ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПРОФЕСІЙНО- ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значущість результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження одержаних результатів, подані дані про обсяг та структуру роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження психологічної готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів» – розкрито стан досліджуваної проблеми, з’ясовано сутність змісту поняття «психологічна готовність до трудової діяльності», визначено її структурні компоненти, проаналізовано наукові підходи дослідження психологічних умов формування готовності до трудової діяльності учнів як майбутніх фахівців.

Аналіз наукових праць засвідчує продуктивність та евристичну цінність поняття «готовність» у контексті вивчення психологічних умов розвитку складних форм активності людини. Уведення та утвердження поняття «готовність» в особистісно-діяльнісній дослідницькій парадигмі пов’язують із необхідністю визначення рівнів актуальних і потенційних можливостей суб’єкта ефективно виконувати певну діяльність. Учені зазначають, що для ефективного здійснення трудової діяльності важливе значення має стан психологічної готовності працівника; така готовність може бути довготривалою й ситуативною. Довготривала готовність розглядається як сукупність раніше набутих знань, умінь, навичок, досвіду та мотивів діяльності. Ситуативна готовність – це цілісний, активно-дійовий стан особистості, установка на цілеспрямовані дії, змобілізованість сил на здійснення трудової діяльності (М.І.Дьяченко, Л.О.Кандибович). Трудова діяльність визначається як форма активного і вмотивованого ставлення людини до дій­сності, яка спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, що пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних, духовних) цінностей, зумовлених її потребами, а також засвоєнням суспільного досвіду (Є.О.Клімов, М.П.Лукашевич, М.С.Пряжніков та ін.).

Психологічна готовність до трудової діяльності в дослідженнях М.А.Дмитрієвої, В.В.Рибалки, Г.В.Суходольського розуміється як особистісно-професійна готовність, структуру якої складає мотиваційний, операційно-діяльнісний, когнітивний та особистісний компоненти. При цьому психологічна готовність забезпечується не тільки наявністю компонентів, а й відповідними рівнями їх розвитку, в процесі досягнення яких суб’єкт засвоює певні інваріанти професійної діяльності (В.І.Гордієнко, А.О.Деркач, В.Г.Зазикін, Е.Ф.Зеєр, А.К.Маркова та ін.).

Аналіз теоретичних досліджень психологічної готовності до трудової діяльності виявив у її структурі такі особистісні утворення працівника, як позитивне ставлення до робітничої праці, професійно важливі якості, здатність до підприємництва, соціально-комунікативні здібності та ціннісні орієнтації (І.А.Добренко, Є.В.Єгорова, Н.О.Кондратова, І.Б.Марченко, Г.О.Славтіч, С.М.Чистякова, Ю.М.Швалб та ін.).

У сучасних наукових дослідженнях вивчення трудової діяльності здійснюється з урахуванням певних психологічних умов, зокрема: актуалізації потребнісно-мотиваційної спрямованості на працю (В.В.Васильєв, Е.М.Ковальчук, В.М.Коган, В.В.Рибалка, В.О.Якунін); усвідомлення ціннісно-рольового аспекту трудової діяльності, необхідності й обов'язковості досягнення заданого результату, почуття відповідальності (Г.О.Балл, І.А.Зязюн, В.М.Муніпов М.С.Пряжніков, Г.П.Татаурова); володіння зовнішніми й внутрішніми засобами трудової діяльності (Н.Г.Ничкало, В.Ф.Крюкова, П.С.Перепелиця, В.Д.Шадріков); спрямованості суб’єкта на соціально-ділові відносини (О.В.Киричук, О.В.Корчевна, Н.А.Побірченко, Г.О.Славтіч); рефлексії зовнішніх і внутрішніх ресурсів та здатності ефективно ними скористатися (В.А.Батаршев, Л.М.Мітіна, О.С.Огнєв, Е.Парслоу, М.Рей); співставлення знань, умінь, навичок з типом діяльності (В.О.Бодров, К.М.Гуревич, І.М.Матійків, В.В.Синявський); трудової дисципліни, контролю та самоменеджменту працівника (І.Л.Добротворський, Н.П.Лукашевич, А.Т.Хроленко, Л.Зайверт); виокремлення складових готовності до професійної праці (Е.Ф.Зеєр, Я.В.Крушельницька).

