ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми дослідження, ступінь її розробленості, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено методологічні та методичні підходи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подані відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Процес формування правової культури старшокласників як психологічна проблема” викладено результати теоретичного аналізу наукових даних з досліджуваної проблеми, зокрема, проаналізовано праці, в яких розглядаються питання взаємозв’язку між загальною культурою, мораллю, правом і правовою культурою, зроблена загальна оцінка психологічних, філософських, педагогічних і юридичних робіт, в яких розглядаються питання правової культури та її формування у підлітковому і юнацькому віці.

У першому підрозділі здійснено теоретичний аналіз поняття правової культури, визначено сутність, психологічні механізми та функції правової культури, взаємозв’язок її структурних компонентів.

З цією метою проаналізовано погляди філософів стосовно поняття права, місця правової культури людини у її соціальних стосунках (Г.В.Ф.Гегель, М.О.Бердяєв,  М.І.Петражицький, П.Д.Біленчук, М.І.Приступа, С.С.Сливка та ін.), взаємозв’язку права, правової культури і моралі, єдності і відмінності моралі і закону   (В.М.Кудрявцев, М.М.Коченов, І.Б.Усенко та ін.), визнання права як рівності, свободи і справедливості (В.В.Лазарєв, О.А.Підопригора та ін.); єдності і відмінності моралі і закону (Г.С.Гурвич, А.І.Зінченко; Е.О.Лукашова, Я.З.Хайкін та ін.); функціонування права як культурного феномена, в якому відображена цінність розвитку соціальних норм, надбання матеріальної і нематеріальної сфер культури. Спільним для цих досліджень є думка про багатокомпонентну структуру правової культури, всі елементи якої беруть участь у процесі правової поведінки особистості та виконують в ній  активізуючу функцію.

Визначаючи сутність правової культури особистості, ми стоїмо на позиції гуманістичної психології (Г.О.Балл), особистісно орієнтованого підходу до процесу її формування (І.Д.Бех, В.В.Рибалка та ін.), розглядаємо її як історично детерміновану, складну систему явищ у сфері дії права та його відображення у свідомості людини (М.М.Коченов, В.С.Медвєдєв, А.Р.Ратінов, С.І.Яковенко та ін.).

Правова культура особистості є складовою її загальної культури, проявом гуманістичної спрямованості психіки, свідомого підпорядкування нормам моралі і права. Охарактеризовано взаємозв’язок цінностей правової культури з етичними нормами, які відрізняються від норм права своїм функціонуванням у взаєминах людей, передбачають внутрішній моральний осуд і здійснюються через переживання совісті (С.С.Алексєєв, М.М.Бахтін, М.О.Бердяєв, О.І.Кульчицька та ін.). Проаналізовано психологічну структуру правосвідомості як складової правової культури у єдності її функцій: оцінної, пізнавальної і регулятивної (А.П.Закалюк, Г.Д.Маркова, Е.В.Назаренко, В.М.Оржеховська, М.К.Подберезський, А.Р.Ратінов та ін).

Теоретичний аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що правова культура відображає соціально та історично сформовану систему матеріальних та ідеальних явищ у сфері дії права та його відображення у свідомості і поведінці людей. Правова культура відбивається у саморегуляції поведінки людини, у її соціально-правових і моральних відносинах з оточуючими. Ґрунтуючись на правових знаннях, моральних і гуманістичних принципах як особистісних цінностях, правова культура виявляється у свідомому ставленні людини до своїх прав і обов’язків, у стійкій установці на правослухняну поведінку.

У другому підрозділі здійснюється аналіз психолого-педагогічних досліджень з проблеми формування правової культури молоді. Розглядаючи поняття „правова культура молоді”, ми поділяємо погляди психологів В.О.Татенка, В.Г.Панка, А.Р.Ратінова, С.І.Яковенка; педагогів: М.І.Городиського, В.М.Оржеховської, Н.О.Ткачової, В.В.Оксамитного, які тлумачать це поняття в контексті прояву соціальної відповідальності учня, гуманістичної спрямованості психіки, ціннісного ставлення до держави, підпорядкування власних бажань нормам закону і моральним нормам.

