ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕГОЦЕНТРИЗМУ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У ВЗАЄМОДІЇ З РОВЕСНИКАМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження. Висвітлено наукову новизну та практичну значущість результатів дослідження, представлено їх апробацію та впровадження, наводяться дані про публікації та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження проблеми егоцентризму” представлені результати теоретичного аналізу психологічної природи егоцентризму, подано аналіз наукових праць, присвячених вивченню егоцентризму, які є втіленням різних концептуальних підходів до розуміння цього явища, висвітлені психологічні особливості прояву егоцентризму в молодшому шкільному віці.

Огляд літературних джерел дає підстави стверджувати про різноманітність та неоднозначність тлумачення феномена егоцентризму. У зарубіжній психології поняття “егоцентризм” переважно використовується для позначення вікових особливостей психічного розвитку (Е. Блейлер, Дж. Брунер, Ж. Годфруа, Г. Крайг, Ж. Піаже). Егоцентризм розглядається і як психологічна властивість особистості (Б. Братусь, Дж. Гібсон, М. Доналдсон, Д. Елкінд, М. Кокс, П. Ллойд, М. Маратсос, В.А. Недоспасова, Т. Пашукова, К. Платонов, А. Поддьяков, М. Руслова, Т. Рябова, А. Славська, Дж. Смедслунд, М. Х’юз, М. Феффер, Дж. Флейвелл, Г. Цукерман, Х. Шрьодер, Р. Янотті). Низку досліджень присвячено пізнавальному егоцентризму, які умовно можна поділити на чотири напрямки: егоцентризм дитячого мислення; егоцентризм дитячого мовлення; егоцентризм сприймання; егоцентризм пізнавальної сфери дорослих (К. Бенсон, А. Богуш, Л. Виготський, Л. Венгер, П. Гальперін, В. Давидов, М. Доналдсон, Д. Ельконін, О. Запорожець, Н. Мізіна, Л. Обухова, Ж. Піаже, Л. Фрідман, Г. Цукерман).

У вітчизняній психології егоцентризм трактується як соціально-психологічне явище, яке виступає механізмом спільної діяльності та спілкування людей. У цьому значенні егоцентризм розглядається як спрямованість особистості на саму себе, свій внутрішній світ. Егоцентрично зорієнтована особистість вимагає, щоб оточуючі люди, а не вона особисто, задовольняли всі її бажання, враховували її думки і наміри. Така спрямованість заважає адекватно розуміти партнерів по взаємодії. Протилежною егоцентричній спрямованості є децентрована спрямованість, яка передбачає врахування точок зору інших людей, їх намірів. Тому існує думка (Д. Ельконін, Ж. Піаже, Х. Шрьодер), що ефективна міжособистісна взаємодія, яка ґрунтується на розумінні партнерів, залежить від розвитку механізму децентрації. Досить часто поняття “егоцентризм” пов’язують та ототожнюють з поняттям “егоїзм”. Проте теоретичний аналіз літературних джерел свідчить про хибність такої думки. Егоцентризм – нездатність суб’єкта, зосередженого на своїх інтересах, врахувати думку, потреби, погляди, плани інших людей і координувати їх зі своїми власними, саме так ми і розглядаємо егоцентризм у нашому дисертаційному досліджені. Егоїзм означає переважання в світогляді людини своєкорисливих інтересів, які проявляються в корисливій поведінці всупереч інтересам інших людей.

На основі досліджень, присвячених з’ясуванню природи виникнення егоцентризму, особливостей його розвитку у різні вікові періоди, зроблено спробу класифікувати егоцентризм за видами та формами його прояву в особистості (Є. Гейко, Л. Обухова, Т. Пашукова, Ж. Піаже, А. Фокіна, Л. Фрідман.). Виокремлено такі види егоцентризму: пізнавальний, когнітивний, інтелектуальний, вербальний, просторовий, соціальний, поведінковий, моральний, комунікативний, особистісний. Виділено дві форми особистісного егоцентризму: екстравертований та інтровертований егоцентризм. За показником часу егоцентризм різниться на типи: ситуативний, тотальний і локальний. Кожен з різновидів егоцентризму визначається в залежності від сфери його прояву під час взаємодії з оточуючими людьми, а також від особливостей життєвої ситуації та індивідуальних якостей особистості. В своєму дисертаційному досліджені ми вивчаємо саме особистісний егоцентризм. Теоретичний аналіз літературних джерел дає підстави розглядати особистісний егоцентризм як якість особистості, що проявляється у фіксованих установках людини на своїх думках, хвилюваннях, уявленнях, діях, цілях, якостях характеру і темпераменту тощо. На сучасному етапі розвитку психологічної науки егоцентризм досліджують у загальнопсихологічному та соціально-психологічному аспектах (Є. Гейко, Т. Гура, Д. Елкінд, Н. Жутікова, О. Запорожець, М. Кокс, П. Ллойд, Н. Мізіна, О. Мельничук, В. Недоспасова, Л. Обухова, Т. Пашукова, Л. Фрідман та ін.).

