ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотези, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі – „Комунікативна підготовка майбутніх менеджерів як предмет психологічного дослідження” – розкриваються теоретико-методологічні основи  вивчення змістовно-процесуальних аспектів здійснення комунікативної підготовки, висвітлюється її роль як одного з важливих чинників управлінської діяльності, описано структурні складові, вказується на значущість спілкування при виконанні функцій менеджера в структурі підготовки спеціаліста, аналізуються особливості впливу комунікативних здібностей на ефективність управлінської діяльності.

Вивчення даної проблематики здійснювалось на основі аналізу результатів досліджень з питань філософії та історії вищої освіти /С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, В.К.Майборода, Н.Г.Ничкало, Н.А.Побірченко,  І.Ф.Прокопенко, З.І.Равкін, О.І.Щербак та ін./, загальних закономірностей і механізмів спілкування /Б.Г.Ананьєв, Г.М.Андреєва, Л.С.Виготський, О.О.Леонтьєв, Б.Д.Паригін, С.Л.Рубінштейн та ін./, теорії та практики педагогічного спілкування /В.О.Кан-Калик, Н.І.Пов’якель, В.О.Семиченко, Г.В.Троцко, Н.В.Чєпєлєва та ін./, засад та чинників спілкування в управлінській діяльності /В.П.Казміренко, Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.В.Третьяченко та ін./.

Теоретичний аналіз свідчить, що найбільш дослідженими є питання комунікативної підготовки студентів та випускників  педагогічних вузів. У працях останнього часу акцент робиться на вивченні складових комунікативного потенціалу особистості і групи, визначенні ефективних шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу, виявленні впливових засобів управління системою навчання, накресленні стратегій управлінського спілкування /Г.М.Андрєєва, Г.О.Балл, О.О.Бодальов, О.І.Киричук, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.С.Пілецький, Л.А.Петровська, В.В.Рижов, В.Н.Семиченко, В.А.Сластьоніна, Н.Н.Тарасевич, С.П.Терещук, В.В. Третьяченко,  Ю.М.Швалб, Я.І.Шкурко, В.П.Черевко,  Ю.Н.Ємельянов, Г.Й.Юркевич, Т.С. Яценко та ін./. Ці дослідження є засадовими у розв’язанні проблем комунікативної підготовки студентів, оскільки вони, в основному,  визначають вплив навчальної діяльності на формування їх комунікативних знань, умінь і навичок.

При цьому, забезпечення ефективної підготовки до управлінської діяльності можливе лише за умови усвідомлення майбутнім керівником того, що без спілкування з учасниками управлінського процесу, без співпраці і діалогу між ними не може бути справжнього управління (Л.Е.Орбан-Лембрик). Професіоналізм в управлінській діяльності розглядається як сукупність загальнотеоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного її здійснення та корекції. У відповідності з цим аналізуються основні складові професіоналізму.

У контексті поглиблення інтересу до проблем комунікативної підготовки майбутнього менеджера розглядаються такі ключові поняття, як готовність, установка, комунікативна готовність і компетентність, соціально-психологічна і  комунікативна підготовка.

Вивчення зазначених феноменів проводиться з врахуванням багатьох важливих методологічних принципів і підходів: діяльнісного опосередкування, гуманістично-ціннісного ставлення до суб’єктів міжособистісного спілкування, здійснюється з врахуванням  не тільки їх системно-структурної побудови, а й генезисно-динамічних характеристик.

Систематизація теоретичних даних дозволяє стверджувати, що серед базових компонентів професійної комунікативної підготовки важливе місце належить комунікативній компетентності, яка дедалі частіше стає предметом вивчення багатьох науковців. Компетентність має більш інструментальне, прикладне значення, тоді як професіоналізм – це інтегральна якість особистості, котра формується у діяльності й спілкуванні. В умовах ринкових відносин комунікабельність та вміння налагоджувати ділові контакти багато в чому визначають успішність збуту продукції і отримання нових замовлень, а, отже, від рівня їх сформованості залежить ефективність роботи всієї організації.