На сутність протиправної поведінки та її причини в процесі становлення юридичної і психологічної наук існували різні погляди. В дисертації проаналізовано відповідні наукові праці С.Ф.Анісімова, Ю.М.Антоняна, Л.І.Божович, М.Й.Боришевського, Ш.Глюка, А.П.Закалюка, І.О.Ільїна, В.І.Ковальова, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та інших, в яких встановлено, що виникнення протиправної поведінки, як протилежної правовій, залежить від багатьох чинників, зокрема від внутрішніх особливостей індивіда, таких як висока психічна реактивність, акцентуації характеру, ураження психіки, наслідкові фактори, зосередженість на матеріальних потребах, агресивність, кризові стани підліткового та юнацького віку тощо. Протиправна поведінка може також залежати від зовнішніх чинників, в першу чергу, від родинного середовища (неповні та неблагополучні сім’ї, безтурботний або занадто суворий стиль виховання), кримінального оточення, належності до „груп ризику” тощо.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній психології ретельно вивчається субкультура дитячої делінквентності з метою створення педагогічних програм роботи з такими дітьми (В.Ф.Моргун, А.Коен, Дж.Сатерленд, У.Хеллі, А.Хутон). Доведено, що делінквентна субкультура протилежна нормі, тому що заснована на іншій системі цінностей, яка не співпадає з цінностями законослухняних осіб. В цих роботах акцентується увага на таких особистісних якостях делінквентів, як підвищена жорстокість, агресивність, невротична будова психіки і т.ін.

 В третьому підрозділі проаналізовано різні точки зору щодо визначення психологічних факторів впливу на формування правової культури учнівської молоді у контексті правовиховної діяльності. Значну кількість наукових праць присвячено проблемі правового виховання, його ролі у становленні і розвитку правосвідомості і правової культури як надійного засобу профілактики правопорушень. Це - роботи А.К.Долгової, О.І.Дулова, Л.М.Зюбіна, К.Є.Ігошева, В.О.Коновалової, М.В.Костицького, Д.П.Котова, О.Р.Ратінова, В.О.Татенка, Н.О.Ткачової та інших. У наведених дослідженнях доводиться, що в основі формування правової культури лежить система позитивних впливів, які забезпечуються організацією громадського, освітянського і родинного середовища. Наголошується, що у правовиховній роботі, спрямованій на формування правової культури увага повинна бути акцентована на вивченні психологічних умов такого формування і визначенні психолого-педагогічних шляхів активізації усвідомленого засвоєння учнями правових норм, внутрішнього прийняття права як особистісної цінності.

Розглядаючи проблему формування правової культури, ми поділяємо погляди Н.О.Ткачової, яка наголошує на тому, що системно-комплексний відбір і викладання правового матеріалу в умовах шкільного навчання повинно забезпечувати не лише його освітню, але й виховну спрямованість, і створювати можливості для формування в учнів ціннісно-правового стилю мислення.

Отже, теоретико-методологічний рівень вирішення проблеми формування правової культури повинен включати практичну реалізацію принципу єдності свідомості і діяльності: навчальна діяльність має стати чинником і умовою формування правової культури, як єдності правосвідомості і правової поведінки учнівської молоді. Центральною ланкою процесу формування правової культури, як внутрішнього ціннісного утворення особистості, є правосвідомість, якою опосередковується правова поведінка учнівської молоді.

У другому розділі „Емпіричне вивчення психологічних особливостей прояву правової культури старшокласників” викладається загальна стратегія і обґрунтовується комплексна програма дослідження, розкривається значення мотиваційного, когнітивного і регулятивного компонентів у структурі правової культури старшокласників, які суттєво впливають на формування правової культури як особистісної цінності правової поведінки, досліджується взаємозв’язок правових знань і моральних переконань у розвитку правової культури молоді.

У першому підрозділі обґрунтовується комплексна програма проведеного констатуючого етапу дослідження, його методика, що базується на положеннях щодо процесу формування особистості у її взаємозв’язку із соціумом (Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, В.К.Роменець, В.В.Рибалка). Це дозволяє за допомогою певного психологічного інструментарію вивчати конструктивні та деструктивні прояви правової культури особистості молоді за основними її компонентами: ціннісно-мотиваційним, когнітивно-інформаційним і поведінково-регулятивним, які мають такі змістові показники:

1. Ціннісно-мотиваційний компонент: позитивне ставлення до вивчення правознавчих дисциплін, ціннісно-мотиваційне забезпечення їх засвоєння, розуміння прав і обов’язків як особистісної цінності, свідоме ставлення до правових норм і необхідності їх виконання.

2. Когнітивно-інформаційний компонент: знання з основ правознавства, узагальнені правові поняття і категорії, конкретні і часткові знання правових норм і правового законодавства, практичні знання щодо рішення правових задач і розв’язання правових ситуацій.

