ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО МАТЕРИНСТВА У ДІВЧАТ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи; основні теоретико-методологічні засади, наукову новизну; подано інформацію про апробацію та впровадження результатів дослідження; наведено відомості про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – „Проблема дослідження материнства в психології” розглядаються різні концепції вивчення материнства, зокрема, - біологічні, культурологічні, психоаналітичні, гуманістичні; узагальнено особливості батьківських ставлень та їх вплив на становлення особистості дитини; описана структура психологічної готовності до материнства та особливості її становлення у ранній юності. У психологічній літературі материнство розглядається як соціально-культурний феномен, сутність якого полягає у виношуванні, народженні, догляді, захисті дитини, забезпеченні умов для її повноцінного розвитку (Б. Брутман, Г. Філіппова). Культурологічні концепції розглядають інститут материнства як історично зумовлений, котрий може змінювати свій зміст від епохи до епохи (Е. Бадінтер, К. Бонне, І. Кон, М. Мід, Л. Стоун), не є статичним, а розвивається разом із суспільством. У роботі материнство розглядається у багатомірному контексті – філософському, культурно-антропологічному, оскільки вплив образу матері на кожну людину відбувається через засвоєння культурних зразків народу, нації, людства загалом. Етнокультурні архетипи матері визначають індивідуальні моделі материнської поведінки та є визначальними у процесі індивідуації (К. Юнг). Представники особистісно орієнтованого підходу вивчають материнство як частину особистісної сфери жінки, пов’язують формування модальності ставлення до майбутньої дитини з власною психічною історією, особистісною зрілістю та психологічною готовністю до виконання даної соціальної ролі (О. Агнаєва, В. Брутман, Ж. Зав’ялова, Т. Леус, М. Радіонова, Г. Філіппова та ін.).

На основі цих концептуальних підходів нами визначено материнство як частину особистісної сфери жінки, представлену системою образів світу, себе, майбутнього, що набуває ціннісно-смислової значущості, визначаючи програму поведінки у формі материнської позиції. У результаті аналізу різних підходів щодо класифікації типів батьківського ставлення, представленого в установках, поведінці, стилях батьківського виховання, виокремлено два визначальні вектори, які притаманні більшості з них – рівень емоційної близькості та рівень контролю. Адекватне ставлення батьків до дитини характеризується оптимальним рівнем емоційного прийняття та контролю, оскільки надмірно низький чи високий їх прояв є шкідливим для розвитку особистості дитини.

У дисертації розглядається поняття „психологічна готовність до материнства” (ПГМ) як передумова успішного виконання материнської ролі в майбутньому. У більшості досліджень даний феномен визначається як здатність матері забезпечувати адекватні умови для розвитку дитини, що проявляється в певному виді ставлення, який, в свою чергу, пов’язаний з цінністю дитини для матері. Обґрунтовуються основні чинники становлення ПГМ. Розглядається, що це утворення формується під впливом взаємопов’язаних біологічних та соціальних передумов. Серед останніх, які найчастіше описують у психологічній літературі, слід вказати на досвід взаємостосунків у сім’ї, зокрема з матір’ю, бажання мати дітей та установку на них ще до вагітності, прийняття себе в ролі матері, а також позитивний образ дитини під час вагітності, встановлення контакту з нею до і після народження (Д. Віннікотт, О. Захаров, М. Кляйн, О. Копил, С. Мещерякова, Р. Мухамедрахімов, С. Фанті, Г. Філіппова). Водночас провідним чинником становлення материнства є повноцінне проходження різних вікових стадій, в процесі яких і закладаються його мотиваційні основи. Зокрема, у ранній юності, яка є одним із сензитивних періодів становлення мотиваційних основ материнської сфери, відбувається розвиток жіночої самоідентичності, емоційної зрілості та психологічного дорослішання.

На основі узагальнення теоретичних даних, було виокремлено наступні структурні компоненти ПГМ: когнітивний, що включає уявлення про себе як майбутню матір та материнство загалом; емоційно-ціннісний, основою якого є позитивне ставлення до себе як майбутньої матері, включення материнства в ціннісно-смислову сферу; операціональний, що передбачає сформованість навичок материнської компетентності (рис. 1.).

Когнітивна складова представлена системою уявних образів майбутього материнства, яка формується ще задовго до його реалізації. Емоційно-ціннісний компонент як ставлення, установки щодо виконання материнської ролі є центральним та системотвірним у структурі ПГМ, оскільки він пов’язаний із усвідомленим вибором бути матір’ю. Гармонійне поєднання пріоритетного ставлення до материнства з іншими особистісно-значущими ставленнями в структурі особистості можна розглядати як її цілісність та максимальне задоволення жінки своєю соціальною роллю. Найсуттєвішими характеристиками ПГМ є емоційно-позитивне ставлення до материнства, переважання мотиву народження дитини, прийняття її як самостійної цінності та набуття материнством життєвого сенсу. Операціональний компонент у роботі розглядається як материнська компетентність, тобто здатність до встановлення суб’єкт-суб’єктної взаємодії з дитиною, наявність умінь і навичок спілкування з нею на основі співробітництва та взаєморозуміння. Цей компонент передбачає не лише набір конкретних операціональних дій по догляду за дитиною, а набагато глибші психологічні процеси, в основі яких лежить емоційне її прийняття, учування емоційного стану, інтуїтивне розуміння дитячих потреб та адекватне на них реагування.