У загальну структуру психологічної готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних закладів включаються різні за обсягом та змістом компоненти, кожен з яких визначається розвитком певних особистісних детермінант. У дослідженнях Г.П.Васяновича, Е.І.Ковальчук, І.Б.Марченко, І.М.Старикова розвиток мотиваційного компонента готовності детермінується прихильністю до робітничої професії, особистісною потребою і бажанням виконувати фізичну працю на відміну від інтелектуальної, прагненням зробити щось своїми руками і пережити почуття задоволення. Дослідники В.О.Зайчук, Д.Ф.Крюкова, В.О.Моляко, Н.І.Литвинова Г.С.Полякова зазначають, що когнітивний компонент у структурі особистісно-професійної готовності актуалізується розвитком творчого потенціалу й політехнічних здібностей, що визначає спроможність працівника креативно вирішувати нестандартні проблеми. Становлення комунікативного компонента психологічної готовності визначається операційним змістом спільної діяльності, у процесі якої формуються активні взаємостосунки, набуваються навички соціальної взаємодії та самопрезентаційні вміння (М.Й.Боришевський, Л.О.Дунець, Г.О.Славтіч, Є.В.Єгорова, В.І.Гордієнко). Емоційно-ціннісний компонент готовності особистості до праці на думку І.Д.Беха, І.А.Зязюна, А.О.Молчанова, М.В.Савчина, формується під впливом суб’єктивних переживань, рефлексії самоцінності, довіри й поваги до людей.

Отже, вивчення проблеми психологічних умов формування готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів дозволяє встановити, що процес формування готовності до праці детермінується розвитком особистісно-професійної спрямованості, когнітивної компетентності, соціально-комунікативної активності та ціннісно-значущих орієнтацій образу «професійного Я» особистості учнів. Психологічна готовність  до трудової діяльності розглядається нами як інтегроване особистісне утворення, в якому взаємодіють особистісні детермінанти, що є важливими системотвірними чинниками формування особистості майбутнього фахівця. Структуру психологічної готовності визначають мотиваційний, когнітивний, комунікативний та емоційно-ціннісний компоненти.

Методологічну основу дослідження психологічних умов формування готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів становить концепція особистісно-діяльнісного підходу, зокрема положення про розвиток особистості в умовах професійної підготовки, презентовані в роботах Г.О.Балла, Е.Ф.Зеєра, І.А.Зязюна, Н.Г.Ничкало; діяльнісний підхід до організації профорієнтаційного навчання, обґрунтований у дослідженнях П.М.Пелеха, Н.Ф.Тализіної, Б.О.Федоришина; принципи особистісно орієнтованої підготовки молоді в умовах неперервної професійної освіти, сформульовані М.Й.Боришевським, В.В.Рибалкою, С.О.Сисоєвою; положення про розвиток особистісної і професійної готовності учнів до трудової діяльності в умовах сучасної ринкової економіки, визначені Є.О.Клімовим, Л.М.Мітіною, Н.А.Побірченко, С.М.Пряжніковим.

Таким чином, теоретичний аналіз наукової літератури засвідчив соціально-економічне значення проблеми формування психологічної готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів, її недостатнє дослідження та дозволив визначити теоретико-методичні підходи до експериментального вивчення психологічних умов формування готовності до трудової діяльності цієї категорії учнів.

У другому розділі – «Експериментальне вивчення психологічних умов формування готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів» – обґрунтовано методологічні підходи до вивчення проблеми психологічних умов формування готовності до трудової діяльності учнів у процесі професійної підготовки, охарактеризовано психодіагностичний інструментарій, проаналізовано результати емпіричного дослідження особистісних детермінант розвитку структурних компонентів готовності, визначено експериментальну модель формування психологічної готовності до трудової діяльності учнівської молоді.

На етапі констатувального експерименту взяло участь 194 учні 3 року навчання професійно-технічних закладів освіти.

Проведене пілотажне дослідження дозволило структурувати та адаптувати діагностичний інструментарій, визначити критерії, показники та рівні розвитку компонентів психологічної готовності до трудової діяльності учнів. Критеріями сформованості психологічної готовності до трудової діяльності нами визначено особистісні детермінанти розвитку її структурних компонентів: особистісно-професійна спрямованість; когнітивні новоутворення образу професійного «Я»; соціально-комунікативні якості; ціннісні орієнтації учнів як суб’єктів діяльності. Розроблені критерії використовувалися для узагальнення рівнів розвитку структурних компонентів готовності до трудової діяльності: високого, середнього, низького.

Високий рівень сформованості психологічної готовності учнів до праці характеризується стійкою потребнісно-мотиваційною спрямованістю на трудову діяльність, прагненням до професійної самореалізації за набутим фахом, розвинутими фаховими компетенціями, здатністю до рефлексії образу професійного «Я», соціально-трудовою комунікабельністю, асертивною поведінкою, яскраво вираженим емоційно-ціннісним почуттям самоповаги та власної гідності.

Учні із середнім рівнем відзначаються частково актуалізованою професійно-трудовою спрямованістю, ситуативним інтересом до обраного фаху, посереднім володінням фаховими знаннями, недостатньо розвинутою здатністю до ділової контактності, нестійкою асертивною поведінкою, помірно вираженими емоційно-ціннісними почуттями самоповаги та власної гідності.

При низькому рівні сформованості готовності до трудової діяльності учні вирізняються неактуалізованою потребнісно-мотиваційною спрямованістю на трудову діяльність, нерозвиненою рефлексією щодо усвідомлення та адекватної оцінки власних досягнень, слабкою професійною компетентністю, обмеженою соціально-комунікативною активністю, ситуативно-зумовленими проявами почуття самоповаги, власної гідності та асертивної поведінки.

