ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, основні гіпотези та завдання. Розкрито методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведено відомості про структуру дисертації, апробацію результатів дослідження, публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи – „Розвиток національної самосвідомості як  проблема та завдання вищої школи” – аналізується місце і роль національної самосвідомості у структурі Я-концепції особистості та національного характеру. Висвітлюються основні теоретичні підходи до вивчення феноменів нації, національної свідомості та самосвідомості, етнічної ідентифікації, національного характеру, які існують у філософській, соціологічній та етнопсихологічній літературі. Докладно розглядається взаємозв’язок національних цінностей та ідеалів,  національних почуттів, настанов, етнонаціональних стереотипів, менталітету, що становить підґрунтя для формування й розвитку національної свідомості і самосвідомості, а також етнічної ідентичності та національного характеру. Розкрито етапи етнізації особистості у процесі онтогенезу; психологічний зміст національної свідомості та самосвідомості, а також особливості ідейно-емоційного впливу творів українського фольклору та літератури на духовне життя української   нації.                                                                        

За останні роки дослідження проблеми етнічної свідомості зазнали кардинальних змін. Вони характеризуються передусім застосуванням системологічних підходів, удосконаленням і поглибленням поняттєвої структури досліджуваного явища – пошуком істотних складових національної самосвідомості. 

Своєрідність сучасного розвитку системи національного виховання і освіти в Україні зумовлюється відродженням споконвічних коренів нашої національної минувшини, що значною мірою стимулює поглиблене вивчення семантичної структури та виявів національної самосвідомості в сучасному житті людини, пошук дієвих механізмів і чинників розвитку національної самосвідомості, зокрема, мови, мовлення, національної літератури.

Характеризуючи соціально-психологічне середовище зародження й розвитку етнонаціональної самосвідомості у контексті передумов її формування, слід передусім виокремити низку чинників, котрі найбільш суттєво впливають на процес її становлення – сутність і рівень самосвідомості, смисло-життєві орієнтації як інтегральний вияв ментальності, етнопсихогенез та історичну пам’ять, усвідомлення  людьми  себе  як  носіїв національного характеру, систему національних традицій і звичаїв, національну мову і культуру тощо.

У національній самосвідомості відображаються провідні засади буття й розвитку етнічної спільноти: способи інтерпретації соціальних подій, ціннісні орієнтації індивіда щодо суспільно-політичних, соціальних явищ і процесів, сукупність уявлень, знань, що засвоюються і виявляються у процесі етнізації, усвідомлення своєї належності до етносу, а також бачення місця і ролі своєї нації серед інших націй.

Отже, національна самосвідомість – це  усвідомлення особистістю себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної діяльності.   Провідними складовими компонентами національної самосвідомості є такі етнічно-особистісні утворення, як самооцінка, рівень домагань, соціально-психологічні очікування, „образ-Я”, національна ідентичність, знання та усвідомлення типових рис свого етносу, системи його цінностей, національна відповідальність             (М.Й. Боришевський, В.П. Москалець та ін.). 

 Керуючись у своєму дослідженні генетичним принципом, ми розглядаємо національну самосвідомість як утворення, розвиток якого відбувається протягом усього життя людини. Питання формування особистісних детермінант національної самосвідомості є найскладнішим у проблематиці національного, оскільки саме особистість виступає одиницею існування нації і суб’єктом націєтворення.  В онтогенезі закладаються основи майбутньої національної самосвідомості. Оволодіння системою практичних навичок і моделей світовідчуття є підґрунтям майбутньої етнізації особистості як психологічного процесу становлення етнічних рис людини, її входження в етнічно означене суспільство, засвоєння і відтворення попереднього досвіду етносу, внаслідок чого відбувається становлення й усвідомлення її власної національної належності.

            Національні ознаки особистості маніфестуються через прикметні дії та вчинки й існують у вигляді особливого емоційно-психологічного феномену, котрий виступає своєрідним механізмом прояву гідного шанування національних звичаїв, обрядів, традицій народу, що передбачає прагнення активно відтворювати його культурні багатства і засвоювати нові елементи національної культури. У такому світлі володіння рідною мовою виступає релевантним показником рівня національної культури студентів та репрезентації мотивів їх духовного життя.

Культ рідної мови в родині, народної казки, національної поезії, мистецтва, а також історичної території –  „духовного пасовища народу” – є найважливішими чинниками національного виховання (І. Ільїн).

