ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ЖИТТЄВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність проблеми, вибір теми дисертаційного дослідження, виділено об'єкт, предмет, сформульовано мету, гіпотези і завдання дослідження. Розкрито теоретико-методологічну основу роботи і зазначено методи дослідження. Висвітлено теоретичне і практичне значення роботи, наукову новизну. Наведено дані про апробацію, впровадження та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретичні аспекти проблеми становлення життєвої перспективи в юнацькому віці” аналізується стан досліджуваної проблеми в психологічній літературі, розкрито теоретико-методологічну базу дослідження, концептуальні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до проблеми життєвого шляху особистості, висвітлено детермінанти, структурні компоненти, механізми та критерії становлення життєвої перспективи, зокрема в юнацькому віці. Визначено роль особистісних новоутворень у процесі життєвого самовизначення юнаків.

У сучасній зарубіжній та вітчизняній психологічній науці проблемою життєвого шляху займалося багато вчених – представників різних шкіл та напрямів. Встановлено, що зарубіжні фахівці акцентують увагу на об’єктивних закономірностях – етапах онтогенетичного розвитку людини. Життєвий шлях розуміється як: послідовність життєвих подій, зміна переживань та цінностей (Ш.Бюлер); розгортання життєвого сценарію (Е.Берн); історія індивідуалізації та самоусвідомлення, сповнена внутрішніх конфліктів (К.Юнг), послідовність стадій психосоціального розвитку (Е.Еріксон) та ін.

Суб’єктний підхід розглядає життєвий шлях через його об’єктивацію в результатах життєдіяльності особистості, її здатності організовувати та скеровувати власний розвиток. Це концепції: культурно-історичного розвитку особистості як суб’єкта життя (С.Л.Рубінштейн); життєвої стратегії (К.О.Абульханова-Славська); реалізації вчинкового принципу (В.А.Роменець), еволюції та інволюції суб’єктних механізмів психічної активності (В.О.Татенко), зростання суб’єктності шляхом послідовних модифікацій ставлення до себе і до інших людей (Т.М.Титаренко). В межах суб’єктного підходу висвітлюються ідеї життєтворчості як особливої форми творчого самовизначення та самоздійснення (В.М.Доній, О.Г.Злобіна, І.О.Мартинюк, Г.М.Несен, Л.В.Сохань, В.І.Шинкарук).

Констатована багатоаспектність та варіативність розуміння поняття життєвого шляху особистості дозволила виокремити як найбільш перспективний структурно-динамічний підхід, за яким життєвий шлях представлений динамічною характеристикою в концепціях: життєвого світу (Ф.Ю.Василюк, Т.М.Титаренко); суб’єктивної картини життєвого шляху (Б.Г.Ананьєв, О.О.Кронік); імпліцитної картини світу як системи особистісних конструктів (Дж.Келлі).

Структурним виміром життєвого шляху є часова перспектива, яка визначає спрямованість людського життя та наділяє ознаками тривалості життєву перспективу. Складовими життєвої перспективи виступають психологічне минуле, теперішнє та майбутнє, органічна єдність яких становить часову цілісність. Життєва перспектива є образом бажаного, усвідомлюваного як можливого майбутнього життя за умов досягнення певних цілей. За К.О.Абульханова-Славською, життєві перспективи включають сукупність обставин та умов життя людини, які надають можливості для оптимального життєвого просування. Становлення життєвої перспективи характеризується емоційно забарвленим ставленням особистості до свого майбутнього. Окрім того, цей процес тісно пов’язаний з рівнем розвитку когнітивних здібностей індивіда.

Суттєвим моментом теоретичного аналізу проблеми є обґрунтовані Є.І.Головахою критерії оцінювання часового виміру життєвої перспективи: 1) оптимістичність, 2) диференційованість, 3) довготривалість, 4) реалістичність, 5) узгодженість, які лягли в основу нашого емпіричного дослідження.

Структурними компонентами, які забезпечують реалізацію життєвої перспективи, є життєві цілі, плани та програми, набутий життєвий досвід особистості.

