Психологічні умови становлення життєвих домагань підлітків із неповної одностатевої сім’ї

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається об'єкт, предмет,  мета,   гіпотеза   та   завдання  дослідження,  окреслюються   методологічні  засади  та   методи, характеризуються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - "Життєві домагання особистості як предмет психологічного дослідження" - викладено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми,  проаналізовано й узагальнено провідні напрями та підходи до її вивчення, обґрунтовано  теоретичні засади дослідження, способи їхнього впливу на зміст і організацію емпіричного дослідження.

У розділі констатується, що останнє десятиріччя позначено активною увагою психологів до феномену життя. Зазначається, що дослідження в цьому напряму здійснюється в річищі різних підходів, різних контекстах і із використанням найрізноманітнішої термінології. Залежно від того чи іншого наголосу вказана психічна реальність розкривається (специфікується) відповідними словосполученнями. В цьому плані психологічний тезаурус репрезентується широким спектром конструктів того чи іншого рівня методологічного навантаження.

Зазначається, що ключові позиції в переліку найпоширеніших у літературі випадків висвітлення проблематики феномена життя, охоплюють такі поняття, як життєвий шлях,  або історія становлення й трансформації особистості як члена певної соціальної спільноти упродовж її індивідуального розвитку та досвіду активності в процесі подолання нею певних ситуацій, подій, обставин ( Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, А.А.Бочавер, О.О.Кронік,  Н.А.Логінова, В.Р.Манукян, В.Г. Панок, В.В.Рибалка, В.А.Роменець, Г.В.Рудь, С.Л.Рубінштейн, Л.В.Сохань), життєві стратегії, або обраний особистістю спосіб і організація (керування) власного життя відповідно до наявних у неї цінностей, мети і сенсу  (К.О.Абульханова-Славська, О.С.Васильєва, Є.А.Демченко, М.А.Ляхова, М.О.Мдівані, Ю.М.Рєзнік, Є.А.Смірнов),  життєвої перспективи  як особистісний конструкт, що відбиває часовий аспект життя, модель власного бажаного майбутнього (О.Н.Арестова, Я.О.Гошовський, А.Є.Левенець, Є.Ю.Мандрикова, О.В.Мітіна, О.Б.Орлов, Г.В.Рудь,  Є.Т.Соколова, І.А.Спірідонова),  життєві принципи, або певні ціннісні судження, що виконують для особистості функцію регуляції поведінки (М.Й.Боришевський, Н.А.Нізовських),  життєвий стиль (Н.А.Алмаєв, Л.І.Васерман, Г.Ю.Малкова),  життєва антиципація (Л.А.Подкоритова, О.Г.Рихальська), життєвий світ як концептуальна модель дійсності (Ф.Ю.Василюк, Л.Я.Дорфман, В.І.Іванов, Т.М.Титаренко) тощо.

Також  нез’ясованим  є простір   застосування   наведених вище понять у проблемному полі психологічних досліджень, що розташовуються в діапазоні   вирішення   часткових   завдань осмислення   феномена життя як на прикладному, зокрема життєві плани (М.Р.Гінзбург, Н.Н.Толстих), життєвий вибір ( Л.С.Кравченко), життєві завдання (Т.М.Титаренко), життєві ситуації (Т.В.Барлас, Л.Ф.Бурлачук), життєві цілі (І.Г.Дубов, Н.Н.Толстих), життєві програми (Л.В.Кірілова, Л.В.Сохань), час життя (Т.Н.Березіна, Є.В.Некрасова, З.О.Шабарова), смисл (сенс) життя (Д.О.Леонтьєв), лінія життя (А.Адлер), так і філософському рівні, а саме, життєрозуміння (В.В.Лушкович, М.М.Рубінштейн, О.О.Ухтомський), життєспоглядання (Г.Зіммель) тощо. Перелік ракурсів бачення й означення дослідниками багатовимірності феноменології життєвих виявів людини не вичерпується наведеним вище.

Разом з тим, наразі вітчизняна психологія поповнилася додатковим конструктом «життєві домагання» (Т.М.Титаренко) як первісно важливого для психологічного пізнання життєздійснення і самоздійснення людини. Останній розглядається тією первісною ланкою, яка, як доводиться,  здатна наповнити  подану вище палітру поглядів щодо багатовимірності і багатоаспектності життєвиявів людини новим змістом, відтак і новими можливостями у розв’язанні не лише індивідуальних життєвих проблем конкретної особистості, але й типових життєвих проблем, притаманних різним статусним категоріям осіб, в першу чергу тим, які охоплюються поняттям “підлітковий вік”.