Упродовж віків українська нація виробила власну філософію, в центрі досліджень якої завжди стояла людина. Національна своєрідність української філософії зумовила зародження в її лоні „філософії серця”, з якою пов’язані імена  Г. Сковороди, П. Юркевича, В. Соловйова. Українська філософія завжди була антропологічно спрямованою, а зміст філософських міркувань українських мислителів пов’язаний із духовним світом людини. 

В останні роки пробудженню національної гідності та вихованню патріотичних почуттів сприяє повернення на уроки української літератури святого й величного образу України в творах Т. Шевченка, М. Хвильового, В. Симоненка, В. Стуса, сучасної видатної поетеси Л. Костенко і багатьох видатних українських майстрів слова. Найгуманніший  предмет – українська література – сьогодні повертає знехтувані цінності: творчі здобутки митців трактуються з позицій загальнолюдських та національних ідеалів, християнської моралі, відроджується рідне  українське слово, яке є дієвою силою розвитку національної самосвідомості (І. Кант, В.П. Москалець,  Г. Ріккерт та ін.). 

У другому розділі – „Експериментально-методичне забезпечення дослідження національної самосвідомості особистості” – обґрунтовуються теоретико-методологічні позиції та методичне забезпечення емпіричного дослідження національної самосвідомості студентів, описується його схема, процедура дослідження, характеризується вибірка. Висвітлюється органічний взаємозв’язок національної самосвідомості з усіма сферами життєдіяльності особистості-громадянина, які безпосередньо чи опосередковано стосуються різних проявів духовності людини. З’ясовано, що духовність особистості, її громадянськість та національна самосвідомість тісно пов’язані і мають ідентичні феноменологічні засади (М.Й. Боришевський, В.Ф. Володько, Ю.І. Римаренко,      В.І. Шинкарук).

Ми розглядали духовність як складну, багатомірну систему, в яку входять утворення свідомості й самосвідомості людини, віддзеркалюються її найбільш актуальні життєві потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності і до себе самої як до соціального індивіда. Духовність є втіленням у світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів – духу народу, нації, що визначає спрямованість її особистісних потреб, переживань, стратегій життєдіяльності, зумовлює життєвий вибір.

Про рівень розвитку громадянськості свідчить ступінь оволодіння людиною системою суспільно значущих цінностей, те, якою мірою вони насправді увійшли у потребово-мотиваційну сферу особистості та визначають її громадянську сутність.

Розробляючи програму і методи дослідження національної самосвідомості, ми намагалися врахувати, що вона полягає не тільки в здатності етногрупи самовідображатися, виділяти себе серед інших етнонаціональних утворень, але і в здатності людини усвідомлювати себе саму в етнопсихологічному просторі, відчувати себе етнічним суб’єктом, усвідомлювати свої власні етнічні особливості.

Наше експериментальне дослідження проводилося в три етапи: на першому етапі ми добирали психодіагностичні методики і досліджували етнонаціональні уявлення та національну самосвідомість студентів; на другому етапі з’ясовували особливості їх духовних цінностей, уявлень і громадянських якостей; на третьому етапі проводили формувальний експеримент, здійснювали аналіз отриманих даних, порівняння результатів і визначали  їхню  статистичну значущість та вірогідність.

Відповідно до зазначених напрямів дослідження було застосовано 3 групи методик:

            1) методики, спрямовані на розкриття особливостей етнонаціональних уявлень особистості:  комплексна анкета, розроблена в лабораторії психології особистості ім. П.Р. Чамати Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України на основі узагальнення етнографічних та етносоціологічних досліджень (за нашим проханням виконання завдань анкети треба було доповнювати власними коментарями для пояснення мотиву вибору відповіді); а  також  особливостей розвитку національної самосвідомості  особистості: методика „Вимірювання рівня розвитку складових національної самосвідомості особистості” (В. Борисова та Д. Тхоржевського);

            2) методика, що дозволяє виявити особливості духовних цінностей та уявлень особистості, запропонована І.Л. Селівановою;

            3) методика, що дає змогу виявити рівні сформованості громадянських якостей (модифікована нами за зразком “особистісного диференціалу” Осгуда шкали п’ятибальної  біполярної семантичної оцінки громадянських рис).