Дослідження егоцентризму дитячого мислення та мовлення, які були розпочаті в руслі генетичної психології Ж. Піаже, дозволили розкрити багатогранність даної психологічної проблеми, з'ясувати причини виникнення феномена егоцентризму. Завдяки порівняльному аналізу теоретичних концепцій Ж. Піаже та Л. Виготського щодо природи виникнення егоцентричного мовлення, було зроблено висновок про важливість процесу соціалізації у подолані дитячого егоцентризму. Огляд основних наукових праць Л. Виготського, М. Доналдсон, Д. Ельконіна, М. Маратсоса, В. Недоспасової, Л. Обухової, Ж. Піаже, М. Х’юза, Г. Цукерман, М. Феффер та ін. дозволив виділити основні шляхи подолання дитячого егоцентризму.

Важливою особливістю особистісного розвитку дитини на межі дошкільного та молодшого шкільного віку є перехід від егоцентризму до децентрації (Д. Ельконін). Значна частина науковців специфічною особливістю пізнавальної сфери дітей початкової школи вважає егоцентризм, який обумовлений недостатнім розвитком вищих психічних функцій (О. Запорожець, Л. Венгер, І. Каган, Б. Петров, М. Станкін, С. Степанов та ін.).

У працях, які стосуються вивчення егоцентризму молодших школярів (Ж. Піаже, Л. Виготський, Е. Блейлер, Н. Мізіна, Л. Фрідман, Л. Обухова, Г. Цукерман), егоцентризм пов’язують з віковими особливостями розвитку особистості. З’ясовано, що егоцентризм молодшого школяра проявляється в тому, що власну точку зору дитина вважає єдино можливою й ототожнює її з іншими. Основні причини егоцентризму в цьому віці – недостатній досвід в умінні врахувати точку зору інших осіб, недостатньо розвинене уявлення та невеликий досвід спілкування з оточуючими людьми, особливо з ровесниками в сюжетно-рольових іграх, спільній продуктивній діяльності, спілкуванні.

Деякі дослідники пов’язують егоцентризм молодшого школяра з навчальною діяльністю (М. Алексєєва, Ж. Піаже), особливостями виховання та характером взаємовідносин у сім’ї, з соціально-психологічним статусом у колективі ровесників та соціально-психологічними якостями особистості (Л. Курганська, Т. Пашукова, А.- Н. Перре-Клермон, Ж. Піаже, Дж. Смедслунд, С. Степанов, Дж. Флейвелл). В роботах відзначається як позитивний, так і негативний вплив егоцентризму на емоційну сферу молодшого школяра, який породжує низку якостей особистості (І. Бех, І Вєтров).

Аналіз літературних джерел засвідчив відсутність експериментальних досліджень вікової динаміки та статевих відмінностей прояву особистісного егоцентризму молодших школярів у взаємодії з ровесниками та дозволив визначити теоретичні засади експериментального дослідження даної проблеми.

У другому розділі – “Емпіричне дослідження особливостей прояву егоцентризму молодшого школяра у взаємодії з ровесниками” представлено методику та аналіз результатів експериментального дослідження особистісного егоцентризму молодших школярів, розкрито вікову динаміку, статеві відмінності та психологічні особливості прояву егоцентризму молодшого школяра у взаємодії з ровесниками.

Експериментальною базою дослідження був Кіровоградський навчально-виховний комплекс – “Кіровоградський колегіум – спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів – дошкільний заклад-центр естетичного виховання” та загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №17 міста Кіровограда. Всього до експериментальної роботи було залучено 517 учнів молодшого шкільного віку (6-11 років), з них 266 дівчаток та 251 хлопчиків.

