особистісної (М. Батурін, Д. Цирінг), на основі яких з позицій суб’єктного підходу було сформульовано концепцію особистісної безпорадності (Д. Цирінг), яка знайшла своє відображення в працях інших авторів (К. Вєдєнєєва, О. Давидова, К. Забєліна, Л. Рудіна, Ю. Яковлєва та ін.).

Вивчення цього феномену в українській психології є епізодичним, «згадуваним» (Я. Гошовський, О. Демчук, В. Горбунова, С. Занюк, І. Зарубінська, О. Колісник, А. Костюк, Т. Макота, О. Музика, І. Ушакова, В. Харитонов), що відображається, зокрема, і в термінологічній невизначеності. Семантичний аналіз вживаних термінів «завчена», «навчена», «набута», «вивчена», «прищеплена» безпорадність засвідчив, що психологічному змісту феномену безпорадності більшою мірою відповідає поняття «завчена безпорадність», яке підкреслює «завчений», «засвоєний» під дією зовнішніх і внутрішніх чинників характер цього явища.

На основі аналізу західних та російських досліджень визначено, що сформована безпорадність проявляється не лише на особистісному рівні у симптомокомплексі стійких особистісних властивостей, а й на поведінковому, негативно впливаючи на результативність діяльності особистості. Процес взаємозв’язку особистісної безпорадності й діяльності можна відобразити таким чином: низка суб’єктивно непідконтрольних подій → стани завченої безпорадності → когнітивний, мотиваційний та емоційний «дефіцити» (за М. Селігманом) → формування особистісної безпорадності (Д. Цирінг) ↔ зміни в когнітивній, мотиваційній та емоційній сферах ↔ зміни у діяльності людини.

Відомо, що провідною діяльністю в юності визнається навчально-професійна (Д. Ельконін, О. Леонтьєв, Д. Фельдштейн), яка розглядається як активна цілеспрямована діяльність щодо засвоєння знань, навичок і умінь в нових умовах соціальної ситуації розвитку, з орієнтацією на набуття обраної професії. Провідна навчально-професійна діяльність студента пов’язана з самовизначенням в особистісному та професійному плані і вимагає від нього більшої навчальної активності, самостійності, саморегуляції, засвоєння нових психологічних норм і критеріїв соціокультурного розвитку. Як відомо, у періоді зрілої юності (18−20 років) продовжується формування ідентичності особистості (Е. Еріксон), найбільш виражено перебудовується ціннісно-смислова сфера, яка часто випереджає сформовані поведінкові установки (В. Клочко, О. Краснорядцева та ін.). Негативний досвід подолання таких криз ідентичності може закріплюватися у вигляді особистісної безпорадності й виступити в якості фактора, що знижує успішність провідної навчально-професійної діяльності (Е. Еріксон, О. Бодальов, В. Ротенберг та ін.).

У другому розділі – «Емпіричне дослідження рівня сформованості та проявів особистісної безпорадності студентів у навчальній діяльності» – обґрунтовано програму емпіричного дослідження та вибір діагностичних методів, виявлено й проаналізовано рівні сформованості особистісної безпорадності студентів, охарактеризовано її факторну структуру за показниками когнітивного, мотиваційного та емоційного компонентів. Особливу увагу приділено аналізу психологічних особливостей проявів особистісної безпорадності у поведінці й навчальній діяльності студентів.

В емпіричному дослідженні взяли участь 264 студенти третіх курсів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна». Діагностика особистісної безпорадності за виділеними діагностичними критеріями (песимістичним атрибутивним стилем, низькою самооцінкою, концентрацією особистості на власних негативних емоційних станах, низькими мотивацією досягнення й рівнем суб’єктивного контролю) виявила різний рівень її сформованості, що зумовило необхідність використання кластерного аналізу для диференціації груп досліджуваних. У результаті було виділено три кластери (табл. 1), до яких увійшли студенти з високими показниками безпорадності (9,09 %), її протилежною якістю – самостійністю (11,36 %) й студенти з різним поєднанням діагностичних показників (79,54 %).