ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ПОДОЛАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЕГОЦЕНТРИЗМУ ВЧИТЕЛЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання і методи дослідження, розкрито методологічні основи; висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, наведені дані про апробацію та впровадження результатів дослідження у практику.

         У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження егоцентризму особистості” здійснюється аналіз стану вивчення проблеми у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях, характеризуються різноманітні загальнонаукові та спеціальні концепції сутності егоцентризму особистості, особливості його прояву на різних етапах онтогенезу людини.

Визначено, що у сучасній психологічній науці існує декілька концепцій егоцентризму, які, в залежності від розуміння сфери його виявлення, доцільно диференціювати на психофункціональний та інтерперсональний підходи.

До концепцій психофункціонального підходу належать когнітивна теорія
Ж. Піаже та психодинамічна теорія (класичний психоаналіз та неофрейдизм)
З. Фрейда, Х. Кохута та Х. Хартманна, в яких первинно під егоцентризмом розуміється окрема універсальна функція внутрішнього психічного світу індивіда, що обумовлює його інтернальний психічний розвиток. В концепції Ж. Піаже егоцентризм визначається як інтегративна властивість мислення та мови людини, що виявляється у нездатності особистості здійснити координацію і зміну пізнавальних позицій. Згідно з концепцією З. Фрейда, А. Фрейд, Х. Кохута і
Х. Хартманна під егоцентризмом розуміється властивість підсвідомого (лібідо) людини, що характеризується домінуванням нарцисичного (спрямованого на себе) компоненту.

Концепції інтерперсонального підходу, до яких відносяться диспозиційна теорія Р. Кеттела, Г. Олпорту, й теорія ролей Ч.Х. Кулі, Дж.С. Міда та Г. Блумера, визначають пріоритетну роль феномену егоцентризму у становленні соціальної ідентичності, соціальної сутності особистості, у розвитку міжособистісного спілкування та взаємодії, - відтак егоцентризм виступає центральною диспозицією, рисою особистості (Г. Олпорт), соціально-психологічною властивістю людини (Дж.С. Мід, Ч.Х. Кулі), що проявляється у твердій фіксації “Я” індивіда на власних думках, уявленнях, позиціях й ускладнює його сприйняття та осмислення рольової поведінки партнера по взаємодії.

Здійснений аналіз зарубіжних та вітчизняних психологічних теорій егоцентризму особистості (Г.М. Андреєва, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконiн,
В.Л. Навіцкас, В.О. Недоспасова, Л.Ф. Обухова, Т.І. Пашукова, та ін.) дозволяє стверджувати, що: по-перше, егоцентризм виступає універсальною, інтегративною психічною властивістю, яка визначає особливості сприйняття людиною самої себе та інших людей, сутністю якої є переважна центрованість, спрямованість особистості на власне “Я”; по-друге, егоцентризм як психічний феномен характеризується динамічністю, етапністю свого розвитку - від тотального до часткового; по-третє, він визначає особливості психічного розвитку особистості на всіх етапах онтогенезу людини - від народження до смерті; по-четверте, егоцентризм виступає критерієм психічного здоров’я особистості.

Здійснений порівняльний аналіз психологічних концепцій сутності егоцентризму особистості дозволяє простежити логіку розвитку уявлень психологічної науки про даний феномен. Так, виникнувши як властивість мислення в теорії Ж. Піаже, що притаманна періоду дитинства, розуміння егоцентризму трансформувалося в універсальну властивість особистості, котра визначає гармонійний розвиток усіх сфер внутрішнього світу людини: від підсвідомого (в теорії З. Фрейда) до пропріуму (в концепції Г. Олпорта).

Егоцентризм як універсальне психічне явище несе в собі і негативні, і позитивні функції: з одного боку, він виступає чинником ригідності мислення, непорозуміння партнерів по взаємодії, соціальної та особистісної дезадаптації особистості в цілому; з іншого, - виступає одним із основних захисних механізмів психіки, завдяки йому особистість досягає внутрішньої ідентичності, усталеності, зрілості власного “Я”.

Специфіка розвитку особистості на кожній стадії онтогенезу припускає наявність вікових форм егоцентризму, що мають свої особливості (Г. Блумер,
Д. Елкінд, Р. Енрайт, Е. Ериксон, Ж. Піаже, З. Фрейд).

Феномен дорослого егоцентризму, на відміну від дитячого та підліткового, є найменш досліджуваним у сучасній психологічній науці, але його наявність і актуальність вивчення підтверджується у роботах М. Доналдсон, В.Л. Навіцкаса, Л.Ф. Обухової, Н.О. Подгорецької, Д.В. Ронзіна, В.А. Семиченко, Т.І. Страбахіної та ін.

Егоцентризм дорослої людини визначається не тільки особливостями психофізіологічного, інтелектуального розвитку, а в більшою мірою психологічними, соціальними і професійними чинниками.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Психологічні умови подолання професійного егоцентризму вчителя” обґрунтовується розроблена концептуальна модель становлення і розвитку професійного егоцентризму вчителя, послідовно розкривається зміст психологічних умов його подолання.

В роботі здійснюється аналіз феномена егоцентризму як певного специфічного виду центрації особистості; пропонується загальна класифікація форм та видів егоцентризму; здійснюється аналіз феномену професійного егоцентризму вчителя: його визначення, ознаки, механізм становлення та розвитку, внутрішньоособистісні та зовнішньоособистісні чинники.