Життєві цілі виступають основними мотиваційними орієнтирами життєвого шляху особистості щодо власного майбутнього, виконують функцію мисленнєвого передбачення результатів діяльності і є предметною та хронологічною віхою актуального майбутнього. Виділяють різновиди цілей: реальні, утопічні, ідеальні. Здатність особистості відділяти мрію від реальності, фантазію від дійсності, зосереджувати зусилля на реальних цілях є визначальним чинником становлення реалістичної перспективи.

 Життєві плани є засобом здійснення життєвих цілей, їх конкретизацією в хронологічному та змістовому аспектах. Життєві плани та життєві стратегії визначають порядок дій, необхідних для реалізації життєвих цілей. Умовою реалізації цілі є її предметна визначеність та узгодженість з терміном виконання плану. Розширеним варіантом життєвого плану є життєва програма особистості, яка охоплює не тільки близькі цілі, а й спрямована на планування всього життя людини. Побудова життєвих планів та програм спирається на життєвий досвід особистості і коректується ним.

Спрямованість у майбутнє, окрім часового, має смисловий вимір, детермінована пошуком смислу життя, становленням життєвої позиції і дотриманням життєвої лінії. Передумови реалізації життєвої перспективи пов’язані із здатністю особистості до саморегуляції: висунення цілей, уявлення про шляхи та засоби їх досягнення, готовність щодо виконання програми дій та реалізації власних планів, а також наявність системи суб’єктивних критеріїв, за якими відбувається контроль та оцінка результатів.

Особистісні смисли, впливаючи на організацію життєвого шляху, утворюють динамічну смислову систему: особистісні цінності, смислові конструкти та смислові диспозиції (локус контролю). Ціннісно-смислова система, яка виконує функції регуляції та контролю життєтворчості особистості, має також просторово-часовий вимір свого розгортання. На цій підставі ми вважаємо гармонійну взаємопов’язаність часового та смислового вимірів життєвого світу особистості необхідною умовою становлення узгодженої життєвої перспективи.

Система особистісних цінностей є засобом диференціації предметів і явищ довкілля за їхньою значущістю, визначає стійке ставлення суб’єкта до навколишнього світу, яке формується в процесі свідомого вибору життєво важливих для нього об’єктів. Сформованість ієрархічної системи особистісних цінностей забезпечує гармонійну цілісність, моральну усталеність особистості, її здатність до самовизначення в майбутньому. Інтенсивне становлення узгодженої системи особистісних цінностей починається в ранньому юнацькому віці.

Проведений теоретичний аналіз специфіки юнацького віку показав, що психологічний зміст зазначеного етапу онтогенезу пов’язаний із входженням молодої людини в нову соціальну ситуацію, становленням узгодженої життєвої перспективи, життєво важливим процесом особистісного та професійного самовизначення.

Юнацький вік хронологічно визначається у психології порізному, найбільш часто дослідниками виокремлюється рання юність (старший шкільний вік) від 15 до

18 років, та пізня юність (від 18 до 23 років).

У зарубіжній психології дослідженнями особливостей юнацького віку займалися в різних напрямах: становлення ідентичності (Е.Еріксон, Д.Марсіа), Я-концепції (Р.Бернс), розвитку мотивів самоактуалізації (Е.Шостром) та ін. У вітчизняній психології до вивчення особливостей юнацького розвитку звертались М.І.Алексєєва, Л.І.Божович, І.С.Булах, Л.С.Виготський, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, Б.С.Круглов, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.А.Петровський, Т.М.Титаренко, Д.І.Фельдштейн, Г.П.Фурманюк та ін.

Особистісне самовизначення в юнацькому віці детерміновано рядом новоутворень: розвитком самосвідомості, що пов’язане зі здійсненням особистісної рефлексії, інтелектуальним розвитком, становленням власної ідентичності, пошуком смислу життя, потребою встановлення індивідуалізованих стосунків зі значущими іншими, “романтизмом” (Л.І.Божович, Е.Еріксон, М.Кле, І.С.Кон, Ж.Піаже, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко).