Зазначається, що попри те, що концепт «життєві домагання» віднайшов своє чільне місце у поняттєвому апараті соціально-психологічної дисципліни (Є.Л.Вознесенська, С.Я.Карпіловська, Л.А.Лєпіхова, Т.М.Титаренко, К.О.Черемних) як пояснювальний принцип і засіб дослідження, поодинокі спроби екстраполяції його на сферу вікової психології, зокрема на процес дослідження психології підлітка, де цей концепт, як вважаємо, має виняткове значення, становлять радше виняток (Л.А.Лєпіхова), аніж самостійну лінію стратегічного штибу.

У підсумку здійсненого у розділі аналізу констатується, що значний досвід дослідження психології підлітка взагалі, процесу становлення й розвитку його в умовах сімейних взаємин (М.І.Алексєєва, О.І.Бондарчук, З.Г.Кісарчук, Н.Ю.Максимова, О.П.Петрунько, В.А.Семиченко), а також і неповної сім’ї (О.Г.Каліна, Н.Д.Лакосіна, О.Г.Максименко, Є.О.Собкін, Ю.М.Удовенко, Г.К.Ушаков, І.В.Юрченко), конструкт «життєві домагання» не використовується у  відповідних публікаціях ані в якості принципу аналізу, ані в якості буттєвого референту. Поміж тим, у контексті явища неповної одностатевої сім’ї, яке набуває у суспільстві дедалі більш поширеного характеру, вказаний конструкт і до цього часу залишається на периферії інтересів сучасних дослідників.

Очевидно, що для з’ясування обсягу поняття «життєве домагання» у тезаурусі психолого-педагогічної дисципліни, необхідно не лише віддиференціювати його від низки інших, що вживаються у відповідних дослідженнях життєвої сфери особистості, але й визначити  ту емпіричну реальність, що охоплюється вказаним поняттям.

Конструктивною з цього погляду є конкретизація вказаної реальності шляхом аналізу:

а) попереднього досвіду виховання підлітка у сім’ї;

б) впливу цього досвіду на якісний зміст і спрямованість життєвих домагань;

в) рівня сформованості особистісних конструктів як механізму психічної регуляції передбачуваного проекту життєздійснення.

Способи задоволення вказаних умов, а також організація емпіричного дослідження подаються у другому розділі.

У другому розділі - «Процедура та методичний апарат дослідження» - викладено загальну процедуру організації дослідження, обґрунтовано закладений у його зміст перелік методичних прийомів, здійснено аналіз отриманих у процесі констатуючого етапу дослідження даних, окреслюються шляхи побудови системи  розвиваючих  впливів.

Дослідження здійснювалось на базі загальноосвітніх шкіл м. Луганська і Луганської області.  Дослідженням, що проводили упродовж 2005-2008 рр., було охоплено загалом 111 підлітків.  Серед них 59 із неповної одностатевої сім’ї (36 дівчат і 23 хлопчики), які склали експериментальну групу, і 52 підлітка із повних сімей (28 дівчат і 24 хлопчики), які виконували роль контрольної групи.

У дослідженнях  взяли участь також 73 дорослі особи (батьки і матері): із них 37  (23 матері і 14 батьків) – групи досліджуваних експериментальної вибірки і 36 (21 матір і 15 батьків) – групи досліджуваних контрольної вибірки.

Дослідження здійснювалося у два етапи – підготовчий і основний.

Мета підготовчого етапу полягала у доборі і селекції (шляхом застосування методу експлораторного факторного аналізу)  комплексу дібраних до програми констатуючої і формуючої частини  дослідження методик відповідно до наявних психометричних вимог щодо їхньої інформативності і прогностичності.