Розвиток психологічних властивостей, які складають основу комунікативного потенціалу та компетентності, знаходиться в тісному зв’язку з комунікативними характеристиками соціальної групи, у складі якої здійснюється навчально-професійна діяльність майбутнього спеціаліста. Суттєвими характеристиками групи, як суб’єкта спілкування, є її ціннісні орієнтації, установки, особливості неформальних взаємин, групова оцінка місця і ролі кожної особистості в її структурі, самопочуття особистості в групі, перцептивно-рефлексивні можливості групи.

Професійна підготовка спеціалістів може вважатись ефективною лише тоді, коли здійснюється в системі безперервної освіти, ключовим аспектом якої є її особистісно – орієнтоване спрямування. При такому антропоцентричному підході важливими є не тільки завдання самої  підготовки спеціаліста, але й створення необхідних умов для його особистісного і творчого росту.

У численних дослідження /Л.С.Возняк, О.Ю.Кощинець Л.Е.Орбан-Лембрик, В.С.Пілецький, Т.Л.Шепеленко та ін./ вказується на брак у майбутніх менеджерів комунікативних знань, вмінь та навичок, на слабке володіння методами діалогової комунікації та ведення ділових переговорів. Тобто сучасна система професійної освіти побудована без врахування елементів розвитку та вдосконалення комунікативного потенціалу майбутніх керівників. Зазначається, що методи підготовки фахівців містять принциповий недолік: вони зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь, а не на рефлексію, як внутрішній механізм розвитку професійного мислення, мотивацію, як рушійну силу особистісного розвитку, цінності, як основу формування життєвих і професійних смислів.

Показано, що однією з найбільш вдалих форм комунікативної підготовки вважається організація і проведення тренінгових занять, які мають надзвичайні діагностичні, навчальні та розвивальні можливості, сприяючи тим самим засвоєнню техніки комунікативних дій, відпрацюванню конкретних умінь спілкування, інших технологій.

У розділі проаналізовано основні причини неефективного спілкування керівника, описано умови, які суттєвим чином покращують його комунікативні функції в організації, розглядаються основні форми і стратегії управлінського спілкування та їх специфіка. Констатовано, що успішність здійснення управлінських функцій залежить від наявності та рівня розвитку комунікативних якостей і здібностей менеджера. При цьому, управлінські здібності вважаються загальними професійно важливими властивостями для всіх менеджерів, однак вони можуть дещо відрізнятись за своїм змістом, оскільки різні рівні управління висувають і різні вимоги.

Наголошується, що здібності до спілкування і взаємодії з людьми є одними з найбільш соціально обумовлених видів здібностей,  які проявляються у вмінні сприймати людей, давати їм оцінку, досягати взаєморозуміння, здійснювати вплив на оточуючих, будувати свою поведінку у відповідності до соціальних норм. Важливими складовими є чутливість та чуйність до емоційних станів іншої людини, товариськість, емпатія, соціально-перцептивні та перцептивно-рефлективні здібності.

Врахування найбільш важливих теоретико-методологічних положень проведення комунікативної підготовки майбутніх менеджерів, а також її процесуально-змістовних особливостей складає необхідну умову в забезпеченні ефективності здійснення даного процесу.

У другому розділі – „Вивчення психологічних особливостей комунікативної підготовки майбутніх менеджерів у реальній практиці вузівського навчання” – представлено методичне забезпечення, хід дослідження, описано індивідуальні та групові особливості впливу на ефективність комунікативної підготовки, репрезентовано аналіз результатів констатуючого експерименту, обґрунтовано авторську концептуальну модель комунікативної підготовки.

Методика дослідження передбачала проведення експерименту, який складався з двох етапів (констатуючого і формуючого) і здійснювався за стратегією поперечних зрізів протягом 2001-2003рр., в ході якого було залучено 295 студентів 1-го, 3-го, 5-го курсів економічного факультету, а також слухачів факультету перепідготовки кадрів (ФПК) Прикарпатського університету ім. В.Стефаника.

У загальному плані вивчення психологічних чинників комунікативної підготовки здійснювалося у ході реалізації наступних завдань: вияв індивідуальних особливостей менеджера, які впливають на рівень його комунікативної підготовки (мотивація і потреба в спілкуванні,  комунікативні й організаторські здібності, стиль спілкування та ін.), організаційно-психологічне забезпечення комунікативної підготовки майбутнього спеціаліста (розвиток особливостей його комунікативної спрямованості, готовності й здатності до спілкування), вплив групових комунікативних характеристик на результативність цієї підготовки (рівень розвитку комунікативних зв’язків у групі, активність учасників взаємодії, вплив міжособистісних стосунків в групі на формування комунікативної готовності менеджера).

