ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ

Краткое содержание

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження, розкрито його об’єкт, предмет, основну мету, гіпотезу, завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено теоретичну новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі – "Теоретико-психологічний аналіз проблеми психологічної підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування" висвітлено стан досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до розуміння сутності управлінського спілкування. Значну увагу приділено розробці моделі психологічної готовності керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування.

На основі теоретичного аналізу праць учених (Г.М. Андрєєва,
А.Л. Журавльов, Л.М. Карамушка, В.Г. Ковальов, Н.Л. Коломінський, Л.Е. Орбан-Лембрик, Б.Д. Паригін, А.Л. Свенцицький, Р.Х. Шакуров та ін.) розглянуто спілкування як центральну та найбільш широку категорію для позначення усіх видів комунікативних, інформаційних і інших контактів людей. Підкреслено, що основні підходи до проблеми спілкування більшість дослідників визначає на основі аналізу зв’язку між категоріями: "спілкування", "діяльність", "взаємодія". Спілкування розуміються як взаємодія двох або більше людей, яка полягає в обміні інформацією пізнавального або ж афективно-оцінювального характеру.

Проведений аналіз змісту, функцій і внутрішньої структури спілкування, відповідно до специфіки управлінської діяльності освітніх закладів, дозволив визначити управлінське спілкування керівника загальноосвітнього навчального закладу як взаємодію керівника з персоналом в процесі управлінської діяльності з метою ефективного досягнення загальної цілі освітнього закладу (забезпечення навчання, виховання і розвитку особистості).

Наголошено, що управлінське спілкування  керівників загальноосвітніх навчальних закладів повинно ґрунтутуватися на принципах гуманізації та демократизації освіти, діалогічності та співробітництвa (Г.А.Балл, Л.І.Даниленко, Г.В.Єльникова, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, Р.Х. Шакуров та ін.).

Теоретичний аналіз наукової літератури (Л.М.Карамушка) дозволив визначити чинники управлінського спілкування керівників загальноосвітніх навчальних закладів які відносяться до: 1) макрорівня (тенденції розвитку суспільства, специфіка освітньої галузі, система підготовки керівників освітньої галузі); 2) мезорівня (тип освітніх закладів, стан психологічного клімату у колективі, характер діяльності освітнього колективу, рівень розвитку та професійної підготовки освітнього колективу, стиль управління тощо); 3) мікрорівня (індивідуально-психологічні особливості особистості керівників) тощо.

Одним із чинників мікрорівня, від яких залежить ефективність управлінського спілкування керівників загальноосвітніх навчальних закладів, виступає психологічна підготовка керівників, і, як її результат, психологічна готовність керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування (О.І. Бондарчук, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський та ін.).

На основі підходу Л.М. Карамушки автором розроблено модель психологічної готовності до управлінського спілкування, на формування якої спрямована психологічна підготовка керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування. На думку автора, психологічна готовність до управлінського спілкування – це цілісна система знань, мотивів, умінь, особистісних якостей керівників, які забезпечують ефективність управлінського спілкування. Ця система включає чотири взаємопов'язаних компоненти: когнітивний, операціонально-регулятивний, мотиваційний та особистісний.

Когнітивний компонент психологічної готовності до управлінського спілкування характеризує комунікативну грамотність керівника і передбачає наявність у нього системи комунікативних знань, їх обсяг і рівень, на ґрунті яких формуються його комунікативні, перцептивні та інтерактивні соціально-психологічні здібності, необхідні для здійснення управлінського спілкування.

Операціонально-регулятивний компонент психологічної готовності до управлінського спілкування визначає готовність і вміння суб’єкта управляти своєю поведінкою у процесі спілкування, операційні можливості суб’єкта спілкування, їхній вияв у комунікативній діяльності, зокрема, комунікативний контроль, стратегії міжособистісної взаємодії, гнучкий стиль керівництва тощо.

Мотиваційний компонент психологічної готовності до управлінського спілкування являє собою сукупність мотиваційно-смислових утворень, які відповідають цілям управлінської діяльності і визначають характер комунікативної активності керівників, зокрема, спрямованість особистості, мотивація досягнення, мотивація афіліації тощо, що сприяє досягненню оптимальних взаємовідносин суб’єктів (керівника і підлеглого).

Особистісний компонент психологічної готовності до управлінського спілкування стосується особистості керівника і передбачає наявність у керівника здатності до розвитку особистісних якостей, які впливають на ефективність управлінського спілкування (комунікативних та організаторських здібностей, креативного потенціалу, оптимізму та активності особистості тощо).