Оскільки в сучасній психологічній науці методологічно визнана диференціація усіх психічних явищ на три групи: психічні процеси, психічні стани та психічні властивості (А.В. Брушлінський, О.М. Леонтьєв,
А.В. Петровський С.Л. Рубінштейн та ін.), в роботі визначаються три форми існування егоцентризму: 1) егоцентрація як процес фіксації пізнавальної позиції, який характеризується стадіальністю розвитку мислення та мови особистості;
2) егоцентрованість як психічний стан – відносно статичний, більшзначною мірою несвідомий момент в психіці індивіда, який представляє собою загальну характеристику когнітивних, емоційних та поведінкових аспектів психіки у певний, відносно обмежений час та виявляється у центрованості особистості на власному “Я”; 3) егоцентричність як психічна властивість особистості, як усталений прояв психіки індивіда, закріплений та повторюваний в структурі його особистості.

В залежності від стійкості та частоти прояву, егоцентричність, як особистісна властивість, може бути диференційована на ситуативну та особистісну. Ситуативна егоцентричність не є усталеною властивістю, а проявляється у деяких умовах час від часу й провокується конфліктними ситуаціями, значущими для людини проблемами, кризовими, психотравмуючими ситуаціями, напруженою працею в екстремальних умовах. Особистісна егоцентричність витупає усталеною властивістю й проявляється незалежно від зовнішніх умов.

В залежності від сфери прояву егоцентризм, як складне явище, може бути розглянутий у декількох формах - індивідуально та соціально обумовлених. До індивідуально обумовлених форм егоцентризму особистості ми відносимо такі форми, які залежать, більшою мірою, від індивідуальних психофізіологічних та психологічних особливостей особистості: когнітивний, емоційний, комунікативний та моральний егоцентризм. До соціально обумовлених, групових форм егоцентризму належать форми, які більшою мірою залежать від особливостей соціалізації особистості, соціальної, професійної групи та місця, яке займає особистість в системі суспільних, професійних відносин. Серед даних форм егоцентризму особистості можна виділити: гендерний, віковий, статусний, етнічний, ідеологічний та професійний егоцентризм.

Під професійним егоцентризмом вчителя розуміємо професійну установку педагога, що проявляється у його зосередженості на власних когнітивних, емоційних та поведінкових позиціях в процесі взаємодії з іншими суб’єктами освітнього процесу.

Результати здійсненого констатуючого експерименту дозволяють виділити групи специфічних ознак професійного егоцентризму вчителів, до яких відносяться: 1) когнітивні ознаки: фіксованість на власній думці; невміння зрозуміти інший спосіб міркувань та доказів; повна впевненість у власному ході вирішення завдань; залежність суджень від професійних доктрин та ін.;
2) емоційні ознаки: фіксованість на власних емоціях; низький рівень сензитивності до переживань учнів; наявність виразних захисних реакцій (в більшості випадків – агресивних, уникнення чи заперечення) при вказівці учня на помилку та ін.; 3) поведінкові (включаючи мовленнєві) ознаки: домінування прагнення вирішувати проблеми власноручно; прагнення до авторитаризму; домінування монологів в міжособистісному спілкуванні; прагнення до оцінних суджень; еготизм та ін. Виділення ознак професійного егоцентризму вчителів дозволяє здійснити ефективну діагностику даного явища.

Механізмом становлення і розвитку професійного егоцентризму вчителя є виникнення установки як деякого специфічного цілісного психічного стану суб’єкта (Д.М. Узнадзе). Згідно з властивістю генералізації установки та диференціації смислових установок на локальні (латентні, актуалізовані) й фіксовані, - доцільно визначити рівні розвитку професійного егоцентризму вчителів відповідно до насиченості поведінки педагогів ознаками фіксованості на власній професійній позиції (рис. 1.): 1) егоцентричні тенденції, які виступають перехідною формою між ситуативним та особистісним егоцентризмом, можуть бути розглянуті як латентні смислові установки й характеризуються наявністю у мисленні деяких окремих, ситуативних ознак егоцентричності; вони проявляються як потенційні характеристики психічного буття суб’єкта й можуть знаходитися у явному протиріччі з існуючими уявленнями особистості, її життєвим досвідом; 2) егоцентричні установки, які характеризуються наявною готовністю, схильністю суб’єкта (як на свідомому, так і на несвідомому рівнях) до егоцентричної позиції, егоцентричної поведінки та спілкування при певних внутрішніх та зовнішніх умовах. Вони можуть бути розглянуті як локальні актуалізовані смислові установки, які вже активно проявляються у професійній діяльності вчителя; 3) егоцентрична спрямованість, що характеризується сукупністю стійких мотивів, схильностей, ідеалів, переконань, які виявляються у свідомому стійкому уявленні особистості про істинність власної (професійної) точки зору, поведінки, ролі, позиції, у “застряганні” особистості на власних почуттях, на власному Его. На даному рівні професійна егоцентричність є стійкою й відображає особливості особистості вчителя не тільки в професійному, але й в особистісному житті.

Механізмом переходу професійного егоцентризму на новий рівень є професійна педагогічна діяльність, в процесі якої відбувається фіксація егоцентричної позиції вчителя та її іррадіація на всі сфери буття особистості.

Чинниками становлення та розвитку професійного егоцентризму вчителя є внутрішньоособистісні детермінанти на біологічному, психофізіологічному, психологічному й соціально-психологічному рівнях та зовнішньоособистісні детермінанти, до яких належать специфічні особливості професійно-педагогічної діяльності: великий обсяг роботи, який має здійснити педагог, багатофункціональність професійної діяльності вчителя, домінування жінок серед освітян, ідеологічна спрямованість професійної діяльності, монологічність навчально-виховного процесу, різновікова аудиторія педагога, жорстока структурованість та формалізованість комунікативної системи, відносна стабільність та стереотипність навчальних програм, формально-зовнішня поведінково-комунікативна нормативність, конфліктогенність учнівської аудиторії та ін. Таким чином, саме особливості професійної педагогічної діяльності виступають чинниками закріплення фіксованої, генералізованої установки – професійного егоцентризму вчителя.