ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ АМБІВАЛЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок автора, методологічні й теоретичні засади дослідження, достовірність його результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів роботи і дані про структуру дисертації.

         У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблеми амбівалентності” визначаються сутність та роль особистісної амбівалентності, аналізуються науково-теоретичні концепції та підходи до вивчення даної проблеми в зарубіжній і вітчизняній психології, розкриваються її вікові особливості, розглядаються структура та критерії амбівалентності особистості в ранньому юнацькому віці.

         У наукових дослідженнях поняття амбівалентності ряд дослідників розглядають, з одного боку, як характеристику окремих особистісних сфер: емоційної (О.В.Гордєєва, О.М.Леонтьєв, В.А.Семиченко, Ч.Райкрофт), мотиваційної (В.Г.Асєєв, М.Ш.Магомед-Емінов), поведінкової (Т.М.Сорокіна, Б.Г.Херсонський); з іншого боку, амбівалентність досліджується як особистісне утворення (Т.М.Зелінська, І.Н.Михєєва, Ф.Ріман, Л.М.Собчик, Л.Сонді).

         Поняття особистісної амбівалентності відрізняється від близьких за змістом понять внутрішнього конфлікту, двоїстості, амбітендентності, внутрішньої суперечності, бівалентності, полівалентності (В.Г.Асєєв, В.М.Блейхер, А.Б.Єсін, І.В.Імедадзе, П.А.Кравченко, І.В.Крук). Наше дослідження ґрунтується на розумінні амбівалентності як особистісної риси, притаманної як гармонійним, так і негармонійним особистостям.

         Дослідження проблеми амбівалентності в межах різних науково-теоретичних концепцій найбільш продуктивним є в зарубіжній психології. Представники психоаналізу розглядали вихідну, первинну амбівалентність у структурі особистості як несумісність між вимогами Воно та Над-Я (З.Фрейд), пов'язували наявність даного феномена зі стадіями розвитку лібідо (К.Абрахам) та приділяли увагу динаміці амбівалентності індивіда у перші роки життя у ставленні до матері (М.Клейн, Д.Уіннікотт), розкривали наявність амбівалентності через дослідження проявів страху (Ф.Ріман). Неофрейдисти розширили зміст цього поняття шляхом розробки у своїх теоріях понять установок (екстраверсії – інтроверсії), архетипів (К.Юнг) і фундаментальних протилежностей – прагнення вищості та почуття неповноцінності (А.Адлер).

         У руслі его-психології (Е.Еріксон, Е.Фромм, К.Хорні) підкреслюється важливість ролі певних вікових етапів у розвитку амбівалентності, розкривається її розуміння як риси в гармонійній та негармонійній структурі особистості. Представники когнітивної психології (К.Левін, С.Осгуд, Ж.Піаже, Л.Фестінгер) розглядали феномен амбівалентності в контексті понять когнітивної відповідності, когнітивного балансу – дисбалансу і психологічного конфлікту. Фундатори гуманістичної психології А.Маслоу і К.Роджерс, висвітлюючи феномен особистісної амбівалентності через поняття самоактуалізації, конгруентності – інконгруентності, стверджували, що розвиток особистості може стримуватися через розбалансованість, спричинену невідповідністю між власними оцінками,  цінностями особистості та нав'язаними ззовні.

         У вітчизняній психології системне вивчення особистісної амбівалентності в морально-психологічному аспекті здійснено І.Н.Михєєвою. Психологічне дослідження цієї особистісної риси в гендерному контексті репрезентовано в працях Т.М.Зелінської.

         Аналіз підходів до  вивчення вікової динаміки особистісної амбівалентності виявив, що її становлення відбувається впродовж усього процесу психічного розвитку особистості, набуваючи у період ранньої юності вирішального значення. В цьому віці перед особистістю постає проблема самовизначення, переходу до дорослого життя, що актуалізує суперечність між потребою у спілкуванні з іншими – та психологічною відчуженістю; емоційною нестійкістю, мінливістю емоцій, їх негативною спрямованістю при переживанні проблем минулого й уявних проблем невизначеного, нестабільного майбутнього – та прагненням до зняття напруги, до емоційної рівноваги, фрустраційної толерантності; імпульсивністю, необдуманістю вчинків, агресивністю – та самоконтролем, стриманістю, доброзичливістю в поведінці (Л.І.Божович, О.Е.Байтингер, І.В.Дубровіна, Е.Еріксон, І.С.Кон, К.Н.Поливанова, Л.А.Регуш, Х.Ремшмідт, Г.Салліван, О.Т.Соколова, В.Г.Степанов та ін.). Вказані фактори зумовлюють необхідність всебічного вивчення особистісної амбівалентності в ранньому юнацькому віці як визначальному етапі, коли дана особистісна риса може зафіксуватися  на негативних, дискордантних рівнях або проявлятися узгоджено, конкордантно, забезпечуючи особистісне зростання, гармонійність розвитку особистості.