Емпіричне дослідження складалося з трьох етапів. На першому етапі за допомогою методик Т.Пашукової “Дослідження егоцентризму під час взаємодії” та “Дослідження еготизму” було з’ясовано, що як якість особистості егоцентризм більш виражено проявляється в умовах безпосередньої взаємодії з ровесниками. Під час спільної діяльності 76,74% досліджуваних демонструють сильний ступінь прояву особистісного егоцентризму. Власну позицію такі досліджувані вважають єдино правильною, намагаються нав’язати її оточуючим за будь-яких умов, виключаючи при цьому існування позицій ровесників. Середній ступінь демонструють 16,98%, ці досліджуванні менш фіксовані на собі, однак вони недостатньо уважні до свого партнера по спільній діяльності. Слабкий ступінь особистісного егоцентризму демонструють 6,28% досліджуваних, вони зважають на думку ровесника, намагаються використовувати неегоцентричні форми реагування.

У взаємодії з ровесником переважаючою є екстравертована форма особистісного егоцентризму (86,16%), в межах якої сильний ступінь складає 50,31%, що перешкоджає ефективному виконанню спільної діяльності, середній – 18,24%, слабкий – 31,45%. Сильний ступінь інтровертованої форми особистісного егоцентризму при взаємодії з ровесниками демонструє 15,09% досліджуваних, середній – 13,21%, слабкий – 71,70%.

Дослідження еготизму, який розглядається нами як мовленнєва форма егоцентризму та прагнення людини розповісти про себе, згадати про свої переваги, збільшуючи цим власну значущість, засвідчило, що рівень його прояву у молодших школярів є різним. Домінуючим є високий рівень еготизму у першокласників (72,22%) та 63,79% другокласників. Починаючи з третього класу, домінуючим стає середній рівень еготизму – 53,42%. Отже, з набуттям досвіду взаємодії з іншими людьми простежується тенденція до зниження еготизму під кінець молодшого шкільного віку, що виявляється в контролі своєї еготичної мови та прояві зацікавленості особою, яка виступає партнером по спілкуванню. У результаті кореляційного аналізу між еготизмом та екстравертованою формою егоцентризму встановлено достовірний зв’язок (r_{s емп}= 0,49). Досліджувані з високим рівнем еготизму мають сильний ступінь екстравертованої форми егоцентризму і, навпаки.

На другому етапі дослідження визначався рівень егоцентричної спрямованості особистості молодшого школяра за допомогою адаптованої методики “Егоцентричний Асоціативний Тест” (ЕАТ) Т. Сцустрової. З’ясовано, що більша частина учнів перших класів мають середній рівень егоцентризму семантичної сфери свідомості (72,00%), тобто вони не є зацикленими на власному “Я”. Високий рівень егоцентризму виявлено у 12,00% школярів, що свідчить про їх невміння і небажання орієнтуватися на думку оточуючих людей. Низький рівень егоцентризму продемонструвало 16,00% досліджуваних перших класів, це вказує на відсутність у них власної позиції та невміння її відстоювати.

Встановлено статеві відмінності егоцентричної спрямованості молодшого школяра. Низький рівень егоцентризму притаманний в однаковій мірі як хлопчикам, так і дівчаткам (18,00%). Середній рівень більше характерний для дівчаток (74,00%), ніж для хлопчиків (70,00%), а високий рівень, навпаки, більше демонструють хлопці (12,00%), ніж дівчатка (8,00%).

У другому класі кількість досліджуваних з низьким рівнем егоцентризму становить 12,00%, з високим – 10,00%. Зростає кількість досліджуваних із середнім рівнем егоцентризму – 78,00%. Щодо статевих відмінностей егоцентричної спрямованості слід зазначити, що низький рівень виявлено у 18,00% хлопців та у 8,00% дівчаток. Високий рівень егоцентризму у два рази більший у хлопців (18,00%), ніж у дівчаток (8,00%). Середній рівень егоцентризму семантичної сфери свідомості демонструє більшість дівчаток цієї вікової групи (84,00%), порівняно з хлопчиками (64,00%), що вказує на їх шанобливе ставлення до позиції та точки зору іншої людини.

В учнів третіх класів домінує середній рівень егоцентризму (75,00%). Високий рівень виявлено в 11,00% досліджуваних, низький – у 14,00%. Результати співвідношення рівнів егоцентризму між хлопцями та дівчатами свідчать, що низький рівень егоцентризму переважає у хлопчиків (18,00%). Середній – у дівчаток 78,00%, а високий рівень егоцентризму майже однаковий у досліджуваних різної статі.