Програма дослідження комунікативної підготовки майбутніх менеджерів передбачала такі етапи:

– визначення реальних показників найбільш інформативних комунікативних характеристик;

–  створення на цій основі гомогенних груп, в яких у процесі формуючого експерименту фахова підготовка здійснюватиметься різними способами: традиційним (контрольна група) та оригінальним (експериментальна група);

– порівняльний аналіз показників комунікативної підготовки досліджуваних обох груп після завершення формуючого впливу.

За допомогою методик „Рівень потреби у спілкуванні” /Ю.М.Орлов, В.І.Шкуркін, Л.П.Орлова/ та „Комунікативні та організаторські здібності” /Б.О.Федоришина/ встановлено, що більше, ніж у половини опитаних (55,5%), переважає низький та нижчий від середнього (21,9%) рівень сформованості потреби у спілкуванні. Серед студентів усіх вікових груп істотними є показники низького рівня розвитку комунікативних (36%) і організаторських (39,4%) здібностей, а також показники нижчі від середніх – відповідно 41,1% і 31,5%. З віком спостерігається тенденція до їх зменшення.

Аналіз показників найбільш значущих якостей майбутніх менеджерів, отриманих за допомогою авторського опитувальника, показав, що не існує принципових розбіжностей в оцінці студентами комплексу якостей, необхідних для результативної комунікативної підготовки і тих якостей, які є у них в наявності. Найменшу вагу в ієрархії особистісних якостей (за даними оцінки та самооцінки) менеджера мають такі характеристики, як: чуйність, скромність, співпереживання, співчуття. Пояснюється це тим, що діяльність менеджера, на думку студентів, здійснюється в умовах жорсткої ринкової конкуренції,  своєрідної боротьби за виживання, які за своєю суттю несумісні з названими якостями особистості. Характеристики, які є надзвичайно важливими для комунікативної підготовки (комунікабельність, впевненість у собі, відповідальність, логічність мислення, вміння говорити та вміння слухати і ін.), названі студентами в їх індивідуальному профілі. 

Щодо мотивів, які спонукають студентів до комунікативної взаємодії, виявлено наступні: потреба у встановленні широкого кола взаємозв’язків (54,1%), потреба у розвитку (50 %), потреба у професійному зростанні (42,1 %), потреба у накопиченні інформації (35,6 %), прагнення довести цінність власної особистості (26,37 %). Разом з тим,  потреба в комунікативному навчанні (16,78%) та потреба в досягненні комунікативного успіху (20,21 %) відсуваються на другий план. Абсолютна більшість студентів (81,5%) переконані у тому, що між комунікативними здібностями та діяльністю менеджера існує тісний зв’язок. Це підтверджується і результатами рангування вмінь, оскільки серед найбільш значущих виявились: чіткість та логічність висловлювання думок, комунікабельність, вміння встановлювати ділові контакти та вести ділові переговори.

Вказуючи на свій рівень професійної підготовки, абсолютна більшість студентів (70,89%) оцінила його як середній. В той же час спостерігається позитивна вікова динаміка щодо оцінки свого професійного рівня як високого: 1курс – 4,65%; 3курс – 9,17%; 5курс – 29,17%; ФПК – 36,73%. Серед труднощів, які перешкоджають ефективному здійсненню комунікативної підготовки, студенти називають: нездатність ефективно організувати свій власний час (66,7%), невміння гнучко реагувати на зміни (64,7%), комунікативні бар’єри (58,9%); відсутність необхідних умов для ефективного навчання (58,2%), програм підвищення комунікативної підготовки (55,1%), а також теоретичних і практичних навичок вирішення конфліктних ситуацій (72,2%).