У підсумку із первинного складу показників (38) було вилучено сім,  факторне навантаження яких не досягало мінімально прийнятої величини. Як остаточний отриманий перелік і був покладений  до основної частини дослідження. Конкретний зміст вказаної множини показників презентували такі методики: адаптований до україномовної вибірки опитувальник життєвих домагань (Р. Еммонса); опитувальник мотивації до успіху (Т.Елерса); опитувальник самоставлення (С.Р.Пантілєєва); шкала самоповаги (М.Розенберга); опитувальник Дж.Роттера «Рівень суб’єктивного контролю»; тест смисложиттєвих орієнтацій (СЖО) (адаптованої Д.О.Леонтьєвим  версії тесту Дж.Крамбо і Л.Махоліка “Мета у житті”); тест-опитувальник “Упевненість у собі”; опитувальник самооцінки; шкала особистісної і ситуативної тривожності (Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна); беручи до уваги значну роль рефлексивності в структурі психічних властивостей особистості, зв’язок цієї властивості із поведінковими параметрами, до загального переліку методичного апарату цього дослідження було залучено розроблену О.В.Карповим опитувальну методику діагностики рефлексивності; особливості взаємин підлітків у родині діагностувалися за допомогою апробованої на репрезентативній вибірці досліджуваних підліткового віку методики «Підлітки про батьків».

Підтверджений за допомогою методу кластеризації міжгруповий розподіл за сукупністю залучених до аналізу психологічних змінних дозволив встановити наявність певної інваріанти, що виконує функцію кластероутворюючого чинника, проте не вказує на конкретний зміст такого чинника, виокремлення й змістовний аналіз останнього становив таке завдання цього емпіричного дослідження.

В результаті вирішення вказаного завдання було з’ясовано, що за психологічним змістом отриманої за допомогою опитувальника і контент-аналізу  індивідуальних протоколів множини висловлювань досліджуваних щодо спрямованості і міри вияву власної активності у досягненні заявлених ними життєвих домагань останні об’єднуються у певні констеляції, стабільне відтворення яких дозволило нам надати їм самостійного типологічного статусу.

Відповідно до цього встановлені групування було проінтерпретовано нами як такі, домінанти яких презентують настановлення досліджуваних на: 1) прагматичний сюжет майбутнього життєздійснення (27.2% осіб - відповідно  50.0% осіб чоловічої і такий саме відсоток досліджуваних жіночої статі), 2) капітуляційний (23.8% - серед них 28.5%  особи чоловічої і  71.5% жіночої статі), 3) егоцентричний (18.6% - серед них 27.3% чоловічої і 72.7% жіночої статі), 4) самоздійснюваний (15.2% - серед них  55.6% чоловічої і 44.6% жіночої статі), 5) конформний   (15.2% - серед них 33.3% чоловічої і 66.7% жіночої статі).

Аналіз співвідношення характеристик досліджуваних стилю взаємин у родині із належністю до встановлених типів життєвих домагань виявив між ними лише один прямий позитивний зв’язок, а саме -  між приналежністю до самоздійснюваного типу і шкалою позитивного інтересу (0.63), цьому, зокрема, сприяє відсутність з боку батьків  надмірного контролю,  підтримка їхньої ініціативи, визнання за ними права на власний вибір і самовияв тощо.

Натомість, оцінка стилів виховання в родині з боку хлопців і дівчат прагматичного, егоцентричного і конформного типів супроводжуються посиланнями на непоодинокі випадки нав’язування батьками директивного стилю спілкування, що виявляється у аргументованій корекції їхньої поведінки в разі відхилення від заданого батьками стандарту (притаманне, головним чином,  носіям прагматичного типу життєвих домагань). Поєднання позитивного інтересу  водночас із проявами деспотизму, поведінки з позиції сили властиве для егоцентричного типу, в той самий час поєднання  позитивного інтересу із вимогами неухильного дотримання поведінки, що схвалюється ближнім оточенням і суспільством, характерні для досліджуваних конформного типу.

Прямий зв’язок, як і у випадку із самоздійснюваним типом, має місце між капітуляційним типом і оцінкою досліджуваного цього типу стилю взаємин (спілкування) як хаотичного, відстороненого і непередбачуваного.

Таким чином, виявлені особливості співвідношення між стилем взаємин у сім’ї і типами життєвих домагань свідчать про різнорівневий характер їхнього поєднання, що змушує сприймати наявні у відповідній літературі посилання на прямі і досить жорсткі зв’язки між зазначеними складниками як надто категоричні.