В учнів четвертих класів спостерігається зменшення кількості досліджуваних з низьким рівнем егоцентризму до 10,00%, а з середнім рівнем збільшується до 79,00%, що підтверджує існуючу у психології думку про те, що з віком егоцентризм послаблюється. Без змін залишається кількість досліджуваних з високим рівнем егоцентризму – 11,00%. Під кінець молодшого шкільного віку співвідношення егоцентризму за рівнями у хлопчиків та дівчаток майже зрівнюється. На відміну від попередніх вікових груп, де середній рівень егоцентризму демонструє більшість дівчат, хлопчики цього віку проявляють його у дещо більшій кількості (80,00%), ніж дівчатка (76,00%).

На третьому етапі дослідження вивчався зв'язок особистісного егоцентризму різного ступеня вираженості з якостями особистості молодшого школяра. Для вивчення емпатії до ровесника була використана методика І. Юсупова, для виявлення рівня розвитку якостей особистості застосована методика Р. Кеттела.

Емпатія, як риса особистості, у переважної більшості досліджуваних виражена на середньому рівні (60,71%), що проявляється у розумінні дітьми стану інших, прояву співчуття та співпереживання. Значна кількість досліджуваних молодшого шкільного віку проявляє низький рівень розвитку емпатії по відношенню до ровесників (39,29%). Що свідчить про недостатньо розвинутий емоційний відгук. Ці діти нездатні уявити себе на місці ровесника, розуміти його стан, враховувати побажання партнера по спілкуванню.

Виявлено вплив особистісного егоцентризму на індивідуально-психологічні якості особистості, зокрема на загальний рівень розвитку емпатії. Молодші школярі з сильним ступенем особистісного егоцентризму виявилися здатними переживати почуття іншої людини, її проблеми сприймають як свої (78,57%). Тобто, проектуючи себе на місце об’єкта співпереживання, молодший школяр демонструє егоцентричну емпатію, переживаючи за самого себе. Досліджувані з середнім рівнем прояву особистісного егоцентризму демонструють середній рівень розвитку емпатії (77,46%), який свідчить про їх уміння співчувати та розуміти емоційний стан іншої людини, але без співвіднесення з собою. В них співчуття ґрунтується на бажанні благополуччя іншій людині. Досліджувані з слабким ступенем особистісного егоцентризму менш емпатійні до переживань інших людей (69,23%) у порівнянні з досліджуваними з сильним та середнім ступенем особистісного егоцентризму. У цій групі досліджуваних найбільше тих, хто має низький рівень розвитку емпатії (23,08%), що вказує на певний прояв “зацикленості” на собі та свідчить про недостатній розвиток у них емоційного відгуку. Отже, в залежності від ступеня вираженості особистісного егоцентризму в молодшому шкільному віці емоційний відгук на переживання іншої людини суттєво відрізняється. Особистісний егоцентризм впливає на рівень емоційної чутливості та особливості емоційного реагування молодшого школяра. Кореляція між особистісним егоцентризмом та емпатією позитивна і досягає рівня статистичної значущості. За Спірменом (r_{s емп}  =0,84, для n =112).

Встановлено взаємозалежність між особистісним егоцентризмом й якостями особистості: впевненість – невпевненість, емоційна врівноваженість – збудливість, залежність – незалежність, відповідальність – безвідповідальність, сумлінність – несумлінність, рішучість – нерішучість, практичність – непрактичність, оптимізм – песимізм, самоконтроль – неконтрольованість, стриманість – нестриманість (за тестом Р. Кеттела). Результат засвідчив, що молодші школярі мають середній рівень розвитку зазначених вище якостей особистості, за винятком песимізму. Зазначена якість розвинута на високому рівні і проявляється у таких висловлюваннях школярів: “Я цього не зможу зробити”, “Мені завжди не щастить”.