3. Поведінково-регулятивний компонент: додержання правових норм у соціумі та правослухняна поведінка, саморегуляція правової поведінки, морально-правові орієнтації у суб’єкт-суб’єктних відносинах, позитивне ставлення до правових інституцій.

Для визначення рівня прояву правової культури на констатуючому етапі дослідження були використані авторські та адаптовані до змісту дослідження стандартизовані методики.

Для дослідження ціннісно-мотиваційного компонента використовувалися авторські анкети оцінного ставлення до вивчення законодавчих дисциплін, методика виміру мотивації досягнення (А. Махрабіан), метод вільного самоопису, авторська методика визначення розуміння учнями прав і обов’язків як особистісної цінності.

При вивченні когнітивно-інформаційного компонента правової культури застосовувалася методика експертного оцінювання вчителями правових знань учнів. Вчителі з правознавства виступали в якості експертів, оскільки вони володіли досвідом педагогічної роботи і спеціальними знаннями, а також були ознайомлені з методикою експертного оцінювання. З метою отримання експертної оцінки було визначено чотири показники рівня розвитку правових понять і правового мислення учнів:  а) ступінь узагальненості правових понять;    б) володіння правовим мисленням у процесі розв’язання правових задач;  в) уміння виділяти суттєві ознаки у правових поняттях; г) загальна правова ерудиція учнів. Експертні оцінки передбачали оцінювання якості виконання учнями контрольних робіт, ступінь їх підготовки до уроків, участі учнів у вікторинах, олімпіадах, у роботі МАН, інтерес до уроків з правознавства. За допомогою узагальнених експертних оцінок визначався рівень розвитку правової культури учнів за п’ятибальною шкалою: бали “5” і “4” свідчать про високий рівень; бал “3” – середній рівень; бал “2” – низький рівень розвитку правової культури старшокласника.

Дослідження поведінково-регулятивного компоненту здійснювалося за допомогою таких методик, як:  експертні оцінки вчителями щодо правової характеристики поведінки учнів у суб’єкт-суб’єктних стосунках, методики самоопису поведінки і її саморегуляції, тест-опитувальник батьківського ставлення (О.Л.Варга, В.В.Столін); патохарактерологічний діагностичний опитувальник (А.Є.Лічко) для оцінки делінквентних форм поведінки і акцентуацій характеру.

У другому підрозділі викладено результати констатуючого експерименту з вивчення проявів правової культури учнів старших класів, досліджено навчально-виховний процес як джерело одержання правової інформації (встановлювався рівень розвитку правових знань, правових понять і правового мислення, наявність особистісно-ціннісного ставлення молоді до правових знань); вивчалися правові переконання і правові орієнтації, сформованість свідомої установки до правослухняної поведінки.

Аналіз результатів констатуючого експерименту дозволив виявити конструктивні і деструктивні прояви правової культури старшокласників.

Конструктивні прояви:

- у ціннісно-мотиваційному компоненті - це позитивне ставлення до вивчення правознавчих дисциплін, розуміння необхідності отримання знань з різних галузей правовознавства, свідоме і позитивне ставлення до власних прав і обов’язків, ціннісне ставлення до прав і обов’язків, позитивне ставлення до правових інституцій;

- у когнітивно-інформаційному компоненті - створення стійкої системи правових знань з різних галузей правової діяльності у процесі вивчення правознавчих дисциплін, помітний рівень розвитку правових понять і категорій та правового мислення, дієве розуміння власних прав і обов’язків, практичні уміння щодо рішення правових задач і життєвих ситуацій з правничої точки зору;

- у поведінково-регуляційному компоненті - зростання практичної значимості знань з правознавства, виникнення бажання оцінити власну правову поведінку з точки зору моральних і правових норм, свідоме розуміння необхідності додержання правових норм у соціумі, здатність до саморегуляції і самоконтролю поведінки.

Деструктивні прояви:

-  у ціннісно-мотиваційному компоненті вони виявилися в утилітарно-прагматичному ставленні до засвоєння правознавчих дисциплін, у негативному ставленні до необхідності дотримуватися норм і правил поведінки, у несприйнятті прав і обов’язків як цінностей особистості, в інтересі до кримінальної літератури;

- у когнітивно-інформаційному компоненті - низький рівень знань з правознавчих дисциплін, низький рівень розуміння правових понять і правових категорій, низькі показники володіння правовою інформацією щодо наслідків неправомірної поведінки;

- у поведінково-регулятивному компоненті: деформації у розумінні єдності правової і моральної поведінки, відсутність бажання до оволодіння методиками самокорекції поведінки, прояви асоціальної поведінки.