На відміну від підліткового вікового етапу, в юнацькому віці особливу значущість набуває особисте майбутнє, розширюються хронологічні межі життєвої перспективи, підвищується самооцінка особистості (Дж.Л.Клінеберг, І.С.Кон). Однак створення особистістю образу майбутнього ще недостатнє для організації власного життя. Необхідною умовою є визначення цілей, вміння відбирати необхідні дії та послідовно їх реалізовувати. Молоді люди часто недооцінюють вплив об’єктивних факторів: їхні життєві плани недостатньо реалістичні, відображають високі домагання та максималізм у виборі життєвих цілей. Або, навпаки, вони перебільшують значущість об’єктивних чинників, що може бути джерелом сумнівів та тривоги, відмови від проектування життєвих перспектив.

Усвідомлення потреби та необхідності в плануванні життєвого шляху спричинює виникнення особливого утворення - життєвої перспективи, що включає минуле, теперішнє та майбутнє особистості, де події минулого, теперішнього та майбутнього займають певне місце та наділені відповідним статусом (Є.І.Головаха, О.О.Кронік) у визначенні подальших етапів життєвого шляху. Становлення системи глобальних життєвих цілей виникає на основі усвідомлення ціннісно-смислових аспектів власної самореалізації. Згідно з М.Р.Гінзбургом, вже в ранньому юнацькому віці ціннісно-смисловий аспект самовизначення превалює над часовим.

Встановлено, що виникнення життєвого плану забезпечує новий тип саморегуляції поведінки, організації особистісного життя. Більш висока визначеність та оптимістичність життєвих планів пов’язана з особистісною та соціальною зрілістю (Л.І.Божович, Н.М.Толстих).

Відомо, що в юнацькому віці провідною є навчально-професійна діяльність (Д.Б.Ельконін). Вибір професії або її спеціалізації стає важливою складовою особистісного самовизначення, що відбувається внаслідок аналізу майбутньої діяльності під кутом зору її практичного використання, а також оцінки власних особистісних ресурсів (Ш.Бюлер, Л.С.Виготський). Таким чином, осмислене проектування життєвих перспектив, пов’язаних із набуттям майбутньої професії, стає певним “афективним центром життєвої ситуації” юнаків (Л.І.Божович).

Проведений нами аналіз специфіки юнацького віку показав, що більшість праць, присвячених проблемі становлення життєвої перспективи, переважно стосується раннього юнацького віку. Разом з тим дослідження не повністю “охоплюють” увесь віковий діапазон юнацтва, зокрема, відсутні дані щодо динаміки процесу, який розглядається в межах зазначеного вікового періоду, його гендерні особливості та ін. Недостатньо висвітлено також психологічні умови підвищення ступеня реалістичності життєвих планів юнаків і дівчат.

У другому розділі “Емпіричне дослідження психологічних особливостей становлення життєвої перспективи в юнацькому віці” описуються організація та результати констатувального етапу дослідження, програма і методичне забезпечення, провідною метою якого було виявлення чинників, що визначають особливості становлення життєвих перспектив, зокрема в ранньому та пізньому юнацькому віці. В розділі представлено результати кількісного та якісного аналізу матеріалів констатувального етапу дослідження, з’ясовані та описані гендерні особливості виявлених життєвих перспектив старшокласників та студентів.

З метою розкриття особливостей становлення життєвої перспективи, життєвого самовизначення сучасної учнівської молоді дослідження проводилось на двох вікових категоріях – рання юність (15-17 рр.) та пізня юність (18-23 рр.).

Особливості становлення життєвої перспективи в юнацькому віці виявлялися за допомогою: 1) анкети вивчення емоційного ставлення особистості до власного майбутнього, визначеності життєвих цілей; 2) контент-аналізу твору “Що мені потрібно для щастя”, для вивчення життєвих цілей та сформованості планів реалізації їх у респондентів; 3) методу мотиваційної індукції Ж.Нюттена (адаптація Н.М.Толстих), для визначення глибини часової перспективи (часової віддаленості очікуваних респондентами подій у власному майбутньому), подієвої насиченості образу майбутнього, дослідження особливостей життєвих програм молоді; 4) методики ціннісних орієнтацій М.Рокича (адаптація В.О.Ядова, Б.С.Круглова), для вивчення рівня сформованості системи особистісних цінностей респондентів; 5) техніки репертуарних решіток Дж.Келлі, для реконструкції системи смислових конструктів, що лежить в основі індивідуальних уявлень про час власного життя, дослідження узгодженості життєвих перспектив, когнітивної складності особистості респондентів; 6) методики діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж.Роттера (адаптація Є.Ф.Бажіна, К.А.Голинкіної, О.М.Еткінда), для дослідження рівня сформованості смислових диспозицій; 7) самоактуалізаційного тесту Е.Шостром (адаптація Л.Я.Гозмана, М.В.Кроза), для дослідження рівня актуалізації сутнісних сил особистості як суб’єкта життєтворчості.