Оскільки молодь є творцем майбутнього будь-якої країни, нації, а студенти – її найбільш авангардна (освічена, розвинена інтелектуально та духовно) частина,  ми обрали для дослідження саме їх. Враховуючи те, що одним із провідних вищих навчальних закладів в Україні є Херсонський державний університет, в якому навчаються представники міського і сільського населення з різних регіонів України, студенти саме цього закладу стали основним контингентом досліджуваних. Дослідженням було охоплено 360 студентів Херсонського державного університету (ХДУ) віком від 16 до 26 років; серед них 90 чоловіків і 270 жінок.  Зі всієї вибірки 120 осіб навчаються в Інституті української філології і журналістики ХДУ, де українська література і мова викладаються за фахом у великому обсязі навчальних годин, решта студентів навчається на інших факультетах ХДУ, де викладання української літератури обмежено кількістю годин: факультет культури і мистецтв – 60 осіб; Інститут іноземної філології ХДУ – 50 осіб, або зовсім не викладаються: економіко-юридичний факультет – 60 осіб; Інститут природознавства ХДУ – 60 осіб. Таким чином, усіх досліджуваних ми розподілили на три групи відповідно до того, чи викладаються у них українська література та дисципліни українознавчого циклу і в якому обсязі.

Першу групу склали студенти  економіко-юридичного факультету та Інституту природознавства. До другої групи увійшли студенти факультету культури і мистецтв та Інституту іноземної філології. Третю групу склали студенти Інституту української філології і журналістики.

Третій розділ – „Експериментально-психологічне дослідження національної самосвідомості студентської молоді” – містить обґрунтування й опис формувального експерименту, виклад емпіричних даних, а також порівняльний та статистичний аналіз всіх отриманих результатів. 

За результатами виконання анкети виявлено, що респонденти ототожнюють себе з представниками тієї національності, типові якості котрої оцінюють як найближчі до їхніх власних характеристик. Типово українськими рисами всі респонденти вважають темпераментність, упертість, гордість, дотепність, дипломатичність, активність, винахідливість, товариськість, наполегливість.  Цікаво, що найвищий ступінь прояву товариськості у типового українця відзначили студенти третьої групи. Ми вважаємо, що це зумовлено тим, що товариськість завжди відзначали як одну з провідних рис українського козацтва, про що свідчать не тільки історичні факти, але й деякі джерела української літератури, приміром, українські народні „Думи”, адже респонденти третьої групи в своїх коментарях неодноразово згадували ці твори і українське героїчне козацтво.

Зазначимо, що студенти третьої групи у своїх висловлюваннях частіше використовують слова „ми, українці”, „мій народ”, „наші українські національні традиції”, „наш український менталітет”, „духовність українців” та ін. Вважаємо, що це  свідчить про їх більш свідому самоідентифікацію з українцями, сприйняття себе часткою українського народу, орієнтованість на збереження і розвиток української культури та захист  національних інтересів, прагнення підтримувати звичаї, традиції та спосіб життя українського народу і керуватися ними у власному житті, тобто більш розвинену національну свідомість і самосвідомість. У своїх коментарях вони зазначали, що, як справжні патріоти, „мешкають в Україні, знають історію свого українського народу, цінують українську культуру, дотримуються українських традицій і звичаїв, розмовляють своєю українською мовою не тільки на рівні суспільної взаємодії, але і в міжособистісному і повсякденно-побутовому спілкуванні, ставляться до свої країни з любов’ю і шаною”.  

Майже всі досліджувані студенти досить добре усвідомлюють і розуміють зміст поняття «національний». Але показово, що у студентів третьої групи (навчаються в Інституті української філології та журналістики) національна мова посідає 1 рангову позицію, тоді як у попередніх двох групах, де українська мова та література не є профільними предметами, вона поступається таким „зовнішнім” ознакам  національності, як рідна земля та спільність походження і посідає лише 3 рангову позицію. Також цікаво, що мова як ознака відмінності однієї національності від іншої є для більшості респондентів значно важливішою і більш значущою, ніж мова як ознака спорідненості з представниками своєї національності.

 Водночас від першої до третьої групи зменшується кількість невизначених відповідей, що ми розглядали як свідчення більш відповідального ставлення до виконання завдання, бажання чітко висловити власні думки; це також свідчить на користь більш розвинутої національної самосвідомості у респондентів третьої групи.

Таким чином, від першої до третьої групи зростає кількість осіб, які ідентифікують себе з представниками українського народу і пишаються своєю національною належністю, вболівають за українську націю, орієнтовані на збереження та розвиток української культури, захист національних інтересів, усвідомлюють цінність і значущість рідної мови як вагому причину віднесення себе до представників своєї національності; вони в будь-яких ситуаціях переживають почуття єдності з людьми своєї національності.