         Дослідження підходів до визначення структури особистісної амбівалентності показало, що увага більшості науковців (В.Г.Асєєв, О.В.Гордєєва, С.С.Занюк, К.Ізард, Б.Ф.Ломов, М.Ш.Магомед-Емінов, В.Райх, А.О.Реан, Ф.Ріман, В.П.Симонов, Т.М.Сорокіна) спрямована на аналіз окремих її компонентів. У межах системного підходу проблему амбівалентності розглядали Е.Блейлер, Т.М.Зелінська, І.Н.Михєєва. Підхід до вивчення нами цього конструкту як особистісної риси також передбачає необхідність її багатоаспектного дослідження.

         Критеріями прояву особистісної амбівалентності дослідники виділяють: здатність до саморегуляції, рівень індивідуального розвитку (Р.Ассаджолі, В.А.Іванніков, Т.Огден, В.А.Семиченко), розвиток ігрової та практичної діяльності (Т.М.Сорокіна), прив'язаність (Р.Ж.Мухамедрахімов, Г.Салліван), страх (А.Кемпінскі, П.Екман, Ф.Ріман), стабільність настрою (К.Абрахам), агресивність (А.Менегетті, К.Меннінгер), неспроможність приймати рішення, спрямованість  на  негативні  події  (М.Ш.Магомед-Емінов).

         На основі узагальнення проведеного аналізу та виходячи з мети, гіпотези і поставлених завдань, були визначені теоретичні підходи до експериментального дослідження психологічних особливостей особистісної амбівалентності в ранньому юнацькому віці, а також засоби та прийоми психологічного впливу на цю особистісну рису у старшокласників.

         У другому розділі “Експериментальне вивчення психологічних особливостей прояву амбівалентності особистості в ранній юності” розкрито методичні засади дослідження особистісної амбівалентності старшокласників, проаналізовано конкретні методики виявлення особливостей прояву її структурних компонентів; здійснено також кількісний і якісний аналіз результатів констатуючого експерименту щодо вікових та статевих особливостей прояву цієї риси в учнів старших класів, на основі якого виявлено показники та рівні прояву особистісної амбівалентності у ранній юності.

         На основі аналізу наукової літератури з даної проблеми особистісна амбівалентність визначається нами як особистісна риса, притаманна кожному індивіду, яка проявляється у співіснуванні рівних за силою взаємовиключних, протилежних мотивів, почуттів, когніцій та поведінки відносно зовнішнього чи/та внутрішнього світу. Структура цього конструкту включає мотиваційний, афективно-когнітивний та поведінковий компоненти. За допомогою батареї взаємодоповнюючих методик було проведене дослідження вікових і статевих особливостей прояву компонентів особистісної амбівалентності: мотиваційного – за допомогою основної методики “Вимірювання мотивації афіліації” М.Ш.Магомед-Емінова (модифікованого тесту-опитувальника мотивації афіліації А.Мехрабіана) та двох додаткових – методики “Оцінка потреби у схваленні” Д.Крауна та Д.Марлоу і методу портретних виборів Л.М.Собчик (модифікованого тесту Л.Сонді) – прояв фактора-потреби “збереження та відторгнення об'єкта”; афективно-когнітивного, який досліджувався основною методикою “Вербальний фрустраційний тест” Л.М.Собчик і двома додатковими – методикою В.В.Бойка “Схильність до відтворення невідреагованих переживань” і методом портретних виборів Л.М.Собчик – прояв фактора “потреба в моральній поведінці”, що виявляє нестійкість, мінливість емоцій; поведінкового – за допомогою методики В.В.Бойка “Я агресивний чи ні” та ДМС (методу діагностики міжособистісних стосунків) Л.М.Собчик – модифікованого варіанту інтерперсональної діагностики  Т.Лірі.