На першому етапі констатувального дослідження з’ясовувались особливості часового виміру життєвих перспектив респондентів. Передусім вивчалась емоційна оцінка молодими людьми перспектив власного майбутнього. Виявилось: якщо для старшокласників більш притаманною є оптимістична оцінка власних перспектив (52,4%) , то у студентів превалюють “сумніви, відносно того, що майбутнє “складеться” вдало” (48,8%), присутній також “страх та песимізм (21,1%). В обох досліджених вікових категоріях юнаки виступають більшими оптимістами, ніж дівчата.

Щодо “визначеності” життєвих перспектив, то з’ясувалось, що вона зростає з віком, а саме: життєві цілі чітко визначені лише у 17,9% старшокласників та 31,7% студентів. Аналіз даних обох вибірок досліджуваних засвідчив, що життєві цілі як у студентів, так і старшокласників визначені недостатньо - у студентів превалює прагнення жити сьогоднішнім днем (33,3%), серед старшокласників більше тих, хто “думає про власне майбутнє, але не може визначитись” (45%).

Наступним кроком дослідження було вивчення структурних параметрів життєвої перспективи. Так, за показником “довготривалість”, з’ясувалось, що в ранньому юнацькому віці найбільш представленою є віддалена життєва перспектива (48,5%), у студентів – близька (51,2%). Далека життєва перспектива, яка засвідчує факт усвідомлення респондентами глибинних мотивів власної поведінки, що “несуть” відповідь на питання “жити, заради чого?”, практично не представлена (8,7% та 10,6% відповідно). В ранньому юнацькому віці, на відміну від пізнього, загальна подієва насиченість життєвої перспективи вища за рахунок низької узагальненості життєвих цілей. Натомість у студентів, яким притаманна краща сформованість когнітивних схем оцінювання – навпаки. В обох вікових групах дівчата планують значно більшу кількість життєвих подій, ніж юнаки. За змістом специфіка життєвого цілепокладання в ранньому юнацькому віці характеризується високим рівнем домагань та максималізмом у виборі життєвих цілей. Категорійний діапазон життєвого цілепокладання вищий в пізньому юнацькому віці, оскільки предметом інтересів студентів є не тільки побутові, але й світоглядні проблеми.

 Аналіз життєвих програм респондентів дозволив виділити 7 провідних категорій, що наповнюють образ майбутнього юнаків: “навчання”, “робота”, “матеріальний добробут”, “сім'я”, “суспільні відносини”, “особистий розвиток”, “здоров'я”. Виділено три види життєвих програм: 1) з не розробленими життєвими цілями, 2) з розробленими цілями, проте не розробленими засобами реалізації, 3) з розробленими цілями та планами реалізації. Для раннього юнацького віку притаманними є 1-й та 2-й види життєвих програм (разом у 84,7% старшокласників), що засвідчує надмірну оптимістичність та нереалістичність життєвих сподівань цього прошарку молоді. В пізньому періоді зазначеного віку представлені – 2-й та переважно 3-й (61% студентів) види означених програм.

Наступним етапом було дослідження параметра “узгодженості” життєвих перспектив та визначення його взаємопов’язаності із вже дослідженими показниками часового виміру. За протоколами досліджуваних з’ясовано, що 84,7% старшокласників мали неузгоджену життєву перспективу. Наявність цілісного образу власної життєдіяльності, що становить органічну єдність теперішнього, минулого та майбутнього, зафіксовано у 43,9% досліджених студентів. За допомогою t-критерію Ст'юдента виявлено позитивний зв’язок між узгодженістю життєвої перспективи та показниками: оптимістичності (t=3,54, p<0,05), визначеності (t=3,91, p<0,05), довготривалості (t=4,26, p<0,05) та диференційованості (t=6,35, p<0,01).