Одним з індикаторів комунікативної підготовки є наявність навичок міжособистісного пізнання і спілкування, які  виявлялись за результатами портретних характеристик „батька або матері”, „улюбленого вчителя (викладача)”, „нелюбимого вчителя (викладача)”/методика на визначення когнітивної складності особистості/. В результаті обробки емпіричного матеріалу, яка здійснювалось методом контент-аналізу, було виявлено не тільки низький кількісний, а й якісний репертуар вживаних для опису характеристик. У абсолютної більшості досліджуваних оцінки, в основному, мають функціонально-рольову спрямованість („студент”, „майбутній економіст”, „менеджер”, „дочка”, „мама”, „дружина” та ін.). Це можна розцінювати як ознаку низького рівня самопізнання, а значить, і розвитку рефлексії; слаборозвиненої самокритичності та заперечення існуючих особистісних проблем (як ознака дії механізмів „Я-захисту”), низького рівня когнітивної складності в контексті опису психологічних феноменів (процесів, станів, властивостей та ін.), недостатньої сформованості раціонального компоненту в уявленнях про себе та ін.

Ціннісні орієнтації як психологічний феномен /методика „Ціннісні орієнтації” М.Рокича/ безпосередньо корелюють з процесом цілеутворення і передують йому. Тому об’єктивація цих психологічних утворень не тільки відображає сферу самосвідомості особистості, а є своєрідним вектором подальшого цілеутворення суб’єкта. Оцінюючи значущість термінальних цінностей, студенти 1 і 3 курсів поставили надто високі вимоги, як з власних позицій, так і з позицій справжнього професіонала, в той час, як студенти 5 курсу і ФПК – значно занизили ці показники. Очевидно, вимоги до себе і вимоги, які ставить сама професія (навіть опосередковано), – це не лише результат збережених юнацьких ідеалів, а й індикатор віри у суспільні цінності, в яких професіоналу відведено чільне місце. У другому випадку ситуація пояснюється певним розчаруванням в житті, професії та суспільних цінностях, серед яких справжній професіонал так і не отримав належного визнання. Тому такі люди часто обирають в житті стратегію пристосування, підлаштовуючись до тієї чи іншої життєвої (в т.ч. професійної) ситуації.

Інструментальні цінності розглядались як своєрідний засіб у професійному становленні. Щільність розподілу показників дозволила констатувати, що найвищі ранги досліджувані поставили цінностям „тверда воля” (1), „освіченість” (2), „чіткість і порядок у справах” (4), „нетерпимість до власних недоліків та недоліків інших” (12). У нижній частині частотного розподілу знаходяться „турботливість” (14), „вихованість” (15), „правдивість і щирість” (16), „терпимість до поглядів і думок інших” (17).

Встановлено, що за умов, якщо студентська група повністю задовольняє потребу у спілкуванні окремої особистості, 60% опитаних завжди реалізують свої комунікативні можливості в процесі групової взаємодії, 24,39% – часто, 11,05% – залежно від ситуації і лише 3,7% – інколи. У протилежному випадку показники реалізації комунікативних можливостей суб’єктами групової взаємодії також є дуже низькими: 10% реалізує їх завжди, 2,44% часто, 2,91% залежно від ситуації, 14,81% рідко і 100% опитаних вважають, що ніколи не зможуть реалізувати в процесі групової взаємодії свої комунікативні можливості.

Оскільки, практично, не можливо в сучасному вузі змоделювати умови, наближені до реальної управлінської діяльності, то цілком можливо  забезпечити ефективне міжособистісне спілкування. Останнє є генезисно первинним, а отже, і базовим, фундаментальним щодо подальшого розвитку управлінського спілкування. Забезпечивши відповідні умови для формування цієї складової, можна в подальшому сподіватись на його успішний розвиток. Власне, вся стратегія подальшого здійснення формуючого впливу повністю відповідає даному завданню.

У третьому розділі – „Психолого-педагогічне забезпечення комунікативної підготовки майбутніх менеджерів” – обґрунтовано програму формуючого експерименту, здійснено аналіз одержаних результатів, запропоновано шляхи оптимізації комунікативної підготовки.

При розробленні програми розвитку комунікативної підготовки майбутніх менеджерів враховувались функціональні особливості управлінського спілкування, тому її здійснення було комплексним, зважаючи на низку перцептивних, комунікативних та інтерактивних його особливостей. Реалізація програми формуючого впливу вимагала такої організації навчального процесу, яка б забезпечила дієвість самого суб’єкта. Зважаючи на це, комунікативну підготовку майбутніх менеджерів було вирішено проводити у формі тренінгу.