         Вивчення мотиваційного компонента особистісної амбівалентності виявило наступні особливості:

-       критерієм даного компонента є мотивація афіліації (одночасно проявляються мотиви прагнення прийняття та страху знехтування), яка виявляється у старшокласників на трьох рівнях: збалансованому (висока інтенсивність мотиву прагнення прийняття та незначна інтенсивність мотиву страху знехтування), розбалансованому (висока інтенсивність обох протилежних мотивів – прагнення прийняття та страху знехтування), а також дезінтегрованому (поєднує низьку інтенсивність мотиву прагнення прийняття зі страхом знехтування високої або низької інтенсивності);

-       вікова динаміка рівнів прояву мотивації афіліації учнів старших класів характеризується незначними змінами: зменшенням прояву збалансованого (від 40,43% до 39,54%, t=0,12, p<0,05) та дезінтегрованого рівнів (від 25,53% до 24,42%, t=0,17, p<0,05) та збільшенням прояву розбалансованого рівня (від 34,04% до 36,04%, t=0,28, p<0,05), що виявляє невміння старшокласників знижувати інтенсивність страху знехтування і розвивати мотив прагнення прийняття;

-       статеві відмінності у проявах мотивації афіліації є суттєвими на розбалансованому (хлопці – 27,59%, дівчата – 41,94%, t=2,05, p<0,05) та дезінтегрованому рівнях (відповідно 35,63% та 15,05%, t=3,25, p<0,05), що свідчить про тенденцію частішого переживання хлопцями у ранньому юнацькому віці страху знехтування, придушення ними прагнення прийняття;

-       найсприятливішим для особистісного розвитку є збалансований рівень мотивації афіліації, який недостатньо виражений у ранньому юнацькому віці (40%), тоді як прояви розбалансованого (35%) та дезінтегрованого (25%) рівнів разом складають 60%, тобто у старшокласників домінує дискордантний (розбалансований та дезінтегрований) рівень мотивації афіліації.

         Вивчення афективно-когнітивного компонента амбівалентності особистості в ранній юності показало такі психологічні особливості:

-       прояви фрустраційної інтолерантності – толерантності як критерію даного компонента представлені на трьох рівнях: низькому, який характеризується фрустраційною толерантністю (емоційна стійкість, здатність до відреагованості негативних переживань під впливом фрустраторів-цінностей та фрустраторів-суб'єктів); середньому, на якому епізодично переживається фрустраційна інтолерантність – толерантність (емоційна нестійкість і невідреагованість під впливом фрустраторів (цінностей та суб'єктів); високому, що характеризується фрустраційною інтолерантністю (емоційна нестійкість, нав'язливе відтворення негативних переживань під впливом фрустраторів-цінностей та фрустраторів-суб'єктів);

-       найбільш високі показники прояву фрустраційної інтолерантності  пов'язані в учнів із фрустраторами-цінностями: “зовнішній вигляд” та “матеріальна забезпеченість”, фрустраторами-суб'єктами: “друг”, “подруга”, “однокласниця“, що відповідає віковим тенденціям значущості вказаних фрустраторів у розвитку особистості старшокласників;

-       вікові відмінності у проявах даного компонента є несуттєвими і складають на низькому рівні – 39,21% серед десятикласників та 41,5% серед одинадцятикласників, на середньому рівні – відповідно 38,03% та 37,35%, на високому рівні – 22,76% в учнів 10-х класів та 21,15% в учнів 11-х класів;

-       аналіз статевих особливостей прояву даного компонента виявив, що найбільше вираженим є високий рівень прояву емоційної нестійкості і невідреагованості під впливом таких фрустраторів: у хлопців – “характер” та “сторонній”, у дівчат – “зовнішній вигляд” та “однокласниця”;

-       оптимальним для узгодженого, збалансованого прояву особистісної амбівалентності є низький рівень, на якому наявна фрустраційна толерантність, що виражена у 40,54% учнів, водночас середній (37,58%) та високий рівні (21,88%), що складають дискордантний рівень прояву фрустраційної інтолерантності, домінують, становлячи у сумі 59,46% вираженості.