Неоднозначною виявилася картина взаємозв’язків особистісних змінних із належністю досліджуваних до певного типу життєвих домагань. Зокрема, найбільш міцними виявилися зв’язки із типом, орієнтованим на самоздійснення, конкретно: із упевненістю у собі (0.68), самоповагою (0.64), загальною інтернальністю (0.74), мотивацією до успіху (0.67),  метою у житті (0.52), локусом контролю Я (0.71), рефлексивністю (0.77) і самооцінкою (0.68).

Протилежними за знаком виявилися зв’язки із капітуляційним (безпорадним) типом. Досліджуваним цього типу властиві, зокрема, низька самоповага, локус контролю Я, самоприхильність, рефлексивність, самооцінка, при водночас підвищеній тривожності, внутрішній конфліктності і прагненні до уникнення невдач.

Здійснена щодо інших типів аналогічна процедура аналізу виявила властиві саме для певного типу констеляції особистісних утворень, а саме: висока екстернальність, низький локус контролю життя, рефлексивність і мотивація до успіху за  помірної тривожності, самооцінки і самозвинувачення – для досліджуваних із конформним типом; висока самооцінка при виразній екстернальності в галузі досягнень, відповідно при доволі низькому рівні рефлексивності і внутрішньої конфліктності, за помірною виразністю самоповаги, мотивації успіху та упевненості в собі - досліджуваних прагматичного типу; позитивний зв’язок між самосприйняттям (самооцінкою), самоповагою, локусом контролю Я, інтернальністю у сфері міжособистісних стосунків і негативний із загальною інтернальністю, упевненістю у собі і локусом контролю життя встановлений у групі досліджуваних із егоцентричним типом життєвих домагань.

Здійснений на завершальній стадії констатуючої частини дослідження порівняльний аналіз одержаних результатів із аналогічними показниками контрольної вибірки дозволяє стверджувати,  що за наявності низки відмінностей між даними вибірками за окремо узятими складниками (ситуація родинних взаємин, актуальний рівень сформованості досліджуваних особистісних змінних, життєві сюжети),  що має місце також і у багатьох інших публікаціях, можна зафіксувати і відсутність таких відмінностей за умови співставлення вказаних вибірок за цілісною сукупністю зазначених вище складників, що дозволяє використовувати останню в якості діагностичного інструменту аналізу інтра- та інтервікових  особливостей змісту і функцій життєвих домагань особистості, зокрема, за критерієм їхньої типологічної приналежності. Отже, отриманий фактичний матеріал зафіксував факт наявності у переважної більшості досліджуваних позаособистісної стратегії  ймовірної реалізації програми власного життєздійснення, що надало нам  підстави для розроблення спеціальної програми психолого-педагогічних впливів, спрямованих на формування у особистості здатності до оптимального конструювання власного майбутнього як безперервного процесу самобудови і саморозгортання  унікального Я. 

У третьому розділі - "Зміст та засоби актуалізації психологічного ресурсу особистості підлітка" - подається загальна процедура організації і застосування програми психологічної допомоги (з використанням соціально-психологічного тренінгу), обґрунтовується закладений у її зміст комплекс методичних прийомів, аналізуються і обговорюються отримані впродовж формуючого етапу дослідження результати,  здійснюється порівняльний аналіз ефективності впровадженої програми, накреслюється перспектива реалізації розробленої програми у педагогічну практику.

Зміст розроблених окремо для підлітків та їхніх батьків програм складався із 7 сесій (вони містили близько 40 вправ) для перших, і 8-ми сесій (у формі лекційних курсів) – для батьків. Конкретний склад експериментальних вибірок (їхня чисельність не перевищувала 10-11 осіб) добирався незалежно від  приналежності досліджуваних до певної статі чи встановленого на етапі констатації типу життєвих домагань. Мета формуючого експерименту із підлітками передбачала реалізацію таких конкретних завдань: 1) формування здатності до проектування життєвої перспективи і власного процесу саморозгортання (2 заняття); 2) оволодіння знаннями й засобами послідовної реалізації бажаної картини власного майбутнього (2 заняття); 3) формування тих особистісних утворень (рефлексивність, упевненість у собі, мотивація успіху, самооцінка, готовність до подолання труднощів, настановлення на саморозвиток, якими уможливлюється успішне досягнення бажаного об’єкта домагання (3 заняття).