Подалі досліджувались смислові утворення особистості, які визначають смисловий вимір життєвої перспективи. З цією метою, за допомогою методики Б.С.Круглова, виявлялись, по-перше, особливості становлення системи особистісних цінностей в ранньому та пізньому юнацькому віці. Встановлено, що найактуальнішими цінностями в обох вікових категоріях є “щасливе сімейне життя”, “здоров'я”, “матеріальний добробут”. Найменш цінними - “творчість”, “альтруїзм, гуманність”, “краса”. Виявлена ієрархія цінностей свідчить про орієнтованість юнаків на соціальний стереотип “життєвого успіху” та прагматичні потреби. По-друге, проводилось дослідження сформованості ціннісного механізму диференціації та інтеграції, який виступає важливим чинником та умовою здійснення продуктивного процесу планування майбутнього. Останнє виявило високий рівень розвитку цього механізму у 52,5% старшокласників та 69,1% студентів. Встановлена подібність системи ціннісних пріоритетів у дівчат обох вікових груп (r=0,42, p<0,05).

Сформованість системи смислових конструктів вимірювалась за допомогою показника когнітивної складності уявлень респондента про себе та світ. Когнітивна складність визначає здатність особистості усвідомлювати передумови та наслідки життєвих подій, її спроможність до перекомбінації різних елементів життєвої ситуації в нове ціле, рефлексії життєвих суперечностей, а також конструктивно вирішувати проблемні ситуації, пов’язані з життєвим самовизначенням. З'ясувалось, що високий рівень усвідомлення особистісних ресурсів притаманний тільки 10,5% старшокласників, 26,8% - студентам. Низький рівень діагностовано у 35,4% респондентів раннього юнацького віку та 17,9% - у студентів.

Щодо сформованості смислової диспозиції (локусу контролю), виявилось, що відповідальність за реалізацію особистих життєвих планів відчуває тільки 38,9% старшокласників та 44,7% студентів.

За якісно-кількісним аналізом, за допомогою t-критерія Ст'юдента було доведено позитивний зв’язок узгодженості життєвої перспективи зі сформованістю смислових утворень: особистісних цінностей (t=2,0, p<0,05), смислових конструктів (t=3,94, p<0,05), смислових диспозицій (t=2,25, p<0,05). Згідно з отриманими даними “узгоджена життєва перспектива” має значущі позитивні зв’язки з наступними шкалами опитувальника САТ: орієнтація у часі (r=0,52, p<0,05); самопідтримка (r=0,34, p<0,05); гуманістичні цінності (r=0,41, p<0,05); самоповага (r=0,49, p<0,05); самоприйняття (r=0,44, p<0,05).

Отримані в ході констатувального етапу експерименту дані, а саме: недостатньо вмотивована оптимістичність - у ранньому юнацькому віці й тривога та песимізм у пізньому, зосередженість на віддаленій життєвій перспективі у ранньому та прагнення жити сьогоднішнім днем - у пізньому, низька представленість цілей в далекій життєвій перспективі в обох вікових категоріях, порушення гармонійного взаємозв’язку між часовим та смисловим вимірами образу майбутнього особистості, підтвердили наше теоретичне припущення щодо необхідності надання психологічної допомоги старшокласникам та студентам стосовно сприяння становленню узгодженої життєвої перспективи.

У третьому розділі “Становлення узгодженої життєвої перспективи в ранньому та пізньому юнацькому віці в ході психологічного тренінгу” обґрунтовано та описано тренінгову програму розвитку здатності особистості як суб’єкта життєтворчості до побудови узгодженої життєвої перспективи, доведено ефективність системи вправ, застосованих в експерименті.