Основне завдання тренінгової групи полягало в поглибленні ціннісно-смислових утворень досліджуваних, намаганні дещо підкорегувати та збагатити їх власну життєву концепцію, особливо її професійні аспекти. Абсолютна більшість завдань або вправ будувалась за принципом контрасту між ефективними і неефективними прийомами та методами реагування, поведінки чи діяльності. На кожному етапі неодмінно застосовувалось поєднання теорії і практики з обов’язковим наступним обговоренням. У кінці заняття чи після завершення певного циклу занять, підбивався підсумок і обговорювались шляхи подальшого розвитку умінь та навичок.

У процесі проведення тренінгу основні зусилля спрямовувались на: поглиблення рефлексії; досягнення повної взаємоповаги та довірливості між усіма учасниками групи, що повинно було сприяти процесам саморозкриття та самоусвідомлення; забезпечення умов для взаєморозуміння та консолідації досліджуваних на такому рівні, що дозволило б їм відчути власну ціннісно-орієнтаційну єдність, і, як наслідок її усвідомлення – ідентифікація з поняттям „ми”, „єдина команда”, „команда однодумців”. Завдання і процедури підбирались таким чином, щоб їх зміст і спрямованість тісно корелювали з дослідницькими цілями. Враховувався той факт, що поглиблення процесу рефлексії в значній мірі сприяє утворенню професійних цілей і якостей /О.К.Тихомиров, Н.І.Пов’якель, Ю.М.Швалб, І.Я.Мельничук/.

В ході формуючого експерименту досліджувані розв’язували різноманітні психологічні завдання, що також мали на меті сприяти розвитку їх рефлективних механізмів. Основні засади програми формуючого впливу спрямовувались на усвідомлення:

1) власних індивідуальних особливостей, можливостей, потреб, мотивів, цілей, ціннісних орієнтацій тощо;

2) цілей партнера, вміння зорієнтувати його у власних цілях, зіставлення цілей міжособистісного спілкування з професійними цілями та реалізацією завдань менеджменту;

3) базових цілей професійної діяльності, вмінь стосовно побудови схем та моделей досягнення цілей, власних можливостей щодо здатності робити припущення та прогнози на основі аналізу, порівнянь і узагальнень.

Кожне заняття розпочиналось і завершувалось вправами з аутотренінгу, що дозволяло відчути дієвість психологічних знань. Основне завдання, яке ставилось перед досліджуваними, пов’язувалось не стільки із когнітивним аспектом (засвоїти, оволодіти, вивчити), скільки мотиваційним. Студенти повинні були зрозуміти наскільки важливими для їх подальшої професійної діяльності і для них особисто є психологічні знання. Тому найбільшою цінністю занять вважалось виникнення у студентів стійкого прагнення щодо їх засвоєння, а також переконання в тому, що успішність діяльності сучасного менеджера, в значній мірі, обумовлена рівнем його психологічної культури взагалі і комунікативної компетентності зокрема.

Другим важливим напрямом запропонованої стратегії формуючого впливу стала організація роботи групи за принципом розвитку у студентів здатності до вироблення рішень в складі єдиної команди.

І, нарешті, третій головний напрям спрямовувався  на детальний аналіз найрізноманітніших конфліктних ситуацій (завдань), оскільки сам конфлікт, як об’єкт аналізу, має надзвичайно притягальну силу, а отже, в ньому закладено значний потенціал для мотиваційного розвитку  суб’єкта.

Специфіка діяльності тренінгової групи безпосередньо пов’язувалась з аналізом та моделюванням різноманітних ситуацій в сфері міжособистісного спілкування, а  також конструюванням алгоритму правильних рішень. Здійснення ефективної комунікативної підготовки вимагало скрупульозного відбору найрізноманітніших завдань, вправ, аналітичних схем, тестів, ситуацій, які сприяли б: а) розвитку вмінь взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню; б) рефлексії власної системи критеріїв оцінювання і сприймання іншої людини, її переосмислення і, за необхідністю, відповідної корекції; в) розширенню сфери свідомості щодо можливостей свого „Я” і своїх нереалізованих потенцій; г) поглибленому самоаналізу, самоусвідомленню і самовдосконаленню та ін.