У молодших школярів з сильним ступенем вираженості особистісного егоцентризму на високому рівні розвинуті такі особистісні риси як песимізм та незалежність (55,56% і 40,74% відповідно). Для досліджуваних із сильним ступенем особистісного егоцентризму характерний середній рівень самоконтролю своєї поведінки під час взаємодії з ровесниками (88,89%), водночас вони виявляють низький рівень відповідальності (35,19%). Досліджувані із середнім ступенем вираженості особистісного егоцентризму характеризуються високим рівнем розвитку непрактичності (60,00%). У них на середньому рівні розвинуті такі риси характеру, як стриманість (100,00%), емоційна врівноваженість (90,00%), сумлінність (80,00%), самоконтроль (70,00%) та незалежність (60,00%). Вони врівноважені, стримані і спокійні у взаємодії з іншими, здатні критично оцінювати свої вчинки. Для учнів з середнім ступенем егоцентризму характерний також низький рівень відповідальності (50,00%). Досліджуваним із слабким ступенем особистісного егоцентризму притаманний високий рівень непрактичності (66,67%). У них на середньому рівні розвинуті самоконтроль (100,00%), сумлінність (100,00%), старанність, дбайливість по відношенню до виконання норм та правил поведінки. Такі учні відповідальні, у них розвинуте почуття обов’язку під час виконання певного завдання (66,67%). Молодші школярі з слабким ступенем егоцентризму сором’язливі, боязливі та нерішучі в своїх діях і вчинках. Досить гостро реагують на свої невдачі, оцінюють себе як нездібних у порівнянні з більшістю ровесників, невпевнені в собі, легко ранимі. Вони відчувають труднощі в пристосуванні до нових умов, що є наслідком низького рівня розвитку у них рішучості (66,67%) та впевненості у собі (66,67%). Кореляційним аналізом виявлено суттєвий зв'язок між такими особистісними якостями, як впевненість
(r_{s емп} =0,50), збудливість (r_{s емп} =0,49), самоконтроль (r_{s емп} =0,46), незалежність
(r_{s емп} =0,44), нерішучість (r_{s емп} =0,45), непрактичність (r_{s емп} =0,53) та особистісним егоцентризмом під час взаємодії з ровесниками.

Отже, в результаті констатувального експерименту виявлено, що егоцентризм більш виражено проявляється в умовах безпосередньої взаємодії молодшого школяра з ровесниками та істотно впливає на індивідуально-психологічні якості особистості. Тому корекція егоцентризму є необхідною саме в молодшому шкільному віці, що і стало предметом дослідження яке викладене у третьому розділі.

У третьому розділі – “Психологічна корекція егоцентризму молодшого школяра” обґрунтовано теоретичні підходи до проблеми корекції егоцентризму, розроблено та викладено програму соціально-психологічного тренінгу з розвитку рефлексії та емпатії як базових механізмів розвитку децентрації молодших школярів, результати її апробації.

В основу формувального експерименту були покладені теоретичні положення М. Доналдсон, О. Запорожця, Н. Мізіної, В. Недоспасової, Л. Обухової, Т. Пашукової, Ж. Піаже, Х. Шрьодера, Р. Янотті стосовно особливостей прояву егоцентризму у дітей молодшого шкільного віку та його корекція за допомогою розвитку механізмів рефлексії, емпатії, які лежать в основі розвитку децентрації та виконують функцію налагодження взаємовідносин суб’єктів діяльності та спілкування. У результаті дії цих механізмів особистість здатна уявити себе на місці партнера по спілкуванню. В своєму дисертаційному дослідженні ми експериментально перевірили вплив зазначених вище механізмів на розвиток децентричної спрямованості особистості молодшого школяра.

Соціально-психологічний тренінг включав різноманітні активні методи і прийоми: рольові ігри, психомалюнок, психогімнастику, групову дискусію. Тренінг розрахований на 15 занять, тривалістю 45 хвилин. Він проводився на базі Кіровоградського навчально виховного комплексу “Кіровоградський колегіум – спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів – дошкільний заклад-центр естетичного виховання”. У ньому взяли участь дві різновікові групи молодших школярів, які виявили різний ступінь прояву особистісного егоцентризму (сильний, середній і слабкий) у констатувальному експерименті. Першу групу складали досліджувані 3-ого класу віком від 8-9 років (9 осіб), другу – 4-ого класу віком від 9-10 років у складі 11 осіб. Отже, у формувальному експерименті взяло участь 20 осіб. До контрольної групи увійшли діти молодшого шкільного віку з різним ступенем егоцентричної спрямованості особистості у кількості 25 осіб.