При моделюванні програми психологічного тренінгу ми спирались на наші дані, що були отримані в ході теоретичного та констатувального етапів дослідження. Мета тренінгу полягала у розвитку вмінь особистості адекватно планувати власне майбутнє, усвідомлювати ціннісні пріоритети, можливості, відчувати відповідальність за їх реалізацію. Основними завданнями тренінгової програми були такі: допомога юнакам в особистісному самовизначенні; в усвідомленні основних етапів життєвого шляху та їх взаємопов’язаності; обговорення засобів вирішення проблем, що виникають в процесі визначення життєвих цілей та реалізації життєвих планів; сприяння становленню узгодженої системи особистісних цінностей, інтернального локусу контролю; розвиток вмінь оцінювати значущість життєвих подій та приймати рішення в ситуації життєвого вибору; допомога в формуванні позиції суб’єкта власної життєтворчості.

Відповідно до вказаних завдань при конструюванні програми психологічного тренінгу були реалізовані два напрями роботи: 1) тематичний, метою якого було обговорювання з учасниками тренінгу значущих понять, які висвітлюють різні сторони феномена становлення узгодженої життєвої перспективи, 2) практичний (тренінгові вправи). Для того, щоб зробити заняття цікавими та особистісно значущими, на основі аналізу досвіду сучасної практичної психології (В.І.Дубровіна, Н.І.Пов'якель, Н.М.Толстих, Н.Ю.Хрящова, Т.С.Яценко), при обранні вправ та плануванні занять для учасників ми керувались наступними принципами: 1) врахування теоретичних основ феномена становлення життєвої перспективи особистості; 2) орієнтованість на типові психологічні особливості юнацького віку; 3) динамічність, цікавість вправ; 4) застосування методик, які припускають різноваріантне ставлення до результатів та предмету обговорення; 5) смислова цілісність занять; 6) різноманітність форм роботи (у відповідності до останнього принципу в ході тренінгу використовувались групові дискусії, психогімнастика, рольові ігри, моделювання конкретних життєвих ситуацій). У тренінзі застосовувались вправи з різних психологічних підходів, які були модифіковані відповідно до специфіки життєвої проблематики та з урахуванням вікових особливостей учасників.

В основу програми тренінгу ввійшли вправи, які були спрямовані на розвиток вмінь планувати особисте майбутнє, прогнозувати розгортання основних етапів життєвого шляху, оцінювати ймовірність життєвих подій, ступінь їх реалістичності, рефлексувати наявність особистісних ресурсів, які сприяють реалізації життєвих планів, усвідомлювати об’єктивні та суб’єктивні перепони на шляху досягнення життєвої мети. Відбувалось ознайомлення з теоретичними основами та практичними способами визначення життєвих цілей, конкретними методами самодопомоги та самопідтримки. Програма будувалась за наступним принципом навчання: від відпрацювання окремих вмінь та навичок до узагальненого етапного процесу розгортання планів на майбутнє, від осмислення значення окремих подій життя до усвідомлення їх в масштабі цілісного життя.

Програма тренінгу будувалась відповідно до основних етапів навчання юнаків вмінням усвідомлювати життєві цілі та конструювати життєві плани. Психологічний тренінг з розвитку здатності особистості до конструювання узгодженої життєвої перспективи включав 11 тем-занять загальною тривалістю - 32 години та проводився двічі на тиждень. До змісту курсу ввійшли наступні теми: “Мета в житті людини”, “Життєві цілі, як їх визначати?”, “Час життя”, “Пізнай самого себе”, “Від проблемної життєвої ситуації до її вирішення” (“усвідомлення життєвих сценаріїв”, “шляхи усунення труднощів”), “Планування етапів життєвого шляху, життєві стратегії”, “Мистецтво творити життя таким, яким бажаєте”, “Проблема життєвого  вибору”, “Моє майбутнє в моїх руках”, “Життя як цілісність”.

У тренінгу брали участь 119 старшокласників та 37 студентів. При відборі в групи враховувались результати констатувального етапу експерименту, тренінгові вправи модифікувались згідно з віковими та індивідуальними особливостями учасників груп.

По завершенні тренінгової роботи було проведено порівняльний аналіз якісних та кількісних показників становлення життєвих перспектив досліджуваних раннього та пізнього юнацького віку, які було отримано до та після впровадження психологічного тренінгу, в експериментальній (ЕГ) та контрольній (КГ) групах. Показники становлення узгодженої життєвої перспективи молоді, яка не брала участі в тренінгу, залишилися практично тими же, що і під час першого виміру.