ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, СХИЛЬНИХ ДО ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробленості проблеми, визначено мету, об’єкт та предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, описано форми апробації результатів дослідження.

Перший розділ “Психологічна характеристика самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх” присвячено теоретичному аналізу досліджуваної проблеми.

Зазначається, що категорія самоактуалізації є однією з таких, які найбільш активно розробляються в сучасній психології. Проте, на думку низки дослідників, явище, що відображається нею, є дуже суперечливим і маловерифікованим, хоча й виступає операціональним аналогом явищ особистісного зростання та особистісної зрілості (Л.Я. Гозман, М.В. Кроу, Г.О. Балл).

Традиційно вважається, що початком розробки категорії самоактуалізації є теоретичні погляди А. Маслоу. Але, хоча це й видатний психолог дійсно найбільше зробив для розуміння даного явища, його погляди не були першими і принципово новими. Одним із перших, хто порушив проблематику особистісного розвитку як сходження до самості був К.Г. Юнг, згідно з поглядами якого, кінцева життєва мета – це повна реалізація “Я”. Підсумок здійснення такого шляху (індивідуації) К.Г. Юнг назвав самоактуалізацією.

         За А. Маслоу, самоактуалізація полягає в неперервній реалізації потенційних можливостей людини, здійснення своєї місії або покликання, більш повне пізнання й прийняття своєї власної природи, прагнення до єдності, інтеграції або внутрішньої синергії особистості. Умовами успішної самоактуалізації А. Маслоу вважав усвідомлення особистістю власного потенціалу, сильних і слабких сторін; сприятливі зовнішні обставини, які б не пригнічували тенденцію до самоактуалізації, а сприяли її вияву; відкритість особистості новим ідеям, досвіду, готовність ризикувати, помилятися, відмовлятися від старих звичок.

         Для К. Роджерса центральним і можливим для існування організму є психологічне зростання. Він вважав, що основний мотив людського існування – прагнення до актуалізації, яке розглядав як притаманне організмові прагнення реалізувати свої можливості та здібності з метою зробити власну особистість більш сильною, а життя – більш багатим, різнобічним, насиченим та задовольняючим. Отже прагнення до актуалізації, згідно К. Роджерсу є вихідною точкою становлення “повноцінно функціонуючої особистості”. Вчений виокремлює такі основні характеристики актуалізації, як рухливість, відкритість, незалежність від зовнішнього впливу і опора на себе.

         Власну позицію щодо явища самоактуалізації мав Е. Фромм, вважаючи, що глибинну основу позитивної самоактуалізації людини складає її уявлення про свою родову екзистенціональну ситуацію. Людина в межах психологічного здоров’я відчуває постійну потребу подолати роль “створіння” і випадковості та пасивності свого існування, тобто стати його творцем. Цю потребу Е. Фромм називає трансцендентністю – рушійною силою процесу самоактуалізації. З такою тезою погоджувалися В. Франкл та Ф. Перлз.

         В цілому самоактуалізацію можна сприймати як загальну особистісну категорію, яка характеризується розгортанням сутнісних сил та здібностей людини в напрямку набуття нею сутнісного смислу свого існування.

         В радянській та пострадянській психології інтерес до явища, що описується терміном “самоактуалізація”, завжди був дуже вираженим. Особливо він підсилився після теоретичних праць С.Л. Рубінштейна, для якого особистість – це відкрите незавершене буття, а постійне відтворення на новому рівні цієї відкритості, можливості вийти за власні межі, стати “іншим Я” і є критерієм її розвиненості. Отже, самоактуалізація – це реалізація не лише задатків і здібностей, а перш за все – смислів і діяльності людини.

         Сучасні психологічні дослідження зазвичай вивчають окремі аспекти самоактуалізації, будуючи тезаурус особистісної динаміки. Можна відзначити роботи вітчизняних вчених, в яких розробляються окремі аспекти самоактуалізації (П.П. Соболь, І.І. Чхеайло, Т.В. Дудкевич). На думку Т.М. Титаренко, прогностичним є розгляд самоактуалізації в контексті життєвої призми, яка допомагає виразно усвідомити життєвий задум, побачити минуле і сучасне.

         Найбільш важливим для нашого дослідження є те, що всі вчені розглядають самоактуалізацію як необхідну і суттєву атрибутивну характеристику розвитку особистості кожної людини. Виокремлюється вікова група (рання юність та підлітковий вік), в межах якої самоактуалізація є процесом домінуючим, бурхливим і найбільш проблематичним (Л.І. Дубровіна, В.Є. Чудновський, В.А. Роменець, І.С. Кон). Звідси виникає можливість, ґрунтуючись на дослідженнях із юридичної психології (Я.Ю. Кондратьєв, В.С. Медведєв, В.Ф. Пирожков та ін.), припустити, що відхилення поведінки у період бурхливого розвитку, по-перше, пов’язані з самоактуалізацією і, по-друге – являють собою її особливу форму. Таким чином, ми розглядаємо девіантність (конкретно делінквентність) в ранній юності не лише як спосіб адаптації до соціальних умов, а як особливу, деструктивну форму самоактуалізації.

         Другий розділ “Експериментальне дослідження особливостей самоактуалізації неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки” присвячено опису основних концептуальних підходів до діагностичного експерименту, процедури емпіричного дослідження та узагальненню його результатів.

Експериментальне дослідження ґрунтується на положенні про те, що прагнення до самоактуалізації притаманне всім, у тому числі особам, схильним до протиправної поведінки. У ранньому юнацькому та підлітковому віці самоактуалізація може змінити вектор розвитку, і це в подальшому обумовлює не просоціальний, а асоціальний характер поведінки.