Зазначені теоретико-методологічні засади розуміння сутності управлінського спілкування та особливостей психологічної підготовки  керівників загальноосвітніх навчальних закладів було реалізовано на подальших етапах емпіричного дослідження.

У другому розділі – "Емпіричне вивчення психологічних особливостей управлінського спілкування керівників загальноосвітніх навчальних закладів"  визначено загальну стратегію констатувального етапу дослідження, обґрунтовано вибір методичних прийомів і діагностичних методик для емпіричного вивчення психологічних особливостей управлінського спілкування і чинників, які на нього впливають. Зокрема, експериментально підтверджено правомірність моделі змістовної структури психологічної готовності керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування.

Емпіричне дослідження проводилося упродовж 2005-2006 рр. Основний етап емпіричного дослідження складався з двох підетапів.

На першому підетапі досліджувався рівень психологічної готовності керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування і її окремих компонентів (когнітивного, операціонально-регулятивного, мотиваційного, особистісного).

У результаті проведеного дослідження було виділено три рівні психологічної готовності до управлінського спілкування - високий, середній і низький. Встановлено, що переважна більшість керівників загальноосвітніх навчальних закладів (68,7%) знаходяться на середньому рівні психологічної готовності до управлінського спілкування. Кількість керівників загальноосвітніх навчальних закладів з низьким рівнем психологічної готовності до управлінського спілкування склала 23,0% досліджених. І лише 18,2% респондентів виявили високий рівень психологічної готовності до управлінського спілкування.

За допомогою комплексу методик був проведений детальний аналіз окремих компонентів психологічної готовності керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування.

Когнітивний компонент досліджувався за допомогою методу опитування. Виявлено, що значна частина керівників (74,8%) утруднюється у визначенні змісту, структури, показників і чинників управлінського спілкування, проте, оцінюють свій рівень знань дуже високо.

При дослідженні операціонально-регулятивного компоненту було виявлено, що мотив домінування в міжособистісних стосунках (вивчався за допомогою опитувальника Т. Лірі) переважає у 38,5% респондентів. У процесі дослідження оцінки самоконтролю у спілкуванні (за допомогою методики М. Снайдера) було встановлено, що лише 41,7% керівників мають високий рівень комунікативного контролю. Оцінка рівня володіння комунікативними вміннями та навичками учасників комунікації показала, що жоден керівник (0,0%) не володіє базовим комунікативним мінімумом на високому рівні. Вивчення стилю керівництва (за методикою О.В.Козловської, А.Й.Романюк, В.І.Урунського) показало, що лише 9,1% керівників використовують гнучкий стиль керівництва, який, на думку автора, є найбільш оптимальним.

Вивчення мотиваційного компоненту, зокрема, визначення спрямованості особистості "на себе" – "на задачу" – "на взаємодію" (за методикою В.Смейкала, М.Кучера), показало, що лише 18,6% керівників мають оптимальну ієрархію спрямованості. Вивчення рівня мотивації досягнення успіху (за допомогою опитувальника А.Мехрабіана) виявило, що лише 20,1% керівників мають високий рівень розвитку мотиву досягнення. Визначення ступеня розвиненості мотивації афіліації (за опитувальником А.Мехрабіана) показало, що лише у 23,4% керівників домінує прагнення до прийняття групою.

У процесі дослідження особистісного компоненту було встановлено, що високий рівень розвитку комунікативних і організаторських здібностей  (використовувалась методика КОЗ-1 Б.Федоришина) мають лише 25,2% і 28,5% керівників відповідно. Вивчення креативного потенціалу учасників комунікації показало, що лише 29,7% керівників мають високий рівень сформованості креативного потенціалу. Визначення психологічного типу учасників комунікації у відповідності  зі ступенем оптимізму й активності особистості показало, що більшість керівників мають високий рівень оптимізму (61,3%) і лише 36,5% –  високий рівень активності.

Загалом встановлено, що більшість керівників мають низький і середній рівень розвитку компонентів управлінського спілкування. При цьому, порівнюючи рівні розвитку окремих структурних компонентів психологічної готовності до управлінського спілкування (див. табл. 1), можна відмітити, що у керівників більшою мірою розвинений особистісний і когнітивний компоненти (високий рівень розвитку цих складових мають 31,0% і 25,2% досліджуваних відповідно). Натомість, операціонально-регулятивний і мотиваційний компоненти розвинуті менше (високий рівень цих складових виявлено у 15,3% і 8,9% досліджуваних відповідно).

Недостатній рівень розвитку цих компонентів негативно позначається на загальному розвитку психологічної готовності керівників до управлінського спілкування та на успішності роботи загальноосвітніх навчальних закладів, тому їх розвиток потребує спеціальної уваги та вдосконалення.