         Дослідження прояву поведінкового компонента особистісної амбівалентності в ранній юності виявило наступні його особливості:

-       агресивність – доброзичливість, критерій цього компонента, виявляється на трьох рівнях: низькому (домінує доброзичливість як здатність стримувати агресію і відсутність задоволення від неї, агресивність виявляється епізодично при захисті вітальних потреб старшокласників); середньому (агресивність проявляється як усталено спонтанна, з ситуативною нездатністю учнів стримувати агресію та отриманням задоволення або переживанням провини від заподіяння шкоди, що чергується з проявами доброзичливості); високому (агресивність проявляється як надмірна схильність до спонтанності агресії, стійка нездатність її стримувати, отримання задоволення від заподіяння шкоди, невміння та небажання проявляти доброзичливість);

-       віковою особливістю прояву агресивності в учнів раннього юнацького віку є збільшення вираженості низького рівня (від 36,17% до 45,35%, t=1,26, p<0,05) та зменшення середнього (від 37,23% до 30,23%, t=0,99, p<0,05) і високого рівнів (від 26,6% до 24,42%, t=0,34, p<0,05), причому дані зміни не є статистично вірогідними. Незначне зменшення високого рівня свідчить про недостатнє вміння учнів старших класів знижувати поведінкові прояви амбівалентності, більш того, показники нездатності стримувати агресію мають з віком тенденцію до зростання  від 52,34%  до 56,74%;

-       аналіз статевих відмінностей показав, що спонтанність агресії більше властива дівчатам (63,66%), ніж хлопцям (45,29%), нездатність стримувати агресію, навпаки, виражена сильніше у хлопців (39,54% проти 29,46%), задоволення від заподіяння шкоди тією чи іншою мірою отримують 41,61% хлопців та 44,73% дівчат. Особливостями міжособистісних стосунків учнів раннього юнацького віку є: у хлопців – більша прямолінійність, відвертість прояву агресивності (зв'язок між прямолінійно-агресивним типом стосунків та спонтанністю агресії r_xy=0,41), у дівчат – непряме, більш опосередковане, приховане використання агресії (r_xy= - 0,72);

-       найбільш сприятливими для розвитку особистості та її міжособистісних стосунків є прояви низького рівня даного компонента, які виражені в учнів старших класів недостатньо (40,55%), поряд з цим дискордантний рівень прояву становить 59,45% (середній виражений у 33,89% учнів, високий – у 25,56% учнів), тобто він є домінуючим.       

         Узагальнений аналіз та інтерпретація даних експериментального дослідження дозволили виявити критерії та показники прояву особистісної амбівалентності в ранній юності: 1) мотивація афіліації (інтенсивність мотиву  прагнення прийняття та мотиву страху знехтування), 2) фрустраційна інтолерант-ність – толерантність (нестійкість та невідреагованість під впливом фрустраторів-цінностей та фрустраторів-суб'єктів), 3) агресивність – доброзичливість (спонтан-ність агресії, нездатність її стримувати, задоволення від заподіяння шкоди предмету, тварині, людині).

         На основі вказаних критеріїв та показників нами було виявлено три рівні прояву особистісної амбівалентності в ранній юності, характеристика яких дана в табл.1: низький (конкордантний збалансований), середній (дискордантний розбалансований) та високий (дискордантний дезінтегрований). Низький рівень прояву, характерний для 38,33% учнів (37,23% десятикласників та 39,54% одинадцятикласників), проявляється у збалансованій мотивації афіліації, переживанні фрустраційної толерантності, наявності доброзичливості. Середній рівень, виражений у 36,67% учнів (35,11% десятикласників та 38,37% одинадцятикласників), складає розбалансовані прояви в усіх її критеріях: мотивації афіліації, епізодичній фрустраційній інтолерантності та агресивності. Для високого рівня, поширеного у 25% учнів (27,66% десятикласників та 22,09% одинадцятикласників), характерні дезінтегровані прояви мотивації афіліації, стійкі особливості фрустраційної інтолерантності і надмірна агресивність. Оптимальним для подальшого гармонійного розвитку особистості є конкордантний збалансований низький рівень, який не є домінуючим, а його динаміка виявилася статистично несуттєвою. Дискордантний (середній та високий) рівень становить 61,67% вираженості серед старшокласників, тобто переважає над низьким конкордантним рівнем. Аналіз статевих особливостей особистісної амбівалентності виявив більшу вираженість дискордантного високого рівня даної риси серед хлопців (28,74% проти 21,51% у дівчат).