Відповідно до загальних принципів побудови психологічного тренінгу, кожне заняття складалося з окремих фаз. У першій фазі вправи спрямовані на первинний контакт та взаємну сконцентрованість учасників тренінгу, в наступній – виконувалася основна серія психологічних вправ, ігор, прийомів, спрямованих на розвиток механізмів міжгрупової взаємодії, а саме – рефлексії та емпатії. Перед завершенням тренінгового заняття виділялась фаза групового підбиття підсумків (оцінно-рефлексивна) та прощання. Завдяки такій структурі тренінгових занять відбувається посилення інтеграційних процесів, які сприяють ефективній взаємодії дітей, глибшому й відкритішому спілкуванню та згуртуванню членів тренінгової групи. Особливого значення ведучий надавав обговоренню вправ у груповому процесі, їх психологічному аналізу. Акцентувалась увага на тому, який резонанс викликає в учасників групи поведінка одного із її членів, як впливають на кожного з учасників тренінгу присутні, і, навпаки, як він сам впливає на інших. При обговоренні вправ приділялась увага аналізові емоційних реакцій учасників тренінгу. Такий міжособистісний зворотній зв'язок дозволяє правильно уявити собі, як оточуючі люди сприймають одне одного, відчути ті почуття, які вони при цьому переживають, що, в свою чергу, сприяє особистісним змінам.

Завдання тренінгу:

-      розвиток у молодшого школяра соціально-психологічної компетенції;

-      оволодіння молодшими школярами знаннями, уміннями та навичками ефективної соціальної поведінки;

-      формування уміння конструктивно розв’язувати конфлікти з ровесниками;

-      вироблення умінь виділяти та адекватно оцінювати позитивні і негативні якості у себе та в інших;

-      розвиток техніки говоріння та слухання;

-      розвиток механізмів рефлексії, емпатії, як базових механізмів децентрації.

З метою виявлення ефективності формувальних впливів, спрямованих на розвиток децентрації було проведено контрольне обстеження досліджуваних контрольної та експериментальної груп.

Одержані дані щодо егоцентричної спрямованості особистості молодшого школяра за рівнями прояву (адаптована методика ЕАТ Т. Сцустрової) показали позитивні зміни загалом у 40,00% досліджуваних, які брали участь у роботі тренінгової групи. Порівнюючи показники експериментальної і контрольної групи, можна констатувати, що кількість учнів з середнім рівнем егоцентризму значно зросла саме у першій (з 40,00% до 70,00%). Це означає, що вони при спілкуванні орієнтовані на ровесників і водночас здатні відстоювати свою позицію з того чи іншого питання. Зменшилась кількість досліджуваних з високим рівнем егоцентризму (з 30,00% до 20,00%), з’явилась здатність враховувати позиції ровесника, відбулося розхитування “зацикленості” на своєму “Я”. В експериментальній групі знизилась кількість учнів з низьким рівнем егоцентричної спрямованості (з 30,00% до 10,00%), що є свідченням наявності власної позиції та появу вміння її відстоювати. З аналізу одиниць писемного мовлення дітей експериментальної групи простежується антиципація наслідків конфліктної поведінки під час взаємодії з ровесниками, повага до позиції та точки зору іншого.

В ході аналізу результатів повторної діагностики встановлені якісні зміни у досліджуваних експериментальної групи щодо особистісної рефлексії, що проявилось в усвідомленні власних особистісних якостей. Відбулися зміни в моральній рефлексії, що позначилось на переосмисленні та усвідомленні норм поведінки у взаємодії з ровесниками.

Завдяки використанню активних методів групової роботи, зросла загальна компетентність у спілкуванні досліджуваних експериментальної групи. Це проявилось у володінні технікою говоріння й слухання, зворотнього зв’язку. Зменшилася кількість досліджуваних з високим рівнем еготизму (з 55,00% до 45,00%). Зросла кількість досліджуваних з середнім рівнем еготизму (з 30,00% до 45,00%), які намагалися зрозуміти співрозмовника та орієнтуватися на зміст того, що він говорить та знизилась кількість дітей з низьким рівнем (з 15,00% до 10,00%) за рахунок активізації зворотнього зв’язку, навичок активного слухання, активізації рефлексії, емпатії.

У досліджуваних експериментальної групи почастішали відгуки на переживання ровесника, розуміння його емоційного стану. Зменшилась кількість досліджуваних з низьким рівнем розвитку емпатії з 45,00% до 30,00%, порівняно з контрольною – з 40,00% до 36,00%. Збільшилася кількість досліджуваних з середнім рівнем емпатії, що сприяло розумінню емоційного стану ровесника. Так, в експериментальній групі з низького рівня на середній перемістилося 15,00% учнів, тоді як у контрольній групі – лише 4,00%. Невеликим виявився відсоток тих учнів, які після тренінгу продемонстрували високий рівень емпатійності – 5,00%. Результати свідчать про те, що розроблений нами тренінг сприяв не лише розвитку у дітей емпатії, а й змінив якісну картину цього показника, зокрема зумовив появу здатності розуміти і відчувати емоційний стан іншого, уявляти причини його виникнення.