Емпіричне дослідження психологічних умов та особистісних детермінант розвитку структурних компонентів готовності до трудової діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів проводилося за допомогою комплексу взаємодоповнюючих психодіагностичних методів, зокрема: вивчення потребнісно-мотиваційної спрямованості учнів на трудову діяльність здійснювалося за методикою «Спрямованість особистості» (авт. В.Смекал, М.Кучер, адапт. Н.М.Пейсаховим), опитувальником «Мотиваційна структура особистості працівника» (авт. В.К.Гербачевський, адапт. Н.І.Литвиновою), тестом «Потреба у досягненнях» (авт. Ю.М.Орлов, В.І.Шкуркін, Л.П.Орлова), проективною методикою «Незавершені речення» (авт. Л.С.Солнцева, Т.В.Галкіна). Рівень володіння фаховими компетенціями визначався методом опитування «Самооцінка навчально-професійних досягнень» та експертною шкалою «Оцінка схильності учнів до професійної праці» (розроб. та адаптов. нами). Дослідження соціально-комунікативної активності учнів до ділової контактності проводилося за методикою КОС (авт. Б.О.Федоришин, В.В.Синявський), тестом «Оцінка рівня комунікабельності» (авт. В.Кан-Калик, М.Нікадров), опитувальником «Потреба в спілкуванні» (авт. Ю.М.Орлов), тестом «Взаємостосунки у системі «робітник-трудовий колектив» (авт. А.В.Батаршев). Рівень сформованості емоційно-ціннісного почуття самоповаги в учнів вимірювався тестом «Загальна самооцінка» (авт. Г.М.Казанцева), опитувальником «Дослідження самоповаги» (авт. М.Розенберг, адапт. Н.П.Рязановою), методикою діагностики почуття власної гідності (авт. В.А.Семиченко). Анкета «Образ професійного «Я» (розроб. та адаптов. нами) дала змогу виявити особливості розвитку вище зазначених компонентів психологічної готовності до трудової діяльності учнів ПТНЗ.

За результатами експериментального дослідження у 38,3% респондентів було виявлено низький рівень розвитку особистісної спрямованості на робітничу діяльність (мотиваційний компонент). Такий показник зумовлений низькою мотиваційною зацікавленістю учнів у професійному навчанні (51,3%), відсутністю прагнення до самореалізації за набутим фахом (41,3%), неактивізованою потребою в досягненні професійних успіхів (42,1%), низьким рівнем ділової спрямованості (19,4%) та неусвідомленим ставленням до професійного саморозвитку й самовдосконалення (46,8%). У третини досліджуваних, точніше 39,6%, виявлено середній рівень розвитку спрямованості на робітничу працю, що не виключає наявності індиферентного ставлення до обраної професії в результаті не обміркованого стихійного професійного самовизначення. Водночас, 22,1% учнів показали високий рівень розвитку особистісно-професійної спрямованості, що свідчить про адекватний вибір майбутньої трудової діяльності та вмотивоване ставлення до оволодіння нею.

Когнітивна компетентність (пізнавальний компонент) у 37,1% учнів є на низькому рівні розвитку і визначається недостатнім рівнем володіння загальнотехнічними знаннями, низьким рівнем знань фахового спрямування (52,2%), практичних навичок і вмінь (42,1%), неусвідомленістю власних здібностей, можливостей (55,8%) та навчально-професійних досягнень (45,9%). Менша половина досліджуваних (42,8%) проявила середній рівень розвитку когнітивної компетенції, що визначає достатній рівень володіння учнями фаховою здатністю, готовністю їх реалізувати, а при необхідності й скоригувати чи адаптувати згідно з вимогами. Тільки в п’ятої частини учнів (20,1%) зафіксовано високий рівень розвитку когнітивної компетентності, що свідчить про адекватні уявлення випускників про сучасні вимоги до підготовки фахівця.

Актуальний розвиток ділової контактності (комунікативний компонент) був пов’язаний із вивченням соціально-комунікативної активності майбутніх працівників. З’ясовано, що 47% досліджуваних мають низький рівень розвитку ділової контактності. Це учні, які не усвідомлюють власні комунікативні здібності та вміння (61,3%), проявляють слабку соціально-трудову комунікабельність (42,4%), не демонструють організаторських здібностей (52,6%) та вирізняються неактивізованою потребою у спілкуванні (35,6%). У системі їхніх соціальних зв’язків переважає показник незадоволеності комунікативними процесами з людьми близького оточення, із ровесниками (29,9%), педагогами (58,8%), колегами в колективі (41,5%). До того ж на рівні останнього домінують егоїстичні взаємостосунки. Середній рівень розвитку ділової контактності зафіксовано в 31,4% респондентів, що вказує на нездатність глибоко усвідомлювати смисло-рольовий аспект особистої участі в комунікативній взаємодії та результативно визначати подальшу діяльнісну стратегію. У 21,6% учнів виявлено високий рівень розвитку ділової контактності, що свідчить про їх активну життєдіяльнісну позицію.